Психогігієна - наукова дисципліна, в межах якої здійснюються теоретичні та прикладні дослідження збереження і зміцнення психічного здоров’я

Психогігієна сучасна наука, що вивчає проблему психічного здоров’я та впливу на нього різноманітних чинників навколишнього середовища й розробляє заходи, спрямовані на збереження та зміцнення психічного здоров’я з метою забезпечення гармонічного психічного і духовного розвитку особистості.

 

Психогігієна як прик­ладна наукова дисцип­ліна розробляє заходи, правила та прийоми оздоровлення психіки. На практиці - це реа­лізація оздоровчих за­ходів, створення умов для оптимального збе­реження психічного здоров’я як окремої людини, так і груп людей, розробка рекомендацій щодо зміцнення здоров’я, підвищення психологічної стійкості. Психогігієнічна практика здійснюється як професіоналами, так і непрофесіоналами.

Науковою основою психогігієни є вчення про вищу нервову діяльність, розроблену відомими вченими-фізіологами І. М. Сече- новим, І. П. Павловим, II. М. Вехтеревіїм, А. А. Ухтомським, II. К. Анохіннм

Протягом другої половини XX століття проблеми психо­гігієни розглядались у працях Бєлієва,К. Гехта, С.М. Громбаха, А.І. Добровича, Є.А. Покпітара, Н.Сарторіуса, Г.І. Сердюковської, Франкла та багатьох інших дослідників.

Цей період відзначається стійкою тенденцією зростання наукового інтересу до психогігієнічних ідей і закономірностей, вироблених людською цивілізацією, як важливих засобів власного самозбереження. Зазначена тенденція зумовлена, з одного боку діяльністю людини, яка дедалі більше переносить своє життя в штучно створені нею умови, віддаляє себе від природи, урбанізує та інформатизує середовище, що порушує рівновагу психічного життя як окремої особистості, так і соціаль­них груп, до яких належить особа. З іншого боку, педагогічне,
психологічне та медичне знання накопичило значну кількість узагальнень, методів, методик діагностичної, профілактичної, корекційної, реабілітаційної роботи з дітьми і підлітками, що дає змогу виявляти і фіксувати непомітні раніше особливості індиві­дуального психічного розвитку, акцентуації характеру, суміжні психоневрологічні стани. Узагальнені статистичні харак­теристики стану психічного здоров’я дітей і підлітків на цін основі розглядаються як зростання психоневрологічної захворю­ваності в більшості розвинутих країн світу, хоч цілісний лонгітюдіальний аналіз цієї динаміки засобами наук про людину (педагогічними, психологічними і медичними методами) ще не має достатньо обгрунтованої теоретично-прикладної системи свого здійснення.

Особливого значення набуває психогігієна в дитячому віці, бо саме в цей період закладаються основи психічного здоров’я. Стан психічного здоров’я дітей - об’єкт уважного спостереження ІЗООЗ. Комітет експертів 13003 констатував, що порушення психічного здоров’я серед дітей є досить поширеним явищем. Це вимагає особливої уваги суспільства до проблем психогігієни і формує ряд нових завдань, які враховують багатофакторність впливу на психічне здоров’я людини.

Психогігієнічні заходи реалізуються не лише психологами та лікарями, й педагогами, вихователями, соціальними працівниками.

Основні завдання психогігієни

1. Створення сприятливих умов для формування гармонійно розвинутої особистості.

2. Формування навичок оздоровчої поведінки, спрямованої на збереження психічного здоров’я.

3. Розробка психопрофілактичних заходів, спрямованих на попередження нервово-психічних порушень.

4. Моніторинг психічного здоров’я населення.

5. Розробка та впровадження заходів з оптимізації розумової праці та забезпечення активного творчого довголіття.

Відповідно до завдань предметом психогігієни є:

-— дослідження й систематизація критеріїв психічного здоров’я; наукове обґрунтування та запровадження психопрофілак­тичних і реабілітаційно-корекційних заходів з метою збереження психічного здоров’я різних прошарків населення.

Одна з головних передумов формування навичок оздоровчої поведінки - знання психології людини в усьому розмаїтті її проявів. Рушійною силою поведінки виступають мотиви та установки, що визначаються потребами й ціннісними орієнтаціями, які є основою для формування настановлення. Найвищий рівень регуляції поведінки особистості створює система ціннісних орієнтацій, мета життєдіяльності та засоби досягнення цієї мети. На жаль, дослідженню цих важливих психологічних феноменів поведінки особистості, спрямованої на збереження здоров’я, приділяється надто мало уваги. Відсутність відповідної психогігієнічної та психологічної компетентності є причиною того, що людина не усвідомлює зв’язку між емоційним дискомфортом і соматичним порушенням.

Водночас відомо, що лікувати треба не хворобу, а хворого. Це підкреслює необхідність бачити індивідуальність у кожній людині, знати її основні психологічні характеристики:

· систему її життєвих цінностей;

· домінуючу мотивацію поведінки;

· особливості емоційної сфери;

· індивідуальний стиль спілкування тощо.

Знання психіки хворого дозволяє виявити ті особливості, що можуть посилити прояви хвороби або, навпаки, сприяти більш успішному лікуванню.

Як відомо, хворобу легше попередити, ніж лікувати. Але профілактичні рекомендації без урахування психологічних аспектів, як правило, не будуть достатньо ефективними.

Останнім часом зросла кількість так званих хвороб цивілізації. До них належать нервово-психічні розлади, нейродерміти, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, алкоголізм, наркоманія тощо. Вивчення чинників ризику й причин виникнення цих хвороб показало, що дуже часто їх основою є психоемоційне напруження. Виникнення останнього здебільшого залежить від психологічних характеристик особистості, адже на одну й ту ж психотравмуючу ситуацію люди реагують по-різному. Тобто ті або інші соціальні умови житія і психологічні особливості людини можуть сприяти або запобігати виникненню хвороби. Це особливо гостро ставить проблему ПСИХОЛОГІЧНОЇ грамотності населення (надто молодого покоління), без якої важко зберегти фізичне й психічне здоров’я. Проблеми профілактики будь-яких захворювань, виховання здорового покоління неможливо розв’язати, не враховуючи індивідуальні особливості людини.

Психічне здоров’я, внутрішня досконалість, гармонійна система стосунків із навколишнім світом закладаються ще в дитячому віці, тому профілактичні психогігієнічні рекомендації й заходи найбільш продуктивні, якщо вони реалізуються з раннього дитинства, а не в зрілому віці, як це часто буває.

3.2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПСИХОГІГІЄНИ

Духовна культура, що вбирає в себе ідеї можливостей людського існування, цим самим виконує психогігієнічну функцію, спрямовуючи почуття, мислення й уяву людини та відповідного суспільного утворення на збереження власного єства, відтворення його в наступних поколіннях. Так, відповідальність людини перед собою, її здатність до самовідновлення повноти власного буття відображена в давньокитайській філософській думці: «Прийшло нещастя, - відзначається в «Повчанні з Південного заріччя ріки Хуай» II століття до н.е.,- людина сама його породила, прийшло щастя - людина сама його виростила. У нещастя і щастя одні двері, користь і шкода - сусіди».

І Повчальні парадигми естетичної саморегуляції особистості містяться у творах Конфуція (Кун-цзи, близько 551-478 рр. до н е.) та його учнів. Характерний щодо цього такий уривок із «Висловів» («Лунь юй») його послідовного учня Цзенцзи (Цзень І Пеня, «учи теля Цзена»): «Я за день себе тричі запитую: Чи залишився я вірний тим, для кого стараюсь. І чи зберіг щирість у спілкуванні з друзями. І чи повторював те, що мені передавалось».

Різні способи пояснення зовнішнього і внутрішнього світу людини, досягнення єдності й гармонії дають змогу виділити спільну сферу, властиву для кожної з культур. Цією спільною сферою є мета досягнення взаємоузгодженості, рівноваги й гармонії життєвих процесів людини, суспільного організму і довкілля -- всесвіту.

Якщо для давньокитайських філософських систем характерне ототожнення досконалої душі ті всесвітом, зверненість до вселенського і поєднання з ним, то антична філософія, особливо на пізніх етапах свого розвитку, дедалі виразніше виявляє антропологічну спеціалізованісгь.

У середині XI століття арабський лікар Авіценна (Ібн Сіна), в «Каноні лікарської науки» вказує, що основним у збереженні здоров’я є врівноважування необхідних загальних чинників. Він виділяє шість складових компонентів, необхідних для збереження здоров’я (світло і повітря; харчування і пиття; рух і спокій; сон і неспання; обмін речовин та емоції). Авіценна звертає увагу нате, що необхідно вміти керувати своїми емоціями. Такі емоції, як гнів, радість, сум і страх, тривожать «душу» протягом усього життя. Через душевну рівновагу досягається збереження здоров’я одночасно для душі й тіла. Лікар описує безліч спостережень над ставленням матері до своєї дитини та висловлює думку про її вплив на формування характеру та здоров’я дитини. Зважаючи на це, один із розділів, «Канону медичної науки» Авіценна називає «Про виховання», де розглядає педагогічний вплив як один із чинників збереження здоров’я.

Із XVII століття починається нова епоха в розвитку психологічних знань. Вона характеризується спробами осмислити душевний світ людини із загальнофілософських позицій, хоча й без необхідної експериментальної бази.

Р. Декарт висловлює думку, що між тілом і душею існує відмінність: «Тіло за своєю природою завжди подільне, тоді як дух - неподільний». Але душа здатна рухати тілом. Декарт заклав основи детерміністської концепції поведінки з її центральною ідеєю рефлексу як закономірної рухової відповіді організму на зовнішні подразники.

Чітко окреслені психогігієнічні аспекти навчання і виховання розроблені чеським ученим Яном Амосом Коменським. Проблема дитячого навчання, викладена у книзі «Велика дидактика». Які передбачають раціональний розподіл денного навантаження й відпочинку учнів, помірність у харчуванні, фізичну активність. І включають у себе раціональний розподіл денної праці й відпочинку учнів, що виражається у формі ігор, бесід, жартів, музичних занять, а також у значній фізичній

діяльності, в помірності в харчуванні. Вони урізноманітнюють самоцінність індивідуальності учня і є основою для педагогічної діяльності, спрямованої на збереження його психосоматичного здоров’я.

Необхідно зазначити, що доба Відродження відзначалася цілісним і багатоманітним підходом до визначення змісту шкільного навчання й виховання.

На думку французького письменника, філософа га педагога Жан Жака Руссо, суспільство й неправильне виховання сприяють формуванню негативних рис характеру дитини. Приділяючи велику увагу вихованню, він вважав, що воно «повинно починатися з дня народження дитини. Ця пора найбільш вигідна для виховання дитячих характерів, ніж та, коли зовсім не доводиться їх переборювати». Правильне виховання передбачає врахування природних і вікових особливостей дитини з метою гармонійного психічного розвитку дитини та збереження психічного здоров’я.

Становленню психолого-педагогічних основ збереження психічного здоров’я сприяла діяльність учених Києво-Могилян- ської академії (С. Кулябки, Г. Кониського, Ф. Прокоповича) щодо розробки теорії пізнання, емоцій.

Теорія афекзів душі, розроблена Феофаном Прокоповичем, дала змогу виявити як спільну основу, так і систему взаємозв’язків у вираженні емоцій-діад, протилежних за своїм психологічним змістом і впливом на цілісний спін особистості. Водночас цією теорією були встановлені межі можливих коливань кожної з емоцій під впливом чинників зовнішнього, зокрема педагогічного впливу. У праці «Духовний регламент», Ф. Прокопович вказує на залежність багатьох хвороб школярів від неправильної організації навчального процесу, про необхідність чергування праці й відпочинку».

Вікові особливості засвоєння моральних навичок розглянув Стефан Калиновський у праці «Філософський курс, виданий у Києво-Могилянській академії благородним любителям мудрості в 1729-1730 роках високоповажним отцем Стефаном Калипов- ським». Він співставляє вікові здібності юнаків і людей зрілого та літнього віку, що дає змогу зробити висновок про більшу придатність юнацького віку для засвоєння етики як «вождя і

вчительки життя», якщо тільки їм уже відома мета майбутнього життя. Важливе психогігієнічне значення вибору і освоєння як дитиною, підлітком, юнаком, так і дорослою людиною системи цінностей, ідеалів і мети, що виражають сенс їхнього життя та ' діяльності.

Підкреслюючи це, С. Калиновський зазначав: «Моральна філософія є лікувальницею хвороб душі, тобто пороків, і приборкувачкою пристрастей. Отже, чим більше хтось схильний до пороків, тим більше він потребує моральної підтримки».

Проблема душевного здоров’я висвітлена також українським філософом, поетом і педагогом Г. С. Сковородою. У своїх творах Г. Сковорода звертає увагу на роль учителя і лікаря в питаннях пізнання та самовдосконалення людини. Стан людини визначається «здоров’ям Духу, душевним миром і веселістю серця». При їх відсутності в людини спостерігаються розлади здоров’я. На думку Г'.С. Сковороди, «головне у вихованні є: благо народити; зберегти вихованцеві молоде здоров’я; навчити вдячності». Великий мислитель піклується про майбутнє здорове як тіла, так і духу потомство і тому рекомендує виховання починати з народження. При цьому він дає такі рекомендації батькам: бути здоровими, перед зачаттям дитини не можна бути чим-небудь збудженим, знервованим або п’яним; жінка повинна уникати суперечок, нервових потрясінь.

У середині й особливо протягом другої половини XIX століття стрімко зростає інтерес до пізнання самих себе і власних суспільств^[2].

Сікорський одним із перших у світовій науці визначив нервово-психічну гігієну як галузь пізнання і практичної діяльності суспільства щодо забезпечення морального, розумо­вого і фізичного здоров’я населення, попередження його психофізичного занепаду і виродження, обґрунтував основні завдання, які мають здійснюватись у цьому напрямку.

На рубежі XIX і XX століть професор Харківського університегу І.П.Скворцов зробив спробу уточнити й науково обґрунтувати галузі гігієнічного знання, зокрема і гаку галузь, як

гігієна виховання й освіти. Відповідно до визначених ним двох цілей, з'ясування природних умов здорового існування становить предмет гіпології як загальної науки про здоров’я, а з’ясування значення для життя і здоров’я зовнішнього побуту і штучного клімату є предметом загальної гігієни. «Але, крім цього, - зазначав І.П. Скворцов, - в тій же загальній гігієні з точки зору гігіології оцінюється і внутрішній побут істот, у нашому випадку людей, той побут, який виражається у відповідній, діяльній стороні життя в зв'язку з тим або іншим розпорядком останньої, тобто з чергуванням роботи й відпочинку.

Як зазначає Л.П, Рохлін, «психогігієна досить широко утверджується як самостійний предмет у вищій медичній школі. Якщо вперше викладання її було введене у 1915 році в університеті Говарда США, то за довідкою, одержаною нами нещодавно через А. Майєра, - в 1930-31 рр., за даними Амери­канського національного комітету психогігієни, викладання психогігієни було поставлене в 303 коледжах, в програмах яких було 932 навчальні курси, що мали відношення до психічної гігієни. В педагогічних навчальних закладах, за даними Бенсона, психогігієна як самостійний курс, що проводиться регулярно, введена у 52 педагогічних закладах. Вкажемо на підручники з психогігієни, які нещодавно вийшли у Франції - Поге, в Австрії - Странський, в Америці - великий підручник Бланхард і Говсрста та ін.»

У 1925 році гессенський психіатр Р. Зомер засновує Німецьку спілку психічної гігієни. Найголовніші її зусилля спрямовувались на здійснення реформи в утриманні психіат­ричних лікарень. Передбачалося створення психіатричного соціального забезпечення населення, в тому числі пацієнтів, виписаних після закінчення курсу лікування із психіатричних закладів. Спілка психічної гігієни прагнула просвітництвом і переконуванням подолати забобонні уявлення населення про розлади психічного здоров’я, змінній ставлення суспільства до тих, хто лікувався у психіатричних закладах.

Перший і Другий Міжнародні конгреси з питань психогігієни відбулись відповідно у 1930 році у Вашингтоні і в 1937 році в Парижі, але вчені з тодішнього СРСР і тим більше з України участі в них взяти не змогли.

За період діяльності Ліги Націй з 1920 по 1945 рік цією міжнародною організацією було прийнято чотири документи з проблем психічного здоров’я, але вони були присвячені окремим, другорядним питанням.

Психогігієністи, які у 1946 році на засіданнях підготовчого комітету Міжнародної конференції з охорони здоров’я готували Статут Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), відзначили, що ними достовірно встановлений зв’язок між збільшенням кількості випадків психічних захворювань і великою економічною депресією 30-х років. Проте питання вза­ємозв’язку психічної захворюваності з іншими значущими для XX століття подіями в тодішньому СРСР (створення умов для штучного голоду серед сільського населення України, масове знищення людей тощо) через відсутність достовірних даних проаналізовані не були. Однак важливо, що як одне з найголовніших було висунуто низання про психічне здоров’я людини. Цього ж, 1946 року, Міжнародна конференція з охорони здоров’я прийняла Статут ВООЗ, в якому стаття 2 передбачає «заохочення діяльності в галузі психогігієни, особливо такої, що сприяє гармонізацій людських взаємин».

Велике значення мав 111 Міжнародний конгрес із питань психогігієни, який відбувся у 1948 році в Лондоні. На якому була заснована Всесвітня федерація психічного здоров’я, а також виданий її програмовий документ під назвою «Психічне здоров’я і громадяни світу». Програма федерації засудила війну і масове знищення людей, підтвердила важливість соціальних аспектів психогігієни. Найважливішим психогігієнічним фактором була визнана ідея миру.

Всесвітня асамблея охорони здоров’я, що зібралась у 1949 році, розглянула черговість завдань, які постали перед ВООЗ у післявоєнний період. Зокрема, боротьба з малярією та іншими епідемічними хворобами, розв’язання організаційних проблем суспільної охорони здоров’я. Як найголовнішій проблемі п’яте місце було надано психогігієні. За підсумками діяльності асамблеї був створений відділ психогігієни і комітет експертів, який об’єднав для періодичних скликань 100 експертів із 38 країн світу. Завданням органів 13003 у галузі психогігієни було створення програми і встановлення основних принципів роботи.

Комітет експертів визначив такі три основні принципи роботи ВООЗ з галузі охорони психічного здоров’я в міжнародному масштабі:

Перший принцип створення при кожному національному міністерстві охорони здоров’я секції психогігієни з метою координації всієї роботи щодо попередження нервово-психічних захворювань усередині країни і обміну досвідом з іншими країнами.

Другий принцип - звернення особливої уваги на роботу серед дітей, оскільки в дитячому віці профілактичні заходи найбільш ефективні.

Третій принцип - об’єднання роботи з психогігієни з усіма іншими видами діяльності ВООЗ, такими як служба охорони здоров’я матері і дитини, а також з роботою спеціалізованих і неспеціалізованих закладів Організації Об’єднаних Націй.

У наслідок прийняття програми й визначення принципів роботи в галузі психогігієни, більшість країн світу реалізували власні підходи до розв’язання порушеної проблеми. Так, у США з цією метою створено Національний Комітет психогігієни для проведення науково-дослідної роботи. З 1963 року почалося створення центрів суспільного психічного здоров’я. Ліга психогігієни почала діяти у Франції, а у Великобританії створено Національну раду психогігієни.

За домовленістю між Всесвітньою організацією охорони здоров’я і Всесвітньою федерацією психічного здоров’я 1960 рік було проголошено Всесвітнім роком психічного здоров’я. Доповнення, внесені Всесвітньою федерацією психічного здо­ров’я у свою першу програму в 1961 році, поставили завдання досягти якомога вищого рівня психічного здоров’я населення в найширшому педагогічному, медичному, соціальному і біологіч­ному плані. Цим самим програма вийшла далеко за межі психіатрії і врахувала необхідні для її здійснення засобами освіти та виховання педагогічні аспекти.

Семінар «Психогігієна і сім’я» був скликаний у 1962 році в Афінах Європейським регіональним бюро ВООЗ. На семінарі зазначалося, що вивчення психічних розладів розпочалось як вивчення окремих особистостей і тільки поступово перетво­рилось на вивчення окремих особистостей в їх соціальному

оточенні. В результаті такого підходу стало ще більш очевидним, що добре і погане психічне здоров’я кожного члена родини нерозривно пов’язане з психічним станом інших її членів всі члени родини так чи інакше впливають один на одного. Тому поняття психогігієни сім’ї передбачає вивчення складних взаємовпливів усіх членів сім’ї в минулому і в теперішньому.

На семінарі були розглянуті доповіді за результатами досліджень ролі матері в сучасному суспільстві, організації охорони материнства в Данії, створення замість «Служби охорони материнства» - «Служби охорони сім’ї» з тим, щоб уникнути опору з боку членів сім’ї чоловічої статі. Обговорені питання, що стосуються переваг і недоліків, пов’язаних із роботою жінки поза домом, працюючої жінки як проблеми психогігієни, родинних форм психотерапії, розвитку шкіл для батьків і вихователів, діяльності Гемпстедської дитячої клініки А. Фройд у Великобританії.

Девізом щорічного конгресу Всесвітньої федерації психіч­ного здоров’я у 1964 році в Берні була проблема «Індустріа­лізація і психічне здоров’я». На цьому конгресі дослідником Сові (Франція) була розкрита індивідуальна і колективна відчуженість людей у великих індустріальних центрах, яка є наслідком відірваності від рідних місць великих груп населення, раніше об’єднаних етнічними традиціями, звичаями, родинними узами.

Новара і Ароматні (Італія), що провели дослідження на заводах Оліветті, прийшли до висновку, що психічному здо­ров’ю сприяє організація трудового життя і своєчасне ліку­вання психічних захворювань за допомогою «соціальної служби». Вікерс (Великобританія) підкреслив, що сучасне виробництво залишає надто мало місця для самостійності й не дає повного творчого задоволення, що негативно позначається на стані пси­хічного здоров’я.

На конгресі підкреслювалася значущість для психічного здоров’я «поля соціальної напруженості», що виникає і діє між роботодавцями і людьми, які працюють за даймом. У цій ситуації лікарі і психологи, що працюють на підприємствах, постійно потрапляють у становище, з якого важко знайти правильний вихід.

XIX щорічний конгрес Всесвітньої федерації психічного здоров’я, який відбувся у 1966 році в Празі, засвідчив, що біль­шість країн докладають зусиль для розвитку психогігієни. Осо­бливу увагу привернула активність африканських країн, зокрема Нігерії, представник якої Самуель Манова став президентом конгресу. Згідно з висновком конгресу, зусилля психогігієністів спрямовані на попередження психічних захворювань і значно меншою мірою пов’язані з тенденцією до зміцнення психічного здоров’я.

Отже, рух психогігієністів у різних країнах свічу мав просвітницький характер. Його зміст визначали специфічні умови життя кожного суспільства, але спільною їх рисою було відновлення втраченої, пригніченої або неусвідомлюваної раніше повноти психічного життя, власної самоповаги і самочинності.

Організації психогігієнічного руху допомогло створення після другої світової війни впливових міжнародних наукових організацій ВООЗ, ВФПЗ, що сприяли наданню йому правового статусу в більшості країн світу і, як наслідок, набуттю їх органами влади значної частини громадських функцій щодо охорони і збереження психічного здоров’я населення.

3.3. ОСНОВНІ РОЗДІЛИ ПСИХОГІГІЄНИ

Як фундаментальна наука психогігієна розглядає теоре­тичні питання збереження і зміцнення психічного здоров’я, визначає принципи оздоровлення психіки.

Психогігієна - наукова дисципліна, в межах якої здійснюються теоретичні та прикладні дослідження збереження і зміцнення психічного здоров’я

Психогігієна складається з таких розділів:

· вікова психогігієна;

· педагогічна психогігієна;

· психогігієна праці й побуту;

· психогігієна сім’ї і сексуального життя; психогігієна спорту;

· психогігієна колективної о життя.

· психогігієна професійної діяльності медичного працівника.

ВІКОВА ПСИХОГІГІЄНА

Вікова періодизація - умовне визначення віку, яке враховує зміни властивостей організму дітей в процесі розвитку; розроблена для наукового обґрунтування охорони здоров’я, розвитку фізичних і психічних можливостей дітей, засобів виховання і навчання.

Організм дитини безперервно росте й розвивається. В процесі онтогенезу виникають специфічні анатомічні, фізіологічні та психологічні особливості, які мають назву вікові. Відповідно до цього життєвий цикл людини поділений на періоди, або етапи.

Віковий період охоплює пе­ріод часу, протягом якого про­цеси росту, розвитку і функці­ональні особливості організму однакові.

Сучасна фізіологія та пси­хологія визначає такі вікові періоди:

1) Внутрішньоутробний період - час від моменту зачаття до народження дитини. У ньому виділяють фази плацентар­ного та ембріонального розвитку. Це один із найважливіших періодів життя людини, що істотно впливає на всі наступні періоди.

2) Період новонародженості(перші 28 днів життя людини) - ранній і пізній періоди адаптації до зовнішнього середовища.

3) Період грудного віку(з 4 тижнів до 12 місяців життя).

4) Передшкільний період(від 1 року до 3 років).

5) Дошкільний період(від 3 до 5 років).

6) Молодший шкільний вік(від 6 до 11 років).

7) Старший шкільний вік(від 12 до 17 років).

8) Юнацький і зрілий вік(від 18 до 44 років).

9) Середній вік(від 45 до 59 років).

10) Похилий вік(від 60 до 74 років).

11) Старечий вік(від 75 до 89 років).

12) Довгожителі(понад 90 років).

Отже, піклуватися про психічне здоров’я дитини слід уже на стадії її внутрішньоутробного розвитку.Правильний спосіб життя жінки під час вагітності, дотримання нею психогігієнічних і психопрофілактичних вимог - запорука збереження і зміцнення здоров’я дитини.

Від моменту народження дитини треба стежити за режимом її годування, сну, уникати фізичних і розумових перевантажень. Психічний розвиток людини залежить від типологічних особливостей її нервової системи, від рівноваги між процесами гальмування і збудження.

Типологічні особливості особистості протягом житія можуть зазнавати змін під впливом навколишнього середовища та інших чинників. Еластичність нервової системи дат змогу значною мірою коригувати психологічні параметри. Так, рухливі, жваві діти за певних умов (наприклад, одноманітність) можуть стати млявими і безініціативними людьми.

Водночас за сприятливих умов і відповідного виховною впливу дитина з вродженою слабкою нервовою системою може стати значно рухливішою, жвавішою.

Тому формування здорової особистості вимагає врахування різноманітних чинників і, зокрема, типу її нервової системи.

Особливе значення мас виховання почуттів у дітей дошкільного віку. При цьому важливо, щоб в оточуючих (передусім у батьків) був веселий бадьорий настрій, оскільки діти буквально «заражаються» їхнім настроєм і намагаються наслідувати їх у всьому. Тому батькам слід уникати конфліктів, сварок у присутності дітей.

Важливим аспектом виховного впливу сім’ї на дитину є створення обстановки розумової вимогливості, що виключає авторитарний, а іноді грубий тон. Краще запропонувати різні заняття, що передбачають підвищення вимог, а також вправи, спрямовані на подолання труднощів. Це є важливою

передумовою розвитку почуттів у дітей.

Разом з тим у процесі формування особистості слід уникати невиправданого опікування, постійних немотивованих покарань, оскільки все це може гальмувати розвиток емоційної сфери. Важливо також рахуватися з думкою дитини, поважати її й визнавати як особистість, намагатися якомога більше задо­вольнити потребу у спілкуванні.

Значної уваги потребує комплекс проблем, пов'язаних із навчанням і розвитком учнів у загальноосвітній школі, гімназіях та ліцеях. Йдеться передусім про формування в них позитивного ставлення до процесу навчання, яке значною мірою визначає

розвиток пам’яті, мислення, уваги. Крім того, необхідно визначити оптимальне співвідношення між фізичною і розумовою працею, навчанням і відпочинком тощо. Важливою умовою психогігієни г додержання школярами режиму дня.

Збереження психічного здоров’я дітей вимагає від батьків постійного інтересу до їхньої навчальної діяльності. Дитині, якій важко, треба допомагати і запевняти, що вона досягне мети, якщо буде працювати. Дуже важливим чинником є оцінювання знань дитини педагогом. Навіть справедлива незадовільна оцінка часто має негативний педагогічний ефект, особливо якщо батьки замість аналізу, карають дитину.

Є й такі батьки, які, щоб уникнути травмування дитини, не звертають уваги на оцінки. Це не вихід із становища, потрібна кропітка і водночас обережна робота в системі «батьки - діти».

Отже, успіхи дитини, її оптимістична налаштованість, рівні взаємини в сім’ї, позитивна мотивація, інтерес і зацікавленість при опануванні навчальним матеріалом у школі сприяють не лише розвиткові дитини, а й зміцненню її здоров’я.

Особливу увагу в цьому віці слід звернути на виховання через колектив, оскільки думку товариша неповнолітні цінують значно вище, ніж думку дорослого, в тому числі й батьків.

Психічне здоров’я залежить від правильного виховання дитини в період статевого дозрівання. Цей період сам по собі характеризується істотними біологічними і психологічними змінами. Підліток це вчорашня дитина, але ще не доросла людина. Своєрідність його поведінки визначається передусім потребою самоствердження. У цей період ставлення до оточуючих ускладнене, почуття самостійності перебуває у протиріччі з невизнанням його дорослості навіть батьками.

Психічний розвиток відбувається паралельно з прискореним фізичним розвитком. Змінюються пропорції тіла, руки і ноги стають довшими, тулуб росте не так швидко. Звідси порушення збалансованості між органами серцево-судинної системи і дихання, з одного боку, і розмірами тіла і м’язовою діяльністю - з іншого.