Нервові процеси та їх значення

Вища нервова[діяльність грунтується на координації функцій кори великих півкуль головного мозку. Ця координація здійсню­ється завдяки взаємодії процесів збудження і гальмування. Нормальна вища нервова діяльність здійснюється тільки при наявності поряд із збудженням і процесів гальмування. Якщо процеси збудження зв'язані з активною діяльністю кори, з утво­ренням нових умовних нервових зв'язків, то процеси гальмуван­ня спрямовані на припинення цієї діяльності, на загальмовуван­ня збудження, що виникає у корі, на гальмування тимчасових зв'язків.

Гальмування має важливе значення для клітин кори. При­пиняючи діяльність нервових клітин, воно створює умови для відновлення їх працездатності. У разі надміру сильного й трива­лого збудження гальмування запобігає виснаженню і навіть руйнуванню нервових клітин. При ослабленні процесів гальму­вання нервові клітини під впливом тривалого збудження висна­жуються, що призводить до різного роду нервових захворювань. Тому Павлов постійно підтримував охоронну роль гальмування і його лікувальне значення для відновлення і нормального функ­ціонування нервових клітин кори.

У змінюванні активності мозку, в зміні процесів збудження та гальмування особливо важливу роль відіграє так звана ре­тикулярна формація. Ретикулярна формація складається із скупчення нервових клітин, розміщених від верхнього кінця спин­ного мозку по всьому мозковому стовбуру до підкірки. Нервові клітини ретикулярної формації мають велику кількість відрост­ків, які утворюють густу нервову сітку (назва «ретикулярна» в перекладі з латинської і означає «сітковидна»).

Всі гальмування, що йдуть від периферичних сприймаючих органів чуття в кору великих півкуль, проходять через мозковий стовбур. У процесі проходження імпульсів нервові клітини ре­тикулярної формації приходять у стан збудження, немовби заряджаються нервовою енергією. Виникле в клітинах ретикуляр­ної формації збудження передається потім клітинам кори, ви­кликаючи й підсилюючи.збудження в самій корі. Інакше кажучи, ретикулярна формація виконує функцію своєрідного генератора або стимулюючого активізатора мозку.

Види гальмування. Існує два основні види кіркового гальму­вання: зовнішнє гальмування і внутрішнє гальмування.

Зовнішнє гальмування є безумовним, тобто природженим. Це більш проста форма гальмування. Зовнішнє гальмування вини­кає внаслідок взаємодії кількох мозкових центрів, що перебу­вають у стані збудження. Пояснимо це на прикладі. Першокласник пише, зосереджено виводить літери. Він увесь заглиблений це заняття. Та ось у кімнату з веселим гавканням вбігає його любимий песик. Навчальна діяльність людини припиняється. Це явище пояснюється тим, що виникнення нового осередка збу­дження викликає гальмування інших ділянок кори і діючий реф­лекс гальмування.

Особлива форма зовнішнього гальмування — так зване охо­ронне гальмування. Це гальмування виникає під впливом дуже сильних (або довгочасно діючих) подразників, які викликають надпотужне збудження нервових клітин, що загрожує небезпе­кою їх ушкодження. Тільки-но збудження досягає певної межі, так зараз же вступає в дію охоронне гальмування. Перезбуджена враженнями, перевтомлена дитина швидко засинає, іноді на­віть сидячи біля телевізора, Це прояв" охоронного гальмування.

Внутрішнє гальмування є умовним. Воно виробляється в про­цесі індивідуального життя людини й тварин. Ця вища форма гальмування властива лише корі великих півкуль.

Прикладом внутрішнього гальмування може служити зга­сання умовних рефлексів. Якщо умовний рефлекс кілька разів підряд дається без підкріплення його безумовним подразником, то він перестає викликати умовний рефлекс. Так, спостерігається поступовий розпад навички, якщо вона не підтримується впра­вою; гальмування гігієнічної звички, що формується, якщо вона не підкріплюється відповідним ставленням дорослих, і т. д. Си­гнал, що втратив своє сигнальне значення, не викликає рефлексу, рефлекс загальмовується. Але минає деякий чає, і тим самий сигнал може знову викликати умовний рефлекс. Це вказує на те, що створений раніше тимчасовий зв'язок не руйнується, а за­гальмовується.

Динаміка нервових процесів. Основні нервові процеси, що від­буваються в нервовій системі,— збудження і гальмування.

Діяльність кори в будь-який момент являє собою складну мо­заїку процесів збудження і гальмування, які між собою тісно пов'язані й постійно взаємодіють.

Перебіг процесів гальмування і збудження підлягає двом основним законам: 1) закону іррадіації та концентрації і 2) за­кону взаємної індукції.

Закон іррадіації та концентрації збудження і гальмування полягає в такому: коли під впливом того чи іншого подразника виникає збудження в якій-небудь ділянці, то воно не залишає­ться в одному місці, а іррадіює (поширюється) по корі великих півкуль. Це явище називається іррадіацією збудження. Напри­клад, під впливом іррадіації збудження молодший школяр, що спостерігає гострий конфлікт, який розгортається у нього на очах у дитячому театрі, починає тупати ногами, крутитися, гарячково рухати руками, промовляти уривчасті фрази. Одоночасно на ме­жі осередка збудження виникає інший процес — гальмування, яке обмежує і спрямовує процес збудження в певне русло й до певного пункту. Це явище називається концентрацією збу­дження.

З аналогічним явищем ми стикаємось і при вивченні процесу гальмування. Гальмування, що виникло у відповідному пункті кори, спочатку також іррадіює, а потім концентрується.

Слід відзначити, що процеси іррадіації збудження і гальму­вання відбуваються набагато швидше, ніж процеси концентрації. Усім відомі факти швидкого поширення збудження в дитини, яке відразу захоплює все її єство, спричинюючи глибокі пере­живання й різноманітні дії. І минає інколи немало часу, щоб поведінка дитини знов увійшла в норму, стала зібраною, спо­кійною.

Закон взаємної індукції збудження і гальмування в корі ве­ликих півкуль полягає в такому: коли в якій-небудь ділянці кори виникає збудження, то в сусідніх з нею інших ділянках кори роз­вивається процес гальмування. Це явище називається негатив­ною індукцією. Негативна індукція—результат зовнішнього га­льмування. Ця фізіологічна закономірність лежить в основі та­кого психічного явища, як відвертання або зниження уваги до діяльності під впливом якого-небудь нового, сильного зовніш­нього впливу. Наприклад, школяр відволікається від роботи, коли чує різкий крик за вікном, коли приходять гості і т. д. Від­повідно є явище позитивної індукції: коли в якій-небудь ділянці кори великих півкуль виникає процес гальмування, то в сусідніх з нею ділянках розвивається процес збудження. Приклад пози­тивної індукції: мала дитина вередує перед сном, крутиться, плаче. Це означає, що вогнище сонного гальмування, яке роз­вивається, індукує збудження рухових і мовних центрів, внаслі­док чого підсилюється пов'язана з цими ділянками мозку реф­лекторна діяльність.

Сигнальні системи в роботі кори великих півкуль. Кора вели­ких півкуль мозку, відчуваючи на собі дію різноманітних сигна­лів, що надходять з зовнішнього світу чи з організму, здійснює складну аналітико-синтетичну діяльність, тобто розкладає на частини складні подразники, складні сигнали, зіставляє їх з ми­нулим досвідом, виявляє з них найголовніше, значуще.

Сигналами є, насамперед, різноманітні предмети та явища навколишнього світу, що діють своїми властивостями на аналіза­тори. Ці різноманітні зорові, слухові, дотикові, смакові, нюхові подразники Павлов назвав першою сигнальною системою. Вона є в людини й тварин.

Слова та сполучення слів, які чує людина, також сигналізу­ють їй про певні предмети та явища дійсності. Слова та слово­сполучення Павлов назвав другою сигнальною системою дійс­ності. Друга сигнальна система є продуктом громадського життя людини й притаманна тільки їй. У тварин немає другої сигнальної системи.

Визначаючи місце словесних дій у житті людини, Павлов підкреслював, що слово для людини є такий самий реальний умовний подразник, як і всі інші, але разом з тим і такий багатоосяжний, як ніякі інші. Слово пов'язане з зовнішніми й внутріш­німи подразниками, що надходять у великі півкулі, воно сигна­лізує про подразники, замінює їх і тому може спричинити від­повідні дії і реакції людини. Слово, мова (батьків, вихователів, а потім і мова, спрямована до себе) є своєрідними формуючими й «пусковими» сигналами різноманітних дій людини.

Обидві сигнальні системи нерозривно пов'язані між собою, вони постійно взаємодіють. Друга сигнальна система лежить в основі людського мислення, вона дає змогу в узагальненому вигляді зберігати нагромаджені знання, служить спілкуванню між людьми. Через другу сигнальну систему, в її взаємодії з першою, здійснюється вирішальний вплив суспільних умов на розвиток свідомості людини. Через другу сигнальну систему лю­дина керує собою, своїми діями й вчинками, свідомо гальмує ті ' чи інші умовні рефлекси або, навпаки, підсилює їх, прискорює або сповільнює їх перебіг.

Системність у роботі кори. Система нервових зв'язків, як і одиничний нервовий зв'язок, складається і закріплюється в ре­зультаті тривалого багаторазового повторення. Складена в та­кий спосіб система зв'язків стає значною для організму й відтво­рюється без особливих зусиль. Таку систему умовних нервових зв'язків, в основі якої лежить сталий розвиток вогнищ збу­дження й гальмування в корі головного мозку, Павлов назвав динамічним стереотипом. Динамічний стереотип є наслідком пристосування організму до одноманітних виливів зовнішнього середовища, що повторюються. Тільки-но одноманітність зовніш­нього середовища змінюється, природно, повинен змінитися і старий стереотип.

Павлов указує, що чим старіший й звичніший стереотип, тим стійкіше й довше зберігаються його інертність, відсталість, тим важче він переробляється. Більше того, в деяких випадках по­рушення його призводить до гострих конфліктів з навколишньою дійсністю.

Різноманітні звички у поведінці дитини й дорослого з фізіо­логічної точки зору є динамічними стереотипами. Вони забезпе­чують сталість поведінки людини в умовах, що повторюються. Переробка динамічних стереотипів, що лежать в основі негатив­них звичок поведінки, вимагає великої праці й наполегливості вихователів: адже, згідно з ученням Павлова, ломка й перебудо­ва динамічних стереотипів становить певні труднощі.

* * *

Основні закони вищої нервової діяльності, відкриті І. П. Павловим, мають винятково велике значення для марксистської матеріалістичної психології. Павлов у своїх дослідженнях від­крив можливості вивчення матеріалістичної основи психічних явищ — нервових процесів кори великих півкуль мозку.

Незважаючи на те що основні дослідження Павлова були проведені на тваринах, багато які із встановлених ним законо­мірностей можна застосовувати й до людини. Проте, використо­вуючи висновки павловського вчення у поясненні психічного життя людини, завжди треба враховувати, що не можна механіч­но переносити на людину те, що здобуто в дослідженнях на тва­ринах. Сам Павлов відзначав, що людина має особливий «над­звичайний додаток» — другу сигнальну систему, якої немає в тварин. Крім того, слід пам'ятати, що людина є продуктом три­валого, суспільного виховання, яке здійснювалося протягом ба­гатьох тисяч років і яке істотно змінило її психіку.

Запитання для повторення

1. У чому полягає основний принцип діяльності нервової си­стеми? 2. Як утворюється умовний рефлекс? (Наведіть прикла­ди з життя дітей). 3. Як співвідносяться процеси збудження й гальмування в корі великих півкуль? 4. Які види гальмування ви знаєте? 5. Охарактеризуйте діяльність першої й другої сигналь­них систем. 6. Що таке динамічний стереотип і в чому його зна­чення? 7. У чому полягає значення вчення І. П. Павлова для психології?