| Стадії аналізу | ||
| Перша | Друга | Третя |
| 1). Розглядається динаміка загального обсягу та основних складових елементів капіталу у співвідношенні з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції. 2). Визначається співвідношення власного і позиченого капіталу та його тенденції. 3). У складі позиченого капіталу вивчається співвідношення довго-і короткострокових фінансових зобов’язань. 4). Визначається обсяг прострочених фінансових зобов’язань і з’ясовуються причини прострочки | Розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства: а) коефіцієнт автономії дозволяє визначити частку чистих активів підприємства в загальній їх сумі; б) коефіцієнт фінансового важеля (коефіцієнт фінансування) дозволяє встановити, яка сума залучених коштів припадає на одиницю власного капіталу; в) коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності характеризує відношення суми власного і довгострокового залученого капіталу до загальної суми капіталу і дозволяє вияснити фінансовий потенціал майбутнього розвитку підприємства; г) коефіцієнт відношення довго-і короткострокової заборгованості дозволяє визначити суму залучення довгострокових фінансових кредитів у розрахунку на одиницю коротко-строкового залученого капіталу, тобто характеризує політику фінансування активів підприємства за рахунок залучених коштів. Аналіз фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, що створюють загрозу банкрутства | Оцінюється ефективність використання капіталу в цілому і окремих його елементів. При цьому розраховуються і розглядаються в динаміці такі основні показники: а) період обороту капіталу характеризує кількість днів, протягом яких здійснюється один оборот власних і залучених коштів, а також капіталу в цілому; б) коефіцієнт рентабельності всього капіталу характеризує рівень економічної рентабельності; в) коефіцієнт рентабельності власного капіталу характеризує досягнутий рівень фінансової рентабель-ності підприємства і є одним із критеріїв формування опти-мальної структури капіталу; г)капіталовіддача характеризує обсяг реалізації продукції, що припадає на одиницю капіталу; д) капіталомісткість реалізації продукції показує, який обсяг капіталу задіяний для забезпечення випуску одиниці продукції |
2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу. Практика доводить, що не існує єдиних рецептів ефективних відносин власного і залученого капіталу не тільки для типових підприємств, але і для кожного окремого підприємства. Але основними факторами є:
а). Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції мають більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим менший період операційного циклу, тим у більшому обсязі (за інших рівних умов) може бути використаний підприємством залучений капітал.
б). Стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноспроможну продукцію, можуть використовувати у своїй діяльності залучений капітал у більшому обсязі. Рівень фінансових ризиків у цих підприємств високий, і це враховують їх кредитори. У структурі балансу підприємств, що знаходяться на стадії зрілості, повинен переважати власний капітал.
в). Кон’юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон’юнктура товарного ринку, тим більше і безпечніше можна використовувати залучений капітал. І навпаки – в умовах нестабільної кон’юнктури використання залученого капіталу призводить до зниження рівня прибутковості та ризику втрати платоспроможності. У таких умовах необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового важеля за рахунок зменшення обсягу використання залученого капіталу.
г). Кон’юнктура фінансового ринку. Залежно від стану кон’юнктури фінансового ринку зростає або знижується вартість залученого капіталу. При суттєвому зростанні вартості залученого капіталу диференціал фінансового важеля може досягнути від’ємного значення, що призведе до різкого зниження фінансової рентабельності, а в окремих випадках – до збиткової операційної діяльності.
д). Рівень рентабельності операційної діяльності. За рахунок високого значення даного показника кредитний рейтинг підприємства зростає, і таким чином, у нього є можливість розширити потенціал використання залученого капіталу. Проте, на практиці, цей потенціал часто не використовується, оскільки при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольнити додаткову потребу в капіталі за рахунок високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У таких випадках власники переважно інвестують отриманий прибуток у власне підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу і тим самим знижує питому вагу використання залучених коштів.
е). Ефект операційного важеля. Зростання підприємства забезпечується взаємодією операційного і фінансового важелів. Тому підприємства, у яких зростає обсяг реалізації продукції, але за рахунок галузевих особливостей її виробництво має незначний ефект операційного важеля, можуть суттєво підвищувати ефект фінансового важеля, тобто збільшувати обсяг залучених коштів у загальній сумі капіталу.
є). Відношення кредиторів до підприємства. Зазвичай кредитори керуються своїми критеріями щодо визначення кредитного рейтингу підприємства, які іноді не співпадають із критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємства. В результаті формується негативний імідж підприємства, що знижує його кредитний рейтинг. Це негативно впливає на можливість використання підприємством залученого капіталу, знижує його фінансову стійкість, тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх джерел.
ж). Рівень оподаткування прибутку. При низьких ставках податку на прибуток або використанні підприємством податкових пільг на прибуток різниця у вартості власного і залученого капіталу знижується. За таких умов варто формувати капітал із зовнішніх джерел переважно за рахунок емісії акцій, тобто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу. Водночас при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залученого капіталу.
з). Фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Несприйняття власниками і менеджерами високих рівнів ризиків формує у них консервативний підхід до фінансування розвитку підприємства, основою якого є власний капітал. І навпаки, прагнення отримати значний прибуток на власний капітал, не зважаючи на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, де залучений капітал використовується у максимально можливому обсязі.
и). Рівень концентрації власного капіталу. Для збереження фінансового контролю за управлінням підприємством (контрольний пакет акцій або контрольний обсяг пайового вкладу) власники підприємства не бажають залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, якщо навіть для цього є сприятливі умови. Завданням зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством є формування додаткового капіталу за рахунок залучених коштів.
З урахуванням цих факторів управління структурою капіталу зводиться до таких основних напрямків:
а) встановлення оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного та залученого капіталу;
б) забезпечити залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для формування розрахункових показників його структури.
3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких багатоваріантних розрахунків використовують механізм фінансового важеля, що дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, яка забезпечує максимальний рівень фінансової рентабельності.
4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Даний процес базується на визначенні попередньої оцінки вартості власного і залученого капіталу, за різними умовами його залучення, на основі багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.
5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Даний метод оптимізації структури капіталу пов’язаний із процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства поділяються на три групи:1) необоротні активи;2) постійна частина оборотних активів;2) змінна частина оборотних активів.У даній ситуації більше уваги зосереджують на дві останні групи.
Постійна частина оборотних активів є незмінною частиною сукупної величини, яка не залежить від сезонних та інших коливань обсягу операції діяльності, непов’язана з формуванням запасів сезонного зберігання, дострокового завозу і цільового призначення. Отже, це такий незнижувальний мінімум оборотних активів, який необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності.
Змінна частина оборотних активів пов’язана з такими змінами: сезонним зростанням обсягу реалізації продукції, необхідністю у формуванні товарних запасів сезонного зберігання; дострокового завозу і цільового призначення.
Існує три принципових підходи для фінансування різних груп активів підприємства, а саме: 1) консервативний підхід; 2) компромісний підхід; 3) агресивний підхід. Залежно від ставлення до фінансових ризиків власники або менеджери підприємства вибирають один із вищеперелічених варіантів фінансування активів.
6. Формування показника цільової структури капіталу. Граничні рівні максимально рентабельної і мінімально ризикової структури капіталу дозволяють здійснювати вибір конкретних його значень у плановому періоді. При такому виборі враховуються усі розглянуті фактори, що характеризують особливості діяльності кожного окремого підприємства.
