Деградація земель. Основні поняття.

“Деградація ґрунтів – це сукупність процесів, які викликані діяльністю людини і які зменшують можливість ґрунтів підтримувати життя людей” (Guidelines…, 1988).

“Деградація ґрунтів і земель складає сукупність природних і антропогенних процесів, що призводять до змін функцій ґрунтів, кількісному і якісному погіршенню їх складу і властивостей, зниженню природно-господарського значення земель” (Методика определения размеров ущерба и деградации почв и земель, 1994).

“Ґрунтами, що деградують вважаються ті, в яких стійкі негативні антропогенні чи природні процеси привели до зниження продуктивності чи якості продукції і, відповідно, підвищенню затрат на встановлення рівня виробництва” (Система оценки степени деградации почв, 1992).

“Деградація ґрунтів визначається як процес, який знижує на кількісному і/чи якісному рівні реальну і/чи потенціальну здатність ґрунту виробляти продукти (товари) чи послуги” (GLASOD, 1979).

“Деградованими ґрунтами вважаються ті, в яких стійкі негативні антропогенні чи природні процеси привели до зниження продуктивності чи якості продукції, і відповідно, підвищенню затрат на відновлення продуктів виробництва”(Снакин и др., 1992).

“Деградація ґрунтів – це спричинений людиною процес погіршення і/чи втрати властивостей і якостей ґрунту (в межах елементарного ґрунтового ареалу), результат якого сприяє збільшенню затрат різного виду ресурсів (енергетичних, сировинних, тінформаційних і т.д.) для того, щоб досягти кількості і якості продукції, яку раніше отримували, і/чи збільшення обмежень на майбутню діяльність людини”. Таке ж визначення може бути застосоване і до терміну “деградація ґрунтового покриву”, проте мову вестимемо про ґрунтову комбінацію, а не про ґрунт. Для деградації земель, на думку Н.Б. Хітрова, може бути також зроблено аналогічне визначення (1998).

Таким чином, в сучасному ґрунтознавстві термін “деградація ґрунтів” чи “деградація ґрунтового покриву” розглядається виключно з боку антропоцентричного погляду, тобто з погляду зручностей і благополуччя людини і навколишнього середовища. Це – дуже важливий методологічний аспект, оскільки для ґрунтів як складних біокосних систем їх деградація, в наведеному вище розумінні, далеко не завжди є деградацією з точки зору загальної теорії систем, тобто втрати елементів і спрощення структури цієї системи навіть до зникнення самої системи. Очевидно, що системне поняття деградації відповідає поняттю деградації ґрунтів в наслідок процесів і дій, що сприяють її руйнуванню, а саме: ерозія, дефляція, дегуміфікація; проте в разі формування солонцевих чорноземів при зрошенні це поняття не зовсім відповідає вищенаведеному порівнянню. Можливо, в майбутньому ґрунтознавці будуть розрізняти ці різні сторони поняття “деградація”, проте на сьогоднішній день абсолютно домінуючою є енвайроменталістська точка зору (енвайроменталістика – від слова environment – вчення про навколишнє середовище).

На даний момент антропогенною деградацією ґрунтів слід називати такі їх вторинні зміни, спричинені діяльністю людини, які супроводжуються частковою чи повною втратою родючості ґрунтового покриву чи виявляються причиною їх знищення (Зайдельман, 1998).

Також підмітимо те, що деградаційні зміни ґрунтів не є детермінованими, тобто не є є обов’язковими після кожного разу, коли людина здійснює певний вплив.

Протягом появи деградаційних процесів може бути виділено декілька ступенів. В сучасних класифікаціях підходи до їх виділенню значно відрізняються. Так, в Міжнародному управлінні по деградаціїї виділяється 5 ступенів кожного із типів деградації: деградації немає, слабка деградація, середня, сильна і екстримальна. Для кожного ступеня даються кількісні межі змін конкретного показника: кількість промоїн і їх частота, ступінь засолення і т.д. При картографуванні враховується і площа, яку займають ґрунти того чи іншого ступеня деградації.

В першу чергу розрізняють 2 основні категорії деградаціонних процесів і явищ: зв’язані з переміщенням ґрунтового матеріалу чи із змінами хімічних і/чи фізико-хімічних властивостей ґрунтів (GLASOD, 1979).

Переміщення ґрунтового матеріалу присутнє при двох типах дегардаційних явищ: водної і вітрової ерозії. Втрата речовин верхніх горизонтів, як основний показник збитків, виражається в тонах/ гектар/ рік. Орієнтовна оцінка інтенсивності ерозії може проводитися по наступній шкалі (Guidelines. 1979):

Водна ерозія (W) представлена двома традиційними типами: Wt – площинна ерозія і Wd – лінійна ерозія. Площинна ерозія – найбільш поширений вид ерозії, який призводить до втрати елементів живлення із верхніх горизонтів. Лінійна ерозія включає струмкову, яружну, абразію річних берегів і розвиток зсувів.

Вітрова ерозія (Е) поділяється на 3 типи: Et (topsoil) – рівномірне поверхневе перевивання, властиве аридним і субаридним легким ґрунтам, але прискорений вплив людини; Ed (deformation) – утворення дюн, гряд і барханів; Eo (overblowing) – поховання еоловими наносами. Типи деградації Eo і Ed не рідко супроводжують основний тип Et.

Хімічна деградація (С) включає: втрату елементів хімічного живлення и/чи гумусу на початково бідних ґрунтах – Cn (nutrients); підкислення високими дозами кислих добрив і за рахунок окиснення сульфідів в приморських районах -- Ca (acidification); забруднення -- Cp (pollution) промисловими і комунальними відходами, надлишковими дозами гною і пестицидів, кислотними дощами, розливами нафти і т.д.

Під фізичною деградацією (Р) розуміють ущільнення і кіркоутворення в мінеральних ґрунтах,

Деградація ґрунтової біоти позначають символом В.

Ступінь деградації ґрунтів достатньо детально аналізуються в “Методике по определению почв размеров ущерба от деградации повч и земель” (1994). Деградація ґрунтів і земель по кожному індикаторному показнику характеризують п’ятьма ступенями:

0 – недеградовані (непорушені);

1 – слабодеградовані;

2 – середньодеградовані;

3 – сильнодеградовані;

4 – дуже сильнодеградовані (зруйновані).

Визначення ступеня деградації проводять у відповідності з таблицею індикаторних показників, що включають близько 30 параметрів фізичного і хімічного стану ґрунтів. Розрахунок в балах і наступних коефіцієнтах показників ступеня деградації дозволяють не тільки оцінити ступені витрат, але й перейти до економічних розрахунків.

Слід розділяти поняття про деградацію земель і деградацію ґрунтів. При цьому при оцінці деградації земель розрізняють 2 різних підхода. Один з них, виражений найбільш яскраво в Конвенции ООН із боротьби з деградацією земель (1994), можна охарактеризувати як комплексний ландшафтний підхід, який полягає в розгляді “земель” як зеленої біопродуктивної системи, що включає в себе ґрунт, воду, рослинність, іншу біомасу, а також екологічні і гідрологічні процеси, що проходять в середині системи. Деградація земель в цьому контексті розглядається як зниження чи втрата біологічної і економічної продуктивності і складної структури богарних орних земель, орних земель, які зрошуються чи пасовищ, лісів в результаті землекористування чи дії одного чи декількох процесів, в тому числі процесів пов’язаних з діяльністю людини. Цей підхід розглядає ґрунти, їх властивості і процеси як невід’ємну (одну із найважливіших) частину екосистем (земель), що бере участь в регулюванні складних зв’язків між їх компонентами.

Наступний підхід, якому умовно можна дати назву ресурсного чи господарського, полягає в тому, що землі розглядаються як об’єкт економічної діяльності людини і вартісної оцінці. Іншими словами, земля розглядається не як природна система, а як об’єкт потенціальної чи реальної купівлі/продажу.