Управління використанням прибутку. Дивідендна політика підприємства

Модель управління прибутком не може вважатися логічно завершеною без складової, спрямованої на підтримання управлінських фінансових рішень щодо використання створеного у процесі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства прибутку.

У процесі розподілу прибутку важливим є оптимальне поєднання таких завдань його ефективного використання:

· здійснення розподілу прибутку відповідно до стратегії розвитку підприємства;

· підвищення рівня добробуту власників підприємства, шляхом реалізації дивідендної політики;

· забезпечення приросту ринкової вартості суб'єкта господарювання у короткотерміновій та довготерміновій перспективах;

· підвищення інвестиційної привабливості підприємства;

· забезпечення ефективного впливу на трудову активність працівників, яка здійснюється шляхом участі працівників у розподілі прибутку;

· реалізація соціального розвитку підприємства;

· поповнення фінансових ресурсів підприємства;

· розвиток матеріально-технічної бази внаслідок капіталізованої частини прибутку;

· підвищення рівня платоспроможності підприємства за рахунок скерування капіталізованого прибутку в оборотний капітал;

· зменшення ризиків діяльності внаслідок формування та поповнення резервного фонду, фонду резерву виплат дивідендів, інших фондів спеціального призначення.

Отриманий підприємством прибуток розподіляється поетапно:

· на першому етапі – забезпечується погашення податкових зобов’язань суб’єкта господарювання (сплата податку на прибуток підприємств);

· на другому етапі - відбувається розподіл і використання чистого прибутку.

Реалізація першого етапу може здійснюватися за такими ключовими напрямами:

· визначення доходів підприємства та їх віднесення до складу валових доходів;

· визначення витрат підприємства та їх віднесення до складу валових витрат;

· формування амортизаційних відрахувань відповідно до податкового законодавства;

· моніторинг податкових пільг з податку на прибуток;

· своєчасність подання податкових декларацій та сплата податку на прибуток.

Метою другого етапу розподілу прибутку є його капіталізація і споживання, які здійснюються за схемою представленою на рис. 7.4.

Рис. 7.4. Основні напрями розподілу прибутку підприємства

 

З рис. 7.4 видно, що капіталізований прибуток використовується для реінвестування, тобто для розвитку діяльності підприємства, для формування резервного фонду та для інших цілей розвитку. Важливу роль у діяльності суб'єктів підприємництва відіграє резервний фонд. В економіці України відповідно до законодавства про акціонерні товариства відрахування прибутку в резервний фонд носить першочерговий характер. Резервний капітал забезпечує збільшення акціонерної власності, характеризує готовність підприємства до економічного ризику, а також за відсутності прибутку поточного року забезпечує можливість виплати дивідендів на привілейовані акції. Резервний фонд зміцнює фінансову стійкість підприємств. Особливо важливим є використання засобів резервного фонду на розширення діяльності підприємства, приріст власного оборотного капіталу та покриття його нестачі.

Прибуток, що використовується на споживання, виходить зі сфери діяльності підприємства, він "проїдається", а з розвитком діяльності підприємства пов'язаний через стимулювання праці й капіталу. Прибуток, спрямований на соціальні потреби, може витрачатися на утримання та експлуатацію соціально-побутових об'єктів, що знаходяться на балансі підприємства, на фінансування будівництва об'єктів оздоровчого та культурно-масового характеру. Зі споживаної частини прибутку виплачуються премії за досягнення в праці, надається матеріальна допомога, одноразові виплати ветеранам праці, пенсіонерам тощо.

Особливе значення при плануванні розподілу прибутку акціонерних товариств має дивідендна політика, основними варіантами якої можуть бути такі:

· незмінність рівня дивідендів протягом декількох років;

· неухильне збільшення рівня дивідендів, що виплачуються акціонерам;

· спрямування на виплату дивідендів установленої (нормативної) частини прибутку;

· гнучка система виплати дивідендів із залишку прибутку після капіталізації;

· виплата дивідендів додатково випущеними акціями.

Для оцінювання ефективності розподілу чистого прибутку використовується коефіцієнт капіталізації, що розраховується за такою формулою:

(7.18)

де Ккп - коефіцієнт капіталізації чистого прибутку;

Пкап - прибуток, що капіталізується;

Пч - чистий прибуток.

Розподіл чистого прибутку вважається раціональним, якщо коефіцієнт його капіталізації становить не менше ніж 25% (Ккп ≥ 25%).

Як вже зазначалось, одним із варіантів дивідендної політики є спрямування на виплату дивідендів установленої (нормативної) частини прибутку. Якщо, наприклад, чистий прибуток підприємства становить 100 тис. грн., а сума дивідендних виплат – 25 тис. грн., то норма розподілу (НР) прибутку на дивіденди буде на рівні 25% або 0,25.

Припустимо, що чиста рентабельність власного капіталу (ЧРВК) становить 20%, то за умови, коли підприємство відмовляється від виплати дивідендів, воно може збільшити власний капітал на ці ж 20%. Якщо підприємство відмовляється від реінвестування, то ці ж 20% можна спрямувати на дивідендні виплати. Можливий і третій варіант, коли підприємство вирішує ЧРВК скерувати як нареінвестування, так і на виплату дивідендів. У цьому випадку необхідно знайти найкраще співвідношення між нормою розподілу прибутку на дивіденди і відсотком збільшення власного капіталу, тобто внутрішніми темпами росту. Внутрішні темпи росту (ВТР) – це темпи приросту власного капіталу.

Внутрішні темпи росту власного капіталу можна визначити за такою формулою:

(7.19)

Якщо, наприклад, при ЧРВК, що становить 20% підприємство розподіляє на дивіденди ¼ прибутку, тобто (НР=0,25), то

Найголовніше питання дивідендної політики: як врахувати інтереси акціонерів і забезпечити достатній обсяг фінансування розвитку виробництва, оскільки чим більша частка прибутку виплачується дивідендами, тим менше залишається прибутку на реінвестування у подальшу виробничу діяльність підприємства. Збільшення норми розподілу прибутку на дивідендні виплати знижує внутрішні темпи росту, що в свою чергу, обмежує темпи зростання обсягу виручки від реалізації продукції і зменшує можливість залучення капіталу (чим менший власний капітал, тим менше шансів отримати кредит на доступних умовах). Але необхідно також враховувати інтереси інвесторів, оскільки вони, не отримуючи належних дивідендів, можуть продавати свої акції, курс яких почне падати, знижуючи при цьому ринкову ціну підприємства. Як наслідок, може бути втрачений контроль над акціонерним капіталом.

Розглянемо основні етапи розробки дивідендної політики на прикладі підприємства, що має таку структуру балансу:

Актив – 13,0 млн.грн.

Пасив – 13,0 млн.грн., в тому числі 5,0 млн.грн. власного і 8,0 млн.грн. залученого капіталу.

Обсяг обороту (обсяг реалізації продукції) - 39,0 млн.грн.

НРЕІ – 2,73 млн.грн.

СРСВ - 18%.

НР - 0,25.

Для визначення ВТР розрахуємо:

· економічну рентабельність активів;

· ефект фінансового важеля;

· чисту рентабельність власного капіталу.

Економічна рентабельність активів (ЕРа):

(7.20)

З метою визначення факторів, що суттєво впливають на рентабельність активів, помножимо чисельник і знаменник формули 7.20 на обсяг обороту. Така операція не вплине на величину рентабельності, проте виникне два важливі елементи рентабельності: комерційна маржа і коефіцієнт трансформації.

(7.21)

де А – актив балансу;

О – обсяг обороту;

КМ – комерційна маржа;

КТ – коефіцієнт трансформації.

За суттю, комерційна маржа – це економічна рентабельність обороту (рентабельність реалізованої продукції), а коефіцієнт трансформації – це оборотність активів.

Ефект фінансового важеля (ЕФВ):

(7.22)

Чиста рентабельність власного капіталу (ЧРВК):

(7.23)

Внутрішні темпи росту (ВТР).

Таким чином, підприємство при досягненні 14,51 % внутрішніх темпах росту, має можливість збільшити власний капітал з 5,0 млн.грн. до 5,73 млн.грн. Але тоді, не порушуючи співвідношення між залученим і власним капіталом (8: 5 = 1,6), можна збільшити залучений капітал до 9,16 млн.грн.

.

Отже, не змінюючи структури пасиву, можна збільшити його обсяг до 14,89 (9,16+5,73) млн.грн. Відповідно і актив зросте до 14,89 млн.грн., тобто актив і пасив балансу зросли на 14,51 %. Такий ж відсоток складають внутрішні темпи росту. Виходячи з цього, можна зробити перший висновок: при незмінній структурі пасиву, скільки відсотків нараховано внутрішніх темпів росту, на стільки відсотків можна збільшити актив.

Дальше, якщо коефіцієнт трансформації, що становить 3, підтримувати на попередньому рівні, то актив обсягом 14,89 млн.грн. принесе 44,67 млн. грн. обороту. І знову ж .

Другий висновок: при незмінній структурі пасиву і незмінному коефіцієнту трансформації, скільки відсотків становлять внутрішні темпи росту, на стільки відсотків можна збільшувати обсяг обороту.

Зроблені висновки дозволяють здійснювати фінансове прогнозування.

У прогнозних варіантних розрахунках за наведеним вище способом починають зазвичай з постановки мети: наприклад, підприємство хоче досягти 20% збільшення обсягу обороту. Що для цього необхідно і якою може бути норма розподілу прибутку на дивіденди?

У наведеному прикладі вже підраховано, що без структурних змін забезпечується приріст обсягу обороту на 14,51%. А підприємство планує 20%. Тоді оборот становитиме 46,8 млн. грн. Під нього, при коефіцієнті трансформації, що дорівнює 3, необхідно 15,6 млн.грн. активу (у нашому прикладі тільки 14,89 млн.грн.) і стільки ж пасиву. Отже, виникає дефіцит обсягом 0,71 млн.грн. Якщо підприємство прийме рішення збільшити власний капітал на 0,71 млн.грн., то тоді необхідно змінити норму розподілу прибутку на дивіденди. Якщо підприємство збільшить залучений капітал на 0,71 млн.грн., тоді плече фінансового важеля буде становити 1,7 проти попереднього 1,6.

Тут можна вибрати компромісний варіант: щоб підтримати на попередньому рівні співвідношення залученого і власного капіталу, підприємство може збільшити як власний, так і залучений капітал на 0,355 (0,71: 2) млн.грн. Тоді . Система не розбалансувалась, тому можна залишати попередню норму розподілу прибутку на дивіденди, тобто 0,25.

Втім, на практиці, найчастіше здійснюють структурні зміни:

· якщо підприємство зможе покращити коефіцієнт трансформації (наприклад, збільшити обсяг реалізації продукції або знизити адміністративно-управлінські витрати) і довести його до рівня 3,145, то воно отримає 46,8 млн. грн. обороту без зміни активу;

· якщо підприємство може довести комерційну маржу, наприклад до 7,52 %, замість 7%;

· якщо підприємство спрямує на дивіденди не 25%, а 18,4 % прибутку.

За таких умов підприємство отримає рентабельність власного капіталу на рівні 24,52%, а ВТР на рівні 20,0%:

Таким чином, мета досягнута: ВТР і відсоток збільшення обсягу обороту співпали. Отже, 18,4 % норма розподілу прибутку на дивіденди вибрана правильно.

Розглянута модель прогнозних розрахунків щодо дивідендних виплат, нескладна і позитивно зарекомендувала себе на практиці. Але перш, ніж здійснювати розрахунки необхідно:

· визначити норму розподілу прибутку на дивіденди;

· вибрати методику дивідендних виплат, що найбільше підходить даному підприємству.

У зарубіжній практиці найпоширенішими є такі методики дивідендних виплат:

· Методика постійного відсотка розподілу прибутку. Дана методика найчастіше використовується на практиці, оскільки вона проста у розрахунках. Недоліки: при зменшенні обсягу чистого прибутку сума дивідендів на одну акцію знижується, що призводить до падіння курсу акцій підприємства.

· Методика фіксованих дивідендних виплат. Суть методики полягає у дотриманні постійної суми дивідендів на одну акцію протягом тривалого періоду часу незалежно від курсу акцій. Виплати дивідендів здійснюється регулярно. Недоліки: якщо обсяг прибутку зменшується, то виплата фіксованих дивідендів підриває ліквідність підприємства.

· Методика виплати гарантованого мінімуму і “екстра” дивідендів. В залежності від результатів роботи виплачується “екстра” дивіденди як премія. Недоліки: якщо “екстра” дивіденди виплачуються регулярно, то вони перестають відігравати свою роль у підтримці курсу акцій. Тому “екстра” дивіденди не повинні виплачуватись досить часто.

· Методика виплати дивідендів акціями. Замість дивідендів акціонери отримують додаткові акції. При цьому весь нерозподілений прибуток залишається для розвитку виробничої діяльності, полегшується вирішення ліквідних проблем при нестійкому фінансовому стані підприємства, виникає можливість маневру структурою джерел коштів, а також додаткового стимулювання керівництва акціями. Недоліки: окремі інвестори, з метою отримання грошового еквівалента акцій, почнуть їх “скидати”.