Насильство над дітьми. Шкільне насильство

Насильство над дитиною – це будь-яка умисна дія/бездіяльність чи погроза застосування будь-якої дії/бездіяльності фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування щодо дитини, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи дитини і наносять їй моральну шкоду, шкоду фізичному, психічному здоров’ю чи економічним інтересам.

 

Насильство над дітьми класифікують за такими ознаками:

- у залежності від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);

- за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

- за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

- за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі - з боку педагогів або дітей; на вулиці - з боку дітей або незнайомих дорослих.

 

Виділяють такі наслідки насильства над дітьми:

1) Порушення фізичного і психічного розвитку дитини;

2) Різні соматичні захворювання та психічні розлади;

3) Соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми.

 

Більшість науковців схильні вважати, що насильством над дітьми найчастіше є фізична розправа, але існують випадки, коли батьки: залякують дитину, використовуючи при цьому різні суспільні установи, порушують її статеву недоторканість, навіюють страх за допомогою поглядів, перебивають дитину під час розмови, ізолюють її, контролюють її доступ до спілкування з ровесниками, дорослими, родичами, одним із батьків, використовують образливі прізвиська, соромлять дитину, використовують її як передавача інформації під час конфлікту у сім’ях, контролюють поведінку дитини за допомогою грошей, ігнорують її, не задовольняють її основні потреби, використовують її, як засіб економічного торгу під час розлучень, погрожують її залишити, погрожують фізичною розправою, поводяться з дитиною, як з прислугою, відмовляються повідомляти про важливі рішення, що безпосередньо стосуються її долі. Це також буде насильством над дітьми тільки в інших формах [17].

Насильство та жорстоке поводження щодо дітей найчастіше чинять: другі діти(95%), батьки дітей (68%) та дорослі, які працюють із дітьми (39%). Від 24 до 37% дітей зазнають різних форм насильства дома, на вулиці, в школі (від щоденного до декількох разів на місяць).

Якщо говорити про причини з агострення насильства над дітьми, то однією із них є соціально-економічна нестабільність у суспільстві. За даними статистики в Україні відомо про існування близько 2 мільйонів неповних і проблемних сімей, де немає когось з батьків, або ж батьки знаходяться у постійних пошуках роботи. Із них – близько 60 тисяч сімей, де проживає 150 тисяч підлітків, офіційно вважаються неблагополучними.

Інша причина – раннє батьківство. У деяких батьків ще не сформувалося почуття батьківської відповідальності. Від незнання того, як поводитися з дитиною в різних ситуаціях, людина стає агресивною і всі проблеми вирішує одним способом – образами чи побиттям. Такі батьки часто не сприймають всерйоз потреби своїх дітей. Вони висміюють їх, не дозволяють їм виражати свої істинні почуття, їм важко поважати

своїх дітей як окремих особистостей зі своєю власною свободою. Вважаючи дітей причиною своїх проблем, вони їх б’ють, ображають, брешуть, погрожують їм, ізолюють, не довіряють, зневажають. Такі батьки можуть використовувати своїх дітей як засіб задоволення власних егоїстичних потреб, не усвідомлюючи при цьому, якої шкоди завдають своїм дітям. Такі діти страждають від психологічних травм [19].

Згідно статистичних даних проведених Інститутом Горшеніна 60,4% українців вважають, що права дітей в Україні не захищені. Крім того, згідно з дослідженням, більше половини українців (53,7%) вважають, що насамперед суспільство і держава повинні звернути увагу на проблему алкоголізму і наркоманії серед дітей і підлітків. Майже половина опитаних (48,2%) вважає, що першочерговою у суспільстві є проблема безпритульних дітей. Далі в переліку проблем, що потребують уваги з боку суспільства і держави, йдуть: дитяча і підліткова злочинність (44,6%); низький рівень життя українських сімей, що мають дітей (43,9%); проблеми організації дитячого дозвілля (43,8%); проблеми якості виховання дітей у дошкільних і шкільних установах (30,1%); насильство щодо дітей у сім‘ях (28,8%); усиновлення українських дітей іноземними громадянами (19,2%); роблема поганих умов життя дітей в спеціалізованих дитячих установах (17,2%).

 

До важких дітей відносять тих школярів, які характеризуються певними відхиленнями в моральному розвитку, наявністю негативних форм поведінки, недисциплінованістю. Такі діти заважають організації навчально-виховного процесу, педагоги відчувають труднощі в роботі з ними, а інколи гостро переживають своє безсилля. Поняття "дезадаптовані діти" та "діти з девіантною поведінкою" мають соціальний, або скоріше соціально-психологічний відтінок і характеризують дану категорію дітей з позиції соціальної норми, а точніше – невідповідності їй. Найбільш характерними проявами соціальної та психолого-педагогічної дезадаптації цих дітей є їх агресивна поведінка, конфлікти з учителями і однолітками, вживання алкоголю і наркотиків, вчинення правопорушень (бійки, крадіжки, шахрайство), невідвідування школи, бродяжництво тощо.

Навчально-виховний заклад є одним із джерел соціалізації молодої людини і всі події, які відбуваються з нею в начальному закладі, знаходять своє відображення у формуванні характеру, звичок і врешті-решт – її особистості. Враховуючи те, що молодь часто копіює поведінку своїх однолітків – насильницькі дії можуть відтворюватись і поза навчальним закладом. Психологи, батьки, педагоги зазначають, що у неповнолітніх зростає асоціальна спрямованість поведінки. Існує багато причин жорстокої поведінки серед молоді.

 

Найчастіше виділяють такі причини:

1. помилкове уявлення про те, що агресивна поведінка допустима; бажання завоювати авторитет в очах друзів та однолітків;

2. бажання привернути увагу впливових дорослих; нудьга, здирство, компенсації за

невдачі в навчанні чи громадському житті;

3. через тиск батьків, через жорстоке поводження батьків та відсутність їхньої уваги до дитини.

4. Часто діти вважають знущання способом стати популярними, керувати та мати вплив на інших, привернути увагу, змусити інших їх боятися. Інші просто заздрять тим дітям, над ким знущаються, а деякі навіть не усвідомлюють почуттів жертви та обсяг шкоди від їхньої поведінки.

 

До сімейних факторів, що можуть викликати жорстокість серед учнів, відносять:

a. Брак близьких стосунків у батьків з дитиною або у сім’ї,

b. слабкий або занадто сильний контроль над дитиною,

c. ігнорування її потреб,

d. прийняття та моделювання агресивної поведінки батьками чи іншими значущими

дорослими, неповну сім’ю.

 

Вплив шкільного середовища вважається дуже важливим у створенні умов для здійснення чи припинення насильства в навчально-виховних закладах. Ставлення адміністрації, вчителів до стосунків показує їхнє прийняття чи неприйняття певних моделей поведінки дітей. Навчальний заклад є міні-соціумом, і від того, як навчаються учні взаємодіяти з ровесниками і представниками інших поколінь на території навчального закладу, залежить, як вони зможуть це робити в реальному дорослому соціумі.

Особливо це актуально, на нашу думку, в системі професійно-технічної освіти, враховуючи специфіку контингенту учнів цих закладів. Наразі можна виділити особливості контингенту учнів професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ):

– Мотиви вступу учнів до ПТНЗ: не всі учні ясно і чітко усвідомлюють сутність своєї майбутньої професії, вступають, щоб десь вчитися, за порадами батьків та друзів.

– До значної частини контингенту учнів ПТНЗ застосовують термін "учні з проблемами", оскільки в професійно-технічні навчальні заклади часто вступають учні, чиї інтереси та здібності не були виявлені в школі.

– Частина контингенту учнів – учні, які потребують особливої педагогічної уваги.

У практиці ПТНЗ найчастіше зустрічається відхилення соціально-пасивної спрямованості. Ухилення від навчання виявляється в систематичній неготовності до занять, пропусках занять, втікання з училища і з дому.

Серед причин такої поведінки учнів на перший план виступають: неувага школи, посилення проблем з даним учнем після вступу у професійно-технічний навчальний заклад, невчасна діагностика складнощів учня, проблеми сімейного виховання, часто походження з неповної або кризової сім’ї, відсутність батьків, відсутність скоординованості в діях батьків та педколективу ПТНЗ щодо профілактики і корекції поведінки тощо. Однією з проблем для учнів можуть бути дезадаптаційні процеси в умовах ПТНЗ.

 

Подолання насилля над дітьми є одним з найбільш актуальних напрямків діяльності національних та міжнародних інституцій щодо захисту прав дитини. Ця проблема існує у кожній державі, проте з плином часу її окремі аспекти можуть набувати або втрачати свою актуальність. У ряді європейських країн, де відбувся процес деінституціалізації, відповідно зменшилася кількість випадків насилля над дітьми у закладах місць несвободи. Відзначимо, що до таких дослідники відносять заклади з вимушеним перебуванням за рішенням або з відома державного органу. В Україні нині 957 дитячих закладів з інтернатною формою утримання, які розраховані на 153849 місць. До їх переліку входять виправно-трудові колонії, дитячі будинки, загальноосвітні і спеціальні школи-інтернати, загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації, центри медико-соціальної реабілітації, притулки для дітей, приймальники-розподільники для дітей тощо. Половина дітей, які утримуються у закладах з інтернатною формою, є дітьми з малозабезпечених сімей та дітьми з особливими освітніми потребами.

Як зазначає П.С.Пінейру, «інституційна парасолька» створена з метою надання дітям догляду, однак вони можуть наражатися на підвищений ризик насильства у порівнянні з тими ровесниками, чиїм доглядом та захистом опікуються батьки і вчителі вдома та в школІ. Дані з багатьох країн світу показують, що в установах діти часто страждають від насилля одних щодо інших, а також з боку працівників та чиновників, які б мали відповідати за їх добробут.

З 2012 року Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини разом із громадськістю реалізується національний превентивний механізм (НПМ) за моделлю «Омбудсмен +». Завдяки початку такої роботи представники Омбудсмена і громадськості отримали право без попередження відвідувати місця, які раніше були закриті для громадського контролю, а інформація про умови проживання дітей в установах різного типу отримала широке розповсюдження.

Міжнародне та вітчизняне законодавство [4, 11] передбачає захист дитини від усіх форм фізичного та психологічного насилля з боку батьків або осіб, які їх замінюють. Проте аналіз джерел [1, 2, 6, 8, 9] засвідчує, що випадки таких дій як з боку персоналу закладів, так і з боку одних дітей щодо інших фіксуються десятиліттями. Деякі дослідження виявили, що насилля у закладах з постійним проживанням є у шість раз вищим, ніж насильство при фостерному догляді; ризик сексуального насилля щодо дітей, які перебувають під груповим доглядом, майже у чотири рази вищий, ніж у дітей, про яких піклуються у родинах.

Кожний 7-й випускник заявляє про жорстоке ставлення до себе під час перебування в інтернатних установах. У своїх інтерв’ю прояви насилля колишні вихованці інтернатів формулюють наступним чином: «вихователі знущалися, як хотіли. Били гімнастичною палкою по п’яткам, руки засовували в кип’яток, душили. У мене лишилися шрами і досі»; «я вийшов за територію інтернату і запізнився на урок. Вихователька за волосся била головою об парту»; «був один вихователь-педофіл, який ночами забирав до своєї кімнати дівчаток, примушував роздягатись догола і дивився на них. Мене він теж забирав до себе і роздягав. За опір нас били, карали».

Стаття 16 Конвенції про права дитини ООН проголошує таємницю кореспонденції і право підтримувати зв'язок із своєю сім'єю шляхом листування та побачень, за винятком особливих обставин. Попри це для шкіл і училищ соціальної реабілітації характерні перлюстрація листів вихованців, обмеження, заборона на побачення з батьками або спілкування з ними по телефону як метод покарання. У всіх закладах заборонено мати телефон, а в окремих дозвіл на телефонну розмову завіряється у директора, майстра, класного керівника, вихователя, практикується затримка в одержанні листів з дому.

Виявлені також випадки позбавлення сну на певний час, віджимання, присідання, вимоги стояти перед спальнею перед сном (в інтерв’ю вихованець назвав 2 години). Порушені права на приватність і особистий простір: немає повноцінного доступу до особистих речей, а їх перелік часто зводиться до засобів гігієни; відсутня можливість усамітнитися, постійний і повсюдний супровід дітей включає душові й туалетні кімнати, у душових приміщеннях відсутні перегородки, наявні дисциплінарні кімнати, відсутня можливість прийняти душ за необхідності (змога митися лише один раз на тиждень у бані).

Стаття 19 Конвенції про права дитини ООН передбачає здійснення різних форм протидії насиллю, серед яких і розслідування, а також, у випадку необхідності, порушення судової процедури. Законом України «Про охорону дитинства» також встановлено відповідальність юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди. Проте замість повноцінного розслідування випадки насилля приховуються, замовчуються, ігноруються або обмежуються внутрішнім реагуванням, бесідою, яка, за словами вихованців, не є ефективною. Попри наявність вербального і фізичного насилля не ведеться реєстрація пов’язаних із ними інцидентів. В історії незалежної України питання насилля над дітьми поряд з іншими порушеннями прав дітей вперше прозвучали у 2010 році у Спеціальній доповіді «Стан дотримання та захисту прав дитини в Україні».

Для вироблення ефективних стратегій подолання цього явища важливо розуміти його причини. Пінейру П.С. до них відносить: перенаселення, убогі умови, нестачу ресурсів, дискримінацію і стигматизацію дітей; відсутність громадського контролю; нестачу кваліфікованих професіоналів, незадовільну підготовку персоналу; брак правових засад, які б забороняли усі види насилля; брак державних регуляторних постанов та нагляду; ефективних механізмів подання скарг та інспектування; безкарність за вчинені дії. З цього переліку, який можна доповнювати, видно, що вирішення проблеми насилля над дітьми у закладах місць несвободи потребує як реактивної, так і профілактичної реакції.

Наявні у закладах місць несвободи методи – скриньки для довірчих письмових звернень (не скрізь), висловлення скарги на педагогічній раді (раз на місяць), на шикуванні (щодня, на плацу), подання скарги директорові або психологові – не можуть вплинути на насилля. Натомість ефективними є інформаційні послуги, такі як Всеукраїнська дитяча лінія (0-800-500-21-80), Національна дитяча «гаряча лінія» Центру «Ла Страда-Україна» (0 800 500 225 та система телефонів довіри, які безкоштовно, конфіденційно та анонімно надають консультації постраждалим внаслідок жорстокого поводження дітям.

Загалом з метою захисту дітей від усіх форм насилля необхідний комплекс законодавчих, адміністративних, соціальних, інформаційно-просвітницьких заходів. Серед них: залучення неурядових організацій, які працюють в інтересах дітей; підвищення контролю за діяльністю персоналу, посилення відповідальності та покарання за протиправні дії проти дітей; посилення роз’яснювальної роботи щодо прав дітей; чітка регламентація функціональних обов’язків працівників установ для дітей; підвищення рівня матеріального добробуту в сім’ях; запровадження поряд із телефонними лініями електронної пошти «довіри»; проведення пропагандистських кампаній, реалізація навчальних програм.

Потужним імпульсом до зменшення ризику насилля над дітьми є профілактика потрапляння дітей до закладів місць несвободи через соціальну роботу з сім’ями і розвиток родинних форм утримання і виховання дітей (на противагу інституційному догляду).

Насилля над дітьми у закладах є досить поширеною практикою, має значні обсяги й різні прояви. Розгорнутий процесс деінституціалізації та моніторинг стану дотримання прав дітей в Україні створюють підґрунтя для поглибленої роботи з протидії цьому явищу. У цьому контексті актуальними стають дослідження ефективності комплексу різноманітних заходів, які можуть змінити ситуацію на краще.

 

 

Шляхи вирішення проблеми:

Соціальна профілактика є одним з видів соціально-педагогічної роботи, що спрямована на попередження аморальної, протиправної поведінки, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров’я молоді та запобігання такому впливу. Визначають такі основні види соціальної профілактики насильства у молодіжному середовищі: первинна, вторинна та третинна. Кожний з видів профілактики має свої особливості.

До первинної соціальної профілактики насильства відноситься формування активного стилю життя, який забезпечує реалізацію прав, задоволення потреб та інтересів особистості. Профілактична робота тут носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від маніпуляції.

Первинна соціальна профілактика насильства серед дітей та учнівської молоді може бути проведена шляхом включення цієї проблеми в плани виховної роботи навчальних закладів як компонент профілактики негативних явищ в учнівському середовищі.

Методами первинної соціальної профілактики є: інформування, приклад, переконання, навіювання, робота в громаді, мікросередовищі, сім’ї.

Приклад – метод, що ґрунтується на свідомому відтворенні особистістю певних способів поведінки.

Переконання – це спосіб впливу на раціональну сферу особистості за допомогою логічно аргументованої інформації з метою формування чи зміни поглядів, установок, оцінок у об’єкта впливу.

Навіювання – це спосіб впливу на свідомість особистості, який передбачає некритичне сприймання інформації об’єктом впливу. Важливою відмінністю навіювання від переконання є його спрямованість не на логіку та розум особистості, а на емоції людини, її готовність отримати готові інструкції до дії.

 

Вторинна соціальна профілактика насильства є груповою. Метою цього виду профілактики є зміна ризикованої мало адаптивної поведінки на адаптивну. У результаті цієї профілактики передбачається зміна ставлення особистості до себе та оточуючих, навчання навичкам поведінки в ситуаціях, які можуть призвести до насильства. Вторинна соціальна профілактика насильства може проводитися шляхом розроблення та проведення тренінгів для дітей підліткового віку та учнівської молоді з проблем насильства.

Вторинна соціальна профілактика передбачає своєчасне виявлення таких осіб і надання їм соціальної підтримки і допомоги у напрямках:

– формування знань життєвих умінь і навичок, необхідних для самозахисту від кривдників;

– зміна ставлення молодої особи до себе, свого місця у суспільстві, усвідомлення нею цінності свого життя і своєї ролі в ньому.

 

Третинна соціальна профілактика спрямована на інтегрування в соціальне середовище осіб, які потерпіли від насильства. Третинна профілактика передбачає виявлення причин та особливостей поведінки молодої особи, які призвели до виникнення проблеми. Тобто, як бачимо, цей вид профілактики проводиться на особистісному рівні. Важливо, щоб цю роботу вів фахівець соціально- психологічної служби. Серед основних методів у третинній профілактиці виокремлюють: ведення випадку, рефлексія ситуації та індивідуального розвитку, переключення і перенавчання, створення виховуючих ситуацій, показ перспективи, реконструкція характеру, заохочення, інформування, переконання, включення в різноманітні види діяльності і позитивне соціалізуюче середовище.

 

Метод перенавчання. Цей метод спирається на метод переконання і закріплює його результати. Спрямований на ліквідацію поганих звичок, відучування від поганих дій та привчання до позитивних звичок. Відучування здійснюється через заборону та контроль за діями. Не можна нав’язувати свою волю і думку як найбільш правильну, постійно вказувати на один і той же недолік. Це може викликати протилежну реакцію або нервовий зрив. Не можна також вимагати миттєвої відмови від поганої звички. Необхідно створити чіткий режим, демонструвати позитивні приклади, давати поради щодо поведінки в конкретних ситуаціях. Перенавчання вимагає послідовності й системності дій, дисципліни та самодисципліни.

Метод реконструкції. Цей метод застосував і обґрунтував А. Макаренко. Він вважав, що при перевиховуванні не можна разом із негативними руйнувати й позитивні якості особистості, необхідно зберегти "здорову основу" характеру вихованця. "Реконструкція" означає відновлення всього цінного, позитивного в характері та поведінці. Педагогу необхідна віра в позитивне у вихованні, і лише на цій основі можливе виправлення особистості. Треба знайти ті точки опору в душі вихованця, які й стануть вихідним пунктом у перевихованні. Позитивні якості інтенсивно заохочуються, а негативні – критикуються. Етапи "реконструкції" Вивчення особистості учня з метою визначення перспектив майбутнього розвитку. Актуалізація та поновлення позитивних якостей, які досі не були потрібними (створення виховних ситуацій, вправи тощо).

Формування тих позитивних якостей, які швидко й легко поєднуються з провідними позитивними якостями. Подолання опору учня виховного впливу, створення режиму, організація середовища та життєдіяльності вихованця таким чином, щоб не залишилось часу на погані вчинки.

Метод переключення. Сутність цього методу полягає в тому, що зона активності учня переводиться в соціально значущу сферу діяльності на основі використання тих позитивних якостей, які є в учня. Метод переключення є ефективним за таких умов: спілкування на основі поваги до учня; вивчення особистості учня, особливостей стосунків у колективі, спільної думки, постійного контролю за діями учнів, урахування конкретних обставин життя та діяльності учнів.

Підтримування. Здійснюється з метою зменшення занепокоєння, поганого уявлення про себе, підвищення самооцінки клієнта. Складовими методу є висловлення сприйняття, інтересу, поділяння з вихованцем його тривоги, переконання в тому, що психолог розуміє його сильні, ірраціональні почуття, заохочення дитини до стосунків і дій, які плануються, демонстрація бажання допомогти.

Безпосередній вплив здійснюється з метою сприяння конкретній поведінці й означає спонукання до неї через висловлювання думок, пропозицій, підкреслень, вимог, наполягання, поради, акцентування уваги на схвальних зразках поведінки.

Доцільним є спонукання дитини до рефлексії з метою покращення її розуміння. Рефлексія передбачає аналіз ситуації в таких напрямах: інші, навколишній світ, здоров’я дитини; вплив поведінки на самого себе та на інших; власна поведінка; причини, які лежать в основі ускладнень у взаємодіях між самим собою та іншими й зовнішніми впливами; самооцінка.

Ведення випадку – це процес ідентифікації людини, що має специфічні соціальні потреби, розробки і реалізації плану, за яким соціальні, освітні і медичні ресурси використовують найбільш ефективно з метою досягнення оптимального результату для клієнта за найменших витрат.

Одним із найважливіших напрямів профілактичної діяльності, спрямованої на протидію насильству в умовах навчального закладу, є просвітницька робота серед дітей та учнівської молоді.

Просвітницьку роботу проводять, як правило, фахівці психологічної служби навчального закладу (практичні психологи, соціальні педагоги) у взаємодії з адміністрацією та класними керівниками учнівських колективів.

Фахівці визначають такі основні форми просвітницької роботи щодо попередження насильства:

– лекційна робота;

– організація конкурсів, фестивалів, акцій;

– організація клубів з правових знань;

– лекторії (кіно, відео) правових знань;

– організація на базі навчального закладу консультативних пунктів, де всі учасники навчально-виховного процесу можуть отримати консультації практичного психолога, соціального педагога, юриста, де можна провести зустрічі з працівниками правоохоронних органів.

Слід зауважити, робота з роз’яснення та вивчення чинного законодавства, міжнародних актів проводиться з урахуванням вікових, індивідуальних особливостей дітей та учнівської молоді. Колективні форми й методи навчально-виховної роботи (міні-лекції, бесіди, диспути, усні журнали, кінолекторії та ін.) охоплюють одночасно велику кількість підлітків та молоді, сприяють створенню їхнього позитивного настрою.

Проведення профілактичних заходів щодо насильства серед дітей та учнівської молоді сприяє формуванню правосвідомості та правової поведінки учнів, відповідальності за своє життя, розвиває активність, самостійність, творчість, створює умови для самореалізації особистості учня.

На думку фахівців, у роботі з дітьми з проявами агресивної поведінки педагогічну діяльність необхідно спрямовувати на:

– корекцію взаємовідносин з оточуючими;

– подолання егоцентризму (характерної риси агресорів);

– розвиток стійкого і виразного інтересу до якого-небудь виду діяльності;

– виховання вольових рис характеру (уміння доводити справу до кінця, досягати поставленої мети,

уміння стримувати себе, зокрема в конфліктній ситуації);

– тренування уваги, спокою, терпіння (рекомендовано в таких випадках: конструювання,

моделювання, випалювання, різьба по дереву, витинання, вишивання).

Не слід дітям із вираженою агресивністю доручати керівництво однолітками чи молодшими дітьми – це може спровокувати прояви жорстокості. Так званих агресорів треба вчити аналізувати свої почуття і почуття інших людей, також вчити з розумінням ставитися до індивідуальних відмінностей у різних людей, вчити справлятися з міжособистісними проблемами цивілізованим шляхом.

Одночасно робота з профілактики насильства повинна проводитися з педагогічними працівниками та батьківською громадськістю.

Для роботи з педагогічним колективом практичним психологам навчального закладу необхідно брати участь у роботі тематичних педагогічних нарад, на яких робити повідомлення про інноваційні технології навчально-виховного процесу, інтегрування в педагогічну практику останніх досягнень педагогіки та психології з питань навчання та виховання учнів різних вікових категорій, проводити психологічний супровід молодих вчителів, а також роботу з профілактики емоційного вигорання.

 

Серед форм насильства, які трапляються у навчальних закладах, переважають такі:

– образи, приниження, використання образливих прізвиськ, бойкот;

– побиття, копняки, запотиличники, неприємні дотики до тіла;

– псування майна іншої особи,

– позбавлення їжі та грошей.

 

Робота з батьківською громадськістю передбачає використання як просвітницьких форм і методів роботи, так і практичних занять. Розглянемо основні форми роботи з батьками.

1. Батьківські збори – робота з колективом батьків. Це форма організації спільної діяльності батьків, учителів, практичного психолога та соціального педагога, яка передбачає їх спілкування щоб, обговорити актуальні питання навчання і виховання, ухвалення рішень.

2. Консультації – форма роботи з батьками, яка передбачає надання фахівцями психологічної служби допомоги батькам з різних проблем родинного виховання.

3. Педагогічний консиліум – форма спілкування учнів, учителів, фахівців психологічної служби навчального закладу та батьків, метою якої є: цілісне, різнобічне вивчення особистості учня, вироблення єдиної педагогічної позиції; визначення головних напрямів удосконалення виховного процесу зусиллями вчителів, батьків, самого учня; тренінги спілкування, методики оволодіння аутотренінгом.

4. Лекція – послідовний монологічний виклад узагальнених знань. Види лекцій: лекція-

інструктаж, лекція-показ, лекція-репортаж, науково-популярна.

5. Семінар – активна форма просвіти батьків. Передбачає попередню самостійну роботу батьків і вчителів з вивчення літератури, підготовка виступів, доповідей, тез, запитань. Соціальний педагог заздалегідь оголошує тему семінару; після виступів здійснюється обмін думками