Поняття, предмет і метод транспортного права України

Транспортне право України як галузь права — це сукупність юридичних норм і правових інститутів, які регулюють суспільні відносини, що складаються в зв'язку з організацією і діяльністю транспорту по забезпеченню внутрішніх і зовнішніх транспортно-економічних зв'язків і потреб населення у перевезеннях.

Визначаючи транспортне право України як окрему галузь права, можна вказати на те, що воно має такі риси, завдяки яким можна розрізняти різні галузі права.

По-перше, однією з таких рис є значний масив кодифікованих актів і високий рівень систематизації транспортного законодавства.

По-друге, з прийняттям єдиного комплексного законодавчого акта — Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. — майже остаточно врегульовані питання про землі транспорту, порядок їх відведення, використання й зберігання, що знайшло своє остаточне закріплення в Земельному кодексі України

По-третє, наявність специфічних ознак у правовідносинах,що полягає в дотриманні прав і виконанні обов'язків не тільки органами й посадовими особами залізниць, а й іншими суб'єктами, які користуються транспортом.

По-четверте. трудові відносини на транспорті - побудовані вони, на нормах трудового права, але мають деякі особливості: у стосунках здебільшого використовується метод субординації, якому характерно централізоване, імперативне регулювання відносин зверху донизу. Статус суб'єктів транспортної системи характеризується підпорядкованістю на манір воєнізованих структур (уніформа, знаки розрізнення, інші атрибути влади).

По-п'яте, у транспортному праві існують притаманні тільки йому правові норми. Наприклад, визначена ціла низка категорій: залізничний транспорт, транзит вантажів, небезпечний вантаж, судно, капітан порту, авіаційні правила, вантажні операції, засоби транспорту та інші визначення з характеристикою їх правового статусу. Тільки норми транспортного права визначають й регулюють ці категорії.

Отже, транспортне право регулює специфічний визначений вид відносно відокремлених суспільних відносин, які відіграють важливу роль в організації суспільного життя.

Предметом правового регулювання транспортного права України виступають суспільні відносини, що виникають між транспортними підприємствами й клієнтами у зв'язку з користуванням шляхами сполучення й транспортними засобами, а також відносини між транспортними підприємствами при здійсненні процесу перевезень.

Характерним для зазначених суспільних відносин є таке:

— виникають вони у сфері забезпечення процесу перевезень;

—обов'язково в них бере участь транспортний орган або уповноважена посадова особа, яка представляє цей орган;

—органічний зв'язок здійснення мети перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, надання інших транспортних послуг з наслідком свідомої, цілеспрямованої діяльності відповідних транспортних органів;

—сфера транспорту за ознаками своєї діяльності відносно автономна в соціально-господарському комплексі і здебільшого у вольовому порядку встановлює правила й умови перевезень небезпечних вантажів, перевезень в особливий період, здійснення транзиту вантажів і надання інших транспортних послуг.

Отже, транспортне право має свій предмет правового регулювання, який характеризує його як окрему комплексну галузь правової системи України.

Методом правового регулювання в транспортному праві України виступає поєднання (сукупність) прийомів, способів і операцій юридичного впливу на суспільні відносини. В загальній теорії права всі галузі права в регулятивних цілях використовують такі єдині засоби, як приписи, заборони, дозволи. Проте кожна галузь права використовує все ж таки сукупність засобів правового впливу, притаманних тільки для цієї галузі.

Вивчення норм транспортного права дозволяє стверджувати, що регулювання суспільних відносин у сфері транспортної діяльності здійснюється переважно з допомогою приписів і заборон, що містяться в транспортно-правових нормах. Наприклад, частиною 2 статті 2 Закону України «Про транспорт» встановлюється, що нормативні акти, які визначають умови й порядок перевезень, користування засобами транспорту, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні норми є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України. Зазначеними законодавчими актами забороняється втручання місцевих органів влади в господарську діяльність підприємств транспорту (ст. 5), закріплюється право транспортних органів вимагати від пасажирів, вантажовідправників і вантажоодержувачів безумовного додержання вимог і норм, передбачених законодавством і нормативними актами, що регулюють діяльність транспорту Отже, наявно створюється юридичне владне та юридичне підвладне становище суб'єктів у правовідносинах, незалежно від того, чи є пряма організаційна підлеглість або вона відсутня. З метою забезпечення державних і суспільних інтересів, безпеки перевезень, захисту навколишнього природного середовища органи транспорту наділені юридично-владними повноваженнями й діють від імені держави.

Разом з тим у багатьох випадках застосовують не тільки методи прямих приписів, а й засоби непрямого впливу, дозволів (наприклад, узгодження, спільний розгляд і обговорення тих чи інших питань, урахування майнових інтересів тощо), розраховані на рівність сторін.

Транспортне право України як галузь юридичної науки — це сукупність теоретичних понять, тлумачень і уявлень про транспортне право, його правові інститути, історичні аспекти становлення і перспективи розвитку.

Як навчальна дисципліна транспортне право України являє собою системне викладання теоретичного і прикладного матеріалу відповідно до навчальної програми з курсу цієї галузі права.

Методологія науки транспортного права. Під методологією науки розуміють вчення про методи пізнання, теоретичне обґрунтування методів і способів пізнання, які використовують в науці; певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження правових явищ

Розглянемо основні методи, що застосовують в транспортному праві.

Порівняльний метод. Він дає змогу вивчати транспортно-правові явища, порівнюючи їх, визначаючи їх подібність, тотожність або відмінність як на державному рівні, так і на рівні різних країн.

Статистичний метод. Його призначенням є вивчення кількісних показників і їхніх змін у транспортно-правовому процесі, обробка отриманих результатів для наукових і практичних цілей.

Спеціально -юридичний метод. Цьому методу притаманний опис транспортно-правової науки, юридичних норм, які стосуються транспортної сфери тощо. Даний метод дає змогу встановлювати зовнішні ознаки транспортно-правових явищ, визначати як поняття транспорту, так і їхнє формулювання.

3. Система, функції та принципи транспортного права

Транспортне право є однією з галузей права і може бути визначене як система юридичних норм, що регулюють суспільні відносини у сфері транспорту.

Дана система має відповідну побудову і внутрішню форму організації, яку ще прийнято називати структурою цієї галузі.

До елементів транспортно-правової структури належать: правові норми та правові інститути.

Під правовим інститутом слід розуміти таку організацію транспортних правових норм, за якою вони складаються в певні групи, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини.

Прикладом транспортного правового інституту можна вважати ту сукупність однорідних норм права, яка регулює суспільні відносини у сфері залізничного транспорту.

На сьогоднішній день існують такі інститути транспортного права:

• інститут залізничного транспортного права;

• інститут повітряного транспортного права;

• інститут автомобільного транспортного права;

• інститут водного транспортного права, який увібрав в себе такі дві групи норм, що складають відповідно морське й річкове транспортне право.

• інститут трубопровідного транспортного права.

Слід зазначити що процес формування інститутів транспортного права ще не завершений, він перебуває в певній динаміці й розвитку. Йому характерні відповідні кількісні та якісні показники.

Таким чином, системою транспортного права виступає певна структура, елементами якої є транспортні правові норми та інститути, розташовані і згруповані у відповідній послідовності.

У цьому зв'язку норми та інститути транспортного права поділяють на загальні й особливі.

Загальна частина транспортного права об'єднує норми, що закріплюють його принципи, правове становище суб'єктів, організаційно-правові засади діяльності транспорту, форми й методи управління транспортом, юридичну відповідальність за правопорушення на транспорті.

Особлива частина транспортного права містить норми, що регулюють діяльність:

— автомобільного транспорту;

— залізничного транспорту;

— морського транспорту;

— повітряного транспорту;

— річкового транспорту;

— трубопровідного транспорту.

Під функціями транспортного права розуміють основні напрями науково-пізнавальної та навчальної діяльності, що характеризують сутність, зміст, соціальне призначення транспортного права, його завдання й мету в системі правових наук.

Можна виділити такі функції транспортного права.

Евристична — наукова діяльність у сфері транспортного права базується на значній кількості теоретичних положень, сукупність яких дозволяє спрямовувати дану діяльність на відкриття нових закономірностей, що виникають у процесі розвитку транспорту і транспортного права. Ці відкриття дають змогу з іншого боку поглянути на сучасне, зробити оцінку минулого й зазирнути в майбутнє.

Онтологічна – цій функції властиве те, що вона призначена пізнати транспортно-правові явища, тобто дослідити предмет транспортного права. І як наслідок цього можна вважати пояснення даного дослідження.

Прогностична — охоплюючи певну систему знань, оволодіваючи певними закономірностями розвитку суспільних відносин у сфері транспорту, наука «Транспортне право» визначає тенденції розвитку цих явищ, робить погляд у майбутнє, передбачаючи напрямки розвитку даних явищ.

Комунікативна — дає змогу вирішити такий підхід, як застосування нових знань і досягнень інших галузей знання у сфері юридичних наук і навпаки.

Системоутворююча — визначає місце, роль і значення транспортного права в системі правових наук

Під принципами транспортного права розуміють керівні засади, теоретичні ідеї, яким притаманні універсальність й загальна значущість, що відображають суттєві положення транспортного права.

Система принципів транспортного права включає:

– принцип відповідальності. - за невиконання чи неналежне виконання обов'язків учасники транспортного процесу несуть відповідальність;

– принцип планування. Планування являє собою засновану на врахуванні об'єктивного закону, планомірного пропорційного розвитку транспортного процесу свідомо цілеспрямовану діяльність з визначення пропорцій в галузі транспорту, розробки, затвердження планів, доведення їх до виконавців тощо;

– принцип законності. Він полягає в тому, щоб кожний суб'єкт — учасник транспортного процесу — діяв у межах наданих йому прав, виконував передбачені обов'язки, суворо керувався приписами законів й інших нормативних актів;

– принцип доцільності. Його сутність полягає в тому, що транспортний процес повинен забезпечувати своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях.

Так, наприклад, залежно від функціонального призначення принципи можна поділити на

а) загально -правові (які діють в будь-якій ділянці транспортного права);

б) принципи інститутів.

Ці принципи притаманні окремим інститутам транспортного права, їхня дія відповідно обмежена предметом регулювання.

Контрольні питання:

1. Яку роль відіграє транспортна система у народногосподар­ському комплексі?

2. Дайте визначення основної, спеціальної та комплексної галузі права.

3. Визначте поняття предмета та методу транспортного права.

4. Визначте систему транспортного права та систему законо­давства, їх співвідношення та взаємозв'язок.

5. Дайте визначення функцій транспортного права.

6. Назвіть основні принципи транспортного права.