Особливості банківського кредитування фізичних осіб

Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування і який повертається в розстрочку. Власне у загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов’язаний з продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит – це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб.

Як основні такі критерії можна визначити класифікацію кредиту за:

• цільовим характером (інвестиційні, чекові, під кредитні картки, на розвиток підсобного г-ва, для купівлі товарів і послуг,...);

• суб’єктами кредитних відносин – на банківські та небанківські;

• способом організації надання позичкових коштів – на позики організовані й неорганізовані, прямі та непрямі;

•формами видачі – на товарні й грошові кредити;

• ступенем покриття кредитом вартості товарів, послуг – на позики на повну вартість або на часткову їхню оплату;

•способом погашення кредиту – на ті, які погашаються поступово

(в розстрочку) або разовим платежем;

• строками надання – короткострокові, середньострокові та довгострокові.

До основних умов кредитування фізичних осіб належать:

• операції проводяться тільки в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті;

•банки виходять з необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників та держави;

• для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених Національними банком України економічних нормативів. Про видачу кредитів в іноземній валюті обов’язково повідомляється в Національний банк України;

•рішення про умови та порядок надання кредиту приймається

колективно і визначається правилами банку;

• кредити надаються тільки платоспроможним і кредитоспроможним фізичним особам – позичальникам, які мають власні об кошти;

•позики видаються на забезпечення потреб у сфери виробництва

і сфери обігу фізичним особам;

• всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі та ін.

Розміри кредитів, що надаються громадянам України, обмежуються:

– граничними розмірами, встановленими комерційним банком для конкретного виду кредитів;

– платоспроможністю позичальника, його здатністю повністю й у встановлений строк повернути отриманий кредит;

– вартістю заставленого майна і цінних паперів, що можуть бути надані позичальником (іншою особою) для забезпечення повернення кредиту з урахуванням виду застави.

Кредити фізичним особам не надаються, якщо оцінка кредитоспроможності позичальника свідчить про високий ступінь ризику, в результаті чого кредитна операція буде класифікована як сумнівна чи безнадійна.

Кредити не надають:

• нерезидентам;

• неплатоспроможним фізичним особам із незадовільним фінансовим становищем;

•для погашення іншого кредиту чи заборгованості за кредитом

• фізичним особам – засновникам або керівникам підприємств,

щодо яких є негативна інформація;

• за неспроможності клієнта надавати ліквідну заставу або інше забезпечення, що гарантувало би повернення кредиту і відсотків;

•клієнту, сукупний місячний дохід якого не забезпечує

щомісячного повернення частки кредиту і сплати нарахованих відсотків;

• фізичним особам, які в період дії кредитного договору досягнуть пенсійного віку.

Кредитування фізичних осіб є більш ризиковою (кредитний ризик, ризик ліквідності.. Недостатній розвиток довгострокових кредитних послуг, а саме іпотечного кредитування, що пов’язано з відсутністю відлагодженої системи оцінювання нерухомого майна позичальника.

6. Відсутність ефективного механізму застави майна, черговості щодо одержання позовного права банком, відсутність вторинного ринку реалізації заставленого майна – все це в сукупності призводить до того, що нерухоме майно, взяте у заставу, часто стає малоліквідним.

Короткострокові кредити надаються громадянам на споживчі цілі (придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів) та на нагальні потреби (лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини й ін.) строком до 1 року.

З урахуванням різних видів кредиторів можна виділити форми прямого та опосередкованого кредитування населення на споживчі цілі.

При наданні прямого банківського кредиту укладається кредитний договір між банком і позичальником – користувачем позики.

За наявності посередника в кредитних відносинах банку з клієнтом відбувається опосередковане кредитування.

Кредит, що надається, не має перевищувати тримісячної заробітної плати (стипендії, пенсії) покупця у разі продажу товарів у розстрочку на 6 місяців, шестимісячної – на 12 місяців, річної – на 24 місяці.

позичальник протягом чотирнадцяти днів може повернути кредитору споживчий кредит, тобто кредит на побутову техніку та iншi товари. Якщо споживач отримав кредит у банку, щоб купити, наприклад, пральну машину, а потім з певних причин ця техніка не пiдiйшла, то він може повернути товар (позичальник-споживач може навіть не зазначати причин відмови), а також повернути кошти, витрачені на оформлення документiв.

Другий вид споживчого кредиту – кредит на капітальні затрати (довгостроковий) – на відміну від кредиту на нагальні та поточні потреби потребує від населення надання звіту про його використання і документів про цільову спрямованість отриманих у банку сум. Довгострокові кредити видаються на інвестиційні цілі (буд-во, купівля, реконструкція та кап. ремонт). три види житлових кредитів:

1. короткостроковий або довгостроковий на придбання та забудову землі під попереднє житлове будівництво;

2. короткостроковий кредит на будівництво (реконструкцію) житла, тобто безпосередньо для фінансування будівельних робіт (будівельний кредит);

3. довгостроковий кредит для придбання житла.

Обов’язковою умовою надання довгострокового кредиту є страхування об’єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування кредитом. супровід кредиту:

•перевірки цільового використання кредиту;

• перевірки наявності та вартості майна, переданого в заставу за кредитом банку;

• оцінювання фінансового стану позичальника, гаранта, поручителя;

• контроль за своєчасністю погашення кредиту та сплатою процентів;

• оцінювання якості кредитної заборгованості (щомісячно);

• контроль за продовженням строків дії договорів страхування.

^{Споживчі кредити вважаються проблемними як з настанням строку повернення кредиту, так і до настання цього строку за умови набуття кредитною заборгованістю відповідних ознак. Основними такими ознаками є:}

^{•в разі смерті позичальника, набрання чинності рішення про}

^{оголошення його померлим або визнання його безвісно відсутнім;}

^{• в разі набрання чинності рішення про визнання позичальника недієздатним;}

^{•в разі виїзду за межі України на постійне місце проживання;}

^{• в разі неповернення впродовж 7 днів кредиту або його частини після закінчення встановленого строку;}

^{•в разі неповернення кредиту при завершенні терміну пролонгації;}

^{• за наявності простроченої заборгованості понад 30 днів за нарахованими відсотками за строковим кредитом;}

^{•при несплаті у строк відсотків за пролонгованим кредитом;}

^{• при встановленні нецільового використання кредиту в повній або частковій сумі та відмові добровільно повернути визначену суму боргу (кредит, відсотки, штрафні санкції тощо) протягом 30 календарних днів з дня направлення претензії;}

^{•проведення без погодження з банком реалізації (повної або}

^{часткової) застави без спрямування коштів на повернення боргу банку та в разі відмови у здійсненні заміни або в разі відсутності майна для заміни;}

Робота з повернення «проблемної» заборгованості поділяється на такі етапи:

1-й етап – організаційний;

2-й етап – робота з боржником щодо добровільного повернення

«проблемної» заборгованості;

3-й етап – направлення документів для отримання виконавчого документа;

4-й етап – направлення та супроводження примусового виконання виконавчих документів.

Лізинговий кредит

Лізинговий кредит – це відносини між юридично самостійними особами з приводу передачі в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого і нерухомого майна на визначений термін. Лізинг є формою майнового кредиту.

предметом (об’єктом) лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна й інша техніка) і нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Суб’єктами лізингу можуть бути: • лізингодавець – юридична особа, яка передає право володіння і користування предметом лізингу лізингоодержувачу; • лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця; • продавець (постачальник) – фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що надалі буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу; • інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

За термінами експлуатації та періодом амортизації майна лізинг поділяється на оперативний і фінансовий. Оперативний лізинг – це перевідступлення майна на термін менший, ніж термін повної амортизації. Він поділяється на: короткотерміновий оперативний лізинг – від кількох днів до року; середньотерміновий – від року до 5 – 10 років. Фінансовий лізинг – це перевідступлення майна на термін повної амортизації або близький до періоду повної амортизації. Інколи його називають капітальною орендою або чистою орендою з повною виплатою. При цій операції орендодавець сподівається отримати назад протягом базисного строку оренди всю суму коштів, вкладених в орендовану власність, плюс витрати, пов’язані з фінансуванням.

При фінансовій оренді орендовані активи придбаваються орендодавцем на прохання орендатора, причому останній бере на себе практично всі зобов’язання власника, у тому числі відповідальність за зберігання орендованої власності.

За способами придбання майна виділяють прямий лізинг, лізинг виробника і повернений лізинг. Прямий лізинг – лізингодавець придбає у виробника у власність майно для здачі його користувачу в оренду. Це може бути оренда із залученням коштів третьої сторони. Лізингова компанія за дорученням підприємства-орендатора купує машини, обладнання та інші засоби праці у підприємства-виробника за рахунок власних коштів або кредиту. Лізинг виробника – лізингодавець фінансує виробника, який виконує дві функції: продавця предмета лізингу і лізингоотримувача з правом сублізингу. Сублізинг – це вид піднайму предмета лізингу, відповідно до якого лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) в користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. Серед різноманітних видів лізингу слід назвати операції поверненого лізингу. Вони полягають у продажу підприємством частини його власного майна лізинговій компанії з одночасним підписанням контракту про його оренду

Важливими умовами договору лізингу є:•предмет лізингу;• строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

•розмір лізингових платежів;• інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Термін оренди залежить від предмета лізингу, періоду амортизації й початкової вартості. За користування предметом лізингу лізингодавець стягує з користувача лізингові платежі, розмір яких визначається договором. Лізинговий платіж охоплює: витрати, пов’язані з придбанням предмета лізингу; лізингову ставку; витрати зі страхування предмета й інші витрати лізингодавця. Лізингова ставка орієнтується на розмір позичкового процента банку, суму накладних витрат і розмір прибутку лізингодавця та нараховується на вартість предмета лізингу.

Лізингові платежі можуть охоплювати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов’язані з виконанням договору.