Структура власності. Її типи, види і форми

Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою (рис. 3.9).

Історія розвитку власності

Первіснообщинна

Рабовласницька

Феодальна

Капіталістична

Рис. 3.9. Еволюція форм власності

Кожному етапу розвитку людського суспільства відповідає певна форма власності, яка відбиває досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, особливості привласнення засобів і результатів виробництва та основного суб'єкта, який концентрує права власності.

Власність існує у трьох основних формах: приватна, колективна, державна. На перших етапах розвитку людство протягом тисячоліть використовувало колективні форми власності, спочатку у формі племінної (матріархат, патріархат), а потім – общинної (сільська й міська колективна) власності. Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював той факт, що люди могли тільки спільно (колективами) добували засоби до існування, адже примітивність знарядь праці унеможливлювала виживання окремої людини в боротьбі з природою і спільно їх споживали. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя.Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності – приватної.

Горизонтально-структурний підхід визначає класифікацію економічних форм власності, а також її види і типи.

Умовами і критеріями означеної класифікації є рівень розвитку продуктивних сил, характер поєднання працівника із засобами виробництва, ступінь правочинностей суб'єкта на ресурси, результати й управління виробництвом, механізм розподілу доходу тощо.

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність – це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі.

Приватна власність поділяється на трудову і нетрудову.

Трудова приватна власність – приватна власність, яка формується за рахунок власної праці і для власних потреб. Джерело – переважно фізична праця. За формою – дрібнотоварна. Приклад: продукти городництва, фермерства.

Нетрудова приватна власність – формується у результаті присвоєння особою результату чужої праці. Це тип власності, що виражає привласнення матеріальних і нематеріальних благ різними суб’єктами права власності без відповідних витрат праці на їх створення. Приватний тип власності виступає як сукупність форм власності індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності(рис. 3.10).

Рис. 3.10. Сучасні форми приватної власності

Приватна власність в усіх її формах є потужним фактором розвитку суспільства, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу, інтерес до збільшення особистого, а отже, й суспільного багатства, надає йому економічну свободу вибору, певний статус у суспільстві, самоповагу, право успадкування, утверджує реальну майнову відповідальність тощо.

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.

Одноосібна (індивідуальна) власність – за якою людина одноосібно володіє і управляє об’єктами індивідуальної власності.

Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність має вигляд сімейної трудової власності (наприклад, фермерське, сімейне господарство).

Індивідуальний приватний власник може використовувати в господарстві й працю найманого робітника (постійно чи на сезонних роботах).

Партнерська власність є об'єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб. З метою здійснення спільної підприємницької діяльності кожний учасник партнерського підприємства зберігає свою частку внесеного ним капіталу чи майна у партнерській власності.

Корпоративна (акціонерна) власність – це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу – праця.

Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній ( рис. 3.11).

Рис. 3.11. Сучасні форми суспільної власності

Державна власність – це форма власності, за якої суб’єктом власності є держава чи її органи: Верховна Рада України, ради народних депутатів усіх рівнів і державні адміністрації адміністративно-територіальних одиниць.

Загальнодержавна власність – це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу.

Муніципальна (комунальна) власність – це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо) влади.

Колективна (спільна, групова) власність – спільна власність, передана державою чи іншими суб’єктами у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка використовується відповідно до чинного законодавства.

Спільна часткова власність характеризується тим, що утворюється шляхом об’єднання приватних часток майна, які вносяться її суб’єктами і використовується в їх спільних інтересах під єдиним управлінням та контролем. При цьому кожен суб’єкт такої власності має право на свою частку об’єкта власності та відповідну частку доходу, що є результатом функціонування спільної власності.

Спільна сумісна власність є та, за якої її об’єкти не поділяються на окремі частки і його присвоєння здійснюється усіма її суб’єктами на рівних правах. Дохід від господарського використання такої власності розподіляється або в рівних частках, або залежно від трудового вкладу. Прикладом цього типу власності є сімейна власність.

Кооперативна власність – це об'єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Власність кооперативу формується в результаті об'єднання майна, грошових внесків його членів і доходів, одержаних від їхньої спільної трудової діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на управління та дохід, який розподіляється відповідно до внесеного паю і трудового вкладу членів кооперативу. Розрізняють такі види кооперативів: сільськогосподарські, кооперативи у сфері виробництва і послуг, споживчі.

Власність громадських та релігійних об'єднань створюється за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи організацій або шляхом передачі державного майна в їх користування. Суб'єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства, церкви та інші громадські організації.

Змішана власність поєднує різні форми власності – приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб'єктів (рис. 3.12).

Рис. 3.12. Сучасні форми змішаної власності

Інтелектуальна власність – система економічних відносин, що виникають з приводу привласнення результатів творчої та інтелектуальної діяльності людини, а також з приводу економічних форм їх реалізації.

Закон України “Про власність” від 1994 року декларує 4 форми власності в Україні:

1 ) індивідуальна (особиста і приватна) – особиста власність;

2) колективну (спільну) – власність орендованих підприємств, власність кооперативу, власність громадських організацій;

3) державна – загальнодержавна власність, комунальна власність, власність державних підприємств;

4) власність іноземних держав, спільних підприємств, іноземних громадян – спільні підприємства, власність іноземних юридичних осіб, власність іноземних держав та міжнародних організацій для здійснення дипломатичних місій.