Відмежування прямого умислу від непрямого. Особливості умислу в злочинах з формальним складом.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий.

Такий поділ обумовлений різним сполученням інтелекту-альним та вольових процесів у психіці особи, що вчинює зло­чинне діяння.

Інтелектуальний елемент умислу полягає в усвідомленні суспільне небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. При цьому усвідомлен-^ая суспільно небезпечного діяння полягає як в усвідомленні Фактичної сторони вчинюваного, так і його суспільної значу-і (небезпечності).

Вольовий елемент умислу полягає у бажанні або свідомому припусканні настання суспільне небезпечних наслідків.

Згідно з ч. 2 ст. 24 КК України прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне не­безпечні наслідки і бажала їх настання.

Інтелектуальний елемент прямого умислу полягає в усві­домленні суспільне небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) та передбаченні його суспільне небезпечних наслідків.

Усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру сво­го діяння означає розуміння його фактичного змісту та сус­пільного значення. Воно включає розуміння змісту діяння, яким безпосередньо здійснюється посягання, а також фактич­них обставин, у яких вчинюється злочин (час, місце, спосіб, обстановка). Усвідомлення суспільної небезпеки діяння поля­гає у розумінні його шкідливості для об'єкта кримінально-пра­вової охорони, у можливості чи неминучості спричинення сус­пільної шкоди.

Передбачення настання суспільне небезпечних наслідків — це уява винного про шкоду (негативні зміни), яка буде спри­чинена його діянням суспільним відносинам. Інтелектуальний елемент прямого умислу полягає у передбаченні як немину­чості, так і реальної можливості настання суспільне небезпеч­них наслідків.

Вольовий елемент прямого умислу полягає у бажанні на-; стання суспільне небезпечних наслідків. Це означає, що винна особа прагне до настання таких наслідків, які є бажаними для неї чи необхідними або неминучими. Бажаними визнаються наслідки, настання яких виступає кінцевою метою злочину (позбавити життя з помсти). Наслідки також можуть бути засобом досягнення іншої мети (вбивство з метою полегшен­ня вчинення іншого злочину) чи неминучим супутнім елемен­том діяння (вбивство інших осіб під час посягання на потер­пілого).

Відповідно до ч. З ст. 24 КК України непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер сво­го діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припуска­ла їх настання.

Як і при прямому умислі, інтелектуальний елемент непря-умислу полягає в усвідомленні суспільно небезпечного характеру своого діяння та передбаченні його суспільно небез­печних наслідків.

Вольовий елемент непрямого умислу полягає у небажанні, _ле свідомому припущенні настання суспільно небезпечних наслідків. Небажання, але свідоме припущення суспільно не­безпечних наслідків означає, що такі наслідки не є метою вчи­нення винним суспільно небезпечного діяння, в той же час вказані наслідки він допускає або відноситься до них байду­же. У непрямому умислі шкода правоохоронюваному об'єкту виступає побічним результатом під час досягнення іншої мети

винним.

Необережність та її види.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 КК України необережність поді­ляється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. На відміну від умислу законодавче визначення необережності пов'язане тільки із психічним відношенням до суспільно не­безпечних наслідків. Така конструкція обумовлена перш за все тим, що діяння, вчинене з необережності, являє собою злочин тільки у випадку настання істотних суспільно небез­печних наслідків. Саме відношення до вказаних наслідків і обумовлює вирішення питання про кримінальну відпові­дальність за вчинене діяння.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно Розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК України).

Особа, яка діє із злочинною самовпевненістю, передбачає можливість настання суспільне небезпечних наслідків. Інте­лектуальний елемент злочинної самовпевненості характери­зується психічним відношенням до наслідків, відношення до Діяння залишається за межами законодавчого визначення не-°бережності. Це обумовлюється тим, що самі по собі дії, взяті °*Фемо, не мають кримінально-правового значення. Особа може Усвід_{0млювати а}бо не усвідомлювати факт порушення певних правил безпеки, обережності, однак злочинними вказані пору­шення виявляються тільки у випадку настання суспільне не­безпечних наслідків.

За інтелектуальним елементом злочинна самовпевненість дещо схожа із непрямим умислом. Однак слід зазначити, що: при непрямому умислі особа усвідомлює реальну можливість настання суспільне небезпечних наслідків (залишення особи в непритомному стані на морозі), а при злочинній самовпев­неності абстрактну можливість їх настання. Так, суб'єкт, по­рушуючи певні правила, передбачає, що подібні дії можуть призвести до негативних наслідків, однак у даному конкрет­ному випадку цього не відбудеться (перевищуючи швидкість, особа розуміє небезпечність порушення правил безпеки руху, однак в даному конкретному випадку розраховує на їх відвер­нення).

Вольовий елемент злочинної самовпевненості полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспіль­не небезпечних наслідків. На відміну від непрямого умислу, де особа свідомо припускає настання суспільне небезпечних наслідків, при злочинній самовпевненості особа не тільки не І бажає їх настання, а навпаки намагається їх відвернути. Осо­ба розраховує на конкретні, реальні обставини, які, на думку винного, повинні відвернути можливість настання суспільне небезпечних наслідків. Так, не проводячи черговий інструк­таж з техніки безпеки працівнику на роботі з підвищеним ризиком, особа розраховує на те, що працівник досвідчений, інструктаж з ним проводився неодноразово. Злочинна само­впевненість полягає в тому, що вказаний розрахунок у дано­му випадку виявився неправильним, легковажним, внаслідок такої помилки і наступає злочинний результат (працівник, не отримавши чергового інструктажу, травмується).

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не пе­редбачала можливості настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. З ст. 25 КК України).

На відміну від злочинної самовпевненості недбалість харак­теризується тим, що особа не передбачає можливість настан­ня суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії або без­діяльності). Сутність цього виду необережності полягає у тому, що особа, маючи можливість передбачити настання суспільно

_небезпечних наслідків своїх дій, не виявляє необхідної уваги _та обережності.

Однак, непередбачення можливості настання суспільно не­безпечних наслідків своїх дій визнається злочинним тільки у випадку наявності об'єктивного та суб'єктивного критеріїв _недбалості.

Об'єктивний критерій недбалості полягає у наявності обо­в'язку передбачити настання суспільно небезпечних наслідків. Цей обов'язок може ґрунтуватися на законі, службових або про­фесійних обов'язках, правилах суспільного співжиття та ін. Він обумовлений розумінням, і перш за все вказаними особа­ми, того, що недотримання певних правил призведе до су­спільно небезпечних наслідків — травмування, смерті, тощо. Відсутність такого обов'язку виключає наявність злочинної недбалості.

У той же час, наявність самого обов'язку ще не є підста­вою визнання особи винною. Крім наявності об'єктивного кри­терію необхідно встановити, що особа мала реальну можливість в даному конкретному випадку передбачати суспільно небез­печні наслідки.

Суб'єктивний критерій недбалості означає персональну здатність особи у конкретній обстановці та з врахуванням осо­бистих здібностей передбачити можливість настання суспіль­но небезпечних наслідків діяння (дії або бездіяльності). Це означає, що можливість передбачення настання суспільно небезпечних наслідків визначається, по-перше, особливостя­ми конкретної обстановки, в якій вчинюється діяння, а по-друге — індивідуальними якостями винного (фізичними да­ними, рівнем розвитку, освітою, професійними знаннями, дос­відом, станом здоров'я на момент вчинення дій та ін.).

Відмінність злочинної самовпевненості від злочинної нед­балості полягає перш за все у психічному відношенні до мож­ливості настання суспільно небезпечних наслідків. При зло­чинній самовпевненості особа передбачає абстрактну мож­ливість настання суспільно небезпечних наслідків, тоді як при недбалості особа ні в якій формі не передбачає настання та­ких наслідків.

Крім того, якщо при злочинній самовпевненості особа роз-Раховує на певні фактори, які зможуть сприяти запобіганню ^сУспільно небезпечних наслідків, то при злочинній недбалості °соба повинна і могла передбачити їх настання.