Тема 4. Грошовий ринок (4 год.) 5 страница

1. Труднощі формування ринкових інститутів і структурної перебудови;

2. Високі ризики підприємницької діяльності;

3. Значні розміри бюджетного дефіциту і державного боргу;

4. Високий рівень інфляції.

Дія цих факторів на кредитні відносини визначає наступні основні проблеми їхньої організації:

1. Низький рівень кредитоспроможності більшості господарюючих суб’єктів;

2. Відсутність достатніх ліквідних активів, що можуть бути передані у заставу;

3. Відсутність гарантій захисту прав кредиторів;

4. Висока частка готівки у грошовій масі, що обмежує ресурсні можливості банків;

5. Високий рівень процентної ставки пов'язаний із ризиковістю господарських операцій.

 

Тема 8. Кредитні системи (4 год.)

1. Поняття, передумови становлення і структура кредитної системи

2. Походження і функції банків

3. Центральний банк та його функції

4. Комерційні банки як основа кредитної системи

5. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути їх види та операції

6. Банківські ресурси як основа функціонування банку

7. Пасивні операції комерційних банків

8. Активні банківські операції

9. Характеристика основних видів банківських кредитів

10. Комісійно-посередницькі операції банків

11. Ризики у банківській діяльності

 

1. Поняття, передумови становлення і структура кредитної системи

Кредитна система – це сукупність кредитних інститутів країни, а також форм і методів організації кредитних відносин в суспільстві.

Кредитні інститути – це суб’єкт ринку, сферою професійної діяльності якого є перерозподіл тимчасово вільних коштів на засадах повернення і сплати процента.

Формування і розвиток кредитної системи визначається двома об’єктивними економічними передумовами:

- поява на певному етапі суспільного розвитку потреби у специфічній формі підприємницької діяльності, пов’язаної із нагромадженням і розподілом тимчасово вільних коштів суб’єктів ринку.

- необхідність впорядкування організації і технічного

обслуговування зростаючих обсягів грошового обігу, що пов’язано із розширенням товарного виробництва із сфери торгівлі.

Структура кредитної системи включає в себе:

1. Банківська системи – це сукупність різних видів банків, банківських установ у їх взаємозв’язку, що існує у тій чи іншій країні в певний історичний період.

Причинами необхідності створення банківської системи є:

1. Необхідність здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загально

суспільними інтересами – забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

2. Забезпечення збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку, створення умов для його стабільного функціонування.

Основними типами побудови банківської системи є:

1. Однорівнева. Передбачає горизонтальні зв’язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій (характерна для слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним та адміністративно-командним режимом управління).

2. Дворівнева. Характерна для країн з ринковою економікою та складається з двох рівнів: верхній – центральні (емісійні) банки, які співпрацюють з банківськими інститутами та урядовими структурами; нижній – комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації та населення.

Банк – це особлива установа, що акумулює тимчасово вільні грошові кошти, надає їх в кредит, здійснює розрахунки та інші фінансові операції.

Фінансові операції банків пов’язані із забезпечення господарського обороту необхідними платіжними засобами, обслуговуванням руху капіталів, посередницькими послугами, управління майном.

2. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути зосереджують свої операції лише на окремих сегментах грошового ринку або окремих групах клієнтів доповнюючи діяльність банків.

3. Інфраструктура – це комплекс допоміжних засобів які забезпечують нормальне функціонування інститутів кредитної системи.

До її складу належать:

- розрахункова мережа;

- інкасаторське та охоронне обслуговування;

- інформаційне забезпечення;

- національні асоціації кредитних установ;

- системи захисту інтересів вкладників.

2. Походження і функції банків

Зародження банківської справи припадає на 7-6 ст. до нашої ери коли у стародавньому Вавилоні деякими храмами здійснювались операції із прийому вкладів і видачі позик. Такі ж операції згодом здійснювались у Стародавній Греції та Римі, однак були уже доповнені обміном монет.

Першим банком сучасного типу вважається заснований у 1407 р. банк «Св. Григорія» у місті Генуя. Остаточне формування банків як кредитних інститутів припадає на той період розвитку товарного господарства у 17-18 ст. коли виникла необхідність у мережі спеціалізованих установ, які б регулювали і організовували заплутаний грошовий обіг і здійснювали у більш широких масштабах кредитні операції.

Отже, походження сучасної банківської справи полягає у діяльності Стародавніх банкірів та середньовічних міняйл.

Банки як універсальні кредитні установи сучасного типу вперше з’являються із заснуванням таких акціонерних банків як:

- Банк Англії у 1694 р.

- Банк Шотландії у 1965 р.

Сучасні банки являють собою самостійні господарюючі суб’єкти, які виробляють і реалізують власний продукт. Продуктом діяльності банків є формування грошової маси в економіці, а також надання різноманітних послуг, пов’язаних із видачею кредитів, здійсненням розрахунків, управлінням майном, наданням гарантій поручительств та консультацій.

Суть банків виражається у їхніх функціях. Основними серед яких є:

1. Кредитування економіки, що передбачає надання банкових позик підприємствам, державі і населенню на різні потреби;

2. Акумуляція тимчасово вільних грошових коштів в економіці, що передбачає залучення доходів і заощаджень суб’єктів ринку з метою їх прибуткового використання шляхом вкладення у різні види активів;

3. Організація платежів у господарстві, що пов’язано із використанням акумульованих на банківських рахунках коштів в якості засобів обігу і платежу;

4. Створення кредитних засобів обігу, що визначає надходження в оборот додаткових платіжних засобів в процесі первинної і вторинної емісії.

Основною характерною ознакою діяльності саме банку є виконання ним у сукупності трьох основних операцій:

- залучення коштів на вклади;

- видача кредитів;

- здійснення розрахунків.

Дані операції дозволяють здійснювати емісію грошей в процесі депозитного і кредитно-розрахункового обслуговування всіх суб’єктів ринку.

3. Центральний банк та його функції

Центральний банк – це головний орган грошово-кредитного регулювання економіки, який наділений монопольним правом емісії банкнот і основні завдання якого полягають у кредитно-розрахунковому обслуговування інших банків та держави.

Діяльність Центральних і комерційних банків почала розмежовуватись у середині 19 ст. коли зростання ролі банкнотного обігу в економіці супроводжувалося значними незручностями випуску в обіг банкнот багатьма комерційними банками, що не користувалися довірою з боку всього суспільства, у наслідок цього держава змушена була покласти завдання емісії банкнот або на один найбільш надійний комерційний банк, або створити новий емісійний банк.

Головне призначення НБУ як центрального банку – це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей.

Основними функціями Центрального банку є:

1. Функція емісії готівки і організація грошового обігу, що є монопольною функцією центрального банку яка передбачає випуск в обіг банкнот і монет, котрі є законними платіжними засобами на території даної країни.

Дана функція також передбачає виконання Центральним банком наступних завдань із організації грошового обігу:

- виготовлення банкнот і монет;

- встановлення їх номіналів;

- визначення ознак платіжності банкнот;

- заміна старих банкнот і монет по мірі їх зношення;

- запровадження єдиних правил ведення касових операцій в економіці.

2. Функція банку банків, що полягає у кредитно-розрахунковому обслуговування Центральним банком усіх інших банківських установ і визначає його роль як міжбанківського розрахункового центру і кредитора останньої інстанції.

Виконання даної функції передбачає здійснення центральним банком таких основних операцій:

- зберігання резервів комерційних банків у певній пропорції до їхніх пасивів з метою гарантування платежів по депозитах та регулювання обсягів кредитування;

- надання комерційним банкам короткострокових кредитів для підтримання їх ліквідності у разі тимчасової нестачі коштів;

- організація міжбанківських розрахунків через кореспондентські рахунки комерційних банків;

- здійснення нагляду і контролю за діяльністю комерційних банків, що передбачає видачу їм ліцензій та встановлення єдиних правил банківських операцій.

3. Функція банку держави, що полягає в організації центральним банком кредитно-розрахункового обслуговування урядових структур та проведенні операцій із касового виконання державного бюджету та обслуговування державного боргу.

При виконання функцій банку держави центральний банк

забезпечує здійснення наступних операцій:

- ведення рахунків урядових установ та здійснення необхідних платежів;

- проведення операцій з емісії і розміщення на ринку державних цінних паперів;

- видача кредитів уряду шляхом придбання державних цінних паперів;

- зберігання офіційних золотовалютних резервів країни.

4. Функція реалізації грошово-кредитної політики, що передбачає здійснення центральним банком регулювання кредитних можливостей кредитним банком, а від так і обсягу грошової маси в обігу з метою підтримання низки темпів інфляції, економічного зростання та рівноваги платіжного балансу.

Реалізація даної функції забезпечується використанням центральним банком таких інструментів як:

- мінімальні обов’язкові резерви;

- операції на відкритому ринку;

- зміна облікової ставки.

Вплив на грошову масу центральним банком за допомогою цих інструментів визначається одним із двох типів грошово-кредитної політики – політики дорогих грошей або політики дешевих грошей.

Вищим органом управління НБУ є Рада НБУ, основним керівним органом НБУ є Правління, яке забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організовує виконання інших функцій відповідно до законодавства, та здійснює управління діяльністю НБУ.

Законодавчо-нормативною базою, яка регламентує діяльність центрального банку України є: Закон України Про банки і банківську діяльність; Про Національний банк України;

Конституція України.

4. Комерційні банки як основа кредитної системи

Комерційні банки – це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють різні види кредитних розрахунків та інших видів фінансових операцій пов’язаних із обслуговуванням підприємств всіх секторів економіки та населення.

Основними функціями комерційного банку є:

1. Посередництво в кредиті, що полягає у мобілізації тимчасово вільних грошових коштів суб’єктів ринку і наданні їх у позику підприємствам, населенню та державі.

Дана функція сприяє розв’язанню комерційним банком за допомогою кредиту протиріч між сумами строковими вивільненнями коштів в одних суб’єктів ринку та відповідними потребами у інших.

Економічні ефекти від цієї функції полягає в тому, що:

- власники тимчасово вільних коштів отримують зручну форму їхнього зберігання яка приносить дохід;

- позичальники прискорюють кругооборот своїх капіталів, що дозоляє отримати додаткові прибутки;

- банки отримують прибуток у вигляді різниці між процентними платежами за наданими кредитами та залученими депозитами.

2. Здійснення розрахунків між суб’єктами ринку є функцією, яка визначає роль комерційного банку як основних організаторів платіжних операцій в економіці, що забезпечує весь оборот коштів у господарстві та безперебійність процесів виробництва і реалізації продукції.

Це визначається тим, що підприємства і населення розміщуючи свої кошти на банківських рахунках активно використовують їх як засіб взаємних розрахунків, а весь безготівковий грошовий обіг, що становить основу всього

грошового обігу, проходить саме через комерційний банк.

3. Випуск кредитних засобів обігу є функцією, що передбачає здійснення комерційним банком емісії грошей на основі розрахункових та позичкових операцій, наслідком чого є мультиплікативне розширення депозитів, а відтак грошової маси загалом.

Дана функція забезпечує еластичність грошової системи країни, сприяючи підтриманню оптимальних пропорцій між грошовою масою і обсягами товарообороту, а відтак забезпечуючи стійкі темпи економічного зростання.

За формою власності:

- державні – статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ (Ощадбанк Укрексімбанк);

- кооперативні;

- колективні (вітчизняні комерційні банки).

Залежно від організаційної форми:

- акціонерні банки – формують свій капітал за рахунок обєднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку;

- пайові банки – формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний фонд. Пайові банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю.

Залежно від переліку та особливостей здійснення банківських операцій усі комерційні банки поділяються на:

- універсальні;

- спеціалізовані.

Універсальні банки здійснюють усі або більшість можливих операцій дозволених чинним законодавством.

Спеціалізовані банки орієнтуються на здійснення окремих видів операцій або на обслуговування певних груп клієнтів.

Основними видами спеціалізованих банків є:

1. Інвестиційні банки, що займаються переважно емісійно засновницькою діяльністю, виступаючи у ролі посередників на фондовому ринку, між емітентами цінних паперів та потенційними інвесторами.

2. Ощадні банки, що орієнтують свою діяльність на залучення тимчасово вільних коштів населення.

3. Розрахункові банки, що спеціалізуються на здійсненні розрахункових операцій – передусім між іншими банківськими установами.

4. Іпотечні банки, що спеціалізуються на видачі довгострокових позик під заставу нерухомого майна.

 

5. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути їх види та операції

Спеціалізовані фінансово-кредитні інститути – установи кредитної системи не банківського типу що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження держави, підприємств і населення спеціалізуючись на виконання кількох видів операцій або обслуговуванні обмеженого кола клієнтів.

Основною відмінністю спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів від банків, те, що вони не мають виконувати у сукупності три головні банківські операції, а відтак не можуть змінювати грошову масу в країні.

Основними операціями спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів є:

1. Акумуляція заощаджень підприємств і населення

шляхом залучення коштів на вклади випуску цінних паперів чи

продажу страхових полісів;

2. Кредитування певної галузі економіки виді господарської

діяльності чи групи населення;

3. Інвестування довгострокових ресурсів у різні види цінних паперів;

4. Організація пенсійного забезпечення населення;

5. Здійснення кредитної взаємодопомоги.

Основними видами спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів є:

1. Кредитні спілки – це кредитні установи кооперативного типу, що створюються із метою акумуляції заощаджень своїх членів та їхнього взаємного кредитування.

Кредитні спілки об’єднують своїх членів за територіальною, професійною, релігійною чи іншою ознакою, що визначає спільність їхніх інтересів. Ресурси спілок акумулюються за рахунок пайових внесків членів депонуються у банку у вигляді спеціального фонду з якого надаються кредити членам спілки.

2. Страхові компанії – це спеціалізовані інститути, котрі за рахунок підприємств і населення формують цільові фонди грошових коштів та здійснюють виплати із них при настанні певних подій, тобто страхових випадків.

Залучені у формі страхових внесків кошти, страхові компанії можуть вкладати у різні види цінних паперів або надавати довгострокові кредити.

3. Пенсійні фонди – це спеціалізовані фінансові установи, головним завданням яких є акумуляція грошових коштів призначених для пенсійного забезпечення громадян по досягненню ними певного віку.

Кошти цих фондів акумулюються за рахунок як внесків

самих громадян так і відрахувань з прибутку підприємств що їх створюють.

Нагромаджені таким чином кошти мають довгостроковий характер, що дозволяє інвестувати їх у різні інструменти фондового ринку.

4. Інвестиційні фонди – це вид фінансово-кредитних установ, що здійснюють посередницькі операції на фондовому ринку. Вони акумулюють грошові кошти приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а отримані ресурси вкладають у акції та облігації інших підприємств, що дає можливість вкладникам розміщувати свої кошти у професійно сформованих портфелях цінних паперів.

5. Фінансові компанії – це інститути кредитної системи, спеціалізацією яких є фінансування продажу товарів із відстроченням платежу. Вони акумулюють ресурси шляхом випуску власних цінних паперів і здійснюють кредитні операції, або шляхом видачі позик безпосередньо споживачам на придбання товарів або торговим підприємствам під заставу боргових зобов’язань покупців.

6. Ломбарди – це спеціалізовані установи, що здійснюють видачу позик індивідуальним особам під заставу рухомого майна. Вони видають зазвичай короткострокові позики у розмірі від 50 до 80% від вартості речей відданих у заставу.

Їх кошти формуються із внесків засновників, прибутку від власної діяльності, а також виручки від реалізації заставленого майна.

7. Лізингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на здаванні в оренду фірмам для використання у виробничій діяльності предметів тривалого користування.

Ресурси компанії формуються з власного капіталу та

банківських позик. Особливістю є те, що в ньому кредитування здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер.

8. Факторингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Такі компанії створюються при банках і користуються позиками цих банків.

 

6. Банківські ресурси як основа функціонування банку

Банківські ресурси – це сукупність коштів, що знаходяться у розпорядженні банків і використовуються ними для розміщення їх у різних видах вкладень (активних та інших операцій) з метою отримання доходу.

Залежно від джерел формування усі банківські ресурси поділяються на три групи:

- власні;

- залучені;

- позичені.

1. Власні ресурси банку являють собою суму коштів, що належать акціонерам та засновникам банку і становлять фінансову основу його діяльності. Власні ресурси банку утворюють власний банківський капітал, він складається з основного та додаткового капіталу.

Власний капітал банку – це грошові кошти, що належать його власникам у вигляді сукупності різних за призначенням фондів.

Власний капітал комерційного банку виконує такі функції:

- оперативна функція виражає роль власного капіталу як основи банківських ресурсів на ранніх етапах діяльності, коли необхідно здійснити ряд першочергових затрат для початку роботи банку;

- захисна функція означає захист інтересів вкладників і кредиторів банку шляхом виплати їм компенсації у разі виникнення збитків або банкрутства;

- регулююча функція – полягає у встановленні центральним банком для комерційних банків певних нормативів, щодо підтримання необхідного рівня власного капіталу банків.

Залежно від джерел формування власний капітал банку поділяється на три складові частини:

1. Статутний капітал – це організаційно правова форма власного банківського капіталу величина якого визначається номінальною вартістю випущених банком акцій або сумою пайових внесків засновників (при реєстрації комерційного банку розмір статутного капіталу повинен становити 5 млн. євро).

2. Резервний капітал – це власні кошти банку, що формуються за рахунок відрахувань з прибутку і використовуються для покриття витрат від поточної діяльності, а також поповнення статутного капіталу.

3. Нерозподілений прибуток – це частина прибутку банку, що залишається у його розпорядженні після сплати податків і виплати дивідендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду.

Власний капітал комерційного банку поділяється на:

- Основний капітал – складається зі сплаченого і зареєстрованого статутного капіталу і розкритих резервів, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загального фонду покриття ризиків, що створюється для відшкодування збитків при проведенні банківських операцій;

- Додатковий капітал – може включати резерви переоцінки та субординований борг (це звичайні боргові зобов’язання (облігації), які не можуть бути забрані з банку, ніж через п’ять років).

2. Залучені ресурси банку – являють собою частину банківських ресурсів, що утворюються шляхом акумуляції комерційними банками коштів юридичних і фізичних осіб на різних видах рахунків.

Акумульовані у такий спосіб банками кошти клієнтів утворюють депозити.

Депозит – це сума грошових коштів, що передані на зберігання у комерційний банк із відповідним режимом їхнього використання. Залежно від цього режиму всі депозити поділяються на два види:

1. Депозити до запитання – це грошові коштів які можуть бути в будь-який момент поповненні або вилучені на першу вимогу власника рахунку. Їх особливостями є те, що вилучення коштів може здійснюватись як готівкою так і у безготівковій формі, головним їхнім призначенням є здійснення безготівкових розрахунків, власникам таких депозитів або взагалі не виплачується процент, або його величина дуже низька.

2. Строкові депозити – це кошти юридичних та фізичних осіб розміщені у банку на визначений термін із виплатою фіксованого проценту та обмеженнями на довгострокове вилучення з рахунків. Їх особливостями є те що величина процентних ставок визначається розміром і строком депозиту а головне призначення полягає в отриманні їхніми власниками доходу у вигляді процентів на розміщені кошти.

3. Позичені банківські ресурси являють собою частину банківських ресурсів що формується шляхом отримання комерційним банком позик на грошовому ринку тобто не депозитними методами акумулювання ресурсів. Метою такого акумулювання є надання комерційним банком можливості порівняно швидко отримати кошти у разі непередбачених обставин.

Основними способами формування позичених банківських ресурсів є:

1. Отримання позик на міжбанківському ринку, що передбачає

здійснення операцій із надання комерційними банками кредитів один одному. Дані операції проводяться з метою реалізації банками своїх надлишкових ресурсів які вони у даний момент самі не можуть використовувати для прибуткових операцій.

2. Отримання кредитів у центральному банку, що передбачає здійснення операцій із залучення коштів комерційного банку у центрального банку як кредитора останньої інстанції. Кредити центрального банку мають короткостроковий характер, спрямовані на підтримку ліквідності комерційних банків та не можуть бути постійним джерелом їхніх ресурсів.

3. Випуск власних боргових зобов’язань, що передбачає залучення ресурсів шляхом емісії комерційним банком власних облігацій та векселів.

4. Продаж цінних паперів із зворотнім викупом (операція РЕПО), що являє собою операцію в процесі якої комерційний банк продає наявні у нього цінні папери іншій фірмі або банку із зобов’язанням викупити їх через певний строк по заздалегідь узгодженій ціні.

Залучені та позичені банківські ресурси формують переважну частину банківських ресурсів (85-90%).

 

7. Пасивні операції комерційних банків

Всі операції комерційних банків залежно від основних особливостей залучення і розміщення коштів поділяються на три групи:

- пасивні;

- активні;

- комісійно-посередницькі.

Пасивні операції – операції, які пов’язані з формуванням власного капіталу та ресурсної бази банку, забезпечують проведення активних операцій з метою досягнення запланованих показників доходності та є запорукою ліквідності та платоспроможності.

За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції:

Операції з формування власних ресурсів охоплюють:

Ø операції з формування статутного капіталу;

Ø операції з формування резервного капіталу;

Ø операції з формування страхового капіталу;

Ø операції з формування іншого капіталу банку спеціального призначення, який створюється за рахунок банківського прибутку і використовується відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою банку;

Ø операції, пов’язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Операції з формування залученого капіталу – називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних, фізичних осіб, банків, які зберігаються на різноманітних рахунках (депозити до запитання, строкові депозити).

Операції з формування позичених ресурсів. Банки можуть використовувати можливості міжбанківського ринку капіталів, а також залучати кошти інвесторів через емісію та розміщення власних незабезпечених боргових зобов’язань. Мобілізовані у такий спосіб ресурси являють собою позичені ресурси банку або ресурси не депозитного характеру. Позичені ресурси банку мобілізуються через здійснення:

Ø пасивних кредитних операцій – це операції банку, пов’язані з отриманням кредитів на міжбанківському ринку (в інших банках та в НБУ);

Ø пасивні інвестиційні операції – це операції банку, пов’язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов’язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківські ресурси коштами інвесторів на строк обігу цих цінних паперів.

Розміщують банки мобілізовані ресурси за різними напрямами через проведення активних операцій.

 

8. Активні банківські операції

Активні операції являють собою такий вид операцій в процесі яких комерційні банки розміщують наявні в них ресурси з метою отримання прибутку і забезпечення своєї ліквідності.

Усі об’єкти активних операцій в які вкладаються ресурси комерційного банку називаються банківськими активами.

В залежності від ступеня їхньої ліквідності вони поділяються на такі групи:

1. Первинні резерви являють собою вкладення банку у безпосередньо ліквідні форми які можуть бути негайно використані для погашення його зобов’язань.

Первинні резерви включають в себе дві складові: