Емісія банком власних боргових зобов’язань

 

До складу позичених ресурсів комерційного банку належать також грошові кошти, отримані від емісії власних боргових зобов’язань, зокрема банківських облігацій та векселів.

Облігація – це цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк і виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення. Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

Банк як емітент облігацій у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.

Відсоткові облігації – це облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.

Цільові облігації – це облігації, виконання зобов’язань за якими дозволяється товарами або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації – це облігації, що розміщуються за ціною, нижчою, ніж їхня номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить дохід (дисконт) за облігацією.

Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашення,

Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред’явника.

До переваг належать такі:

• облігація не тягне за собою втрату контролю над управлінням банку, оскільки облігації не дають їхнім власникам права брати участь у такому управлінні;

•проценти, які виплачуються за облігаціями, зараховуються на

збільшення валових витрат банку;

• власники облігацій (порівняно з акціонерами) мають пріоритет у задоволенні претензій за ними у разі ліквідації банку;

•за облігаціями виплачується фіксований розмір процента (якщо

інше не передбачено умовами емісії), що вигідно банку за умови зростання надалі розміру процента на грошовому ринку;

•термін погашення облігацій, як правило, більш тривалий,

вимірюється роками, тобто значно перевищує строки за міжбанківськими кредитами або залученими депозитами;

•банк-емітент може передбачити в умовах емісії можливість

конвертації банківських облігацій в акції.

До недоліків облігацій як джерела позичених ресурсів комерційного банку належать такі:

•емітент, щоб успішно розмістити облігаційну позичку, повинен

мати рейтинг, який забезпечує йому доступ до відповідного сектору грошового ринку. Інакше кажучи, емітент повинен бути прибутковою установою, мати постійний приплив «живих» коштів, фактично мати показники своєї діяльності, які підтверджують спроможність погашення облігацій;

•після емісії облігацій у результаті зміни ситуації на грошовому

ринку ставка позичкового процента може стати нижчою від визначеного процента виплат за облігаціями. У такому разі банк-емітент зазнає підвищених (порівняно з ринковими) витрат з обслуговування облігаційної позички;

•емісія облігацій пов’язана із суттєвими витратами, спричиненими

підготовкою до емісії, обслуговуванням та погашенням облігаційної позички. Публічна емісія облігацій на значні суми вигідна переважновеликим банкам. Для інших банків краще здійснювати емісію облігацій під конкретних покупців, уклавши з ними заздалегідь угоди про це. У такому разі можна дещо знизити витрати на емісію облігацій;

•чинним законодавством не допускається емісія облігацій для

формування і поповнення статутного капіталу банку, а також для покриття збитків, пов’язаних з банківською діяльністю;

•оскільки власники облігацій є кредиторами емітента цього виду

цінного папера, то їхні інтереси мають певним чином захищатися, насамперед майновою базою емітента, за рахунок якої можуть бути задоволені вимоги кредиторів.

Кошти, отримані банком за допомогою емісії облігацій, не належать до їхнього власного капіталу. Емітент облігацій повинен мати конкретну інвестиційну програму, під яку залучаються кошти. Без цього розмістити облігації дуже складно, оскільки вони не є інструментом простого залучення коштів і фінансування ризикових проектів.

Утримати у своєму обороті кошти від здійсненої емісії облігацій банк може і в інший спосіб. Для цього умови емісії мають передбачати можливість конвертації облігацій в акції відповідно до умов конверсійного привілею. Емісія конвертованих облігацій не є випуском облігацій для формування чи поповнення статутного капіталу. З метою збільшення статутного капіталу випускаються акції, на які й обмінюються конвертовані облігації. Конверсія ж є справою добровільною, тобто власник облігації вирішує самостійно, використати йому цю властивість конвертованих облігацій чи ні.

Іншим важливим способом формування позичених ресурсів банку шляхом випуску власних боргових зобов’язань є використання банківських векселів.

Банківський вексель – це вексель, за яким банк виступає платником (акцептантом) і має безумовні грошові зобов’язання перед векселедержателем сплатити визначену суму у визначений строк.

Банківський вексель може використовуватися для залучення вільних грошових коштів клієнтів. У такому разі він, на відміну від комерційного векселя, має депозитний характер, фактично виступає замінником банківського депозиту або ощадного сертифіката. Однак, на відміну від депозиту та ощадного сертифіката, банківський вексель може

бути використаний його власником як платіжний засіб, і мати обіг на ринку цінних паперів.

Відносини між банком-емітентом векселя та вкладником-покупцем складаються так: покупець звертається до банку і пропонує умови, за додержання яких він згодний придбати вексель. Якщо домовленість досягнуто, то клієнт вносить у банк грошові кошти в обмін на виписаний вексель. Після отримання векселя покупець або очікує строку його погашення, або за необхідності розраховується ним за власними зобов’язаннями.

З метою підвищення привабливості банківських векселів банки розміщують їх з дисконтом. Ідеться про те, що клієнт може за допомогою дисконтних векселів погасити свої боргові зобов’язання, причому за номінальною вартістю. В роботі з такими векселями зацікавлені підприємства, що мають неплатежі, оскільки використання поточних рахунків за наявності «картотеки неплатежів» доволі проблематичне. У банківській практиці трапляються випадки, коли банківські векселі використовуються для нетингу, тобто взаємної компенсації вимог і зобов’язань між банком та клієнтом.

Щодо недепозитних банківських опе­рацій, то тут все більшого розвитку за останні роки набувають так звані операції зі забалансового фінансування. Основними методами забалансового фінансування є:

— сек'юритизація активів;

— продаж позик;

— надання кредитних гарантій.

Сутність методу сек'юритизації активів полягає у трансфор­мації кредитів, наданих банкам, у відповідне недепозитне джере­ло залучення ресурсів шляхом випуску цінних паперів власного боргу. У загальному вигляді механізм здійснення сек'юритизації активів такий: банк за рахунок залучених раніше ресурсів надає клієнтам кредити обов'язково під реальну заста­ву. Надалі при виникненні потреби в залученні додаткових ре­сурсів банк об'єднує в єдиний пакет усі документи, що підтвер­джують внесення відповідних видів застави під надані клієнтам кредити. Потім банк здійснює випуск цінних паперів власного боргу (облігацій, векселів), забезпеченням яких виступає саме цей пакет заставних документів, що передається інвесторам разом з цінними паперами у момент здійснення їх продажу. В резуль­таті банк отримує можливість залучити ресурси на ринку за найменшою, порівняно з іншими джерелами, вартістю, оскільки його цінні папери забезпечуються реальною заставою. Отримані у такий спосіб у розпорядження банку кошти використовуються ним для надання нових кредитів і вкладень в інші доходні акти­ви. Погашення емітованих банком цінних паперів здійснюється за рахунок кредитних коштів, що повертаються після визначено­го терміну користування позичальниками-заставодавцями.

Сутність методу продажу позик полягає у здійсненні операцій з продажу права власності банку на якісні короткострокові креди­ти іншим банківським установам. Одним із найважливіших чин­ників, що спонукає банки застосовувати цей метод, є очікуване підвищення ринкової процентної ставки. У цьому разі здійснення продажу позик, наданих під діючу ставку, дозволить банку вже в найближчому майбутньому вкласти ресурси, отримані від прода­жу, в активи з більшою доходністю.

Одні з найпоширеніших забалансових недепозитних опе­рацій – це операції з надання кредитних гарантій банку. Кредитна гарантія — це забалансове зобов'язання банку, згідно з яким він погоджується за визначену плату гарантувати повернення кре­диту своїм клієнтом іншому банку або виконання умов контрак­ту, що був укладений між клієнтом банку та третьою особою.