Поняття, підстави та ознаки крайньої необхідності.

Крайня необхідність — це обставина, при якій заподіюєть­ся шкода правоохоронюваним інтересам, для усунення небезпе­ки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інте­ресам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній об­становці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхід­ності (ч. 1 ст. 39 КК України).

Виділяють дві основні умови виникнення стану крайньої не­обхідності:

1) наявність реальної небезпеки, яка безпосередньо загро­жує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам дер­жави;

2) неможливість усунення небезпеки іншими засобами, аніж заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Крайня необхідність, як обставина, що виключає зло­чинність діяння, має певні об'єктивні та суб'єктивні ознаки. До об'єктивних ознак відносяться:

— об'єкт заподіяння шкоди;

— характер дій при крайній необхідності;

— необхідність заподіяння шкоди при крайній необхід­ності;

— співрозмірність заподіяної шкоди;

— своєчасність заподіяння шкоди. Суб'єктивними ознаками вважаються:

— спрямованість умислу при крайній необхідності;

— мета крайньої необхідності.

1. Об'єкт заподіяння шкоди при крайній необхідності оз­начає, що шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам третіх осіб. Третіми особами вважаються особи, які безпосеред­ньо не мають відношення до виникнення загрози, що створює небезпеку правоохоронюваним інтересам.

2. Характер дій при крайній необхідності. Діяння при крайній необхідності, як правило, полягає у вчиненні дій, тоб­то характеризується активною формою поведінки особи, яка знаходиться у стані крайньої необхідності.

3. Необхідність заподіяння шкоди при крайній необхід­ності. Крайня необхідність завжди пов'язана із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам третіх осіб. При цьому відвернення такої шкоди іншими засобами ніж заподіяння сус-пільно небезпечних наслідків правоохоронюваним інтересам неможливе.

4. Співрозмірність заподіяної шкоди при крайній необхід­ності. Фактично заподіяна шкода при захисті правоохороню-ваних інтересів повинна бути рівнозначною або ж меншою, ніж потенційна шкода, яка б могла бути заподіяна. Наприк­лад, співрозмірною слід вважати шкоду заподіяну інтересам власності для запобігання небезпеки життю чи здоров'ю лю­дини.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 КК України, перевищенням меж крайньої необхідності визнається умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш знач­ною, ніж відвернена шкода. У разі перевищення меж край­ньої необхідності (ексцес крайньої необхідності), питання щодо відповідальності вирішується за загальними правилами. Стан крайньої необхідності визнається обставиною, що пом'як­шує покарання (п. 8 ч. 1 ст. 66 КК України).

5. Своєчасність заподіяння шкоди. Стан крайньої необхід­ності існує лише протягом певного часу існування наявної та реальної небезпеки, яка загрожує правоохоронюваним інтере­сам. У випадках передчасної або запізнілої крайньої необхід­ності питання щодо відповідальності за заподіяну шкоду ви­рішується за загальними правилами із застосуванням п. 8 ч. 1 ст. 66 КК України.

6. Спрямованість умислу при крайній необхідності. Дії у стані крайньої необхідності завжди вчиняються з прямим умислом: особа усвідомлює факт заподіяння шкоди правоохо­ронюваним інтересам третіх осіб і бажає цього, але наявність спеціальної суспільно корисної мети виключає суспільну не­безпечність такої умисної дії. Необережне заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності у будь-якому випадку виключає кримінальну відповідальність особи.

7. Мета крайньої необхідності полягає у спричиненні шко­ди правоохоронюваним інтересам для усунення небезпеки, яка безпосередньо загрожує правам та свободам людини, інтере­сам суспільства, держави. При цьому особа розуміє, що заг­розу неможливо усунути іншим шляхом, окрім заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам третіх осіб (наприклад, для врятування життя потерпілого, суб'єкт незаконно заволо­діває чужим транспортним засобом та ін.). Ця мета є суспіль­но корисною і тому свідчить про відсутність суспільної небез­пеки у діях особи, яка заподіяла шкоду.

Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони:

1) джерелом виникнення стану необхідної оборони висту­пає суспільно небезпечна поведінка іншої особи, а джерелом виникнення стану крайньої необхідності можуть бути стихійні сили природи, антропогенні фактори, поведінка тварин, а також правомірні дії інших осіб;

2) при необхідній обороні заподіяна нападникові шкода по­винна відповідати небезпеці посягання та обстановці захисту, а при крайній необхідності заподіяна шкода повинна бути рівнозначною або ж меншою, аніж відвернена;

3) при перевищенні меж необхідної оборони кримінальна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених КК України, а при перевищенні меж крайньої необхідності відповідальність настає на загальних засадах, але при цьому стан крайньої необхідності визнається обставиною, що пом'як­шує покарання.