Соціально правовий захист дітей сиріт та позбавлених батьківського піклування

Фрейд та становлення психоаналізу

Психоаналіз – група психологічних теорій особистості, методів дослідження ментальних процесів, а також методів терапії невротичних захворювань. Засновником теорії психоаналізу є австрійський вчений кінця ХІХ – початку ХХ століття Зиґмунд Фрейд (відповідно, і вчення, що він розробив, називається "фрейдизм" або класичний чи ортодоксальний психоаналіз). Вплив на теорію Фрейда мали нові на той час поняття енергії, введене Гельмгольцем та теорія еволюції Дарвіна.

Психоаналіз постав як теорія, що спиралася на клінічні спостереження та дослідження, а також на ідеї щодо структури психічного апарату, динаміки ментальних процесів, придушення, супротив, перенесення, тощо. Згідно психоаналізу, особистість розглядається як "машина, що приводиться в рух енергією лібідо – тілесною енергією, статевим бажанням, і поступово розвивається через зовнішню заборону прямого виявлення лібідо, у переносі його на соціально схвалювані чи корисні для людини види діяльності

В часи Фрейда у психології панувало сприйняття людини, як розумної істоти, котра усвідомлює свою поведінку та керує нею. Теорія Фрейда пропонувала іншу картину, згідно якої людина перебуває у стані неперервного конфлікту, джерела якого лежать у сфері неусвідомлюваних статевих та агресивних спрямувань. Тому психоаналіз ще називають психодинамічною теорією: він уважає поведінку людини детермінованою складною взаємодією конкуруючих психічних сил.

Особистість — це поняття, вироблене для відображення біо-соціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності[1], соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин[2].

Ід єго суперего …фрейд

Ид. Слово “ид” происходит от латинского “оно” и, по Фрейду, означает исключительно примитивные, инстинктивные и врожденные аспекты личности. Ид полностью функционирует в бессознательном и тесно связано с первичными потребностями (еда, сон, дефекация), которые наполняют наше поведение энергией. Согласно Фрейду, ид — нечто темное, биологическое, хаотичное, не знающее законов, не подчиняющееся правилам.

Эго (от лат. “ego” — “Я”) — это компонент психического аппарата, ответственный за принятие решений. Эго стремится выразить и удовлетворить желания ид в соответствии с ограничениями, налагаемыми внешним миром. Эго получает свою структуру и функцию от ид, эволюционирует из него и заимствует часть энергии ид для своих нужд, чтобы отвечать требованиям социальной реальности.

 

соціально правовий захист дітей сиріт та позбавлених батьківського піклування

Необхідно:

1. Доцільно об’єднати норми про призначення і виплату державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в окремому розділі Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», в який включити норми про право на допомогу, підстави її призначення, розмір і строки виплати.

2. В Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» необхідно передбачити механізм працевлаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа, а також встановити обов’язок роботодавця працевлаштувати зазначену категорію дітей у межах встановленої квоти робочих місць.

3. З метою забезпечення більш широкого доступу до освіти, зокрема вищої, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, Міністерству освіти і науки України при формуванні держзамовлення на наступний навчальний рік слід враховувати особливий статус таких дітей.

4. Необхідно забезпечити повне внесення і своєчасне поновлення інформації в Єдиному електронному банку даних дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і громадян, які бажають взяти їх на виховання, що дозволить реалізувати за умови належного фінансування заходи соціального захисту, передбачені законодавством.

5. Для посилення соціального і правового захисту дітей-сиріт потрібно удосконалити і прискореними темпами впроваджувати різні форми соціального діалогу, залучати підприємства, організації різних форм власності до матеріальної підтримки дітей-сиріт.

6. Необхідно сформувати цілісну та ефективну державну систему захисту дитинства. Потрібно заснувати в Україні інститут Уповноваженого з прав дитини і покласти на останнього функції із координації роботи органів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

На основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.

Глибокі суспільні перетворення сьогодення є важливим чинником, який породжує низку проблем у сучасній українській сім’ї. Поширення сирітства – це наслідок того, що значна частина родин не змогла адаптуватися до нових соціально-економічних умов.

У зв’язку з проблемами в цій сфері потрібно реформувати систему захисту дітей дотримуючись сформулюваних у статті пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

 

 

23. 23. гендерні проблеми виховання

Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує засновану на ознаку підлоги соціальну структуру. Втілюючи в своїх діях очікування, пов'язані з їх гендерних статусом, індивіди конституюють гендерні відмінності і, одночасно, спричинені ними системи панування й володарювання. У багатьох суспільствах жінок і чоловіків не тільки сприймають, але і оцінюють по-різному, обґрунтовуючи гендерними особливостями і різницею в їх здібності відмінності в розподіл влади між ними. Гендер конструюється через певну систему соціалізації, поділу праці та прийняті в суспільстві культурні норми, ролі й стереотипи. Прийняті в суспільстві гендерні норми і стереотипи певною мірою визначають психологічні якості (заохочуючи одні й негативно оцінюючи інші), здібності, види діяльності, професії людей в залежності від їх біологічної статі. При цьому гендерні ролі і норми не мають універсального змісту і значно різняться в різних суспільствах. У цьому сенсі бути чоловіком або жінкою означає зовсім не володіння певними природними якостями, а виконання тієї або іншій ролі.

Ґендерна соціалізація - це процес засвоєння індивідом культурної системи гендеру того суспільства, у якому він живе. Агентами гендерної соціалізації виступають соціальні інститути і групи, наприклад, родина, освіта, профорієнтація, однолітки. Зміст гендерної соціалізації визначається рівнем соціально-економічного розвитку суспільства, особливостями культури і конкретним спосіб життя індивіда. Можна говорити, що сім'я головне місце гендерної соціалізації дитини, але як показує практика цей досвід далекий від позитивного: батьки зловживають алкоголем, не займаються вихованням, часто спостерігається неповагу і байдужість до один одного, насильство та інші. Проходячи соціалізацію в родині, а потім в школі і суспільстві, діти засвоюють стереотипи, що склалися історично, що ставлять жінку свідомо в принижену позицію.

Гендерні стереотипи - це незмінні загальноприйняті встановлення про поведінку жінок і чоловіків, що склалися в культурі, яким слідують без роздумів. Поява гендерних стереотипів обумовлено тим, що статеві відмінності розташовувалися над індивідуальними відмінностями особистості чоловіки і жінки. Синонімом стереотипу нерідко виступають поняття упередження, забобон або кліше. Можна виділити якості, стереотипно приписувані чоловікові-жінці.