Методи розрахунку трансфертних цін

 

Для цілей бюджетування використовується метод розподілу джерел коштів та вкладень і встановлення різного рівня трансфертних цін залежно від виду джерел ресурсів і вкладень.

Поділ активів і пасивів банку на шість груп терміновості (від короткострокових до довгострокових) з напрямами на гривневі та валютні блоки:

1 група	до 1 місяця;
2 група	від 1 до 3 місяців;
3 група	від 3 до 6 місяців;
4 група	від 6 до 9 місяців;
5 група	від 9 до 12 місяців;
6 група	понад 1 рік.

Трансфертна ціна за групою строковості розраховується як середня вартість пасивів за групою, збільшена на різницю між середньою прибутковістю активів та середньою вартістю пасивів, скорегованих на коефіцієнт "К".

ТЦ=ЦП+(ЦА-ЦП) * К,

де ТЦ – трансфертна ціна;

ЦП – ціна пасивів;

ЦА – ціна активів;

К – коригуючий коефіцієнт, що визначає частку маржі підрозділу, який залучає кошти.

 

Трансфертна ціна для кожного окремого продукту має фіксуватися в момент його створення (або надання кінцевому (зовнішньому) клієнту, або отримання від такого клієнта) і залишатися незмінною протягом усього строку дії цього продукту, за винятком продуктів з плаваючими ставками, де трансфертна ставка переглядається під час перегляду клієнтської (номінальної) ставки.

Центри прибутку, що належать до торгової діяльності, здійснюють операції (створюють продукти) на зовнішніх щодо банку ринках у межах лімітів, установлених комітетом з управління активами і пасивами. Кошти для проведення торгових операцій центри прибутку торгової діяльності продають або купують у центрі прибутку діяльності з управління активами і пасивами, який здійснює управління ліквідністю, на підставі внутрішнього дилінгу. З цією метою казначейство встановлює відповідні ціни.

Внутрішні дилінгові ціни для торгової діяльності можуть установлюватися з урахуванням закладення додаткової маржі для фінансування управління ризиком ліквідності, яке здійснюється відповідними центрами прибутку діяльності з управління активами і пасивами.

Центри відповідальності, що здійснюють діяльність з управління активами і пасивами, проводять операції з внутрішньої (умовної) купівлі-продажу коштів (для комерційної діяльності) та внутрішнього дилінгу (для торгової діяльності), операції на відкритих ринках з метою управління активами і пасивами, у тому числі з метою управління ліквідністю, а також операції, пов'язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю. Розрахунок прибутковості та ефективності роботи центрів прибутку, що здійснюють діяльність з управління активами і пасивами, визначається з використанням системи трансфертного ціноутворення. Прибутковість центрів прибутку діяльності з управління активами і пасивами може встановлюватися на рівні беззбитковості.

Комітет з управління активами і пасивами відповідно до прийнятих політик і процедур затверджує трансфертні ціни для центрів прибутку комерційної діяльності та внутрішні дилінгові ціни для центрів прибутку торгової діяльності, ураховуючи потреби управління ліквідністю і управління процентним, валютним та іншими ринковими ризиками комерційної діяльності. Трансфертні ціни для комерційної діяльності зазвичай розраховуються фінансовою службою, а для торгової діяльності – казначейством у момент купівлі-продажу ресурсів з урахуванням цілей управління ліквідністю та управління активами і пасивами, а також відповідно до політики і процедур, установлених комітетом з управління активами і пасивами.

Ринковим орієнтиром установлення трансфертних цін можуть бути ставки за операціями з купівлі-продажу ресурсів на міжбанківському ринку, облікова ставка Національного банку, ставки за операціями з розміщення ОВДП на первинному або вторинному ринку тощо. Найкращим методом установлення трансфертних цін є методи, що орієнтовані на ринкові індикатори.

Банківська установа втрачатиме конкурентоспроможність, якщо трансфертні ціни за кредитами для клієнтів будуть установлені за вищими ставками, ніж їх пропонує ринок. І навпаки, ставки за депозитами не можуть бути нижчими від середньо-ринкових.

Трансфертні ціни доцільно диференціювати за строками, валютою продукту, іншими факторами. Деякі однорідні продукти можуть групуватися. У такому разі трансфертна ціна застосовується відповідно до групи (пулу) продуктів.

Трансфертна ціна може встановлюватися таким чином, щоб розподіляти процентну маржу між певним центром прибутку і центром прибутку діяльності з управління активами і пасивами казначейства. З цією метою може виділятися комерційна маржа і маржа, що пов'язана з невідповідністю строків, ставок та валют активів і пасивів (трансфертна маржа).

Трансфертна ціна дає змогу розділити маржинальний дохід між центром-покупцем і центром-продавцем ресурсів відповідно до їх внеску в загальний прибуток банку. Процентні ставки повинні відбивати реальну вартість ресурсів для банку. Відповідно, механізм ціноутворення на депозитні інструменти передбачає необхідність постійного відстежування комітетом з управління активами і пасивами стану ліквідності банку та вартості залучення ресурсів. Проценти, сплачені клієнтами, повинні бути не вищими від ставки bid на ресурси, що діє у банку.

Відповідно, профіт-центр — депозитний підрозділ може отримати дохід тільки за умови залучення ресурсів за ставками нижчими, ніж ставка bid.

Під ставкою bid розуміємо ціну придбання ресурсів у профіт-центрі. Відповідно ставка offer — ціна продажу ресурсів профіт-центрами. Спред між ставками bid і offer використовується казначейством банку для покриття витрат на підтримку обов'язкових ліквідних резервів.

Як правило, у практиці вітчизняних банків ставка offer установлюється на рівні середньої міжбанківської ставки. З огляду на це ставка bid, за якою кошти купуються у профіт-центрів, має бути нижчою від міжбанківської ставки для депозиту певної строковості на величину вартості підтримання ліквідності.

Комерційна маржа – це різниця між трансфертною ціною певного продукту та відповідною ціною цього продукту для клієнта.

Трансфертна маржа – це маржа діяльності з управління активами і пасивами, яка розраховується як різниця між трансфертними цінами умовно придбаних та проданих ресурсів певного типу (за валютою, строком погашення тощо).

Базисом трансфертних цін, таким чином, є ринкова вартість ресурсів із надбавками за компенсацію ризику ліквідності та додержання регулятивних нормативів, установлених НБУ. Такий підхід до системи трансфертного ціноутворення ґрунтується на припущенні, що розміщення залучених ресурсів забезпечить щонайменше ринковий рівень дохідності.

Із запровадженням трансфертного ціноутворення як одного із основних елементів управлінського обліку банк отримує дієвий механізм розподілу процентної маржі за всіма операціями. Це уможливлює об'єктивну оцінку результатів роботи підрозділів

Процедури трансфертного ціноутворення включаються до прикладних програмних продуктів. Трансфертні ставки мають реєструватися та зберігатися з моменту створення продукту (рахунку, залишку або контракту). Після цього система повинна нараховувати трансфертні (внутрішні) доходи (витрати) на регулярній основі (доцільно щодня) та робити розрахунок процентної маржі для продукту.

Комітетом з управління активами і пасивами встановлюються відповідні ліміти для центрів відповідальностіторгової діяльності, а також ліміти ліквідності й інші внутрішні ліміти залежно від принципів управління ризиками, мети, стратегії діяльності банку та інших факторів.

Якщо в структурі діяльності з управління активами і пасивами виділяється окремий центр прибутку для управління інвестиціями в основні засоби та нематеріальні активи (непоточні активи), на нього умовно відносяться всі непоточні активи банку. Надалі ці активи розподіляються між усіма центрами відповідальності шляхом умовного їх продажу (фінансового лізингу) за спеціальними трансфертними цінами.

Основні цілі і завдання трансфертного ціноутворення згрупуємо за двома основними напрямами організації управлінського обліку:

1. Забезпечення ефективного механізму управління ліквідністю і розривами за термінами залучення-розміщення ресурсів:

– залучення-розміщення міжбанківських кредитів;

– оптимізація співвідношення ціна-строковість за залученими ресурсами.

2. Управління прибутковістю підрозділів і структурою активів-пасивів:

– розрахунок вартості ресурсів, що їх використовують підрозділи банку;

– оптимізація структури джерел фінансування активних операцій і вартості ресурсів;

– ефективний контроль за всіма фінансовими потоками банку;

– розрахунок і оцінювання ефективності діяльності підрозділів банку з урахуванням фактичної вартості ресурсів;

– порівняння прибутковості підрозділів банку.

Зауважимо, що розподіл трансфертних доходів, витрат має віртуальний характер, і вони враховуються в розрахунку бюджетного прибутку центрів витрат банку.

За економічною сутністю система трансфертного ціноутворення уможливлює управління мотивацією діяльності як підрозділів-донорів, так і підрозділів-реципієнтів.