Як готуватися до уроку з допомогою опорного конспекту
1.Пригадай пояснення учителя на уроці.
2.Спробуй розібратися в опорних сигналах. Визнач для себе, що тобі зрозуміло, а над чим ще треба попрацювати.
3.Співстав написане в підручнику з опорними сигналами.
4.Попрацюй з підручником. Вивчи правила і формулювання визначень. Заповни прикладами (де це необхідно) опорний конспект.
5.Розкажи вголос теоретичний матеріал за опорним конспектом.
6.Відтвори опорний конспект письмово по пам'яті.
7.Порівняй написане тобою із зразком.
8.Попрацюй над помилками.
9.Покажи своє уміння відтворювати конспект комусь із дорослих.
10.Запиши розповідь з опорним конспектом на магнітофон чи мобільний телефон і прослухай.
Умовні позначення та скорочення в опорних плакатах
------- - червоний колір - контрольні моменти, головне
------- - зелений колір - теоретичний матеріал
------- - синій колір - приклади
* - відлік нового правила
... - при відтворенні ОК у цьому місці необхідно навести приклади
? - при усному відтворенні - уточнення
> - більше (наприклад, 2 і >)
Х - знак заперечення (наприклад, не пишеться, не вживається)
= - знак рівності, рівноцінності
~ - знак приблизної рівності
≠ - знак нерівноцінності, заперечення
☺…- граматична категорія особи
[O] - умовне позначення голосного звука
[▲] - умовне позначення приголосного твердого звука
[▲́] - умовне позначення приголосного м`якого звука
СС - словосполучення
ВС - вставні слова
ВР - вставні речення
Т - текст
чл. р. - члени речення
ч. м. – частини мови
ПП - простий підмет
СП - складений підмет
ПДП - простий дієслівний присудок
СДП - складений дієслівний присудок
СІП - складений іменний присудок
ОЧР - однорідні члени речення
О, О, О - однорідні члени речення
УС - узагальнюючі слова при однорідних членах речення
О - звертання
ПМ - пряма мова
ССР - складносурядне речення
СПР - складнопідрядне речення
БССР - безсполучникове складне речення
СРРВЗ – складне речення з різними видами зв’язку
/ _ _ _ _ / - відокремлені члени речення
В Ч Р - відокремлені члени речення
і \\ е - чергування звуків
ОК 6 - 1 ІМЕННИК
а) Іменник - це самостійна частина мови, яка вказує на особу або предмет і відповідає на питання: хто? що? У реченні іменник може виступати будь-яким членом, але найчастіше виконує синтаксичну роль підмета або додатка.
Іменники назви істот вказують на живих істот і відповідають на питання хто? Іменники назви неістот вказують на неживі предмети або явища і відповідають на питання що?
Всі іменники належать до одного з трьох родів: чоловічого, жіночого чи середнього. Є ще іменники спільного роду. Це слова типу сирота, бідолаха, ябеда та ін. Їх однаково можна віднести і до чоловічого роду, і до жіночого роду.
Іменники можуть стояти в однині (вказувати на один предмет) або в множині (вказувати на кілька предметів). У множині рід іменників не визначається.
Всі іменники, крім незмінних, змінюються за відмінками (відмінюються). В українській мові є 6 відмінків і клична форма. Всі відмінки, крім називного, називаються непрямими. У кличній формі іменники І відміни твердої групи мають закінчення -О (людино, дитино), іменники м'якої та мішаної груп - -Е (земле, круче). Іменники ІІ відміни твердої групи (чоловічого роду на -О) мають закінчення -У, -Е (дядьку, батьку, вітре), іменники м'якої групи - -Ю, -Е (краю, січню, Ігоре), мішаної групи - -У, -Е (школяре). Іменники ІІІ відміни у кличній формі вживаються рідко (в основному в усній народній творчості). Мають закінчення -Е (радосте, ноче). Іменники ІV відміни кличної форми не мають. Закінчення кличної форми у множині (для всіх відмін) співпадає із закінченням називного відмінка множини.
У нашій мові є група іменників, які не змінюються ні за відмінками, ні за числами. Це переважно слова іншомовного походження. До незмінюваних належать: загальні назви, що в кінці основи мають-а, -я, -е, -є, -і, -ї, -о, -у, -ю (каре, колібрі, кенгуру, меню). Не змінюються також прізвища людей та географічні назви, що закінчуються на голосний, крім ненаголошеного -а (Дюма, Ґете, Токіо, Перу). Незмінними є жіночі прізвища на приголосний або на -о, а також чоловічі та жіночі російські прізвища на -их (Ірини Красюк, Алли Івченко, Сергія та Інни Толстих). Не змінюються абревіатури (АЕС, ПТУ).
Щоб визначити рід незмінних іменників, слід пам'ятати, що:
- іменники назви осіб мають рід відповідно до статі (мосьє -він, міс - вона);
- іменники-загальні назви належать до середнього роду (депо, кіно, парео);
- іменники назви тварин належать до чоловічого роду (цей шимпанзе, той поні, але муха цеце, івасі, кольрабі - жіночого роду);
- рід іменників - географічних назв, газет, журналів визначаємо за родовою (загальною) назвою (газета "Юманіте", острів Борнео);
- рід абревіатур визначається за ключовим словом (іменником) (ООН – ж. р., бо слово організація ж. р.).
Іменники загальні назви вказують на однорідні предмети і пишуться з маленької букви. Іменники власні назви вказують на поодинокі поняття, назви осіб, географічні на та астрономічні назви, історичні події і пишуться з великої букви. Родові поняття при власних назвах пишуться з малої літери.
З великої букви пишуться, незалежно від кількості складників:
- прізвища, імена по батькові, прізвиська, псевдоніми (Михайло Петрович Драгоманов, Леся Українка);
- клички свійських тварин (корова Зірка, кіт Пушок);
- персонажі казок, байок (Колобок, Баба Яга, Лебідь, Рак і Щука);
- географічні назви (Чорне море, Енергодар, Карпати);
- астрономічні назви (Чумацький Шлях, сузір'я Великого Пса);
- назви найвищих державних та міжнародних установ (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Організація Об’єднаних Націй);
З великої літери пишеться тільки перше слово:
- у назвах свят (День незалежності, Восьме березня, АЛЕ: Д ень П еремоги);
- у назвах історичних подій (Льодове побоїще, Куликовська битва);
- назви нагород (орден Дружби народів, медаль "За відвагу").
- у назвах культурних та освітніх закладів (Будинок культури, Палац спорту, Київський державний університет);
- у назвах установ та організацій (Міністерство оборони).
Власні назви газет, журналів, книг, пароплавів, заводів і т. д. пишуться з великої букви і в лапках (газета "Мрія", пароплав "Максим Рильський", поема "Гайдамаки", Палац культури "Сучасник"). Не беруться в лапки назви зі словом імені, пам’яті (бібліотека імені Т. Шевченка)
б) В українській мові є іменники, що вживаються тільки в однині чи тільки в множині.
Лише в однині вживаються іменники, які є власними назвами (Лондон, Пушкін), назви речовин і матеріалів (мед, азот), назви почуттів (щастя, любов), збірні поняття (волосся, листя, мушва), назви дій і ознак (малювання, біганина, блакить).
Лише у множині вживаються іменники, які вказують на парні предмети (двері, ножиці, окуляри), на назви сукупностей предметів (гроші, фінанси, витрати), назви ігор, процесів (посиденьки, піжмурки), назви відрізків часу, свят, побутових обрядів (канікули, обжинки, хрестини), деякі власні назви (Суми, Черкаси, Карпати). В іменниках, що вживаються тільки в множині, рід не визначається. Вони не належать до жодної з чотирьох відмін.
в) За характером відмінкових закінчень іменники в українській мові поділяються на чотири відміни. Щоб визначити відміну іменника, слід його поставити в початкову форму (називний відмінок однини).
До І відміни належать іменники чоловічого, жіночого та спільного роду з закінченням -А, -Я (староста, душа, Микола).
До ІІ відміни належать іменники чоловічого роду з закінченням -О та нульовим закінченням і середнього роду на -О, -Е, -А, -Я (батько, край, вікно, плече, листя).
До ІІІ відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням та іменник мати (ніч, тінь, мудрість).
До ІV відміни належать іменники середнього роду з закінченням -А або -Я, в яких при відмінюванні з'являються суфікси -ат-, -ят-, -ен- (пташеняти, теляти, племені).
До жодної з відмін не належать незмінювані іменники та іменники, що вживаються лише у множині (парі, леді, кенгуру, штани, Черкаси, канікули).
ОК 6 - 2 ПОДІЛ ІМЕННИКІВ НА ГРУПИ
а) Залежно від кінцевого приголосного основи, іменники І та ІІ відмін поділяються на групи: тверду, м'яку та мішану.
До твердої групи належать іменники І відміни, основа яких закінчується на твердий приголосний (крім шиплячих) і які мають закінчення -А (малина, голова). До м'якої групи належать такі іменники І відміни, основа яких закінчується на м'який приголосний і які мають закінчення –Я (Франція, суддя, стаття). До мішаної групи належать іменники І відміни з основою на шиплячий приголосний і закінченням -А (суша, площа, сажа).
До твердої групи належать іменники ІІ відміни, основа яких закінчується на твердий приголосний, крім шиплячих (друг, клен, Данило). До м'якої групи належать іменники чоловічого роду, основа яких закінчується на м'який приголосний (край, учитель), іменники середнього роду з основою на м'який приголосний (щастя, питання) та середнього роду з закінченням -Е (море, сонце, поле). До мішаної групи належать іменники чоловічого та середнього роду, основа яких закінчується на шиплячий приголосний (плащ, плече, ключ).
б) Іменники ІІ відміни, основа яких закінчується на Р, належать до твердої, м'якої чи мішаної групи.
До твердої групи належать всі односкладові іменники та іменники з основою на -ер, -ор, -ур, -юр, -ір, -яр, -ир, що мають постійний наголос (твір, алюр, інженер, командир, абажур).
До м'якої групи належать іменники, які складаються з двох чи більше складів і закінчуються на -ар, -ир при умові, що наголос у множині падає на закінчення (токар, пузир, лікар).
До мішаної групи належать іменники, що вказують на назви людей за професією чи родом занять з наголошеним суфіксом -яр (газетяр, школяр, каменяр).
ОК 6 - 3 ПРАВОПИС ВІДМІНКОВИХ ЗАКІНЧЕНЬ ІМЕННИКІВ
ІІ ВІДМІНИ ЧОЛОВІЧОГО РОДУ В РОДОВОМУ ВІДМІНКУ
а) Залежно від лексичного значення слова, іменники ІІ відміни чоловічого роду можуть мати закінчення -а(-я) або - у(-ю).
Закінчення –а(-я) пишемо, якщо слово вказує на:
- назви істот (школяра, вовка, Андрія);
- назви конкретних предметів, що піддаються лічбі (зошита, автобуса);
- назви міст, населених пунктів (Енергодара,Києва);
- назви мір довжини, ваги, грошових одиниць, часу (метра, центнера, долара, місяця, АЛЕ: року, віку);
- назви термінів (підмета, ромба, АЛЕ: складу, роду);
- назви будівель та їх частин (коридора, хліва, АЛЕ: льоху, даху, тину)
- назви водних об’єктів з наголошеним закінченням (Дністра, Інгульця).
Закінчення –у(-ю) пишемо в іменниках, які вказують на:
- речовину або матеріал (піску, гіпсу, меду);
- абстрактні поняття (розвитку, ритму);
- назви почуттів, дій, ознак і станів (сорому, страху, жаху, бігу);
- явища природи (грому, дощу, снігу);
- збірні поняття (хору, колективу, загону);
- назви установ та організацій (університету, коледжу, ліцею, заводу);
- простір чи середовище (стадіону, лісу, гаю, горизонту)
- назви водних об’єктів з ненаголошеним закінченням (Дунаю, Нілу, Байкалу).
б) Деякі іменники з метою розрізнення їх лексичних значень можуть мати паралельні закінчення: паперу (матеріалу) і папера (документа), листопада (місяця) і листопаду (пори опадання листя, явища природи).
Ряд іменників вживаються з паралельними закінченнями: з моста і з мосту, двора і двору.
Іменники чоловічого роду в давальному відмінку можуть мати паралельні закінчення -у (-ю) і -ові (-еві): батьку – батькові, Сергію – Сергієві.
ОК 6 - 4 ІМЕННИК. ПРАВОПИС
а) Правопис іменникових суфіксів
* суфікс -ИНН- пишеться у збірних іменниках під наголосом (гарбузиння, картоплиння)
* суфікс -ІНН- пишеться - у віддієслівних іменниках під наголосом (ходіння, ворожіння)
- в іменниках типу: каміння, насіння
* суфікс -ЕНН- пишеться у віддієслівних іменниках з наголошеною основою (збереження, відродження)
* суфікс -ИЧК-, -ИЧОК- пишеться в іменниках, що утворились від іменників з суфіксами -ИК-, -ИЦ- (вузлИЧОК – вузлИК, вулИЧКка, бо вулИЦя)
* суфікси -ЕЧК-, -ЕЧОК-, -ЄЧК-, -ЄЧОК пишемо в інших випадках (горщечок, краєчок)
* суфікс -ИВ- пишемо в іменниках, що вказують на речовину, матеріал, продукт праці (печиво, паливо, вариво). АЛЕ: марЕво, зарЕво, бо це не речовина і не продукт праці.
б) Не з іменниками може писатись разом або окремо.
НЕ пишеться разом:
- якщо слово без НЕ не вживається (ненависть, недуга, немовля);
- якщо до них можна підібрати синонім без НЕ (неволя - рабство, недруг – ворог);
- з іменниками, що мають складений префікс НЕДО- (недопалок, недомірок).
НЕ пишеться окремо:
- з іменниками, якщо до слова є протиставлення (не друг, а ворог; не правда, а брехня);
- якщо не можна підібрати синонім, а НЕ служить для заперечення (не батьки, не ліцей, не кошеня).
в) Творення чоловічих і жіночих імен по батькові
При творенні чоловічих імен по батькові до повної основи чоловічого імені додається суфікс –ОВИЧ (Максим – Максимович, Андрій – Андрійович). Винятки: Савич, Лукич, Хомич, Кузьмич, Якович, Ілліч.
При творенні жіночих імен по батькові до повної основи чоловічого імені додається суфікс -ІВН-(а) (Герман – Германівна, Сергій – Сергіївна).
ОК 6 - 5 ПРИКМЕТНИК
а) Прикметник - самостійна частина мови, яка вказує на ознаку предмета або його приналежність і відповідає на питання: який? чий? У реченні прикметник найчастіше виступає означенням, рідше – підметом або іменною частиною складеного іменного присудка.
Прикметники змінюються за родами, числами та відмінками. Рід, число та відмінок прикметника залежать від роду, числа та відмінка іменника, з яким пов'язаний прикметник.
Прикметники можуть належати до твердої чи м'якої групи. Група прикметника визначається за початковою формою (називним відмінком однини чоловічого роду). До твердої групи належать прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний, у тому числі й шиплячий (сухий, далекий, дужий). До м'якої групи належать прикметники, основа яких закінчується на м'який приголосний (дружній, синій).
Прикметники твердої групи мають таке ж закінчення, як і питання, що до нього ставимо (яка? - чужа; в якій? - в далекій; якого? - сильного). Це правило не поширюється на прикметники м'якої групи. Вони в Н.в. однини мають закінчення -ій (а не -ий, як у твердій), а в непрямих відмінках у прикметниках м’якої групи перед закінченням з'являється м'який знак.
б) Усі прикметники належать до одного з трьох розрядів: до якісних, відносних чи присвійних.
Якісні прикметники вказують на міру вияву ознаки, яка є в предмета в меншій чи більшій мірі (світлий, мудрий, добрий).
Відносні прикметники вказують на ознаки предметів за різноманітними відношеннями між ними: відношення до місця (вокзальний, сільський), часу (літній, вчорашній), матеріалу (глиняний, медовий), національності (польський, український) і т.д.
Присвійні прикметники вказують на належність чого-небудь людині чи тварині (істоті) і відповідають на питання: чий? чия? чиє? чиї? Присвійні прикметники,утворені від назв людей, мають суфікси -ів-, -їв-, -ин-, -ін-, -їн- (мамин, Іванів, Маріїн, Сергіїв), а від назв тварин - -ач-, -яч (заячий, лисячий) або без суфіксів (лелечий, вовчий, овечий).
Іноді прикметники можуть переходити із розряду в розряд: золотий (відносний) перстень – золоті (якісний) руки, вовчі (присвійний) зуби – вовчий (якісний) апетит.
в) Якісні прикметники можуть мати вищий і найвищий ступені порівняння.
Прикметники, які показують, що в одному предметі більше тієї самої якості, ніж в іншому, є формами вищого ступеня порівняння. Вищий ступінь порівняння має дві форми – просту і складену. Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється від початкової форми прикметника додаванням до нього суфікса -ш- (-іш) (добрий - добріший, малий - менший). Складена форма вищого ступеня утворюється додаванням до початкової форми прикметника слів більш або менш (менш добрий, більш розумний). Іноді ступені порівняння утворюються від інших основ: великий – більший, гарний – кращий.
Прикметники, які показують, що в предметі найбільше тієї самої якості, порівняно з іншими предметами, є формами найвищого ступеня порівняння. Він теж має просту і складену форми. Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється додаванням до простої форми вищого ступеня префіксів най-, якнай-, щонай- (якнайвищий, щонайдовший). Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється додаванням до початкової форми прикметника слів найбільш і найменш (найбільш яскравий, найменш вдалий).
ОК 6 - 6 ПРАВОПИС ПРИКМЕТНИКІВ
а) Правопис прикметникових суфіксів
- У прикметникових суфіксах з відтінком здрібнілості чи пестливості -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -усіньк-, -юсіньк- та -ськ-, -зьк-, -цьк- пишемо м`який знак (малесенький, молодецький).
- У суфіксах з відтінком неповного вияву ознаки -уват-, -юват- пишемо у, ю (великуватий, синюватий).
- Суфікс -ев- пишеться в прикметниках м`якої групи та прикметниках з основою на шиплячий при умові, що наголос падає на основу (дешевий, грушевий).
- Суфікс -єв- пишеться після приголосних м’яких Н, Т, Й (мовленнєвий, життєвий, натрієвий)
- Суфікс -ов- пишемо у всіх прикметниках, утворених від іменників твердої групи, та у прикметниках, утворених від іменників м’якої групи, якщо наголос падає на закінчення (степовий, стильовий).
- Суфікс -ичн-, -ічн- пишемо у прикметниках похідних від іменників іншомовного походження за правилами “дев`ятки” (біологічний, хімічний).
б) У прикметниках може писатись одна Н, а може дві.
НН пишеться:
- коли корінь закінчується, а суфікс починається на один і той же приголосний (денний, лимонний);
- у прикметниках з наголошеними суфіксами -анн-, -янн-, -енн-, що вказують на перебільшену ознаку або неможливість дії (здоровенний, невблаганний, нездійсненний).
Н пишеться за відсутності збігу, а також у прикметниках, утворених від іменників за допомогою додавання суфіксів -н-, -ан-, -ян-, -ин-, -їн- (надія - надійний, гречка - гречаний).
в) Складні прикметники можуть писатися разом або через дефіс.
Через дефіс пишуться прикметники, які
- вказують на колір і відтінок або відтінки смаку (темно-синій, гірко-солоний, АЛЕ: жовтогарячий, червоногарячий, білосніжний);
- утворені від незалежних одне від одного слів, між якими можна поставити сполучник і (фізико-математичний, військово-спортивний);
- першою частиною яких є цифра (4-місячний, 125-річний)
Разом пишуться прикметники
- утворені від залежних одне від одного слів, між якими не можна поставити сполучник і (багатоповерховий, шестигранний);
- першою частиною яких є числівник у родовому відмінку (трирічний, шестиденна);
- утворені від іменників, що пишуться разом (лісостеповий, життєлюбний).
г) Українські прізвища прикметникового походження передаються на письмі за загальними правилами правопису українських слів.
У російських прізвищах прикметникової форми російська буква Е передається:
* українською Е після приголосних та в суфіксах після Ж, Ч, Ш, Щ, Ц (Радіщев, Кедров);
* українською буквою Є після голосних (Плещеєв, Корнєєв), на початку слова (Єльцин, Єжов), у суфіксах після приголосних, крім ж, ч, ш, щ, ц (Конєв, Тургенєв), якщо російській Е в корені відповідає українська І (Бєлов, Лєсков).
Російська буква Ё передається:
* буквосполученням ЙО на початку слова (Йолкін, Йожиков) і на початку складу (Воробйов, Соловйов);
* буквосполученням ьо, якщо російська Ё служить для передачі одного звука О та м`якості попереднього приголосного (Хмельов, Пономарьов);
* буквою О у суфіксах після Ч, Щ (Пугачов, Сущов).
Російська буква И передається:
* українською І після приголосних, крім ж, ч, щ, ш, ц (Літіков, Ніколаєв) та на початку слова (Іванов, Іголкін);
* українською И після шиплячих (Жилін, Квашин) та у прізвищах, утворених від спільних для обох мов коренів (Кисельов);
* українською Ї після м`якого знака, голосного та після апострофа (Мар`їн, Ільїн, Воїнов).
ОК 6 - 7 ЧИСЛІВНИК
а) Числівник - самостійна частина мови, яка вказує на кількість предметів чи їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? який? котрий? У реченні числівник найчастіше виступає обставиною або означенням, рідше - іншими членами речення.
Числівники за значенням поділяються на кількісні (вказують на кількість) та порядкові (вказують на порядок при лічбі).
Кількісні числівники змінюються за відмінками, а числівники один, два - за родами, числами та відмінками.
За будовою числівники поділяються на прості (які записуються одним словом), складні (складаються з двох основ, що пишуться разом) і складені (складаються з двох і більше основ, що пишуться окремо).
б) Кількісні числівники можуть означати цілі числа, дробові та збірні числівники (кількість предметів як одне ціле).
Відмінювання числівників
* Числівники один, два змінюються за родами, числами, відмінками.
* Числівники від 5 до 20 та числівник 30 при відмінюванні мають подвійну форму.
* Числівники 40, 90, 100 у всіх відмінках, крім називного та знахідного, мають закінчення -а.
* У числівниках від 50 до 80 при відмінюванні змінюється тільки друга частина.
* У числівниках від 200 до 900 при відмінюванні змінюються обидві частини.
* Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд змінюються, як іменники відповідної відміни та групи і мають рід, число.
* У складених кількісних числівниках кожне слово відмінюється за своїм правилом.
* У дробових числівниках чисельник змінюється, як кількісний числівник ціле число, а знаменник - як порядковий.
У дробових числівниках чисельник змінюється, як кількісний числівник, а знаменник – як порядковий.
Збірні числівники утворюються від кількісних числівників від 2 до 20, 30 додаванням суфікса -ер-, який вони мають тільки в називному відмінку. У непрямих відмінках збірні числівники мають таку саму форму, як числівники, що позначають цілі числа.
Збірні числівники узгоджуються не з усіма іменниками, а лише з іменниками чоловічого та середнього роду, які вказують на осіб чоловічої статі, маленьких істот та іменники, що вживаються лише у множині.
в) Правопис числівників
* Числівники два, три, чотири вимагають від іменників чоловічого роду форми називного відмінка множини.
* Числівники 5, 6, від 9 до 20 та 30 пишуться з м`яким знаком на кінці.
* М`який знак не пишеться в середині числівників від 15 до 19, від 50 до 80 на позначення десятків,від 500 до 900 на позначення сотень.
* У числівниках на -дцять пишемо букву Я.
г) Порядкові числівники змінюються за родами, числами та відмінками, як прикметники твердої групи, а числівник третій - як прикметник м`якої групи. У складених порядкових числівниках при відмінюванні змінюється тільки останнє слово.
Порядкові числівники та прикметники, що закінчуються на -сотий, -тисячний, - мільйонний, - мільярдний пишуться разом з попереднім словом.
ОК 6 - 8 ЗАЙМЕННИК
а) Займенник - це самостійна частина мови, яка вказує на особу, предмет, ознаки та кількість, але не називає їх. Найчастіше виступає в реченні підметом, означенням, додатком, рідше - обставиною чи присудком.
За своїм значенням займенники поділяються на такі розряди: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питально-відносні, неозначені, заперечні.
Особові займенники вказують на особу, але не називають її. Вони діляться на три особи (1 - я, ми, 2 - ти, ви; 3 - він, вона, воно, вони). Особові займенники змінюються за числами і відмінками, а займенники третьої особи однини ще й за родами.
Зворотний займенник себе вказує на особу. Він не має називного відмінка, роду та числа. Змінюється лише за відмінками.
Присвійні займенники вказують на належність предмета комусь. Займенники ваш, наш, мій, твій, свій змінюються як прикметники твердої групи, їхній - як прикметник м`якої групи.
Означальні займенники вказують на ознаку предмета. Займенники всякий, кожний, сам, самий, інший змінюються, як прикметники твердої групи, весь - як прикметник м`якої групи.
Вказівні займенники вказують на ознаку предмета, вони змінюються, як прикметники твердої групи, цей – м’якої групи. Вказівний займенник стільки змінюється тільки за відмінками.
Питальні займенники служать для постановки питання, а відносні - для поєднання частин складного речення. Питально-відносні займенники який, чий, котрий змінюються, як прикметники твердої групи, а займенники хто, що, скільки змінюються лише за відмінками.
Неозначені займенники вказують на невизначену особу, ознаку, предмет. З частками де-, аби-, -сь вони пишуться разом, а з частками казна-, хтозна-, будь-,-небудь - через дефіс (деякий, абихто, когось, казна-який, чий-небудь, будь-кого). Якщо ці частки з займенниками роз`єднані прийменниками, пишемо все окремо (хтозна в що, казна до якого, аби з ким, де в кого).
Заперечні займенники служать для вираження заперечень у реченні. Заперечні займенники з часткою НІ завжди пишуться разом (нічий, ніякий, ніщо). Якщо між НІ і займенником стоїть прийменник, то все пишемо окремо (ні в що, ні до кого).
ОК 6 - 9 ДІЄСЛОВО
а) Дієслово - самостійна частина мови, яка вказує на дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? У реченні дієслово найчастіше виступає присудком, рідше - іншими членами речення. У реченні дієслово-присудок завжди узгоджується з підметом: має те ж саме число, а в минулому часі той же рід, що й підмет.
Форма дієслова, яка лише називає дію без вираження часу, числа, особи називається неозначеною (інфінітивом, початковою формою). Початкова форма дієслова має закінчення -ТИ, рідше - -ТЬ. Між коренем і закінченням неозначеної форми можуть стояти суфікси -а-, -и-, -і-, -ну-, -ува-, -юва- та інші.
Дієслова бувають доконаного і недоконаного виду. Дієслова доконаного виду вказують на дію, що вже завершилася, і відповідають на питання що зробив? що зробить? Дієслова доконаного виду можуть стояти лише у минулому чи майбутньому часі.
Дієслова недоконаного виду вказують на незавершену дію і відповідають на питання що робив? що роблю? що робитиму? Ці дієслова можуть стояти у минулому, теперішньому або майбутньому часі. Дієслова теперішнього часу завжди недоконаного виду.
Дієслова доконаного і недоконаного видів можуть утворювати видові пари (писав – записав). Видові пари дієслів утворюються за допомогою префіксів, суфіксів, чергування голосних і приголосних у коренях або зміною наголосу.
Дієслова можуть стояти в теперішньому, минулому чи майбутньому часі.
Дієслова минулого часу вказують на дію, яка відбувалася до моменту мовлення про неї, і відповідають на питання що робив? що зробив? Дієслова в минулому часі змінюються за числами, а в однині й за родами. Утворюється минулий час за допомогою суфікса -л-, який у формі чоловічого роду змінюється на -в-.
Дієслова теперішнього часу вказують на дію, яка відбувається в момент мовлення про неї, і відповідають на питання що роблю?, змінюються за числами та особами.
Дієслова майбутнього часу вказують на дію, яка відбуватиметься після моменту мовлення про неї, і відповідають на питання що зроблю?що робитиму? Дієслова майбутнього часу можуть мати три форми: просту, складну і складену.
Проста форма майбутнього часу утворюється з відмінюваного дієслова за допомогою префіксів. Це, як правило, дієслова доконаного виду. Складна форма утворюється з неозначеної форми дієслова, суфікса м та особового закінчення. Це дієслова недоконаного виду. Складена форма майбутнього часу утворюється з допоміжної форми дієслова бути в майбутньому часі і неозначеної форми дієслова недоконаного виду. Це дієслова недоконаного виду.
Дієслова з НЕ завжди пишуться окремо. НЕ пишемо разом:
- якщо слово без НЕ не вживається;
- якщо дієслово має складений префікс недо-, який надає йому значення неповної дії;
- якщо дієслово з НЕ можна замінити синонімом без НЕ.
б) Дієслова належать до І чи ІІ дієвідміни.
До І дієвідміни належать дієслова, які в третій особі множини мають закінчення -уть, -ють. У закінченнях 2 та 3 особи однини та 1 і 2 множини пишемо -е- чи -є-.
До ІІ дієвідміни належать дієслова, які в третій особі множини мають закінчення -ать, -ять. В особових закінченнях дієслів ІІ дієвідміни пишемо -и- або -ї-.
Всі дієслова поділяються на перехідні і неперехідні.
Перехідними слід вважати дієслова, дія яких переходить на предмет. Майже завжди при перехідному дієслові є прямий додаток, що виражений знахідним відмінком без прийменника, родовим відмінком при запереченні або іменником у родовому відмінку, що означає частину від цілого.
Неперехідні дієслова означають дію або стан предмета, що не спрямовані на інший предмет. Неперехідні дієслова не мають при собі прямого додатка.
в) Дієслова бувають дійсного, умовного та наказового способів.
Дієслова дійсного способу вказують на дію, яка дійсно відбулася, відбувається чи відбудеться.
Умовний спосіб означає дію, яка може відбутися за певних умов. Умовний спосіб утворюється від дієслів минулого часу за допомогою частки би (б), що може стояти після дієслова, перед ним або відділятись від нього декількома словами. Дієслова умовного способу змінюються за числами, а в однині і за родами. Дієслова умовного способу не мають часу, оскільки вони вказують на дію бажану, а не реальну.
Дієслова наказового способу служать для вираження наказів, прохань, побажань. Вони можуть стояти в 1 особі множини, 2,3 особах однини і множини.
Дієслова наказового способу 1-ї особи множини утворюються додаванням закінчень -мо, -ймо, -імо до основи теперішнього часу (станьмо, читаймо, ходімо).
Дієслова 2-ї особи однини наказового способу утворюються додаванням закінчення -и та нульового закінчення до основи дієслова (роби, сходи, ляж, глянь). Дієслова 2-ї особи множини утворюються додаванням закінчень -іть, -те до основи дієслова (робіть, складіть, гляньте, поставте).
Дієслова наказового способу 3-їособи однини та множини творяться додаванням часток ХАЙ, НЕХАЙ, що додаються до дієслів 3-ї особи однини чи множини (хай скажуть, нехай пишуть).
У значенні наказового способу можуть вживатися також дієслова дійсного та умовного способів.
г) Безособові дієслова - це дієслова, які означають дію або стан, що відбуваються самі по собі, без участі особи чи предмета. Вони не змінюються за особами, числами та родами. Безособові дієслова можуть мати три форми: неозначену, третю особу однини та середній рід однини. Безособові дієслова можуть вказувати на явища природи, стихійні явища, переживання чи фізичний стан людини, уявлення про долю. Такі дієслова завжди виступають у реченні присудком.
Похідні дієслова найчастіше утворюються від основ дієслів, іменників, прикметників, числівників, рідше – від інших частин мови.
Дієслова найчастіше утворюються префіксальним чи префіксально-суфіксальним способом, рідше - суфіксальним способом.
