Гіпотетико-дедуктивний метод
Лінгвістичне дослідження повинно складатися зі збору фактологічного матеріалу, побудови гіпотези і перевірки її істинності на певних фактах [Л.В. Щерба. О трояком аспекте языковых явлений и об эксперименте в языкознании, 1931].
Метод складається з наступних етапів:
• Збір фактичного матеріалу за певними критеріями.
Джерело: художня або спеціальна література, опитування інформантів.
• Узагальнення матеріалу індуктивним шляхом.
Індукція – від одиничного до загального, створення теорії у формі гіпотези.
Далі гіпотеза уточняється багатьма шляхами, наприклад з допомогою співставлення з багатьма відомими концепціями.
• Етап дедукції.
Отримання нової думки з визначними істинними даних чисто логічним шляхом.
• Перевірка нової теорії шляхом її порівняння з додатково отриманими фактами.
Якщо при цьому виявиться матеріал, який суперечить отриманим висновкам, при умові, що гіпотеза вкладається в рамки великої кількості матеріалу, то необхідно введення уточнень і описання пограничних випадків.
Диструбтивний аналіз.
Під дистрибуцією розуміють суму всіх оточень, в яких зустрічаються той чи інший мовний елемент (фонема, морфема, слово і т. д.), тобто суму всіх можливих позицій елемента відносно інших елементів того ж рівня, його здатність поєднуватись. Під час дистрибутивного аналізу широко використовуються умовні позначення класів слів, з яких створюються так звані дистрибутивні формули. Наприклад:
N - іменник a book
N pers - імя особи pete
N mass-іменник озн. речовину tea
N abstr. - іменник абстрактний peace
V infr. - неперехідне дієслово go
V tr - перехідне дієслово write
A. - прикметник.
Не кодуються, а даються у звичайному написанні слова,які досліджені та деякі службові слова.
Дистрибутивні формули зручні для класифікації прикладів, для показу багатозначності слова:
To make
Make + N – make a coat
Make + (the) + N + V make the machine go
Make + A make sure
Make + A + N + for + N make a good wife for him.
Дистрибутивний метод широко використовують в лексикографії для показу функціонування слова і його поєднання.
Дистрибутивно-статистичний метод.
Дистрибутивний метод успішно поєднується із застосуванням статистики.
Лінгвістична статистика – галузь мовознавства, яка займається вивченням методів розкриття закономірностей, які характерні великим сукупностям однорідних обєктів на основі їх вибіркового дослідження. Але тут мова не йде лише про чисто кількісний підрахунок того чи іншого явища.
Дистрибутивно-статистичний аналіз – це сума формальних алгоритмічних процедур, спрямованих на опис мови, що спираються на розподілення (дистрибуцію) заданих елементів у тексті.
Задані елементи: букви, слова і т. д., тобто будь-які елементи в тексті, які доступні нашому сприйняттю. Сам аналіз носить статистичний характер, який використовує кількісну інформацію про елементи, які зустрічаються в тексті.
Наприклад. Учений А.Я.Шайкевич використав дистрибутивно-статистичний метод для вивчення частоти вживання неозначеного артикля у мовленні персонажів у Шекспіра і показав завдяки цьому аналізу групи дійових осіб.
Так, у слуг, міщан і представників комічного жанру (блазнів, дурнів) відзначено підвищення частоти вживання неозначеного артикля.
Навпаки: у серйозних героїв і осіб, які високо стояли в суспільній ієрархії частота вживання неозначеного артикля знижується.
Таким чином дистрибутивно-статистичний метод вживається в стилістиці, але може використовуватися і для інших цілей.
Валентностний метод
Походить від лат. valentia (сила). Термін пішов з хімії, де валентність – це здатність атома хімічного елемента утворювати хімічні звязки з іншими елементами.
В лінгвістику термін був уведений в 1948 С.Д. Кацнельсоном, який визначив слово валентність, як здатність слова певним чином реалізовуватись в реченні і вступати в певні комбінації з іншими словами.
Під лексичною валентністю розуміють здатність даного слова поєднуватись з іншими словами, які утворюють його валентний набір. При цьому важливо розглядати не слова в цілому, а їх лексико-семантичні варіанти. Багатозначні слова повинні входити в декілька валентних наборів. Валентнісні набори представляють собою множини, які здаються перерахуванням.
Валентнісний аналіз проходить наступні стадії
• Встановлюється загальне завдання дослідження.
• Встановлюється список слів, які необхідно вивчити.
• Визначається тип текстів, які необхідно вивчити і з яких буде взята вибірка.
• Встановлюється загальний обєкт вибірки.
Валентнісний метод комбінується з іншими методами дистрибутивних компонентних статистичною обробкою і добре піддається формалізації.
Контектологічний аналіз.
Основоположник – засновник Лондонської лінгвістичної школи Дж. Ферс. Суть підходу полягає в тому, що мовні одиниці всіх рангів: слова, речення, тексти існують в певних контекстах і саме в них вони реалізуються.
Метод опозицій.
Вчення про опозиції розробив видатний філолог М.С.Трубецкой.
Перш за все варто підкреслити, що не всяка відмінність є опозицією. Опозиція можлива тоді, коли між її іменами є не лише відмінності, але й спільні риси.
Спільні ознаки називаються основою для порівняння.
Відмінні ознаки-диференціальна ознака.
Опозиція-семантично релевантна відмінність за певною ознакою при схожості інших.
Під час порівняння беруться до уваги не всі ознаки, а лише ті, що визнані істотними для запропонованої моделі.
Опозиції між членами опозиції поділяються на:
• Приватавні (бінорні) опозиції відповідають двоїчній логіці виключення третього (так-ні) good/bad able/unable
• еквівалентні (рівнозначні) опозиції не є ні ствердженнями, ні запереченнями, а характеризуються його описаними відмінностями.
5.Гравуальні опозиції, члени яких відрізняються різним ступенем або градацією однієї і тієї ж ознаки. Affect::torment::torture.
Данний метод використовується для виділення класів мовних одиниць для їх множин. Це перспективно для розкриття системності в мові для складання класифікацій.
Методика – сукупність методів, прийомів проведення будь-якої роботи. Система правил використання методів, прийомів та операцій.
Вибір конкретних методів дослідження залежить від характеру фактичного матеріалу, умовами і метою дослідження.
