Загальнонаукові методи поділяються на

Методологія і методи наукових досліджень

Методологія – вчення про систему наукових принципів, форм і методів дослідницької діяльності.

 

Методи дослідження

 

Методологічні положення і принципи знаходять своє втілення в методах дослідження.

Існує декілька термінів, які вживаються для позначення поняття метод.
“Метод” – науковий підхід, принцип, засіб, прийом, але повною мірою вони не збігаються. Так, поняття наукового підходу і принципу ширше, ніж поняття методу. Поняття прийому – вужче і конкретніше.

Метод – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання.

Метод – шлях, спосіб досягнення поставленої мети, завдань дослідження.
Метод наукового дослідження – система розумових і (або) практичних операцій (процедур), які націлені на розвязання певних пізнавальних завдань з урахуванням певної пізнавальної мети [Крушельницька, 2003, с.71].
З допомогою методу отримують нову інформацію про навколишню дійсність, заглиблюються в сутність явищ і процесів, розкривають закони і закономірності розвитку, формування і функціонування обєктів, які досліджуються. Від якості методу, правильності його застосування залежить істинність отриманого знання.
Метод носить
-обєктивний характер, оскільки дозволяє відображати реальну обєктивну дійсність і її взаємозвязки.
-Разом з тим метод має елементи субєктивності, оскільки він використовується конкретною людиною з її субєктивними властивостями.
Кожний науковий метод має характеризуватися такими рисами:
-ясність, тобто загальнозрозумілість методу;
-націленість, підпорядкованість методу досягненню певної мети, розвязанню певних конкретних завдань;
-детермінованість, чітка послідовність, алгоритмізація використання методу;
-результативність, здатність методу забезпечити досягнення певної мети;
-надійність, здатність методу з великою ймовірністю забезпечувати отримання бажаного результату;
-економічність, здатність методу добиватися певних результатів із найменшими затратами часу.
-відповідність методу обєктові дослідження і рівню пізнання [Крушельницька, 2003, с.72].
Кожен метод дослідження сам повинен бути теоретично обґрунтованим.
У науці використовуються різноманітні методи, які тісно повязані між собою і використовуються в процесі дослідження. Вони утворюють певну систему.
Системність методів дослідження полягає в наступному:
- декілька методів використовується в одному й тому ж дослідженні (критичний аналіз літературних джерел, експеримент, тестування, анкетування);
- різні методи використовуються на різних етапах дослідження (так, критичний аналіз літературних джерел використовується на етапі збору матеріалу, висування гіпотези, а експеримент – на етапі її перевірки);
- методи дослідження застосовується взаємоповязано при переході від одного етапу дослідження до іншого;
- одні методи є формою виявлення інших, ширших за охопленням предметних областей чи засобів (синтез вбирає в себе результати експерименту, узагальнення).
Розрізняють
1) загальнонаукові принципи, що становлять власне методологію,
2) конкретно наукові принципи, що лежать в основі теорії конкретної дисципліни або наукової галузі,
3) і систему конкретних методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань.

Загальнонаукові методи дослідження

Загальнонаукова методологія – використовується в усіх або в переважній більшості наук.
До загальнонаукової методології дослідження належать принципи, підходи, методи:
Історичний, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний(пізнавальний), моделювання та ін.

Історичний принцип – передбачає здійснення цілісного підходу до обєкта дослідження, розгляду його у процесі виникнення та розвитку. У цьому звязку особливого значення набувають вивчення історичного досвіду, аналіз та оцінювання історичних подій, фактів, попередніх теорій у контексті їх виникнення, становлення і розвитку, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх звязків, закономірностей та суперечностей.

Термінологічний принцип – передбачає описування, аналіз та уточнення понятійного апарату конкретної галузі науки, термінів і понять, що їх означають, вивчення історії термінів і позначуваних ними понять, розробку або уточнення змісту та обсягу понять, встановлення взаємозвязку і субординації понять, їх місця в понятійному апараті теорії, на базі якої здійснюється дослідження.
Визначення понять слід формулювати, базуючись на тлумачних професійних словниках. Нове поняття не повинно бути тавтологічним, воно має бути чітким і однозначним.

Системний підхід – передбачає комплексне дослідження великих і складних обєктів як єдиного цілого з узгодженням функціонування всіх частин і елементів.

До загальних характеристик системи відноситься цілісність, структурність, взаємозвязок із зовнішнім середовищем, ієрархічність, цілеспрямованість, самоорганізацію
У системному дослідженні обєкт аналізується як певна множина елементів, взаємозвязок яких зумовлює цілісні властивості цієї множини.

У межах системного принципу розрізняють структурно-функціональний, системно-діяльнісний, системно-генетичний та інший підходи.

Структурно-функціональний підхід – передбачає виділення у системних обєктах структурних елементів і визначення їхньої ролі або функцій у системі. Елементи і звязки між ними створюються структуру системи. Кожний елемент система має свої функції, які працюють на загальносистемні функції.

Системно-діяльнісний підхід – вказує на компонентний склад людської діяльності серед найсуттєвіших її компонентів є потреба-суб”єкт, обєкт-процеси, умови, результат. Це дає можливість комплексно дослідити будь-яку сферу людської діяльності.

Системно-генетичний підхід – полягає у розкритті умов зародження, розвитку і перетворення системи.

Пізнавальний (когнітивний) принцип – повязаний із загально філософською теорією пізнання, в обґрунтуванні провідного значення знання в житті й поведінці індивіда. Для аналізу формування знання необхідне вивчення практичної і теоретичної діяльності людини у співвідношенні з її соціальним аспектом.

 

Загальнонаукові методи поділяються на

Методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, експеримент, опитування, тестування, метод експертних оцінок, кореляційний аналіз, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал, контекст-аналіз).
Методи, що використовуються на емпіричному і теоретичному рівнях дослідження (абстрагування, аналіз, синтез, індукція і дедукція, моделювання).
Методи теоретичного дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, системний, системно-діяльнісний підхід).

Методи на емпіричному рівні

Спостереження. Спосіб пізнання обєктивного світу на основі безпосереднього сприйняття предметів і явищ за допомогою органів чуттів. Спостереження ведеться за планом і підпорядковується певній тактиці.
Експеримент. Система операцій впливу або спостережень, спрямованих на одержання інформації про обєкт при дослідницьких випробуваннях, які можуть проводиться в природних і штучних умовах при зміні характеру проходження процесу.
Опитування – метод, що дає можливість отримати фактичну інформацію. Проводиться в усній або письмовій формі. Має форму інтервю або анкети.
Тестування – форма опитування, що проводиться для виявлення суттєвих ознак обєкта, засобів його функціонування. Використовується в лабораторних експериментах, коли масове опитування неможливе. Тестування проводиться на початку і після закінчення дослідження. Тести складаються так, щоб однозначно виявити ті чи інші властивості опитаних.
Метод експертних оцінок – опитування спеціальної групи експертів (5-7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, які необхідні для досліджуваного питання.
Експерти вибираються за ознакою їх формального професійного статусу – посади, наукового ступеня, посади тощо.

Методи на емпіричному й теоретичному рівнях дослідження

Ідеалізація. Уявне створення обєктів і умов, які не існують в дійсності і не можуть бути практично створені. Вона дає можливість реальним обєктам уявно надати гіпотетичних нереальних ознак, що дозволяє вирішити завдання в закінченому вигляді.
Формалізація. Метод вивчення різних обєктів, при яком основні закономірності явищ і процесів відображаються в знаковій формі за допомогою формул або спеціальних символів.
Гіпотеза. Науково обґрунтована система умовиводів, через яку на основі низки чинників формуються висновки про існування обєкта, звязків або причини явища. Гіпотези є формою переходу від фактів до законів.
Дедукція. Метод дослідження, який полягає у тому, що висновок щодо елементу множини робиться на основі знання властивостей всієї множини, тобто конкретні положення виводяться із загальних.
Індукція. Метод при якому за конкретними фактами і явищами встановлюються загальні принципи і закони, тобто узагальнюються конкретні положення.
Аналіз. Метод наукового дослідження, за яким явище розділяється на складові частини.
Синтез. Метод дослідження явища в цілому, на основі обєднання повязаних один з одним елементів в одне ціле.
Абстрагування. Передбачає відхід від несуттєвих властивостей, звязків, відношень предметів і в одночасному виділенні, фіксуванні однієї чи декількох найважливіших рис, які особливо цікавлять дослідника. Прикладом абстракції можуть служити численні поняття, якими оперує людина не лише в наці, але й у повсякденному житті: дерево, дім, дорога.
Аксіоматичний метод. Спосіб побудови наукової теорії за яким деякі аксіоми приймаються без доказів а потім використовуються для отримання подальших знань за певним логічним правилом.
Аналогія. Одержують нові знання про обєкти чи явища на основі того, що вони подібні на інших. Міра достовірності тут залежить від кількості подібних ознак у порівняльних явищах.
Гіпотетичний метод. Передбачає розробку наукової гіпотези, наукового передбачення, які мають елементи новизн і оригінальності на базі всіх основних методів.

Методи теоретичних досліджень

До методів теоретичних досліджень слід віднести історичний, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний та інші, що були розглянуті раніше.
Сходження від абстрактного до конкретного – згідно з цим методом мислення бере початок від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні і від нього – до конкретного в мисленні.
Метод ідеалізації – конструювання подумки обєктів, яких немає в дійсності, або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації – позбавити реальні обєкти деяких притаманних їм властивостей, наділити їх певними гіпотетичними властивостями.
Формалізація – метод вивчення різноманітних обєктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.
Методи дослідження в методиці навчання іноземних мов

Методи дослідження мають на меті одержання наукових даних про закономірності навчання іноземних мов, про ефективність навчальних матеріалів, що використовуються, способів і форм навчально-виховного процесу.
Науковий пошук починається з чіткого визначення проблеми, цілей і завдань дослідження.
В сучасній методиці навчання іноземних мов використовуються
-основні методи дослідження;
-допоміжні методи дослідження.

До основних методів відносять:

Критичний аналіз літературних джерел як метод дослідження. В одних випадках цей метод може бути самостійним, наприклад, коли вивчаються методи навчання іноземних мов минулого. В інших він є складовою частиною деяких основних методів дослідження, коли виникає необхідність робити огляд відповідної наукової літератури, щоб не витрачати часу і зусиль на "відкриття", які вже давно зроблені.

Вивчення та узагальнення позитивного досвіду роботи вчителів є також надзвичайно важливим методом дослідження, тому що майстри педагогічної праці нерідко знаходять прийоми та методичні рішення, використання яких значно підвищує ефективність навчального процесу.
Наукове спостереження має цінність лише тоді, коли воно підпорядковане певній меті. Спостереження мають бути цілеспрямованими. Особливої цінності набувають спостереження, зафіксовані за допомогою технічних засобів. Результати зафіксованих спостережень можуть доповнюватися контрольними роботами, стандартизованими та не стандартизованими тестами, протокольними матеріалами. Кваліфікована класифікація спостережень - цінний матеріал для розробки методичних рекомендацій.

Пробне навчання - це дослідження, побудоване переважно на ерудиції та педагогічній інтуїції вчителя, який здійснює науковий пошук. У цьому випадку вчитель, спираючись на власний досвід, без глибокого і тривалого вивчення проблеми здійснює пошук, завдяки якому підтверджується або спростовується висунуте і первинно обґрунтоване допущення, спрямоване на удосконалення окремих аспектів процесу навчання іноземної мови.

У пробному навчанні досліджується первинна робоча гіпотеза вчителя, тобто реалізується так званий евристичний підхід, застосування якого дозволяє скоротити час на розробку шуканого варіанта режиму навчання. План дослідження та етапи його проведення визначаються за умов значного скорочення добору можливих варіантів навчання. Запропонований варіант вирішення методичної проблеми без зволікань проходить випробування у навчальному процесі і відразу ж оцінюється його ефективність.

Експериментом – науково поставлений дослід, заснований на ретельному вивченні варіювання явища, яке досліджується, при можливому урівноваженні всіх інших значущих факторів.
Реалізація експериментальної роботи повязана з висуненням гіпотези.

Гіпотезою в наукових дослідженнях називають таке припущення, котре містить нові, ще не перевірені наукою твердження, які можуть бути перевірені за допомогою вже відомих або нових, запропонованих дослідниками методів. Як правило, гіпотеза перевіряється в ході експерименту або дослідного навчання. Як сама гіпотеза, так і методи її перевірки потребують ретельного опрацювання. Гіпотеза не повинна містити суперечностей, у ній має бути чітко визначено, яким чинним положенням науки вона відповідає і що несе в собі нового — такого, що потребує доведення.

Гіпотеза повинна мати пояснювальний характер — розкривати внутрішні механізми, існуючий звязок явищ (Е.А. Штульман).

Гіпотеза в експерименті та гіпотеза в дослідному навчанні різняться за рівнем абстрактності. До гіпотези в експерименті висуваються суворіші вимоги. В багатьох випадках дослідження потребує кількох послідовних гіпотез.

У методиці навчання іноземних мов види експериментів визначаються за трьома ознаками:
1) за значущістю дослідження - розвідувальний та основний / базовий експеримент;
2) за умовами проведення - природний і лабораторний експеримент,
3) за складністю організації - односерійний та багатосерійний, однофакторний та багатофакторний, прямий і перехресний експеримент тощо.

Розвідувальний експеримент, як правило, буває односерійним, небагато-факторним. За своєю організацією він наближається до пробного навчання. Основний експеримент найчастіше є природним, тобто таким, що реалізується у звичайному навчальному процесі. Проте йому може передувати лабораторний експеримент (індивідуальний або груповий), який проводиться у штучних умовах.

Природний експеримент потребує значної підготовки. Він може проводитися лише тоді, коли розроблена методика його проведення і підготовлені експериментальні матеріали.

В експерименті визначають чотири складники:
1. варійовані змінні величини, до яких відноситься все те, що в ході експерименту цілеспрямовано змінюється;
2. неварійовані змінні величини групи А (субєктивні неварійовані): з одного боку - це різноманітні особистісні характеристики учня, а з другого - особистісні характеристики вчителя;
3. неварійовані змінні величини групи Б (обєктивно неварійовані), до яких належить усе те, що в даному дослідженні залишається незмінним (склад групи, мовний і мовленнєвий матеріал, засоби навчання тощо);
4. фінальні змінні величини, тобто кінцеві дані експерименту, які можуть бути використані як вихідні величини для їх подальшого опрацювання.
Експеримент як своєрідний процес має чотири фази.
Перша фаза - організація - охоплює такі компоненти: визначення цілей, розробка гіпотези, підготовка експериментальних матеріалів, відбір учасників експерименту.
На підготовчому етапі дослідження спочатку формулюється робоча гіпотеза, тобто первинне передбачення, згідно з яким аналізується і систематизується зібраний фактичний матеріал.
У процесі подальшого творчого аналізу проблеми робоча гіпотеза переростає в наукову гіпотезу, яка може стати теорією після її експериментального підтвердження. Експеримент вимагає не лише визначення, але й всебічного обґрунтування висунутої гіпотези, що й повинно стати обєктом дослідження.
Друга фаза - реалізація - передбачає проведення запланованого експерименту, який у деяких випадках може складатися з кількох компонентів:
-передекспериментального зрізу,
-експериментального навчання,
-післяекспериментального зрізу.
Головне у цій фазі - забезпечити чистоту експерименту і домогтися його надійності.
Третя фаза - констатація - має своїм головним завданням виявити кількісні та якісні характеристики результатів дослідження, що складає основу для формулювання певних закономірностей. У цій фазі визначають два компоненти: обробку результатів і формулювання висновків.
Четверта фаза - інтерпретація - пояснення причин отриманих результатів і доведення їх надійності. До цієї фази входять такі компоненти як аналіз даних і формулювання методичних рекомендацій.
Наступний етап дослідження - упровадження результатів експерименту у практику роботи відповідних навчальних закладів.

Для забезпечення чистоти експерименту використовують різні прийоми. Одні з них повязані з організацією дослідження, інші - з підбором учасників експерименту.
У фазі організації експерименту його варіанти можуть бути реалізовані по-різному: послідовно, одночасно або поперемінно в експериментальних і контрольних класах. Але слід зауважити, що у правильно спланованому з погляду варіативності експерименті поняття "контрольні класи" стає зайвим: усі класи, що беруть участь в експерименті, стають експериментальними і водночас контрольними стосовно один одного.
Дослідне навчання як метод наукового пошуку базується на проведенні масового навчання за запропонованою дослідником методикою. На відміну від інших методів наукового пошуку дослідне навчання дає лише сумарні покажчики, які, проте, характеризуються достатньою надійністю завдяки тому, що дослідження проходить у великій кількості шкіл і протягом тривалого часу. Дослідне навчання порівняно з пробним здійснюється як певна модель навчального процесу.
Дослідна робота багато в чому подібна до експерименту. Вона, як і експеримент, спрямована на перевірку гіпотези. Під час дослідного навчання вчителі працюють відповідно до науково розробленого плану, результати навчання контролюються і фіксуються, підлягають кількісному і якісному аналізу.
У дослідному навчанні широко використовуються дослідні та контрольні класи.

Дослідне навчання буває різних видів у залежності від його мети. Частіше воно слугує для перевірки доступності розробленої методики для масової школи. Завдяки цьому методу дослідження можна визначити можливість застосування певних теоретичних положень на практиці, тобто дослідна робота вносить суттєві зміни в методичну систему.
Методичні рекомендації, перевірені за допомогою дослідного навчання, пропонуються для впровадження у практику роботи всіх навчальних закладів цього типу.
Основні методи дослідження мають тісний звязок з допоміжними.
Допоміжні методи дослідження у самостійному вигляді, як правило, не реалізуються. Вони є важливим доповненням або складовою частиною основних методів дослідження.

Статистичний метод дозволяє створювати статистичний еталон навчального процесу, на основі якого можна робити висновки про ефективність навчання іноземної мови.
Метод моделювання використовується для моделювання навчання іншомовного мовлення як і будь-якої іншої діяльності. Такий підхід дозволяє користуватися цінною науковою інформацією, одержаною на інших, невербальних моделях (розвязання математичних задач, шахова гра тощо).
Метод інтервю передбачає вивчення поглядів тієї чи іншої групи людей (наприклад, учителів гімназій, учнів старших класів ліцеїв тощо). Бесіда проходить у відповідності до заздалегідь розробленого плану. Відповіді фіксуються, а потім співставляються та аналізуються.

Анкетування запозичене методикою навчання іноземних мов у соціології. В методичному дослідженні, однак, воно не може застосовуватися як самостійний метод наукового пошуку у звязку з тим, що його результати носять субєктивний характер. Тому анкетування використовується як доповнення до того чи іншого основного методу дослідження. За його допомогою вивчають точки зору учнів, учителів, батьків стосовно того чи іншого питання.
Цей метод дослідження набуває відносної обєктивності лише за умови опитування великої кількості учасників анкетування - сотень і тисяч. Ототожнення обєктивної наукової істини з думкою більшості опитуваних є методологічною помилкою.
Укладання анкети потребує спеціальної підготовки, а її розмноження, збір і обробка результатів - копіткої праці та спеціальних умов. Методика укладання анкет проходить орієнтовно за тими ж етапами, що й розробка плану спостереження: визначення мети, формулювання запитань, вибір методики аналізу отриманих відповідей. Певні труднощі в укладанні анкети спричиняє формулювання прямих і непрямих запитань і визначення їх послідовності. Бажано, щоб опрацювання результатів анкетування проходило з використанням компютерних програм.

Тестування як допоміжний метод дослідження використовується досить широко. За допомогою тестів різних типів стає можливим у порівняно короткий термін проконтролювати рівень сформованості мовленнєвих навичок і вмінь великої кількості учнів,
В залежності від мети дослідження розрізняють діагностичні, прогностичні, констатуючі та змішані тести. В сучасних методичних дослідженнях найбільшого розповсюдження набули констатуючі тести, які є складовою частиною експерименту. З їх допомогою реалізують доекспериментальний і післяекспериментальний зрізи.
Бесіда експериментатора з учасниками експерименту і вчителями може суттєво доповнити уявлення про процес дослідження, про його сильні та слабкі сторони. Під час бесіди досліджувач може зясувати питання, які не включаються до самого дослідження, але які доповнюють загальну картину експерименту.

Хронометрування як допоміжний метод дослідження широко застосовується в тих випадках, коли необхідно документально зареєструвати хід усього навчального процесу або певної його частини на уроках. У методичному дослідженні під хронометруванням розуміють фіксацію на магнітофонну або відеострічку ходу навчального процесу, завдяки чому можуть здійснюватися будь-які виміри усномовленнєвої діяльності вчителя або учнів у звязку з вирішенням навчальних завдань. За умови суцільного хронометрування фіксується весь хід уроку або серії уроків, на яких реалізується дослідження; при частковому хронометруванні виділяється лише одне явище, яке вивчається. Саме воно піддається ретельному кількісному та якісному аналізу згідно з метою дослідження.

Метод експертів, або метод компетентних суддів використовується у випадках, коли використання обєктивних методів дослідження того чи іншого явища неможливе. Цей метод використовується, у першу чергу, в усіх спірних випадках (наприклад, яку програму обрати, за яким підручником навчати тощо). До цього методу звертаються при необхідності оцінити особистісні якості дитини або визначити її здібності до оволодіння іншомовним мовленням.

Усі методи дослідження, як основні так і допоміжні, ефективні лише за умови їх комплексного використання. В сукупності вони здатні забезпечити необхідну повноту і глибину вивчення проблеми. Саме тому для проведення методичного дослідження у більшості випадків використовується не один окремо взятий метод, а кілька методів у комплексі - реалізується комплексне дослідження.