Підприємство як суб’єкт господарювання: визначення, класифікація, умови формування, еволюція теорій виникнення.

Тема №1 Підприємство: визначення, види, умови формування, еволюція теорії виникнення

План

1. Підприємство як суб’єкт господарювання: визначення, класифікація, умови формування, еволюція теорій виникнення.

2. Зовнішнє і внутрішнє середовище функціонування підприємства.

3. Стратегія розвитку і цільові характеристики діяльності підприємства.

4. Ринкове середовище функціонування підприємства.

5. Види і напрями діяльності підприємства.

6. Основи підприємництва.

7. Конкурентна політика підприємства.

8. Підприємство як об’єкт купівлі – продажу.

9. Види і організаційно-правові форми об’єднань підприємств.

10. Правові основи функціонування підприємства.

11. Механізм державного і економічного регулювання діяльності підприємства.

12. Організаційно – правові заходи створення і ліквідації суб’та підприємницької діяльності.

 

Підприємство як суб’єкт господарювання: визначення, класифікація, умови формування, еволюція теорій виникнення.

Підприємство — це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи.

Під господарською діяльністю (Господарський Кодекс України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таблиця 1.1.

Класифікація підприємств за Господарським кодексом України

Класифікаційна ознака	Вид підприємств
Спосіб утворення (заснування) та формування статутного капіталу	Унітарне підприємство, що створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно, формує статутний капітал, неподілений на частки, затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством (до унітар­них належать державні, комунальні підприєм­ства, засновані на власності об'єднань грома­дян або на приватній власностізасновника). Корпоративне — підприємство, що утворюєть­ся, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням, діє на основі об'єднан­ня майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства (до корпоративних на­лежать кооперативні підприємства, підприєм­ства, що створюються у формі господарського товариства, та інші, засновані на приватній власності двох або більше осіб)
Форма власності	Приватне (індивідуальне, сімейне або приватне з правом найму робочої сили) — підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання — юридичної особи. Підприємство колективної власності — під­приємство, що діє на основі колективної влас­ності засновників (учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності (виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релі­гійних організацій тощо). Право власника реалізується через юридичну особу — підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту. Право колективної власності безпосе­редньо здійснюють органи управління такого підприємства. Державне — це самостійна господарська одини­ця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності в різних сферах економіки (державне унітарне підпри­ємство, державне комерційне підприємство, казенне підприємство). Комунальне — підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади (комунальне унітарне підприємство). Підприємство, засноване, на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). До цієї групи належать і спільні підприємства, які становлять структури, засно­вані на базі майна різних форм власності (зміша­ної власності) і, як правило, мають форму госпо­дарського товариства. Іноземне підприємство – підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян інших держав. Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спільні підприємства — це юридичні особи, які базуються на спільному капіталі суб'єктів госпо­дарської діяльності України та іноземних су­б'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та спільному розподілу результатів. Доля іноземних інвестицій в статутному капіталі не < 10% його величини.
Кількість працівників та обсяг доходу від реалізації продукції за рік	Мале — підприємство, середньооблікова чисельність працівників якого не перевищує 50 осіб, та обсяг доходу, а річний дохід — не перевищує 500 тис. євро. Велике — підприємство середньооблікова чисельність продукції за рік працівників перевищує 1 тис. осіб, річний дохід — понад 5 млн євро. Середнє — всі інші підприємства.
Ступінь підпорядкування територіальних одиниць	Материнське — підприємство, яке контролює діяльність інших юридичних осіб, наприклад, територіальних через володіння контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств. Дочірнє — юридично самостійне утворення, яке здійснює комерційні операції і складає баланс, проте перебуває під контролем материнського. Асоційоване підприємство — група юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами еконо­мічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Філія – територіально – відокремлене утворення, яке не має юридичної та господарської самостійності. Не має власного балансу і діє за дорученням від імені материнського підприємства.

Рис. 1.1. Класифікацію юридичних осіб за Цивільним кодексом

Господарські товариства – це підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Акціонерне товариство – це товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості.

Акціонерні товариства бувають – закриті і відкриті.

Відкрите акціонерне товариство – це товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відритої передплати через укладання договорів купівлі – продажу пакетів акцій на біржах або вторинному ринку.

Закрите акціонерне товариство – це акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купуватися та продаватися на біржі. У закритому акцiонерному товаристві засновники повиннi внести не менше 50% номiнальнои вартостi акцiй до склакання устанончих зборiв, на яких приймається рiшення про створення акціонерного товариства, затвердження його статуту, обрання органiв управлiння i контролю.
Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю — це товариство, що має статутний капiтал, подiлений на частки, розмiр яких визначається установчими документами.

Товариство з додатковою вiдповiдальнiстю — це товариство, статутний капiтал якого подiлений на частки визначених устанончими документами розмiрiв.

Повне товариство — це товариство, всi учасники якого займаються спiльною пiдприємницькою діяльнiстю і несуть солiдарну вiдповiдальнiсть по зобов’язаннях товариства усiм своїм майном.

Командитне товариство — це товариство, яке включає одного або декiлькох учасникiв, якi несуть вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями товариства всiм своїм майном, також одного або бiльше учасникiв (вкладникiв), вiдповiдальнiсть яких обмежується їх вкладом у майно товариства.

Довiрче товариство — це товариство з додатковою вiдповiдальнiстю, яке здiйснює представницьку дiяльнiсть вiдповiдно до договору, укладеного з довiрителями майна реалiзацй їх прав власникiв.

Для формування підприємництва необхідні певні умови: економічні, соціальні, правові й інші (таблиця 1,2).

Таблиця 1.2

Економічні, соціальні та правові умови формування підприємництва

Умови
економічні	правові	соціальні
- пропозиції товарів і попит на них; - види товарів, що можуть придбати покуп-ці; - обсяги коштів, що вони можуть витратити на ці покупки; - надлишок чи недостат-ність робочих місць, робочої сили, що впли-вають на рівень заробіт-ної плати працівників, тобто на їхню можли-вість придбання товарів.	- наявність законів, що регулюють підприємни-цьку діяльність, що створюють найбільш сприятливих умов для його розвитку: спрощена і прискорена процедура відкриття і реєстрації підприємств; - захист підприємця від державного бюрократ-тизму; удосконалювання податкового законодав-ства в напрямку мотивації виробничої підприємницької діяль-ності; - розвиток спільної діяльності підприємців України з закордонними країнами.	- прагнення покупців здобувати товари, що відповідають визначеним смакам і моді; - істотну роль грають моральні і релігійні норми, що залежать від соціально-культурного середовища.

Економічний суверенітет – це:

1) економічна незалежність держави, її право самостійно вирішувати внутрішні і зовнішні економічні питання, без втручання в них будь-якої іншої держави;

2) економічна свобода суб’єктів господарювання при виборі форм власності і сфери прикладання своїх знань, можливостей, професійної майстерності, способів розподілу доходів, споживання матеріальних благ. Вона невіддільна від економічної відповідальності громадян і реалізується на базі законодавчих державних норм.

Самоокупність - це принцип господарювання, за яким підприємство (фірма, компанія, об’єднання тощо) всі свої витрати (видатки) на виробництво і реалізацію товару (продукції, робіт, послуг) покриває за рахунок коштів, одержаних від його реалізації. Є показником прибутковості (ефективності) діяльності господарюючого суб’єкта. В разі, якщо витрати перевищують одержані кошти, даний суб’єкт або окр. види його продукції, робіт, послуг є збитковими (нерентабельними). Тривала збиткова діяльність може бути підставою для оголошення господарюючого суб’єкта банкрутом.

Самофінансування - система господарювання, за якої всі витрати (поточні, на просте і розширене відтворення) фінансуються із власних джерел, без залучення коштів державного бюджету. Частково ці витрати можуть покриватися за рахунок кредитів банку, але за умови погашення їх за рахунок власних коштів.

В економічній теорії сформувалися декілька концепцій підприємств, що характеризують філософію нового виникнення, діяльності та ліквідації. Можна виділити наступні теорії підприємств:

1. Класична теорія фірми розвивалась в межах технологічної парадигми існування виробничої організації. Відповідно до теорії А.Сміта виникнення фірми пов'язано з розвитком торгівлі, яка стимулює розподіл праці та зростання виробництва. Збільшення розміру ринку сприяє росту підприємства, але водночас й обмежує його експансію. Фірма розуміється Смітом, як конкурентна організація, яка сама визначає рівень ціни та її складових. Традиції класичної теорії продовжив А.Маршалл, який ввів поняття «організація виробництва» та виділив такий фактор виробництва як підприємницькі здібності - пошук нових альтернатив виробництва, схильність до ризику.

2. В неокласичній теорії підприємство розглядається як цілісний об’єкт, який здійснює перетворення вхідних економічних ресурсів в продукцію, наоснові власного чи залученого капіталу, модель підприємства визначається його виробничою функцією, що характеризує взаємозв'язок кількості продукції від обсягів витрачених ресурсів. Основою ринкової поведінки підприємства та його розвитку є вибір обсягів, пропорцій, якості залучаємих до господарського обороту економічних ресурсів.

3. Основна ідея інституційної теорії підприємства полягає в тому, що функціонування на ринку та використання ринковою механізму ціноутворення пов'язано і певними витратами,а підприємство, яке має внутрішній ефективний механізм прийняття управлінських рішень позбавлено них витрат (Рональд Коуз). Згідно інституційній теорії підприємство виступає організацією, яка створюється людьми і іншого використання їх можливостей. Трансакційні витрати пов'язані з придбанням ресурсів і виробництвом продукції менші у випадку створення підприємства, ніж у випадку виготовлення продукції без створення організації.

4. Еволюційна теорія підприємства (80-ті рр. XX ст.) років зосереджує увагу у дослідженні проблематики функціонування організацій на встановленні подібності та відмінностей з іншими суб'єктами господарювання на певному ринку. Еволюційна теорія підприємства стверджує, що у підприємства не існує єдиного критерію ефективності чи оптимальності управлінських рішень. Використовувані у кожній компанії критерії, встановлені цілі їх діяльності відображають історичний досвід функціонування підприємства. Характерним для еволюційної теорії є системне уявлення про підприємство.

5. Підприємницька теорія підприємства спирається на дослідження підприємства як на сфері реалізації підприємницьких талантів та інноваційних ініціатив, на основі доступних для підприємця економічних ресурсів.

6. Інтеграційна теорія підприємства. Відповідно до цієї теорії, підприємство розглядається як відносно стійка, цілісна і організаційно відокремлена від зовнішнього середовища соціально-економічна система. Основна ціль створення і функціонування підприємства при цьомує інтеграція у часі тапросторі процесів виробництва продукції та відшкодування витрат економічних ресурсів.