Рівні та режими функціонування системи цивільного захисту

О.Є. Поляков, Г.Л. Юсіна, Н.І.Євграфова

 

 

ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

ТЕОРЕТИЧНИЙ КУРС

 

 

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник

для студентів вищих учбових закладів

 

Затверджено

на засіданні

вченої ради

Протокол № 2 від 28.10. 2004

 

 

Краматорськ 2007

ББК 68.69

УДК 355.58

П 54

 

Рецензенти:

Бурмістров Костянтин Сергійович, д.х.н, професор, Український державний хіміко-технологічний університет;

Просянік Олександр Васильович, д.х.н, професор, Український державний хіміко-технологічний університет;

Бахтін Микола Васильович, зам. начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Краматорськ

 

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

лист №14/18.2-2843 від 29.12.2004

 

Наведено конспект лекцій з дисципліни «Цивільна оборона» з урахуванням вимог програми курсу і обсягу учбового часу. Посібник призначено для вивчення курсу «Цивільна оборона студентами ДДМА всіх форм навчання.

 

Поляков О.Є., Юсіна Г.Л., Євграфова Н.І.

П 54 Цивільна оборона. Теоретичний курс: Учбовий посібник. – Краматорськ: ДДМА, 2007.– 280с

ISBN 5-7763-2681-8 (поставить новый)

 

 

ББК 68.69

УДК 355.58

ISBN 5-7763-2681-8 © О.Є. Поляков, Г.Л. Юсіна,

Н.І Євграфова, 2007

© ДДМА, 2007

ЗМІСТ

1 Правові та організаційні основи цивільного захисту
1.1 Зміст теми
1.2 Розвиток системи цивільного захисту
1.3 Завдання цивільного захисту
1.4 Рівні та режими функціонування системи цивільного захисту
1.5 Сили цивільного захисту
1.6 Фінансування заходів у сфері цивільного захисту
1.7 Міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту
2 Надзвичайні ситуації та ліквідація їх наслідків
2.1 Зміст теми
2.2 Класифікації надзвичайних ситуацій
2.2.1 Класифікація надзвичайних ситуацій за походженням
2.2.2 Класифікація надзвичайних ситуацій за масштабом
2.3 Надзвичайні ситуації природного характеру
2.4 Надзвичайні ситуації техногенного характеру – аварії та катастрофи
2.4.1 Транспортні аварії
2.4.2 Радіаційно небезпечні об’єкти
2.4.3 Хімічно небезпечні об’єкти
2.4.4 Пожежо- та вибухонебезпечні об’єкти
2.4.5 Газо-, нафто-, продуктопроводи
2 4.6 Об’єкти комунального господарства
2.4.7 Гідродинамічні аварії
2.5 Характеристика осередків ураження
2.5.1 Ударна хвиля вибуху
2.5.2 Характеристика осередку ураження при вибуху газоповітряної суміші
2.5.3 Методика розрахунку радіусів зон і величин надлишкового тиску у вогнищі поразки при вибуху газоповітряної суміші
2.5.4 Осередок ядерного ураження
2.5.5 Радіоактивне зараження місцевості
2.5 6 Аварія на ЧАЕС
2.6 Хімічне зараження місцевості
2.6.1 Осередок хімічного ураження
2.6.2. Вплив отруйних речовин на людей і тварин. Надання першої медичної допомоги
2.7 Оповіщення населення про НС
3 Прилади радіаційної, хімічної розвідки, контролю радіоактивного забруднення й опромінення та хімічного зараження продуктів і води
3.1 Зміст теми
3.2 Призначення приладів радіаційної та хімічної розвідки
3.3 Одиниці радіоактивності й дози випромінювання
3.4 Методи визначення іонізуючих випромінювань
3.5 Класифікація дозиметричних приладів
3.6. Прилади радіаційної розвідки і контролю радіоактивного забруднення
3.6.1 Вимірювачі потужності дози ДП-5В, ДП-5А, ДП-5Б
3.6.2 Сцинтиляційний радіометричний прилад СРП 68-01
3.6.3 Переносний мікрорентгенметр ПМР-1
3.6.4 Радіометр РУП-1
3.6.5 Бета-гамма радіометр ГБР-3
3.6.6 Радіометр бета-гамма випромінювання «Прип'ять»
3.7 Прилади контролю дози радіоактивного опромінення
3.7.1 Комплект індивідуальних дозиметрів ДП-22В і ДП-24
3.7.2 Комплект індивідуальних дозиметрів ІД-1
3.7.3 Комплект індивідуальних вимірювачів дози ІД-11
3.7.4 Комплект індивідуальних дозиметрів ДК-0,2
3.8 Прилади хімічної розвідки і контролю зараження
3.8.1 Військовий прилад хімічної розвідки ВПХР
3.8.2 Напівавтоматичний прилад хімічної розвідки (ППХР)
3.8.3 Газоаналізатор автоматичний ГСП-11
3.8.4 Газоаналізатор УГ-2
3.8.5 Газоаналізатори «Сирена», «Сирена-2», «Сирена-4»
3.8.6 Газосигналізатор «ГАІ-1»
3.8.7 Індикатор контролю загазованості приміщень хлором (ІЗП)
4 Оцінка обстановки у надзвичайних ситуаціях
4.1 Зміст теми
4.2 Основи оцінки обстановки
4.3 Оцінка радіаційної обстановки
4.3.1 Оцінка радіаційної обстановки при аварії на АЕС
4.3.2 Розв’язання типових задач з оцінки обстановки при аварії на АЕС
4.4 Оцінка хімічної обстановки
4.4.1. Визначення площі зони можливого і фактичного хімічного зараження
4.4.2. Визначення зон хімічного зараження з уражаючою концентрацією
4.4.3. Визначення часу підходу зараженого повітря
4.4.4. Визначення часу уражаючої дії СДОР
5 Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій
5.1 Зміст теми
5.2 Основні заходи і засоби захисту населення
5.3 Інформування та оповіщення
5.4 Спостереження і контроль
5.5 Укриття в захисних спорудах
5.5.1 Класифікація захисних споруд
5.5.2 Сховища
5.5.3 Об’ємно-планувальне рішення сховища
5.5.4 Системи життєзабезпечення сховища
5.5.5 Швидкоспоруджувані сховища
5.5.6 Протирадіаційні укриття (ПРУ)
5.5.7 Найпростіші укриття
5.6 Евакуаційні заходи
5.6.1 Евакуаційні органи
5.6.2 Способи евакуації
5.6.3 Особливості евакуації в мирний час
5.7 Засоби індивідуального захисту
5.7.1 Класифікація ЗІЗ
5.7.2 Протигази
5.7.3 Респіратори
5.7.4 Засоби захисту шкіри
5.8 Медичні засоби захисту
5.9 Самодопомога і взаємодопомога в надзвичайних ситуаціях
6 Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у надзвичайних ситуаціях
6.1 Зміст теми
6.2 Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха
6.2.1 Зміст рятувальних робіт
6.2.2 Зміст інших невідкладних робіт (ІНР)
6.3 Особливості проведення деяких невідкладних робіт у районах лиха
6.4 Обеззаражування споруд, техніки, предметів та спеціальна обробка людей
6.5 Обеззараження продовольчих та непродовольчих товарів
6.6 Структура і можливості рятувальної команди об'єкта
6.7 Життєзабезпечення населення при ЧС
7 Підвищення стійкості роботи об’єкта господарювання
7.1 Зміст теми
7.2 Сутність стійкості й фактори, що на неї впливають
7.3 Дослідження стійкості роботи об'єкта в умовах надзвичайної ситуації
7.4 Організація та проведення досліджень щодо оцінки стійкості роботи об'єктів народного господарства
7.5 Заходи щодо підвищення стійкості роботи підприємства в умовах надзвичайних ситуацій
ЛІТЕРАТУРА
ДОДАТОК. Термінологія цивільного захисту

1 ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Зміст теми

 

Значення цивільної оборони. Закон “Про Цивільну оборону України”, Положення про Цивільну оборону України. Призначення цивільної оборони України. Завдання Цивільної оборони України згідно із Положеннями міжнародного права з питань захисту людей, Женевською конвенцією та Додатковими протоколами до неї.

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру в Україні (СЗРНС). Загальні принципи організаційної структури цивільної оборони України. Керівництво цивільною обороною в Україні. Органи управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, їх завдання.

Сили цивільної оборони. Державна професійна спеціальна аварійно-рятувальна служба, воєнізована аварійно-рятувальна служба, спеціалізовані аварійно-рятувальні служби на місцях, невоєнізовані формування, організація, оснащення і призначення. Територіальні та об’єктові формування, формування загального призначення та служб і забезпечення. Організаційна структура цивільної оборони об’єкта господарювання.

Постійно діючі комісії з питань техногенно-екологічної безпеки (ТЕБ) та надзвичайних ситуацій. Бази створення комісій, їх склад. Завдання комісії у звичайних умовах і при надзвичайній ситуації. Фінансування заходів цивільної оборони.

Поточні документи, що стосуються цивільної оборони: укази Президента України, Закони Верховної Ради, постанови Кабінету Міністрів України тощо. Контроль за дотриманнями законодавства з питань цивільної оборони.

1.2 Розвиток системи цивільного захисту

Система цивільного захисту населення у світі та зокрема в нашій країні пройшла кілька етапів свого розвитку і спочатку була жорстко прив’язана до воєнного часу. Ще за часів першої світової війни (22 квітня 1915 року) вперше в історії війн німецькою армією було застосовано хімічну зброю у вигляді газової атаки хлором. Її жертвами стали 5 тис. французьких та бельгійських солдат. У 1917 р. недалеко від бельгійського міста Іпр, німецькі війська пустили на французькі окопи газ, що отримав назву «іприт». Загроза ураження такою зброєю нависла не тільки над військами, але й над населенням прифронтових районів. Розвиток військової авіації дав змогу бомбардувати об’єкти не лише на лінії фронту, а і в глибіні прифронтової зони (на кілька сот кілометрів від фронту). Тому у 20-ті роки були прийняті масштабні рішення, спрямовані на утворення місцевої, а потім і загальнодержавної протиповітряної оборони, яка будувалась на використанні активних засобів боротьби (винищувальна авіація, зенітна артилерія, зенітні кулемети) і заходів пасивної оборони. 4 жовтня 1932 року в СРСР вийшла постанова, яка затвердила положення про протиповітряну оборону території держави. Цей акт ознаменував собою утворення місцевої протиповітряної оборони країни (МППО), основи майбутньої цивільної оборони. Вона призначалася для забезпечення захисту населення від повітряного нападу противника.

Наприкінці другої світової війни три країни, які більше всього постраждали від інтенсивних бомбардувань з повітря (СРСР, Німеччина та Великобританія) вже мали державні системи протиповітряної оборони. Ці системи мали завдання захисту не тільки військових об’єктів, а і цивільного населення у воєнні часи. Наприкінці п’ятидесятих років двадцятого сторіччя кілька країн мали не лише ядерну зброю, але і ракетну зброю далекої дії. Треба було захищати територію всієї країни від зброї масового ураження. Така ситуація призвела до виникнення системи цивільної оборони в багатьох країнах (в СРСР в 1961 році). У липні 1961 року місцева протиповітряна оборона була перетворена у цивільну оборону, яка стала складовою частиною системи загальнодержавних оборонних заходів, що здійснювалися у мирний та воєнний часи з метою захисту населення і народного господарства країни від зброї масового ураження та інших засобів нападу противника, а також для проведення рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт в осередках ураження, зонах можливого затоплення. Були утворені штаби цивільної оборони усіх союзних автономних республік, країв, областей, міст, районів, об’єктів народного господарства. Таким чином, система цивільної оборони охопила всю країну і почала будуватися за територіально-виробничим принципом.

У 70–80-х роках цивільна оборона була орієнтована в основному на дії в умовах ведення війни із застосуванням зброї масового ураження. Це було обумовлене політичною ситуацією того часу. Разом з тим, час і обставини вимагали повороту усієї системи цивільної оборони до проблем, пов’язаних з попередженням і ліквідацією наслідків стихійних лих, аварій та катастроф, рятуванням та збереженням життя людей в мирні часи.

В світі в другій половині двадцятого сторіччя позначилися три глобальні тенденції в розвитку систем захисту населення:

1 існування в багатьох країнах двох різних систем захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій – на воєнний час та на мирний час. Ці системи не можна змішувати, тому що для них різними є не лише небезпеки, але і правові засади, способи захисту, принципи управління і т. і.;

2 пристосування вже існуючих державних систем управління для управління системою захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій. Так США в 1969 році створена Федеральна агенція з кризисних ситуацій (FEMA), яка поєднує зусилля урядів окремих штатів та 22 федеральних міністерств;

3 використання військових сил для захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій на мирний час.

Йшов час, змінювалась політична ситуація. Ядерна конфронтація між Сходом і Заходом змінилася пошуком шляхів взаємопорозуміння. На політичній карті світу утворилася нова суверенна держава – Україна. За роки становлення України як незалежної держави її структури, у тому числі і цивільна оборона, постійно удосконалюються, стають більш професійними, що відповідає завданням часу.

3 лютого 1993 року прийнято Закон України 2974-12 «Про цивільну оборону України», згідно з яким в країні створена державна система органів управління і засобів захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного і воєнного характеру. Вже в цьому законі не передбачалося використання невоєнізованих формувань в мирний час.

28 жовтня 1996 року Указом Президента України було відкрито нову сторінку в розвитку Цивільної оборони України – утворено Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

3 серпня 1998 року постановою Кабінету Міністрів України №1198 затверджено Положення про Єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (ЄДС НС), яка мала завдання щодо запобігання і реагування на НС мирного часу, але без залучення цивільного населення для захисту від наслідків надзвичайних ситуацій.

Термін «цивільна оборона» сприймається як система оборонних заходів держави щодо цивільного населення у воєнний час. Зрозуміло, що назва «цивільна оборона» є застарілою, якщо йдеться про мирні часи. Виходить, що система з такою назвою повинна «оборонятися» від небезпечних хімічних речовин, землетрусів, зсувів та повеней та іншого «нападу». Керівництво МЧС ініціювало прийняття Закону України 1859-15 від 24.06.2004 року «Про правові засади цивільного захисту». Цей Закон визначає правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту.Цей курс лекцій видано з урахуванням останніх правових актів і тенденцій у сфері цивільного захисту, спираючись на сучасні учбові видання і довідники, присвячені цій учбовій дисципліні [12 - 24].Найважливіше поняття цивільного захисту – надзвичайна ситуація.

Надзвичайна ситуація (НС) – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (або може призвести) до загибелі людей та (або) значних матеріальних втрат.

 

Кількість зареєстрованих НС в Україні	2004 р.	2005 р.
Всього НС
З них техногенних
З них природних
З них соціально-політичних
Державного рівня
Регіонального рівня
Місцевого рівня
Об’єктового рівня
Загинуло осіб
Постраждалих

 

Під поняттям «цивільний захист» розуміють систему організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.Відповідно з Законом «Про правові засади цивільного захисту» створюється Єдина державна система цивільного захисту (ЄД СЗ), яка складається з територіальних і функціональних підсистем і побудована одночасно за принципами колегіальності і єдиноначальства. Очолює ЄД СЗ начальник ЄД СЗ (Прем’єр-міністр України), загальне керівництво здійснює Кабінет Міністрів України, а безпосередньо Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС). Міністр МНС є заступником начальника цивільного захисту України. Координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту здійснюють:- Рада національної безпеки і оборони України;- Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС);- спеціальна Урядова комісія з ліквідації надзвичайної ситуації (у разі необхідності).Територіальні підсистеми ЄД СЗ очолюють начальники цивільного захисту (ЦЗ) АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя (за посадами Голова Ради Міністрів АР Крим, голови облдержадміністрацій, міські голови міст Києва і Севастополя). Начальниками ЦЗ в містах, міських та сільських районах і на об’єктах господарювання є відповідно міські голови, голови виконкомів, голови райдержадміністрацій, керівники об’єктів господарювання. Координацію діяльності місцевих органів влади здійснюють комісії ТЕБ та НС і спеціальні комісії з ліквідації надзвичайної ситуації (у разі необхідності) відповідних рівнів, а на суб’єктах господарювання – комісії з НС та спеціальні комісії. Безпосереднє керівництво в територіальних підсистемах ЄД СЗ здійснюють територіальні органи управління МНС та структурні підрозділи з питань цивільного захисту державних адміністрацій та виконавчих органів рад. З метою демілітаризації МНС України Законом «Про правові засади цивільного захисту» створюється служба цивільного захисту. Це державна служба особливого характеру (на зразок військової служби), пов'язана із забезпеченням пожежної безпеки, запобіганням і реагуванням на інші надзвичайні ситуації техногенного, природного та військового характеру, ліквідацією їх наслідків, захистом населення і територій від їх негативного впливу. 1.3 Завдання цивільного захисту

Основними завданнями цивільного захисту є:

1 збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;

2 прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій;

3 здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;

4 розробка і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту;

5 розробка і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту;

6 створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям;

7 розробка та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям;

8 оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків;

9 організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим;

10 проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

11 забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків;

12 надання з використанням засобів цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

13 навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;

14 міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.

 

 

Рівні та режими функціонування системи цивільного захисту

Система цивільного захисту населення в Україні функціонує на чотирьох рівнях:

- загальнодержавний (коли осередок ураження охоплює всю територію країни або більшу її частину);

- регіональний (коли осередок ураження охоплює територію однієї області або кількох сусідніх областей);

- місцевий (коли осередок ураження охоплює територію одного населеного пункту або району);

- об’єктовий (коли дія уражаючого фактору не виходить за межі певного об’єкту).

Більш детально критерії віднесення певної надзвичайної ситуації до того чи іншого рівня надані в Класифікаторі НС (див розділ 2.2.2) [7].

 

Єдина система цивільного захисту може функціонувати:

- у режимі повсякденного функціонування;

- у режимі підвищеної готовності;

- у режимі надзвичайної ситуації;

- у режимі надзвичайного стану;

- у режимі воєнного стану.

Перехід системи цивільного захисту України з режиму повсякденного функціонування на інші режими регламентуються постановами Кабінету Міністрів.

 

 

Приблизна організація цивільної оборони на металургійному підприємстві (на прикладі комбінату «Азовсталь»):

 

 

 

Служби Цивільної оборони	Формування служб	Формування загального призначення і спеціальні
Оповіщення та зв’язку Радіаційного і хімічного захисту Розвідки Протипожежна Енергетики та світломаскування Транспортна Медична Аварійно-технічна Матеріально-технічного постачання Сховищ і укриттів Охорони суспільного порядку Торгівлі і харчування	Група зв’язку Команда РіХЗ, СОП Розвідницькі групи, пост РХС Команди відділення Аварійно-технічні команди Автоколони COT Санітарно-дружинні пости COT Аварійно технічні команди Пункти видачі засобів захисту Групи, ланки з обслуговування сховищ Команди, групи охорони громадського порядку Рухомі пункти харчування	Зведені загони, рятувальні загони, команди, групи Зведені групи, територіальні аварійно-технічні групи

 

1.5 Сили цивільного захисту До сил цивільного захисту належать:

- оперативно-рятувальна служба цивільного захисту;

- спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи;

- аварійно-відновлювані формування, спеціальні служби центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання цивільного захисту;

- формування особливого періоду;

- авіаційні та піротехнічні підрозділи;

- технічні служби та їх підрозділи;

- підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.

Основу сил складає оперативно-рятувальна служба, (далі – Служба) яка створена Указом Президента України №1467/2003 від 19.12.2003 р. Вона сформована з військ цивільної оборони і державної пожежної охорони. Головне завдання оперативно-рятувальної служби – спасіння людей в будь-яких ситуаціях.

Згідно з Указом №1467/2003 від 19.12.2003 р в кожному районі, області, містах Києві та Севастополі для виконання аварійно-рятувальних робіт самостійно або у взаємодії з іншими аварійно-рятувальними формуваннями, що входять до складу сил МНС України, та силами інших центральних органів виконавчої влади, створені такі органи і підрозділи оперативно-рятувальної служби:

1) орган управління;

2) чотири аварійно-рятувальні загони (м. Київ, м. Мелітополь, м. Дрогобич, с. Мазанка Сімферопольського району Автономної Республіки Крим) та спеціальний аварійно-рятувальний загін і (м. Ромни) з основними завданнями:

- проведення рятувальних операцій;

- проведення спеціальних робіт у складних умовах;

- участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та відновлювальних роботах регіонального і загальнодержавного рівня;

- організація і проведення мобілізаційного розгортання формувань, призначених для роботи в особливий період, для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного або воєнного характеру;

3) двадцять сім гарнізонів Служби, дислокованих в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, з такими головними завданнями:

- проведення рятувальних операцій;

- запобігання пожежам та проведення першочергових робіт під час загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

- проведення піротехнічних робіт, пов'язаних із знешкодженням вибухонебезпечних предметів;

4) пожежно-рятувальні підрозділи, дислоковані в адміністративних районах, для гасіння пожеж, рятування людей та подання необхідної допомоги під час ліквідації пожеж, наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

5) спеціальний авіаційний загін (м. Ніжин);

6) спеціальний морський загін (м. Керч);

7) навчальний центр (м. Мерефа);

8) два вузли зв'язку (м. Київ, м. Переяслав-Хмельницький);

9) підрозділи забезпечення.

Загальна чисельність особового складу та працівників органів і підрозділів Служби становить орієнтовно 72418 осіб, у тому числі осіб рядового та начальницького складу – 55765 осіб.

Друга за значенням та чисельністю персоналу є аварійно-рятувальна служба. Аварійно-рятувальна служба – сукупність організаційно об'єднаних органів управління, сил та засобів, призначених для вирішення завдань щодо запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та окремих їх наслідків, проведення пошукових, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт. Аварійно-рятувальні служби обслуговують окремі території, а також підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Аварійно-рятувальні служби можуть бути спеціалізованими або неспеціалізованими, створеними на професійній або на непрофесійній основі. Відповідно до специфіки діяльності професійні аварійно-рятувальні служби можуть бути спеціальними (воєнізованими). Аварійно-рятувальні служби поділяються на державні, комунальні, аварійно-рятувальні служби громадських організацій та аварійно-рятувальні служби підприємств, установ, організацій (об'єктові аварійно-рятувальні служби).

На службу до органів і підрозділів цивільного захисту приймаються відповідно на конкурсній та контрактній основі громадяни України, які досягли 18-річного віку та спроможні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнем, станом здоров'я виконувати відповідні службові обов'язки.Не можуть бути прийняті на службу особи, які підлягають призову на строкову військову службу до Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також особи, які раніше засуджувались за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.Особи, які приймаються на посади рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, проходять первинну професійну підготовку в навчальних закладах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту.

 

 

1.6 Фінансування заходів у сфері цивільного захисту Фінансування заходів у сфері цивільного захисту здійснюється з Державного бюджету України, місцевих бюджетів, інших джерел, передбачених законом.

 

 

1.7 Міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту Міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту складається з таких складових:- надання допомоги іноземним державам з питань цивільного захисту;- отримання Україною допомоги для ліквідації надзвичайних ситуацій;- представництво в міжнародних організаціях з питань цивільного захисту.Умови надання іноземним державам допомоги в ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та порядок залучення органів і підрозділів цивільного захисту до надання такої допомоги іноземним державам визначаються міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.