Процес утворення умінь та навичок

Навички формуються вправами. Вправа — це багаторазове повторення й закріплення дії. Вправи не можна зводити лише до механічного повторення; якщо повторення відбуваються меха­нічно, то дії та рухи не удосконалюються. У процесі вправ від­бувається удосконалення способу дій. Поспостерігайте за учнем, якого на уроках праці навчають володіти ножицями для різання паперу, і ви переконаєтесь, як повторюючи вправи, учень не лише повторює й закріплює попередні дії, а й удосконалює їх. Якби попередні дії тільки закріплювались, то не було б удосконален­ня їх.

Психологи вивчили процес навчання письма учнів І класу. В результаті досліджень було зроблено висновки про психоло­гічні особливості вправ. Удосконалення й безпомилкове вико­нання вправ визначається певними умовами.

1. Повинна бути настанова (тобто чітко усвідомлена мета і прагнення її досягти) того, хто навчається, на безпомилкове виконання вправи. Без цього неможливо уникнути помилок. Така настанова створює активне ставлення школяра до вправи. Учень мусить знати про вимоги, які ставлять до результатів вправи. Він повинен чітко усвідомлювати недоліки свого письма і розуміти, що треба зробити, щоб їх уникнути. Готовність учня уникнути помилок є важливою умовою успішності вправи.

На початку вправи, коли учень опановує уміння письма, він з трудом розпізнає помилки. Лише після того, як слово напи­сано, часто після вчителевого запитання, школяр помічає по­милку. На наступному етапі учень самостійно знаходить помил­ку після ретельного перегляду тексту. Далі він помічає помилку в той момент, коли її робить. Нарешті, учень уже не робить такої помилки.

2. Роблячи вправу в складних діях, треба вміло поєднувати ціле і частини, не зводячи вправи тільки до закріплення окремих рухів. Проте не слід зводити вправу і до цілісного лише руху, бо невідпрацьованість окремих важких частин потягне за собою не­досконалість окремих дій, а отже, нечіткість і невідпрацьованість цілого.

Уміння. Уміння, як уже було сказано, формуються в практич­ній діяльності людини на основі знань. Окрім загальних умінь, що входять до певного виду діяльності в цілому, розрізняють і часткові уміння.

Часткові уміння пов'язані тільки з певним способом дії, тіль­ки з певним випадком. Наприклад, загальне уміння — це вмін­ня читати. Часткове уміння — уміння читати по складах або вміння читати друкований текст. У практиці навчальної роботи в початкових класах школи нерідко можна спостерігати таке явище. Учень виробив уміння писати чітко і красиво лише на уроках письма. В самостійній роботі без контролю учителя, коли учень пише «для себе», він пише брудно, погано. Отже, це вмін­ня застосовується тільки в окремому випадку і не поширюється на інші.

Вироблення часткових умінь буває необхідним тому, що на цій основі згодом формуватимуться складніші уміння, складні дії. У школяра часто не можна виробити складних умінь, якщо він не опанував простих дій, часткових умінь (у трудовій діяль­ності, в спорті, в навчальній діяльності). Опанувавши часткові дії, часткові уміння, школяр починає працювати чітко, впевнено і швидше опановує складні дії та вміння.

Учителеві необхідно формувати в учнів у їхній навчальній та трудовій діяльності часткові уміння, маючи на увазі необхід­ність на цій основі переходити до формування загальних умінь.

У процесі вироблення вміння учитель може застосовувати різ­ні прийоми: показ, словесну інструкцію з наступною дією, наслі­дування зразків дій, вправи. Засвоєні учнями вміння допомага­ють їм у подальшій роботі і сприяють швидкому набуванню нових умінь та знань.

учень засвоює написання однієї частини літери, потім другої складової частини її і т. д.

На третьому етапі формування навички ці дії об'єднуються в одну — школяр пише вже літери. Самостійні дії — написання елементів літери — увійшли в цілісну дію — написання літери. Тепер учень не продумує кожну окрему дію, не узгоджує її з гра­фічним правилом — після багатьох повторень у нього виробила­ся навичка.

Учителька весь час вимагає, щоб діти контролювали себе під час письма, але око дитини не може помітити тільки вже зроб­лену помилку, а методика радить запобігати помилкам. Постає потреба опертися на руховий контроль. Поступово в процесі опа­нування навички включаються рухові чуття. Тепер до кори мозку надходять сигнали від пальців (нажим пальців, опір пера), від передпліччя та плечової частини руки. Правильність письма по­чинає оцінюватися і руховими відчуттями, а роль зорового конт­ролю до певної міри слабне.

огляньте уважно на учня. Як старанно він пише, зосере­джуючи всю свою увагу на дотриманні правил письма. І в цей час він забуває багато про що, чого його навчала вчителька: ча­сом дитина майже лягає на парту, робить багато зайвих зусиль, надто міцно стискує ручку, робить надміру великий нажим, ба­гато зайвих рухів; її обличчя відбиває це напруження. Поступо­во напруження зникає, рухи координуються, стають впевненіши­ми, чіткішими, і, нарешті, з'являється рівне, спокійне письмо, скорочуються паузи між окремими діями. Зайві рухи усунено, робота для учня стає не такою стомливою і на її виконання витрачається менше часу, поліпшується якість письма — фор­мується навичка. Опановуючи навичку письма, школяр починає застосовувати різні способи використання її. Змінюються умо­ви — учень змінює способи застосування навички, інколи прояв­ляючи певну гнучкість.

Таким чином, засвоєння навички дає змогу людині економи­ти час, збільшувати темпи роботи, удосконалювати її якість і пе­реключати увагу на творчий бік діяльності, на обдумування наступних етапів діяльності, на результати діяльності.