Інформація як ресурс управління економікою

Ключовою ланкою в ринковій економіці є інформованість керівного й адміністративно-управлінського апарату, створення інформаційного сервісу для осіб, які приймають рішення (ОПР), збільшення інтелектуально­го продукту, виробленого суспільством. Інформація є продуктом творчих сил людства. Вміле використання її сприяє науково-технічному прогресу.

Інформаційна сфера діяльності людини давно стала визначальним фактором розвитку економіки, техніки, науки. За даними ЮНЕСКО, більше половини зайнятого населення розвинених країн бере особисту участь у проце­сах виробництва і поширення інформації (у США — 56% загальної кількості працюючих), до половини національ­ного продукту цих країн пов'язано з інформаційною ді­яльністю суспільства.

Чисельність службовців, які займаються інформацій­ною діяльністю, є одним із показників рівня інформати­зації суспільства. Це виробники, оброблювачі, розпов­сюджувачі інформації, персонал, який обслуговує ЕОМ. Інформатизація суспільства стає однією з визначальних сторін сучасного господарського життя. Інформація пе­ретворилася на найважливіший ресурс суспільства, стала невід'ємною складовою господарської діяльності на всіх рівнях. Це такий самий принциповий фактор розвитку, як сировина й енергія. На схемі показано перетворення вхідних ресурсів на товари, продукцію, послуги.

Праця, матеріали, енергія, капітал, інформація

-

Вхідні ресурси

>

Виробництво (господарська діяльність)

>

Товари, продукція, послуги

 

Схема. Перетворення вхідних ресурсів на товари. продукцію, послуги.

 

У процесі господарської діяльності (виробництва) ре­сурси перетворюються на продукцію (послуги). Капітал використовується для закупівлі матеріалів, енергії, бу­дівництва складальних ліній. Матеріали, енергія, праця використовуються в процесі виробництва продукції.

Ресурси інформації використовуються безупинно для зв'язку і координації кожної фази процесу перетворення. Наявність великої кількості видів інформації, різно­манітність її джерел потребують застосування нових ІТ (НІТ). ІТ, що поєднують у собі технічні можливості обчис­лювальної техніки, засобів зв'язку, інформатики, спрямо­вуються на збирання, накопичення, оброблення, аналіз, доставку інформації споживачам — ученим, інженерам, менеджерам, керівникам нижчої ланки управління. За допомогою ІТ здійснюють автоматизацію рутинних опера­цій управління, підготовку аналітичної інформації для прийняття управлінських рішень, а також забезпечують нові види інформаційного обслуговування.

З переходом від ручних способів збирання, реєстрації, оброблення, передачі інформації до автоматизованих принципово змінилося ставлення управлінського персо­налу до інформації.

Необмежені можливості в оперуванні інформацією за допомогою ЕОМ дали змогу перетворити її на ресурс, від стану якого залежить розвиток економіки будь-якого об'єкта і країни загалом. Поряд з енерго- та фондоозброє­ністю потрібна інформаційна озброєність, що визначає ступінь застосування прогресивних технологій.

Інформаційні ресурси є продуктом інтелектуальної ді­яльності найбільш кваліфікованої і творчо активної час­тини працездатного населення. Надійність, своєчасність й ефективність інформації відіграють особливе значення. Інформаційне неуцтво призводить до банкрутства.

Перехід до без паперової технології в управлінні дасть змогу на основі оброблення науково-технічних, патен­тних, кон'юнктурних, економічних відомостей одержати інформацію, яка може стати основою для вироблення ро­зумної та ефективної стратегії управління.

З упровадженням НІТ виникла інформаційна індус­трія, а паралельно з нею почала розвиватися інформацій­на економіка (бізнес), пов'язана з продажем інформації, програмного забезпечення (ПЗ), наданням обчислюваль­них послуг, передачею інформації.

Можливості освоєння інформаційних ресурсів, більш повного їх використання в інтересах управління залежать від застосування засобів інформатики, проникнення НІТ в усі сфери та рівні управління.

Особливе значення мас здатність інформації перетво­ритися в процесі оброблення на нові знання, які можуть бути використані для прийняття управлінських рішень і поповнення знань управлінського персоналу.

Інформацію неможливо відокремити від використан­ня, вона прагматична за своєю природою. Тому, щоб вона стала реальним засобом прискорення економічного роз­витку, необхідно виходити не з виробництва, а зі спожи­вання інформації. Можливості ефективного використання її значно підсилюють автоматизоване оброблення, збере­ження, пошук даних.

Управління господарською діяльністю потребує такої інформації:

— прогнозування ринкових процесів;

— відхилення від планових показників для прийняття оперативних рішень;

- науково-технічної інформації, яка містить нові нау­кові знання, інформацію про винаходи, технічні новинки своєї фірми та фірм-конкурентів.

Процес управління у будь-якій організації полягає в реалізації функцій, які взаємодіють між собою та форму­ють єдиний процес, тобто безупинний ланцюг взаємоза­лежних дій.

Обсяг управлінської роботи має бути розподіленим. Розподіл по горизонталі передбачає розміщення кон­кретних керівників на окремих посадах (на чолі окремих підрозділів). Наприклад, начальник фінансового відділу, начальник виробничого відділу, начальник служби мар­кетингу. Горизонтально розподілена управлінська робота має бути скоординована по вертикалі — за рівнями управ­ління: низовий (операційних керуючих — майстри); ке­рівників середньої ланки (начальник відділу, директор фі­лії); керівників вищої ланки (президент, віце-президент, голова ради).

Кожному рівню управління необхідна інформація, яка здобувається і розповсюджується в процесі комунікацій (зв'язку), переміщується всередині організації з рівня на рівень: по спадній, тобто з вищих на нижчі рівні; по ви­східній (від нижнього до вищого). Крім того, організація потребує горизонтальних комунікацій для координації завдань і дій.

У керівника кожного рівня існують свої потреби в ін­формації. Він повинен уміти оцінити якісний та кількісний аспекти своїх інформаційних потреб, знати інформаційні потреби своїх начальників, колег і підлеглих. Інформа­ційні потреби залежать від цілей керівника, прийнятих ним рішень, показників оцінки результатів своєї роботи (його відділу, підлеглих). У процесі інформаційного обмі­ну він повинен визначити такі поняття, як "занадто бага­то" і "занадто мало" (збільшення кількості інформації не обов'язково підвищує якість рішень). Вхідні дані треба "фільтрувати", відкидати непридатну для справи і зали­шати тільки придатну (релевантну) інформацію — дані, що стосуються конкретних проблем, людини, мети та пе­ріоду часу, "просіяні" для конкретних моделей, цілей, проблем і ситуацій, періоду часу.

Розвиток товарно-грошових відносин в інформаційній діяльності в Україні передбачений законодавчо. У Законі України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. закріплено право громадян на інформацію, сформовано правові засади інформаційної діяльності. Відповідно до нього інформація с об'єктом права власності громадян, організацій та держави. Основою інформаційного суверенітету України є на­ціональні інформаційні ресурси — вся інформація незалежно від змісту, форм, часу і місця створення. Головни­ми напрямами та способами державної інформаційної політики є:

— створення національних систем і мереж інформації;

— забезпечення ефективного використання інформації;

— сприяння постійному відновленню, збагаченню та збереженню національних інформаційних ресурсів;

— міжнародне співробітництво у сфері інформації.

— Закон України "Про захист інформації в автоматизо­ваних системах" встановлює основи регулювання право­вих відносин стосовно захисту інформації в автоматизова­них системах за умови дотримання права власності грома­дян та юридичних осіб на інформацію і права доступу до неї, права власника інформації на її захист й обмеження доступу до неї.