Туристичні ресурси Європейського макрорегіону.

Лекція 6

ТУРИСТИЧНІ РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Туристичні ресурси Європейського макрорегіону.

1. Загальна характеристика Європейського макрорегіону.

2. Особливості туристичної політики ЄС.

3. Туристична політика країн лідерів міжнародного туризму.

4. Туристична політика країн Центральної і Східної Европи.

5. Географія видів туризму Європейського макрорегіону.

До районоутворюючих чинників у міжнародному туризмі відносять наступні:

Ø основні особливості географічного положення з точки зору туризму (положення по відношенню до туристичних ринків і приймаючих регіонів, положення по відношенню до нестабільних в політичному плані районів і «гарячих точок планети», взаємини з суміжними країнами, а також з тими державами, по території яких проходять використовувані основною масою туристів комунікації, і т. д.);

Ø характер природи, рівень комфортності кліматичних умов, багатство і різноманітність рекреаційних ресурсів, можливість і зручність їхнього використання;

Ø насиченість території природними і культурно-історичними пам'ятками, їхнє взаємосполучення і положення стосовно основних зон і центрів туризму;

Ø ступінь привабливості природних і культурно-історичних пам'яток для основної частини туристів і перспективної клієнтури;

Ø рівень доступності району із точки зору існуючих комунікацій;

Ø часові витрати для прибуття на дану територію і повернення додому;

Ø загальний рівень витрат фінансових коштів туристами для здійснення подорожі;

Ø рівень розвитку туристичної інфраструктури (оснащеність території засобами розміщення, транспортом, засобами зв'язку, підприємствами харчування, торгівлі і т. д.);

Ø рівень сервісу і кваліфікація обслуговуючого туристів персоналу;

Ø ємність території для прийому туристів;

Ø стабільність внутрішньополітичної ситуації;

Ø рівень безпеки для туристів з погляду криміногенної і екологічної ситуації;

Ø рівень загальноекономічного розвитку, забезпеченість трудовими ресурсами, матеріальними засобами і фінансовими можливостями для створення і подальшого розвитку індустрії туризму і гостинності;

Ø територію з погляду її місця на туристичному ринку, тобто обсяг туристичних потоків у даному районі, а також передумови для формування таких потоків в майбутньому;

Ø структуру зарубіжної туристичної клієнтури, що приїжджає в район;

Ø основні особливості туризму в даному районі (ритми сезонності, тривалість, переважаючі види туризму, основні цілі відвідин і т. д.);

Ø відношення властей і місцевих туристичних органів до проблем туризму;

Ø економічну роль туризму для даного району (розмір надходжень до бюджету від туризму, витрати на розвиток туристичної інфраструктури, місце туризму серед інших галузей економіки і взаємозв'язок з цими галузями, вплив туризму на зайнятість місцевого населення, загальний економічний ефект від туризму);

Ø перспективи розвитку туризму в даному районі.

Відповідно до районування UNWTO, усі країни сучасного світу поділяються на п’ятьвеликих туристичних макрорегіонів:

Ø Європейський (країни Західної, Північної, Південної, Центральної і Східної Європи, а також держави Східного Середземномор’я – Ізраїль, Кіпр, Туреччина);

Ø Азіатсько-Тихоокеанський (країни Східної, Південно-Східної та Південної Азії, Австралія і Океанія);

Ø Американський (країни Північної, Південної, Центральної Америки, а також острівні держави і території Карибського басейну);

Ø Африканський (країни Африки, окрім Єгипту та Лівії);

Ø Близькосхідний (країни Західної та Південно-Західної Азії, Єгипет, Лівія).

 

Фізико-географічні характеристики. Європа займає західну частину материка Євразії.

Це пов’язано з історичними, культурними та економічними особливостями, а також неабиякою роллю Європейського регіону в історії сучасної цивілізації.

Площа території Європи дорівнює 10,8 млн. км², кордон з Азією пролягає по східному підніжжю Уралу, річках Ельба, Кума, Манич, Каспійським, Азовським, Чорним морям.

Більша частина Європи – це рівнинна або горбкувата місцевість.

Гори займають 17% території. Основні гірські системи – Альпи, Карпати, Апенніни, Піренеї, частина Кавказу.

Набільшій частині Європи клімат помірний. На заході він океанічний, на сході – континентальний. На північних островах клімат субарктичний і арктичний, в південній Європі – середньоземноморський. Значна частина Північної Європи вкрита сучасними льодовиками. На багатьох островах в Ісландії, на Шпицбергені, Новій Землі є покривне заледеніння, у Альпах – гірське.

Історико-культурні особливості макрорегіону.

Європа є «хартлендом» – серцевиною землі у переважній частині західного світу. Витоки історичного піднесення та основи європейської цивілізації зводяться до часів Античності, епохи Відродження та Великих географічних відкриттів. Втім стародавні Греція та Рим – це ще не європейська цивілізація.

Початковою точкою ґенези європейської культурно-історичної спільності вважається час оформлення територіально-політичного ядра цивілізації – епоха Карла Великого (742–814 роки), завоювання якого спричинили утворення величезної Римської імперії.

Знаменною для Європи була епоха Великих географічних відкриттів. В цей період Європа стрімко виривається вперед і через деякий час стає лідером світового розвитку. Під час географічних відкриттів європейські мореплавці, значною мірою розширивши географічний горизонт, несли свої цінності, традиції, звичаї, знаряддя, образ життя та ін. в Африку, Азію, Америку. Так було покладено кінець ізольованості цивілізацій і культур та розпочався тривалий період європейського проникнення у неєвропейський світ.

Європа дала сучасному світові передову наукову думку та ідеї гуманізму, великі географічні відкриття, що стали початком об’єднання всієї ойкумени в єдине ціле, ринкову економіку, інститути представницької демократії, традиції права, відокремлену від церкви світську державу та багато іншого.

Іншими словами, Європа – «вогнище» західної цивілізації, звідси західна цивілізація розповсюджувалася на інші континенти. Англійці, французи, іспанці, голландці та ін. народи, заселивши гігантські простори так званих «вільних» земель Північної та Південної Америки, Австралії та Південної Африки, поклали початок формування нових націй і національних держав європейського зразка.

Нині в Європі нараховується близько 40 суверенних держав. Більшість з них мають невеликі розміри. Одинадцять країн Європи – Люксембург, Мальта, Бельгія, Нідерланди, Данія, Швейцарія, Словаччина, Словенія, Македонія, Албанія, Естонія – мають площу менше 50 тис. км². І лише площа Франції та Іспанії перевищує 500 тис. км².

Демографічні характеристики. Займаючи невелику частину Землі (4% суші), Європа є одним з найнаселеніших і урбанізованих регіонів світу, тут мешкає понад 729 млн. чол. (11% світового населення, 2012 рік). У країнах Європейського Союзу (далі ЄС) частка міського населення коливається від 63-68% (Південна Європа) до 74-92% в так званому «ядрі» (ФРН, Франція, Велика Британія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Австрія, Ірландія) ЄС.

Лише у межах ЄС нараховується 36 міст-мільйонерів (з них 14 столиць), а у Центральній і Східній Європі – ще шість міст-столиць.

Деякі з європейських столиць є центрами міжнародного життя. У Парижі, Лондоні, Женеві, Брюсселі, Відні, Мадриді розташовано штаб-квартири провідних міжнародних організацій світу. Такі міста, як Брюссель, Страсбург та Люксембург, є столицями ЄС, саме тут знаходяться його керівні установи.

Втіленням Європейської урбанізації став Європейський мегаполіс, що являє собою гігантське скупчення міст від Манчестера та Великого Лондона на крайньому північному заході Європи крізь голландський Ранстадт (буквально – «кільцеве місто», що містить фактично з’єднані Амстердам – Гаагу і європорт №1 – Роттердам) і далі крізь Рур і Франкфурт у ФРН, Париж у Франції майже до Мілана на півдні. Завдяки вигнутій з північно-заходу, а потім південно-заходу формі, цей мегаполіс називають «бананом».

Етнічна та релігійна картина Європи доволі строката. Більшість населення розмовляє мовами індоєвропейської сім’ї – германської групи, романської. Панівна релігія – християнство. Католицизм переважає в Італії, Іспанії, Португалії, Франції. Протестантизм – в Норвегії, Швеції, Данії, Ісландії, Фінляндії, Швейцарії, більшій частині Німеччини та Великій Британії. Православ’я поширено здебільшого на сході та південному сході Європи (Греція, Сербія, Болгарія, Румунія, Росія та ін.).

Економіка. Більшість країн Євпропи є найрозвинутішими країнами світу.

В галузевій структурі економіки доля сфери послуг (зокрема туристичних) складає 70% від ВВП. На долю Європи припадає близько 1/3 світової промислової продукції.

В економічному розвитку провідна роль належить Європейському союзу (European Union – EU): Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр, Естонія, Латвія, Литва, Мальта, Болгарія, Румунія. Інтеграція країн Західної Європи починалася колись із шести країн, а нині у Європейському Союзі (ЄС) їх нараховується 28, не враховуючи держави, які утворили із ЄС Європейський економічний простір.

Це регіональне утворення втілює сьогодні вищу стадію інтеграційних процесів. ЄС вдалося досягнути неабиякої лібералізації торгівлі, забезпечити вільний рух факторів виробництва та суттєвого виробничого кооперування.

Економічна інтеграція у ЄС супроводжується також політичною інтеграцією: утворено спільний парламент, ретельно узгоджується зовнішня політика країн-членів таким чином, що вони виступають як єдина держава. Вважається, що в ЄС сильно розвинута система наднаціональних органів керування економікою і політикою. Це стосується й туризму. Нині є чимало підстав стверджувати, що інтеграційні процеси будуть поглиблюватися й надалі, на основі чого неодноразово висловлювалася думка, що Європейський Союз може перетворитися на таку спільноту, що буде нагадувати єдину державу на зразок Сполучених Штатів Європи. Відповідно, є сенс розглянути особливості реалізації політики ЄС в галузі туризму більш докладно.

Особливості туристичної політики ЄС. Поряд з національними програмами регіонального розвитку туризму велику роль в останні роки відіграє політика територіального регулювання.

Основними структурами, що координують дану політику, є: Відділ туризму Генерального управління з питань підприємництва Європейської комісії, Комітет транспорту і туризму Європейського парламенту та Рада ЄС у форматі засідань з питань конкуренції (внутрішній ринок, дослідження та туризм). Важливе значення для розвитку політики у сфері туризму має Європейська комісія. У її складі функціонує Відділ туризму при Генеральному управлінні з питань підприємництва та працює Комісар з питань промисловості та підприємництва, який відповідає за сферу туризму.

За словами львівської дослідниці О. Краєвської, метою політки у сфері туризму є зближення законів, підзаконних актів та адміністративних розпоряджень країн-членів, що стосуються туризму та пов’язаних із ним сфер діяльності ЄС.

Державні дотації для суб’єктів туристичної діяльності в країнах ЄС проявляються у різних формах.

Серед основних видів державних інвестицій виокремлюють: зниження ціни інвестицій в туристичні проекти, що включає позики за вигідними процентними ставками (уряд відшкодовує різницю між фіксованою процентною ставкою й ринковою), продаж, оренду землі або інфраструктури за ціною нижче ринкової, податкові пільги, захист від подвійного оподатковування за допомогою укладання угод з іншими країнами, зниження мита, прямі субсидії або надання гарантій на інвестиції з метою залучення іноземних інвесторів.

Уряд країн ЄС гарантує надання позики або репатріацію капіталу та прибутку, стежить за тим, щоб вищезгадані види заохочень були використані за призначенням та проекти відповідали цілям, на які були виділені гроші. Європейський Союз інвестує в туризм за допомогою Європейського фонду регіонального розвитку (EFRD), що було засновано 1975 року. Він надає фінансову допомогу слаборозвиненим регіонам ЄС. Перевагу при присудженні грантів EFRD віддає проектам, що сприяють розвитку сільського (зеленого) туризму та активно пропагують історичну й культурну спадщину регіону.

Іноземні інвестиції в туристичний сектор забезпечуються як з боку приватного бізнесу, так і з боку міжнародних організацій. Основним закордонним кредитором є Світовий банк (Міжнародний банк реконструкції й розвитку − МБРР). Його діяльність спрямована на забезпечення нормального життєвого рівня в країнах, що розвиваються, за допомогою довгострокового фінансування розвитку інфраструктури даних країн та окремих туристичних проектів.

З інших організацій, що фінансують розвиток туризму в Європі, виокремлюють Європейський інвестиційний банк (ЕІВ), що субсидіює різницю процентних ставок за рахунок ресурсів, одержуваних на міжнародних кредитних ринках по преференційних ставках, виконуючи, таким чином, посередницькі послуги. Наприклад, EIB фінансував будівництво тунелю під Ла-Маншем, спорудження Діснейленду в Парижі, розширення аеропортів Франкфурта, Мюнхена та Гамбурга в Німеччині й аеропорту «Стансед» у Великій Британії.

Інфраструктура. Завдяки такій інвестиційній політиці Європейський регіон характеризується неабиякою розгалуженою інфраструктурою. Так званий «Європейський банан» має найрозвинутішу інфраструктуру у світі. Транспортна система ЄС також являє собою якісну мережу комунікацій. Від британських швидкісних залізниць і Лондонського аеропорту на континент ведуть нині «Євротунель» під Ла-Маншем, відкритий у 1994 році. Шлях від Лондона до Парижа, що займав раніше 5 годин, скоротився до 2-3 годин. На континенті ця лінія змикається з єдиною європейської мережею автострад та швидкісних залізничних магістралей.

У ФРН найбільша мережа автобанів – понад 10 тис. км, у Франції і ФРН – найвища швидкість на залізницях (до 250 км/год.); після завершення лінії «Трансрапід» між Гамбургом і Берліном швидкість перевищила 300 км/год. Крізь долину Рейну пролягає головний європейський «коридор» меридіального напрямку – цілий пучок сучасної інфраструктури – залізниці та автостради, нафто- і газопроводи, лінії електропередач. Інтенсивність руху тут надзвичайно висока. Так, щодня по кожній з двох залізниць уздовж Рейну проходить близько 300-350 потягів. Крізь тунелі в Альпах (їх нараховується 15) лінія Базель – Мілан пов’язує мережу основної частини континенту з основною меридіальною «автострадою Сонця» в Італії (Мілан – Рим – Неаполь). Транспортна мережа Західної Європи увесь час вдосконалюється.

Завдяки високому рівню урбанізації, густій мережі комунікацій, спільним кордонам, що пролягають легко переборними природними рубежами, географічній близькості країн поїздки територією Європи зручні й доступні.

Загальна характеристика туристичних ресурсів. Розвитку туризму в цьому регіоні сприяють і його колосальні туристичні ресурси, що містять безліч об’єктів туристичного інтересу. Про значний туристичний потенціал регіону свідчить і те, що саме в Європі у середині XIX століття, як вже відзначалося, туризм стає галуззю підприємництва, перетворюючись із богемного образу життя на заняття широких верств населення. Природні рекреаційні ресурси суттєво сприяють розвитку туризму. Береги Європи відрізняються значною порізаністю, великою кількістю внутрішніх морів, заток та бухт, що відкривало можливості для утворення великої кількості портів.Більшість Європейських країн має приморське положення, багато з них розташовано на островах та півостровах, поблизу від морських шляхів з Європи в Азію, Африку, Австралію та Америку.

Природно-рекреаційні ресурси регіону також доволі різноманітні. Територія Європи перемежовується низинними, горбкуватими та гірськими районами. Серед гір переважають середні за висотою, що не створює нездоланних перешкод для налагодження економічних зв’язків та туристичних подорожей. Крізь гірські перевали прокладено транспортні магістралі. Більша частина Європи розташована в помірному кліматичному поясі, і лише північ Скандинавського півострову – в арктичному. В цілому, природно-кліматичні умови сприятливі для відпочинку, особливо у приморських країнах південної Європи, де багато сонця і тепла.

Історико-культурні ресурси Європи, або, як образно говорять, «свячені камені Європи», привертають увагу туристів зі всього світу та й із самої Європи. Лондонський Тауер і кам’яні стовпи Стоунхеджу в Англії, споруджені до нашої ери, живописний острів Сен-Мішель із замком біля берегів Нормандії у Франції і стела на мисі Рокка у Португалії, римський Форум і Колізей та Афінський Акрополь, палац Сан-Сусі у Потсдамі та готика Кельнського собору – сотні цих та інших унікальних пам’яток великого європейського минулого, дивовижних творів архітектури, знаходяться під охороною ЮНЕСКО. Ніде у світі не існує такої високої концентрації історичних та архітектурних пам’яток різних епох – неоліту, античності, Середньовіччя, епохи Відродження, промислових переворотів та соціальних революцій.

Країни Шенгенської угоди як єдиний туристичний простір. Подорожування у Європі давно перетворилися на неодмінну рису сучасного образу життя. Цьому сприяє економічна і політична стабільність в регіоні, прагнення урядів країн до співробітництва, в тому числі й у сфері туризму. Неабияке важливе значення мало підписання у 1985 році Шенгенської угоди, за якою, після її ратифікації у 1995 році, у центрі Європи було створено єдиний туристичний простір для семи європейських країн (Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Німеччини, Франції, Іспанії та Португалії). Метою Шенгенської угоди є вільне переміщення громадян у межах шенгенської зони, у тому числі іноземних туристів і всіх, хто в’їжджає до цих країн за шенгенською візою. Нині шенгенська віза оформлюється до 25 європейських країн: Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Естонії, Ісландії, Іспанії, Італії, Латвії, Литви, Люксембургу, Мальти, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Португалії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Франції, Фінляндії, Чехії, Швеції, Швейцарії. Отримання візи до однієї з цих країн надає право вільного переміщення усередині країн-учасниць Шенгенської угоди.

Основні статистичні показники туристичного розвитку. Європа традиційно була й залишається центром найбільшого тяжіння туристів, вона є основним туристичним регіоном світу, хоча її частка в туристичних прибуттях невпинно знижується. Так, якщо у 1970 році вона становила 68,2%, то у 2000 – 57,7. Тобто за 30 років спостерігається більш ніж 10% спад. У 2007 році Європейський регіон притягнув близько 480 млн. туристичних прибуттів. За прогнозами UNWTO, до 2020 року частка Європейського регіону в світових туристичних потоках становитиме 49,8%.

Водночас схожа ситуація відбувається й з прибутками від туризму. Зниження питомої ваги Європейського регіону в прибутках від міжнародного туризму відбувається через стрімкий розвиток нетривалих подорожей з відносно незначними затратами. Якщо у 1970 році частка прибутків країн Європи від міжнародного туризму становила 61,5%, то у 2001 році – 49,8%. Хоч до 2005 року ця цифра зросла до 348,2 млрд. дол. США або 51,2% (табл. 7.1). А вже у 2007 становила 433,4 млрд. дол.[151]

Таблиця 1

Прибутки від міжнародного туризму за (суб) регіонами**

Регіони та субрегіони	Доля ринку % 2005	Дол. США
	Млрд.	Прибуток на одне прибуття
Всього у світі
Європа	51,2	328,5	348,2
Північна Європа	7,9	48,9	53,8	1,020
Західна Європа	17,9	117,6	121,9
Центральна/Східна Європа	4,7	29,0	32,3
Південна/Середньоземноморська Європа	20,6	133,0	140,0
Азія та Тихоокеанський регіон	20,4	127,8	138,6
Північно-Східна Азія	10,4	64,0	70,8
Південно-Східна Азія	4,9	32,2	33,4
Океанія	3,6	22,9	24,5	2,330
Південна Азія	1,4	8,7	9,8	1,220
Американський регіон	21,2	132,0	144,6	1,080
Північна Америка	15,7	98,2	107,1	1,190
Країни Карибського басейну	3,0	19,2	20,4	1,080
Центральна Америка	0,7	4,0	4,6
Південна Америка	1,8	10,6	12,5
Африка	3,2	19,2	21,5
Північна Африка	1,0	6,1	7,0
Регіон пустелі Сахара	2,1	13,1	14,5
Близький Схід	4,0	25,5	27,6

Незважаючи на те, що економічний клімат Європи на деяких її ключових внутрішніх ринках не сприяв розвитку туризму, кількість туристичних прибуттів збільшувалася протягом 2005–2006 років на 4% щороку. Хоч порівнявши співвідношення приросту 2007-го до двох попередніх років, експерти дійшли висновку, що майже вся Європа, за виключенням Південного і присередземноморського регіонів, втратила заданий раніше темп.

Північна Європа демонструє протягом останніх років результати, що є значно вище середніх завдяки стрімкому збільшенню потоків туристів у Сполученому Королівстві. На Ірландію останнім часом впливає скорочення туристичних потоків зі Сполучених Штатів і Японії, втім це компенсується за рахунок збільшення кількості туристів із самої Європи.

Південний та Середземноморський субрегіони успіхом зобов’язані блискучим результатам Туреччини і стійким показникам Іспанії, що здійснила диверсифікацію своїх ринків шляхом створення нових продуктів і, таким чином, акцентувала маловідомі раніше туристичні ресурси. У 2007 році Іспанію, за даними Міністерства індустрії, туризму і торгівлі, відвідало 59,2 млн. туристів. Протягом цього року іноземці витратили в Іспанії 46,9 млрд. За деякими підрахунками кожен іноземець витрачає в Іспанії в середньому 865 євро – по 94 євро щодня.

Найкращі результати серед країн Західної Європи останнім часом демонструє Німеччина, а також Франція, яка після тривалого гальмування темпів розвитку продемонструвала у 2007 році блискучі показники. Кількість іноземних туристів, які відвідали Францію у 2007 році, перевищила 80 млн. чол. За даними Міністерства туризму цієї країни, турпотік збільшився на 5%, а його основну частку складали мешканці Британії та Ірландії. Позитивний вплив на розвиток в’їзного туризму здійснив організований восени 2007 року Всесвітній чемпіонат з регбі. Інший сприятливий чинник – велика кількість туристів зі США та країн Азії, яких не зупинив різкий стрибок курсу євро по відношенню до інших валют. Сезон 2007 року став найкращим після подій 11 вересня 2001 року за кількістю візитерів американських мандрівників, втім статистика в’їзного туризму із Німеччини і Австрії лишилася на рівні 2006 року. Нині Франція приймає найбільшу кількість туристів серед усіх країн світу. Однак за прибутками від міжнародного туризму вона посідає лише третє місце, поступаючись США та Іспанії. Міністерство економіки Франції підготувало проект «Напрямок Франція – 2020», який повинен виправити цю ситуацію і вивести країну на перше місце за прибутками від туризму.

Особливості державного управління туризмом у країнах-лідерах міжнародного туризму. Варто зазначити, що такі країни, як Франція, Іспанія, Італія, Велика Британія, завжди були лідерами світової туристичної індустрії. Саме на ці країни (як видно із табл. 7.3) припадає левова частка світових туристичних прибуттів.

Франція. У Франції питання регулювання туризму стосуються компетенції Міністерства транспорту та суспільних робіт, у структурі якого функціонують Державний секретаріат з питань туризму та Управління туризму. Дані органи відповідають за управління та регулювання галузі, інвестування й міжнародні відносини у сфері туризму. Крім того, існує ще ціла низка органів, що беруть участь в управлінні туризмом «із правом дорадчого голосу»: Рада з туризму при Міністерстві транспорту та суспільних робіт, Французьке агентство туристичного інжинірингу, Національна наглядацька рада з туризму (маркетингові дослідження й статистика в туризмі), Національне агентство з питань відпусткових подорожей (соціальний туризм), Національний комітет з процвітання Франції (питання екології й озеленення міст).

На регіональному рівні діють представники центральної виконавчої влади, що вирішують питання розвитку туристичної сфери та підпорядковані безпосередньо префектам. Діяльність цих представників спрямована на координацію регіональних ініціатив, оскільки повноваження місцевої влади в галузі туризму досить вагомі.

В Іспанії питання туризму координує Державний секретаріат з питань торгівлі, туризму та малого бізнесу, підлеглий Міністерству економіки. Крім Держсекретаріату Міністерству підпорядковуються: Центральна дирекція з туризму (адміністративні питання, розробка загальних напрямів державної політики у сфері туризму); готельна мережа «Paradores» (83 готелі, розміщені в будинках, що становлять історичну цінність); два виставково-конгресні центри (в Мадриді й Малазі) та Іспанський інститут туризму − «Turespaca».

При цьому повноваження самого Міністерства економіки невеликі. Такі важливі функції, як ліцензування, сертифікація послуг, розробка стратегії розвитку туріндустрії є прерогативою місцевої влади. З метою координації їх діяльності в країні створено Раду з розвитку туризму, до складу якої входять представники державних органів влади всіх рівнів та представники приватного бізнесу.

В Італії Департамент з туризму входить до складу Міністерства виробничої діяльності. Основні його функції зводяться до координації діяльності регіональних турадміністрацій, розробки нормативно-правових документів загальнонаціонального характеру, збору та обробки статистичних даних, а також міжнародної діяльності (міжурядові угоди, взаємовідносини з міжнародними організаціями та ЄС). Повноваження місцевих туристичних адміністрацій в Італії на даний час також значно розширені. Вони відають усіма питаннями ліцензування туристичної діяльності на своїй території, здійснюють класифікацію готелів, мають право просувати й рекламувати свої регіони всередині країни та за кордоном (рекламні заходи, участь у виставках тощо). Однак провідна роль у представленні Італії на міжнародному туристичному ринку належить Національному управлінню з туризму (Ente Nazionale Italiano per il Turismo − ENIT), що підпорядковується Департаменту з туризму й повністю фінансується з держбюджету.

У Великій Британії організацію туризму очолює Міністерство культури, засобів масової інформації та спорту, якому підпорядковується орган, що безпосередньо координує діяльність у галузі туризму − «VisitBritain». Він займається залученням іноземних туристів у Велику Британію, розвитком внутрішнього туризму, а також консультує уряд й інші державні установи з питань туризму. «VisitBritain» − поряд із традиційною діяльністю на іноземних ринках (поширення інформації туристичного змісту, реклама, участь у виставках) надає платні консалтингові послуги, організовує виставки та семінари, здійснює різні проекти за участю іноземного капіталу, видає та реалізовує путівники, відеофільми та іншу рекламно-інформаційну продукцію.

Правління «VisitBritain» призначається Міністерством культури, засобами масової інформації та спорту й складається з голови та 5 членів, а також голів «Wales Tourist Board», «Visit Scotland» та «England Marketing Advisory Board», регіональних структур, схожих за своїми функціями з «VisitBritain». На фінансування діяльності організації протягом 2004-2005 років державою було асигновано 35 млн. фунтів стерлінгів, неурядове фінансування становило приблизно 17 млн. фунтів.

Туристична політика країн Центрально-Східної Європи: досвід для України. В цілому, активність країн Східної та Центральної Європи на європейському туристичному ринку помітно зростає. Прискореними темпами розвивається Чехія, а також ринки Польщі, Угорщини, Румунії, Росії та України.

Особливим попитом серед туристів, протягом 2007 року користувалися республіки колишньої Югославії.

Досвід країн Центрально-Східної Європи щодо мінімізації типових ризиків та загроз розвитку туристичної сфери заслуговує на неабияку увагу. Зіштовхнувшись на етапі ринкової трансформації економіки з проблемою диспропорційного розвитку в’їзного та виїзного туризму, низькою конкурентоспроможністю національного туристичного продукту на європейському туристичному ринку, урядами Чехії, Словаччини, Польщі, Румунії, Угорщини, Болгарії, Хорватії, Чорногорії та ін. країн було розроблено й застосовано низку заходів і стратегічних програм, покликаних стимулювати розвиток туризму. Ці програми були підкріплені належним фінансуванням, створенням дієвої системи управління, податковими пільгами тощо.

Чеська республіка. В Чехії розвитком туризму опікується державна організація з розвитку туризму, яка підпорядковується Міністерству регіонального розвитку – Національне туристичне управління (CzechTourism), метою діяльності якого є просування і реклама Чеської Республіки як привабливої туристичної дестинації за кордоном і на вітчизняному ринку. CzechTourism підтримує розвиток в’їзного і вітчизняного туризму, а на міжнародному ринку зосереджує свої зусилля на просуванні таких конкретних напрямів туристичної галузі, як курортний, конгресовий і діловий туризм, гольф-туризм. Щороку організація в рамках проекту представляє «133 туристичні прем’єри» нових туристичних напрямів, здійснює рекламно-промоційні заходи, видає прес-релізи, електронний журнал INFO-bulletin, що відображає події в туризмі, культурі, спорті і транспорті, електронний щомісячник «Регіональний інфобюлетень» для представників туристичного бізнесу, підтримує інформаційний сайт для туристів з усього світу 18 мовами про туристичні можливості країни, проводить фестиваль фільмів і ЗМІ з туристичною тематикою TOURFІLM, проводить спеціальні програми візитів представників зарубіжних ЗМІ, підтримує діяльність інформаційних центрів на території країни та за кордоном, готує та розповсюджує інформаційні матеріали 17 мовами. Маркетингова стратегія Національного туристичного управління CzechTourism орієнтована, в першу чергу, на ті країни, звідки в Чехію приїздить найбільша кількість туристів, це – Австрія, Німеччина, Польща, Словаччина, Бельгія, Велика Британія, Голландія, Іспанія, Італія, Росія, Канада, США, Японія. Останнім часом активність CzechTourism спрямована на інші ринки, які вважаються перспективними, – країни Середнього Сходу і Південно-Східної Азії.

У Словаччині реалізуються Програма підтримки розвитку туризму, яка передбачає часткову дотацію державою кредитів для реструктуризації туристичної інфраструктури, та Кредитна програма підтримки на реалізацію проектів розвитку туристичної інфраструктури.

Польща. Польський туристичний бізнес має найнижчу ставку оподаткування в Європі – 7 % при 22 % для інших видів бізнесу. З 1993 року для деяких видів інвестицій було введено систему прискореної амортизації. Як і в Хорватії, обсяг пільг диференціюється в залежності від місця розташування об’єкта інвестування та рівня зайнятості. Крім того, розвитку туристичної галузі в Польщі сприяли такі чинники: створення департаменту туризму при Міністерстві економіки (займається формуванням загальної економічної стратегії Польщі в сфері туризму), Польської туристичної організації (займається популяризацією туризму в регіонах, представництва є в усіх воєводствах), Інституту туризму (займається вивченням туристичного ринку та його можливостей), Польської туристичної палати (об’єднання туристичних бюро); фінансова підтримка Європейського Союзу в рамках спеціальних програм на розвиток галузевої інфраструктури в 1993-1994 роках; зацікавленість польським ринком всесвітньо відомими в світі туристськими агентствами (TUI, Neckermann, Scan Holiday, Wing та ін.); використання коштів з місцевих бюджетів, які надходять від комерційної діяльності регіонального бізнесу на промоцію регіону та покращання інфраструктури.

Угорщина. Ще 1989 року угорський уряд визнав розвиток туристичної галузі стратегічним питанням, і на рівні урядових ініціатив у т.зв. «Плані Сечені» було зафіксовано можливості розвитку туристичного сектора національної економіки. На реалізацію «Плану Сечені» (який передбачає підвищення ефективності іноземного туризму за рахунок покращення туристичного обслуговування, стабілізацію галузі за рахунок внутрішнього туризму та залучення туристів з туристично нетрадиційних країн) кошти виділяються з державного бюджету, а також підприємцями. Особливий акцент роблять на розвиток бальнеологічного, курортного та конференц-туризму. З метою залучення в країну туристів Угорщина проводить активну інформаційно-рекламну діяльність у сфері туризму за кордоном, зокрема цим питанням займається корпорація «Угорщина – туризм». Це акціонерне товариство, яким володіє Політичний секретаріат з туризму Канцелярії прем’єр-міністра Угорщини. Угорські туристичні представництва, загальний бюджет яких складає 55 млн. євро, відкриті у 23 країнах світу. Найбільша інтенсивна робота ведеться в Австрії і Німеччині, оскільки ці країни є пріоритетними ринками для угорського турбізнесу.

Болгарія. Міжнародний туризм у Болгарії, який став пріоритетною галуззю економіки зовсім недавно, має довгу й багату історію. Перші організовані іноземні групи відвідали Болгарію ще у 20-х роках минулого століття. Із середини 50-х років почалася розбудова морських курортів Золоті Піски та Сонячний Берег, десять років по тому – Албени, гірських курортів Боровець, Пампорово. Під час переходу до ринку в усіх галузях болгарської економіки почався процес приватизації, зокрема і в туризмі. Після 1997 року туризм досяг винятково високих темпів і до кінця 2001 року практично став приватною галуззю. Приватизація в туризмі призвела до якісних змін у структурі ринкової пропозиції. Якщо у 1995 році понад 60 % готельної бази країни становили об'єкти низьких категорій (1-2 зірки), а 4-5-зіркові готелі – лише 7 %, то в 2001 році висококатегорійна база зросла до 12 %, а відносна частка низькокатегорійних готелів зменшилася на 18 пунктів. Доукомплектовується і спеціалізована туристична інфраструктура, особливо на морських курортах – відкрито і продовжують відкриватися десятки нових басейнів, тенісних кортів, фітнес-залів, розважальних закладів та комплексів тощо. Крім того, у 2001-2002 роках у Болгарії були здійснені значні інвестиції низкою німецьких туроператорів у галузь туризму, а саме в болгарські готелі з метою підвищення їх категорійності і покращення послуг. Особливістю німецьких іноземних інвестицій у готельний сектор Болгарії є те, що німецькі громадяни отримували прибутки від капіталовкладення у вигляді можливості безкоштовного або пільгового відпочинку в цих готелях. Іноземні компанії проявляють значну зацікавленість інвестуванням у болгарський туризм. Важливо, що їхні кошти будуть спрямовані не тільки на курорти Чорномор’я, а й на об'єкти всередині країни – переважно на об'єкти бальнеологічного та зимового туризму. Визначною особливістю розвитку туристичної галузі Болгарії є інвестування у визначені курорти і створення корпорацій та холдингів для покращення інфраструктури цих курортів. За 2001 рік міжнародний туризм у Болгарії утвердився як експортна галузь № 1 у національній економіці. Туристична індустрія Болгарії має дохід, починаючи з 2000 року, понад 1 млрд. євро щороку.

Державне управління туризмом здійснюється Національною радою з туризму при Міністерстві економіки на підставі Закону про туризм та Державних програм розвитку туризму. Важливу роль у рекламі та промоції Болгарії відіграє Агентство з національної туристичної реклами та інформації.

Хорватія. Туристичні послуги цієї країни звільнені від сплати ПДВ. Крім того, застосовуються додаткові стимули для капіталовкладень, у відповідності з розміром інвестицій і кількістю створення робочих місць. Інвесторам, які здійснюють діяльність у зонах Спеціального Державного захисту, де корпоративний податок на додану вартість складає від 5 % до 15 %, надаються спеціальні привілеї.

Показовим є приклад Чорногорії, розвиток туризму в якій відбувається випереджаючими темпами. Державний орган управління з розвитку туризму – Міністерство туризму та навколишнього середовища – було створено лише наприкінці 2006 року, проте звіт про діяльність за 2007 рік дає можливість стверджувати, що було зроблено надзвичайно багато як у сфері стимулювання в’їзного туризму, так і охорони навколишнього середовища. Цікавим є досвід проведення глобальних рекламних медіакампаній: короткий рекламний фільм «Experience Wild Beauty» демонстрували на каналах СNN (996 показів), EuroNews (1212 показів), Travel Channel (497 показів). Туристичний бізнес нині разом із сільським господарством — найважливіші джерела доходів цієї небагатої країни із населенням 680 тис. жителів. І хоч висококласних великих готелів, як, наприклад, у Туреччині чи Греції, у Чорногорії поки що майже немає, невдовзі вони з’являться. Сьогодні наймальовничіші куточки Чорногорської Рив’єри активно скуповують іноземні інвестори, які вже почали будувати суперсучасні люксові готелі найсміливіших архітектурних форм. Серед тих інвесторів є і західноєвропейці, і японці з сінгапурцями, але найбільше – росіян.

Географія видів туризму. Серед видів туризму, що отримали поширення в Європі, виокремлюють: лікувально-оздоровчий, діловий, релігійний, освітній, пізнавальний, круїзний. Більшість подорожуючих включає до свого відпочинку відвідування розважальних закладів та заходів.

Лікувально-оздоровчий туризм. Серед країн, у яких цей напрямок розвитку туризму отримав поширення, лідирує Чехія. Бальнеологічний курорт Карлови-Вари (колишній Карлсбад) щороку відвідують близько 50 тис. чол. із багатьох країн світу. Неабиякою популярністю користуються й інші чеські курорти: Тепліце, Яхимов (перший у світі радоновий курорт), Маріанські-Лазне, Франтишкови-Лазне, Лугацовіце, Янске-Лазне. Багаточисельні виходи мінеральних джерел перетворили на світовий центр водолікування маленьку Угорщину. Нині кожен третій, хто приїздить до країни, вирушає на води. Серед них багато німців, американців, австрійців, самих угорців. У Польщі найвідоміші бальнеологічні і бальнеогрязьові курорти Балтійського узбережжя: Свіноуйсцьє, Камень-Поморскі, Колобжег. Лікувально-оздоровчий туризм розвивається в Болгарії, Румунії, Словаччині, Словенії, Хорватії. У Росії основний курортний район – Кавказькі мінеральні води. Курорти Західної Європи виявилися дещо витісненими на рикну лікувально-оздоровчої діяльності, але мають давні традиції. Курорти Віші (Франція), Баден-Баден і Вісбаден (ФРН), Бат (Велика Британія), Спа (Бельгія), Багдастайн (Австрія), Давос і Санкт-Моріц (Швейцарія) були популярними ще у XIX столітті. На південному сході Європейського туристичного регіону лікують кліматом, водами Мертвого моря, де природа створила унікальні умови для поєднання відпочинку з лікуванням і оздоровленням організму. Порівняно новий центр бальнеолікування розташований у Туреччині – Паммукале, де мінеральні води стікають соляними терасами, утворюючи доволі живописний блискучий білий ландшафт.

Діловий туризм. Більша частина ділових подорожей світу припадає на Європу, яка є лідером за витратами на діловий туризм. Основний постачальник ділових туристів – Німеччина. Як центри ділового туризму виокремлюють: ФРН, Велику Британію, Францію, Нідерланди, Італію, Іспанію, Швецію, Швейцарію, Бельгію. Зростає відвідання з діловими цілями країн Східної і Центральної Європи. Популярна Європа для проведення різноманітних міжнародних виставок, ярмарок, конгресів. Міжнародні виставки і конгреси найчастіше проводять у Лондоні, Парижі, Страсбурзі, Ганновері, Давосі, Барселоні та ін. Після розпаду світової системи соціалізму утворилися великі туристичні потоки між цими країнами, а також з метою шопінгу. На цьому ґрунті стрімкий розвиток отримав в’їзний туризм у Польщі, Угорщині; виїзний у країнах колишнього СРСР. Нині значення шоп-туризму зменшилося.

Релігійний туризм. Європа – це здебільшого християнський світ, тому серед чисельних місць, що привертають паломників, виокремлюють християнські святині. Найбільшими центрами християнського паломництва є Рим із Ватиканом, Єрусалим. Щороку великий наплив туристів відчувають також інші відомі центри: Турін, Париж, Лурд (Франція), Брюгге (Бельгія), Фатіма (Португалія), Варшава (Польща), Монсеррат (Іспанія)[153].

Купально-пляжний туризм. У межах Європейського регіону сформувалося декілька рекреаційних районів приморського відпочинку. Головний з них – Середземноморський. Для нього властиво: переважання лінійної форми рекреаційного освоєння території (уздовж морського узбережжя), велика роль островів, підкреслена сезонність туристичних потоків із переважанням літнього (купального) сезону, створення здебільшого великих комплексів із високою концентрацією туристів. Водночас, у 1980-ті роки окреслилася нова тенденція формування невеликих за розмірами туристичних центрів, що більше відповідає потребам сучасного активного туризму і краще вписується у навколишнє природне середовище. З країн Середземномор’я за розмахом туристичної діяльності виокремлюється Іспанія, Італія, Франція, Греція. Головні райони міжнародного туризму в Іспанії – узбережжя Середземного моря, Канарські і Балеарські острови. Головний середземноморський туристичний район Франції – Лазурний берег (Французька Рив’єра) із загальновідомими морськими курортами Ніцца, Канн, Антіб. У Італії головний район середземноморського туризму – Італійська Рив’єра, що продовжує французьку, у Греції – острови Егейського моря. На один з найважливіших туристичних районів Середземномор’я перетворилося Адріатичне узбережжя Хорватії. Там знаходяться такі відомі морські курорти, як Дубровнік, Спліт. Усе популярнішими стають курорти Туреччини. Найвідоміший з них – Анталья.

Окрім середземноморського у Європі сформувалися ще два приморські туристичні райони. Один з них – на чорноморському узбережжі. Там збудовані великі курортні комплекси. У Румунії: Мамайя, Ефорія (околиці Констанци); у Болгарії – Златні Пясици, Дружба, Албена (околиці Варни), Слинчев Бряг, Несебир (околиці Бургаса); на Україні – узбережжя Криму (Євпаторія, Ялта та ін.), в Росії – Великі Сочі, Геленджик. Ще один приморський курортний район – узбережжя Північного і Балтійського морів. Там утворилося десятки курортів: Сопот (Польща), Кюлунгборн (Німеччина), Брайтон і Борнемут (Велика Британія), Сен-Мало (Франція).

Гірський туризм. Серед районів гірського туризму перше місце посідає Альпійський. Щороку його відвідують до 150 млн. чол. Серед найвідоміших гірсько-спортивних і гірськокліматичних курортів: Шамоні, Сен-Жерве (Франція), Давос (Швейцарія), Кортіна-д’Амперццо (Італія), Інсбрук (Австрія). Другий великий район гірського туризму охоплює гори Центральної Європи – Карпати, Судети і Родопи. Найвідоміші тут курорти: Оберхоф і Обервізенталь (ФРН), Закопане (Польща), Штрбскерово (Болгарія).

Утворилися у Європі і райони озерного туризму – Озерний край у центральній Фінляндії, Кашубське і Мазурське поозер’я у Польщі, Мекленбурзьке поозер’я у ФРН, озеро Балатон у Угорщині. В Альпах (Австрія, Швейцарія, Італія) популярним є відпочинок на гірських озерах.

Річковий круїзний туризм отримав найбільший розвиток на Дунаї, Рейні, Ельбі, Волзі.

Туризм в Європі має яскраво виявлену внутрішню регіональну спрямованість. В міжрегіональному туристичному потоці виокремлюються США. Властивою рисою європейського туризму є переважання потоків у меридіальному напрямку і концентрація туристів навколо Середньоземноморського басейну.

Не зважаючи на поступове скорочення частки Європейського регіону в міжнародній туристичній діяльності, активність європейського туризму забезпечує стійкі показники росту в’їзного туризму, а головне – чималі прибутки. Передусім ця активність виявляється в оновленні підприємств індустрії гостинності, розширенні сфери послуг, рекламних кампаніях, а також простоті перетину кордонів у межах цього регіону. Все це сприяє залученню туристів і активному використанню туристичних ресурсів європейського регіону.

 

Завдання для самоперевірки.

1. Назвіть туристичні макрорегіони і субрегіони світу, відповідно до районування UNWTO.

2. Історія походження назви Європа?

3. Що стало початковою точкою розвитку європейської культурно-історичної спільності?

4. Який період історичного розвитку зіграв важливу роль у розвитку Европи?

5. Зазначте межі Європейського мегаполісу, з чим пов’язана його назва «Блакитний банан»?

6. Оцініть рівень економічного розвитку Європейського макрорегіону?

7. Яке значення для Європи має Європейський Союз.

8. В чому полягає сутність і мета туристичної політики ЄС?

9. Назвіть основні структурні підрозділи ЄС, що координують туристичну політику

10. Які країни входять до ЄС?