Правила внутрішнього трудового розпорядку як засіб регулювання робочого часу

Існують Правила внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або вповноваженого ним органу та профспілкового комітету на базі типових правил.

Типові правила є нормативним актом. Під час розроблення місцевих правил може бути включено положення, які доповнюють і конкретизують Типові правила. Правила внутрішнього трудового розпорядку визначають порядок прийняття та звільнення працівників, основні обов’язки працівників і роботодавців, заохочення за успіхи в роботі, відповідальність за порушення трудової дисципліни, час початку й закінчення щоденної роботи (зміни).

Порушення працівником цих правил, зокрема тривалості робочого часу, тяг­не дисциплінарну відповідальність працівника, а також інші заходи впливу (позбав­лення премії. застосування заходів дисциплінарної відповідальності).

Режим праці та відпочинку

Розрізняють змінний, добовий, тижневий і річ­ний режими праці й відпочинку. Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, праці, а також частоту регламентованих перерв на відпочинок. Добовий режим праці й відпочинку охоплює кількість змін роботи за добу, час відновлення працездатності між змінами. Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки змінності, кількість і порядок надання вихідних днів, порядок переходу працівників з однієї зміни на іншу. Річний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному періоді, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток, а такий їхній графік.

Режими праці й відпочинку формуються з урахуванням працез­датності людини. У перші два дні відбувається поступове входження в роботу, працездатність підвищується. У середині тижня вона досягає максимального рівня, а потім починає знижуватись. Внутризмінні режими праці й відпочинку охоплюють перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок.

Перерви на відпочинок мають бути регламентовані, а їхнє дот­римання — обов’язковим.

Показники умов праці об’єднуються в такі групи:

санітарно-гігієнічні — визначають зовнішнє виробниче середовище (мікроклімат, стан повітря, шум, вібрація, різні види випромінювання, освітлювання, контакт з водою, маслом, токсичними речовинами тощо);

режим праці й відпочинку — забезпечує високу працездатність за рахунок зменшення стомлення;

естетичні — які сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника;

соціально-психологічні — які характеризують взаємовідносини у трудовому колективі та створюють відповідний психологічний настрій працівника.

Мінімальний час на відпочинок за будь-яких умов має бути не меншим ніж 10 хвилин на зміну, не враховуючи обідньої перерви.

Іноді ефективно застосовувати на підприємствах гнучкі режими праці (гнучкий робочий день): робочий день розподіляється на дві частини: фіксований робочий час у середині дня — час обов’язкової присутності всіх працівників на своїх робочих місцях і змінний (гнучкий) робочий час — на початку й наприкінці робочого дня, коли працівник самостійно регулює час початку й завершення роботи. Але в цілому повинно бути додержано тривалості роботи, установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку в розрахунку на тиждень або на місяць. Фіксований робочий час за своєю тривалістю має становити більшу частину робочого часу, що обумовлено необхідністю здійснення відповідних вироб­ничих контактів і контролю за працівниками, що працюють за таким графіком.

Гнучкі режими праці можуть вводитися на певний період або без обмеження строками.
4. Методи аналізу ефективностівикористання робочого часу(самост.)