Власність як економічна категорія

Власність займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці (рис. 3.5).

Головним об’єктом привласнення в економічній системі є привласнення засобів виробництва і його результатів.

Варто зауважити, що категорія "привласнення" породжує свій антипод – категорію "відчуження".

Відчуження – це позбавлення суб'єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об'єктом власності.

 

 

Рис. 3.5. Місце власності в економічній системі

 

Привласнення і відчуження – парні категорії, які існують одночасно як єдність протилежностей. Привласнення певного об'єкта власності одним суб'єктом одночасно означає відчуження його від іншого суб'єкта. Якщо один суб'єкт заявив, що “ це моє”, це все одно, що він сказав іншим суб'єктам: “ Це не ваше”.

Власність розглядають у двох аспектах: економічному та юридичному.

Власність з економічного погляду – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Власність як юридична категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об’єктами власності через систему юридичних законів і норм.

Юридичний аспект власності реалізується через право власності.

Право власності – це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осі, які складаються між ними з природу привласнення й використання об’єктів власності.

Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними право чинностями – володіння, користування і розпорядження. Це так звана тріада власності.

Об'єкти власності – це все те, що можна привласнити чи відчужити (рис. 3.6).

		Об'єкти власності
	Засоби виробництва в усіх галузях народного господарства Нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об'єкти, багаторічні насадження тощо) Природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо Предмети особистого споживання та домашнього вжитку Гроші, цінні папери, дорогоцінні матеріали та вироби з них Інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп'ютерні програми, технології тощо) Культурні та історичні цінності Робоча сила

 

 

Рис. 3.6. Об'єкти власності

Суб'єкти власності – це персоніфіковані носії відносин власності (рис. 3.7).

		Суб'єкти власності
	Окрема особа (індивідуум) – людина як носій майнових і немайнових прав та обов'язків Юридичні особи – організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм Держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування) Декілька держав або всі держави планети

 

Рис. 3.7. Суб'єкти власності

Через суб'єкти та об'єкти власності виявляються відносини власності. Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин (див рис. 3.8).

 

 

 

Рис. 3.8. Система відносин власності