Тема 7: Банківський нагляд в системі боротьби з легалізацією грошових доходів, одержаних злочинним шляхом

 

 

У сучасних умовах економічного розвитку світового господарства все більшої актуальності набувають питання боротьби з легалізацією (відмиванням) коштів, отриманих злочинним шляхом, оскільки здійснення цих незаконних операцій призводить до значних перекручень та диспропорцій в економічних структурах фактично всіх країн світу. Питання протидії легалізації «злочинних» доходів турбують усі, без винятку, уряди світових держав. Національні системи боротьби з легалізацією (відмиванням) грошей, отриманих незаконним шляхом, - це підсистеми державного фінансового контролю відповідних країн, причому вони тісно співпрацюють з міжнародними організаціями, які координують і регламентують правила протидії «відмиванню» грошей.

Звертаючись до теоретичного підґрунтя формування та функціонування системи боротьби з легалізацією доходів, одержаних незаконним шляхом, варто звернутись до поняття державного фінансового контролю. Державний фінансовий контроль є управлінською діяльністю, що має свої методи, способи й форми реалізації. Важливо пам'ятати, що державний фінансовий контроль здійснюється в установленому правовими нормами порядку всією системою органів державної влади й місцевого самоврядування, у тому числі спеціальними контрольними органами за участю громадських організацій, трудових колективів і громадян.

За своєю сутністю державний фінансовий контроль - це комплексна та цілеспрямована система економіко-правових дій конкретних органів влади й управління, що базуються на положеннях основних законів держави. До важливих ланок державного фінансового контролю зокрема відноситься національна система боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму або іншими словами система фінансового моніторингу в Україні. Система фінансового моніторингу в нашій державі поділяється на:

· первинний фінансовий моніторинг (його суб’єкти - фінансові посередники);

· державний фінансовий моніторинг (його суб’єкти - Державний комітет фінансового моніторингу України, який функціонує у складі Міністерства фінансів України, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг).

Якщо звернутися до історії виникнення фінансового моніторингу, то можна стверджувати, що на рубежі ХХ - ХХІ ст. відмивання "незаконних" грошей стало невід'ємною складовою будь-якої кримінальної діяльності, основною ланкою всієї економічної злочинності, і тому у розвинених країнах боротьба з «відмиванням» грошей виділена у якості окремого напрямку в рамках загальної концепції заходів щодо протидії міжнародній організованій злочинності.

Дослідивши діюче антилегалізаційне законодавство більшості країн світу, можна виділити такий загальний аспект боротьби з цим злочином, як залучення до співпраці з правоохоронними структурами різноманітних фінансових інститутів - як банківських, так і небанківських. Співпраця з фінансовими установами припускає, що персоналу цих установ надаються обов'язки розпізнавати сумнівні угоди та повідомляти про них компетентні органи. А оскільки такі дії суперечать принципу банківської таємниці, то у багатьох країнах, які активно борються з «відмиванням» грошей, видаються нормативні акти, що врегульовують ці питання.

У більшості розвинених країн світу створена законодавча база, що чітко регламентує заходи боротьби з «відмиванням» грошей, механізм взаємодії національних правоохоронних та контролюючих органів, пов'язаний з реалізацією даних заходів, а також відповідні вимоги щодо обмеження банківської і комерційної таємниці. Система заходів протидії відмиванню грошей у цих країнах базується на таких основних принципах:

· установлюється мінімальний розмір грошово-валютної операції, після якого всі операції подібного роду підлягають реєстрації банківською (або іншою фінансовою) установою з метою можливої подальшої перевірки;

· розробляється та вводиться у дію перелік ознак, які дозволяють визначити, чи відноситься здійснена грошово-валютна операція до числа тих, що проводяться з метою «відмивання» грошей;

· відповідальність за інформування правоохоронних і контролюючих органів покладається на працівників банківських (або інших фінансових) установ, через які здійснюються такого роду фінансові операції;

· уряди країн уповноважують один з органів виконавчої влади правом координації діяльності всіх правоохоронних і контролюючих органів країни в галузі боротьби з «відмиванням» грошей.

Зокрема Україна також має свою законодавчу базу в боротьбі з легалізацією «злочинних» доходів. Це такі нормативні акти: Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28.11.02 №249–ІV; спільна Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України "Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FАTF)" від 28.08.01 №1124 та постанова Правління Національного банку України "Про схвалення Методичних рекомендацій з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом" від 30.04.02 №164. Крім того, Указом Президента України від 18 лютого 2002 року у складі Міністерства фінансів України було створено Державний департамент (комітет) фінансового моніторингу як урядовий орган державного управління, одним із завдань якого є участь у реалізації державної політики у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Звертаючись до теоретичних основ досліджуваної нами тематики, наголосимо, що Група розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FАTF, ФАТФ) визначає легалізацію доходів, отриманих злочинним шляхом, як «операції з доходами від протизаконної діяльності, вчинені з метою приховання їхнього протизаконного походження».

Існує безліч видів діяльності, які приносять незаконний дохід. Оскільки такі види діяльності носять злочинний характер, прибутки, що від них одержуються, і надалі легалізуються, не відображаються в офіційній статистиці. Згідно з оцінками МВФ, сукупний обсяг легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, може становити від 2 до 5% світового валового внутрішнього продукту.

ФАТФ виділяє три етапи здійснення легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. На першому етапі - «розміщення» - відбувається розміщення незаконно одержаних прибутків у фінансовій системі невеликими сумами. Після розміщення коштів можливий наступний етап - «нашаровування». При цьому, з метою збереження таємниці джерел походження прибутків, укладається серія угод або переміщення коштів, які можуть мати вигляд платежів за товари або послуги. На третьому, заключному етапі - «інтеграція» - кошти повертаються в легальний оборот, як правило, у вигляді нерухомості, предметів розкоші або комерційних підприємств.

Для банків найкритичніші етапи «розміщення» та «нашаровування». Якщо банк виявиться нездатний виявити сумнівних клієнтів або сумнівні операції та вжити відповідні заходи, то можна стверджувати, що легалізація злочинних доходів досягла своєї мети. Етап «нашаровування», коли проводяться угоди або перекази, звичайно здійснюються в офшорних фінансових центрах або в міжнародних банківських центрах, де є розвинена фінансова інфраструктура. Інтеграція коштів в легальну економіку звичайно проводиться в країнах з нестабільною економікою, державах з перехідною економікою, які потребують інвестицій, і територіях, де переважають обмежені можливості для інвестицій. Зрозуміло, що Україна також належить до таких країн з високим рівнем ймовірності інтеграції незаконних коштів у вітчизняну економіку, а тому потребує надзвичайно ретельного аналізу походження грошей, що інвестуються.

Окремі країни дотримуються різних підходів у регулюванні діяльності з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. У деяких країнах до цієї роботи залучаються органи банківського нагляду, в інших ці обов'язки покладають на окреме державне відомство. При цьому повинні виконуватися такі загальні вимоги:

• держава повинна розглядати як протизаконні дії осіб, які здійснюють діяльність з легалізації злочинних доходів і фінансування терористів, або надають допомогу у такій діяльності;
• держава повинна встановити процедури, які відповідають міжднародно визнаним принципам;
• держава повинна передбачити можливість конфіскації майна та коштів, отриманих злочинним шляхом, а також доходів від діяльності з легалізації злочинних доходів або фінансування терористів, якщо вони використовуються або призначені для використання в таких злочинах.

У 1990 році ФАТФ визначено 40 рекомендацій, покликаних допомогти фінансовим організаціям, урядам і законодавцям у протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. На сьогодні рекомендації ФАТФ утворюють широку, повну і єдину систему заходів з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму. Вони торкаються таких аспектів:

• ідентифікування особистості клієнтів;
• моніторинг рахунків і операцій;
• зберігання відомостей та інформування про підозрілі операції;
• внутрішній контроль і аудит;
• стандарти ділової етики;
• співробітництво між наглядовими органами й іншими компетентними органами.

Тоді як усі ці аспекти в цілому утворюють систему вимог, що повинна бути забезпечена державними органами та фінансовими організаціями, для банків найважливішим питанням є виявлення сумнівних клієнтів і сумнівних операцій. Банки повинні створювати адекватні засоби та процедури контролю, а також установлювати порядок перевірки відомостей як про нових, так і про наявних клієнтів.

Базельський комітет з питань банківського нагляду опублікував ряд принципів, згідно з якими повинні здійснювати свою діяльність фінансові організації та регулюючі органи з метою проведення політики «знай свого клієнта» («політика ЗСК»). Згідно з цими принципами, банкам варто розробляти та застосовувати на практиці власні правила визначення прийнятності клієнтів з урахуванням індивідуальної структури ризиків, властивої кожному клієнтові (так званий «профіль ризику клієнта»). Профіль ризику складається з різних характеристик, наприклад, таких, як країна походження клієнта, займана ним державна посада або суспільне становище, господарська діяльність і взаємопов'язані рахунки. Залежно від рівня ризику політика ЗСК банків може передбачати ліберальні правила при відкритті звичайних банківських рахунків, тоді як до клієнтів, які користуються складнішими банківськими послугами, повинна застосовуватися поглиблена перевірка.

Вищий ризик можливого залучення у відмивання грошей імовірний для таких категорій клієнтів:

1. Клієнти, які використовують представників (таких, як трасти або корпоративні/професійні посередники) для відкриття рахунків, приховуючи в такий спосіб свою особистість.
2. Клієнти, які використовують приватні (персоніфіковані) банківські операції (prіvаte bаnkіng), які за своєю природою пов'язані з високим ступенем конфіденційності.
3. Клієнти, які займаються політичною або суспільною діяльністю.
4. Новостворені підприємства, можливості належної перевірки відомостей про діяльність яких обмежені.
5. Операції за кореспондентськими банківськими рахунками, особливо в тих випадках, коли банк перебуває в державі, у якій відсутнє належне регулювання.

Щоб процедури застосування політики ЗСК були ефективними, потрібний постійний моніторинг. Мета його полягає у виявленні операцій клієнта, що відрізняються від його звичайних операцій і тому є сумнівними. Сумнівні операції - це операції, які дають підстави для обґрунтованих підозр у зв’язку з легалізацією злочинних доходів або фінансуванням терористичної діяльності. Обґрунтованість підозр істотно залежить від результатів аналізу банком звичайної господарської та фінансової діяльності клієнта.

Методи контролю операцій повинні враховувати ризики. Наприклад, досить ефективним може виявитися встановлення лімітів за певним класом або категорією рахунків і аналіз операцій, що перевищують ці ліміти. Також ефективним може бути аналіз угод, які зі звичайною діяльністю конкретного клієнта не мають явного економічного або комерційного змісту, але при цьому варто пам’ятати, що подібний аналіз вимагає великих технічних і людських ресурсів, а також застосування системного підходу. При аналізі сумнівних операцій варто звертати увагу на такі основні моменти:

1. Сума операції. Для аналізу має значення те, чи є операція очікуваною і звичайною для даного клієнта на практиці.
2. Періодичність операцій. Часто повторювані операції на невеликі суми можуть відбуватися з метою неперевищування певних лімітів, щоб не створювати підстав для їхнього відображення в звітності.
3. Ціль операції. Банк повинен відстежувати незвичайні для конкретного клієнта операції, здійснені з незрозумілою метою.
4. Послідовність платежів. Наприклад, підозрілі ситуації, коли однакова сума періодично перераховується на різні рахунки або з рахунків списуються такі ж суми, що раніше були зараховані на нього.
5. Залишок на рахунку. Банку варто звертати увагу на рахунки, залишок на яких завжди мінімальний при значному обороті коштів, або на «мертві» рахунки, тобто рахунки, за якими операції не відбуваються, але в той же час залишок коштів на яких досить значний.

Так, якщо звернутися до практичної сторони функціонування української національної системи боротьби з легалізацією коштів, отриманих незаконним шляхом, та місця в ньому банківської системи й, зокрема, банківського нагляду, то можна стверджувати таке. Загальна кількість суб’єктів первинного фінансового моніторингу – банків та їх відокремлених підрозділів, внесених до реєстру Держфінмоніторингу складає 1288 установ. Однією із головних характеристик ефективності заходів, що вживаються суб’єктами первинного фінансового моніторингу, є кількість та якість надісланих фінансових операцій у повідомленнях, що стали об’єктом фінансового моніторингу. Із загальної кількості банківських установ, які обліковуються в переліку Держфінмоніторингу 1217 установ, або 95,1%, надають фінансові операції у повідомленнях, що стали об’єктом фінансового моніторингу.

Звернемося до законодавства і нагадаємо, що нормативними актами визначений перелік операцій, які підлягають обов'язковому та внутрішньому фінансовому моніторингу. Зокрема, обов'язковому фінмоніторингу підлягає операція на суму, що дорівнює або перевищує 80 тис. грн. і має одну або більше ознак, визначених ст. 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом". Це, може бути, переведення або надходження коштів на анонімний рахунок за кордон або з-за кордону; купівля (продаж) чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку; переведення коштів у готівковій формі за кордон з вимогою видати одержувачеві кошти готівкою і т.п.

Також внутрішньому фінансовому моніторингу підлягають операції, які мають заплутаний або незвичайний характер і не мають очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети; не відповідають діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами, і т.п.. Внутрішній фінансовий моніторинг може здійснюватися і щодо інших фінансових операцій, наприклад, у тому випадку, коли у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникають підстави вважати, що фінансова операція проводиться з метою легалізації «незаконних» доходів.

Щодо ролі Національного банку України та банківського нагляду в національній системі боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, то, відповідно до Угоди про взаємодію між НБУ та Держфінмоніторингом України, Нацбанк надає Держфінмоніторингу Довідник банків України, їх філій, відомості про надані їм ліцензії (дозволи), випадки порушення банками законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму. Крім того, сторони зобов’язані забезпечувати підготовку фахівців для виконання робіт з обміну інформацією та використовувати отриману інформацію у межах і порядку, встановленому законодавством.

У зв’язку з широким використанням у банківській сфері передових комп’ютерних технологій, а також світової мережі Інтернет, міжнародні організації стурбовані розширенням можливостей легалізації коштів, одержаних незаконним шляхом, засобами Інтернет-банкінгу. А тому відповідно до світових тенденцій Національним банком України розроблені рекомендації банкам, що надають послуги через мережу Інтернет, щодо ризиків відмивання грошей та запобіжних заходів, які необхідно застосовувати з метою мінімізації таких ризиків. Експерти з питань протидії відмиванню коштів, отриманих злочинним шляхом, і фінансування тероризму, зокрема Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FАTF), Спеціального комітету експертів з питань оцінки заходів боротьби з відмиванням коштів (MONEYVАL), а також провідні банківські інституції, насамперед Базельський комітет з питань банківського нагляду, Міжнародний валютний фонд неодноразово відзначали високий ризик фінансових операцій цієї категорії для відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом і фінансування тероризму. Серед основних рекомендацій НБУ такі:1. Ключовим принципом Інтернет-банкінгу повинна бути ідентифікація клієнтів банку. 2. Фінансові операції при наданні банками послуг Інтернет-банкінгу повинні здійснюватися у відповідності із законодавством України.3. Якщо в банку виникає потреба з'ясувати особу клієнта, суть діяльності, фінансовий стан, а клієнт не надасть документів і відомостей, необхідних банку для встановлення цих даних, або умисно подасть неправдиві відомості про себе, банк залишає без виконання електронний розрахунковий документ. 4. Банк зобов'язаний виявляти та реєструвати фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу.5. Враховуючи високі ризики використання Інтернет-банкінгу з метою відмивання коштів, отриманих злочинним шляхом, і фінансування тероризму, рекомендується банкам при наданні цих послуг вживати адекватних заходів для реалізації Базельських принципів стосовно мінімізації ризиків щодо цього банківського продукту.

Окрім того, банками України, відповідно до інструкцій НБУ, розробляються внутрішні програми здійснення контролю з метою протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, наявність та відповідність яких міжнародним стандартам перевіряє Нацбанк, як головний орган банківського нагляду в Україні.

Для забезпечення виконання заходів протидії легалізації доходів в банку здійснюється трирівневий внутрішній контроль з метою виявлення фінансових операцій клієнтів банку, що можуть бути пов’язані з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом.

Перший рівень внутрішнього контролю покладається на працівників структурних підрозділів з обслуговування юридичних і фізичних осіб. Процедура здійснення внутрішнього контролю на першому рівні забезпечується внутрішніми документами банку. Під час здійснення своєї повсякденної роботи, працівники зазначених підрозділів банку повинні відслідковувати трансакції клієнтів банку, виявляти операції, що за формальними ознаками можуть вважатися такими, що підлягають фінансовому моніторингу.

Другий рівень контролю покладається, як правило, на керівників структурних підрозділів, які здійснюють аналіз інформації та поточний контроль за моніторингом операцій.

Третій рівень внутрішнього контролю покладається на працівника, відповідального за організацію в банку фінансового моніторингу.

Отже, розвиток ефективної системи запобігання легалізації кримінальних доходів і фінансуванню тероризму в банківському секторі, сприяння формуванню прозорої структури власності юридичних осіб - клієнтів банків свідчить про подальший рух українських банків у напрямі впровадження європейських стандартів доступності, якості фінансових послуг, відкритості та їх надійності як ділових партнерів.