Пріоритетом державної політики була турбота про землеробство, а отже – турбота про державну казну.

- мита – дуже розповсюджені, особливо внутрішні, до 17-18 ст.

Індустріальний розвиток починається з другої половини 18 ст. і закінчується приблизно 70-ми роками ХХ століття.

Після 70-х років ХХ століття починається постіндустріальний розвиток.

Кінець 18 – 19 століття характеризуються колосальним зростанням виробництва, формуванням нової фінансової системи держави, яка переходить від політики невтручання в економічне життя до фінансування окремих галузей і підприємств. Держава перетворюється на великого споживача, підприємця, кредитора і позичальника, що приводить до значного зростання видатків держави. Доля держави у ВВП розвинених країн світу у цей період перевищує 50%.

1) Значно змінюється податкова система держави. Якщо за часів феодалізму основними податками були поземельні, то в індустріальному суспільстві провідну роль відіграють вже податки на доходи. Відбувається диференціація доходів – заробітна плата, рента, доходи від власності, тощо. З’являється принципово новий вид платника податків – вільний, незалежний громадянин, що отримує доходи від вкладання власної праці.

Формуються три основних види податків: податки на доходи, податки на капітал і податки на споживання. Основною формою оподаткування доходів виступає податок з доходів фізичних осіб. Майнові податки поступово втрачають свою значимість. Значні зміни торкнулися системи непрямого оподаткування. З початку існувало різко негативне ставлення до непрямих податків. А. Сміт вважав що непрямі податки зменшують можливості капіталіста у накопиченні капіталу. Він закликав до максимального зменшення таких податків. Згодом, ближче до ХХ століття, непрямі податки значно зростають і стають основою доходів бюджетів різних рівнів. У 20-х роках ХХ століття вводиться податок з обороту, який дозволив відмовитися від великої кількості акцизів на товари широкого попиту.

2) До податкової системи включаються внески на соціальне страхування, розвивається система державного соціального страхування. Так звані «соціальні податки» в різних країнах становлять від 8 до 30% всіх податків.

3) В індустріальний період з’являється державний бюджет, як документ, що затверджується парламентом. В конституціях країн визначаються бюджетні права адміністративно-територіальних одиниць і формується бюджетна система. Але практично з перших років бюджет має хронічно дефіцитний характер. Державний борг став постійною складовою державних фінансів. А управління державним боргом стало постійною видатковою статтею державних бюджетів.

4) Із загостренням соціальних і демографічних проблем виникає необхідність у державному фінансуванні соціальної сфери.

1883р. – урядом Бісмарка у Німеччині встановлюються витрати на страхування від хвороби. В Англії та у Франції на початку ХХ століття виплачуються пенсії по хворобі, сирітстві, вдівстві, тощо. У США у 1930 – 1933 роках з бюджету фінансуються суспільні роботи для зменшення безробіття, а у 1935 році приймається Акт про соціальне забезпечення.

5) Значно зростають витрати держави на освіту. За державний кошт фінансується система загальної середньої освіти

6) Створюється та активно розвивається фінансова система держави. Поряд з державними фінансами створюється сфера мікрорівня. Розвиваються фінанси підприємств та фінанси домогосподарств.

7) Процеси інтернаціоналізації та інтеграції економічного життя, розширення інтересів економічних суб’єктів за межі однієї території, призвели до створення торгових, політичних та митних союзів. Відбувається часткове передання економічних інтересів на користь союзу, часткова втрата суверенітету.

Постіндустріальний розвиток - 70-ті роки ХХ століття – по теперішній час.

Відбувається подальше розширення світового господарства. Включаються нові країни, регіони, з’являються нові галузі виробництва. Поглиблюється міжнародний розподіл праці.

У зв’язку із розширенням ринків збуту та сфер прикладання капіталу поступово відбувається глобалізація світової економіки.

Фінансова глобалізація відображає процес руху фінансових ресурсів за межами державних кордонів. Окрім безпосереднього руху фінансових ресурсів, фінансова глобалізація охоплює також сукупність відносин, що пов’язані з формуванням, акумулюванням і використанням фінансових ресурсів, незважаючи на існування державних кордонів.

Починаючи з 90-х років ХХ століття у світовому економічному розвитку чітко простежуються нові тенденції, що значно вплинули на створення сучасної глобальної фінансової архітектури. Основними з них є такі:

- Швидке зростання зовнішньої торгівлі в порівнянні з обсягами виробництва. Об’єктами зовнішніх відносин почали виступати не тільки товари та послуги, а й фактори виробництва, включаючи грошовий капітал та робочу силу.

- Розвиток міжнародної транспортної системи. Виникнення транснаціональних транспортних систем пришвидшує перевезення вантажів, підвищує ефективність виробництва і торгівлі, а також полегшує переміщення робочої сили між країнами та континентами. Скорочення часу обороту товарів призводить до значної економії коштів, а також збільшує вільні фінансові ресурси.

- Революція в інформаційній сфері, зокрема розповсюдження Інтернету. Сучасні методи передачі інформації інтенсифікували всі види міжнародних зв’язків, у тому числі економічні і фінансові.

Сучасний постіндустріальний світ формується як відносно замкнута господарська система, елементи якої взаємодіють насамперед із тими країнами і регіонами, що вже досягли, чи здатні в недалекому майбутньому досягти аналогічного рівня технологічного й економічного прогресу.

Починаючи з середини 80-х років ХХ століття у більшості країн світу відбуваються зміни політичної надбудови та фінансово-економічного курсу. Змінюється структура світової і національних фінансових систем. Державні фінанси, що були найважливішою сферою економічних відносин в індустріальній економіці, поступаються своїм місцем на користь фінансового ринку та ТНК. З середини 80-х років до кінця ХХ століття кількість ТНК зросла з 7 до 40 тисяч, при цьому 50 ТНК нині контролюють 70% світової торгівлі, а 400 корпорацій – половину всіх прямих капіталовкладень.

В сфері державних фінансів країн світу спостерігається тенденція до уповільнення темпів зростання одержавлення ВВП. За рахунок державних фінансів в більшості країн світу вирішуються такі завдання:

1) зменшення диспропорцій в розвитку регіонів, фінансове вирівнювання

2) фінансування за рахунок бюджетних коштів сфери охорони здоров’я, широке розповсюдження державної системи охорони здоров’я;

3) розв’язання соціальних проблем, пов’язаних з природним старінням населення і забезпеченням пенсіонерів. У видатках сучасних бюджетів зростає частка соціальних виплат, що в деяких випадках знижує конкурентоспроможність національних товарів на світовому ринку.

Глобальний фінансовий ринок пришвидшує обертання фінансових ресурсів та збільшує обсяги міжнародних фінансових потоків. Так у 2010 році щоденний обсяг угод, укладених на світовому фінансовому ринку, коливається в межах 3-5 трлн. дол. Переміщення величезних мас капіталів значно впливає на стан національних економік, особливо країн, що розвиваються та трансформуються. Причому деструктивний вплив на економіку справляє не тільки відтік капіталу, а й масований приплив у країну іноземного капіталу, орієнтованого лише на отримання високих прибутків (спекулятивного капіталу). В середньому лише 15% угод на валютному ринку пов’язано з експортом, імпортом та довгостроковим обігом капіталу. Решта носять суто спекулятивний фінансовий характер. Взагалі, постіндустріальні економіки стають взаємозалежними, відбувається їх віртуалізація, підвищується ризик дефолтів та фінансових крахів.

Інформаційні технології знижують до мінімуму витрати на здійснення операцій та ціну входу на глобальні фінансові ринки, усуваючи тим самим перешкоди для всякого відокремлення цих ринків. Формування єдиних загальносвітових ринків у фінансовій сфері ставить на порядок денний питання про виникнення глобальних монополій, як наслідок фінансової глобалізації. Сьогодні міжнародне переміщення капіталу на 70 – 80% зосереджено в розвинутих країнах. Експорт капіталу став потужним фактором подальшого поглиблення фінансової глобалізації.

Інтеграційні процеси в економіці, глобалізація фінансового ринку ведуть до стирання державних кордонів, до послаблення державного суверенітету у фінансовій сфері. Постає необхідність введення нових правових норм, що регулюють відносини в сфері фінансів. Починає формуватись глобальна правова система, з’являються нові міжнародні джерела права (наприклад Директиви ЄС), що мають пріоритетність перед національним законодавством у фінансовій сфері. Отже проявляються тенденції до перенесення частини державних функцій по регулюванню валютно-фінансової сфери на наддержавний рівень. Розвиток процесів глобалізації підштовхує держави до все більшої координації своєї політики в інших галузях.

Фінансова глобалізація є багатогранним процесом, який відзначається як позитивним, так і негативним впливом на розвиток людства. Вона неоднозначно впливає на різні країни залежно від ступеня їхньої економічної розвиненості та політичного впливу в світі. Основними небезпеками фінансової глобалізації є такі:

- небезпека глобальних фінансових криз

- небезпека підриву суверенітету країн із невисоким рівнем розвитку з причини боргової та іншої фінансової залежності.

- можливе підпорядкування країн з невисоким рівнем розвитку більш розвинутим країнам (політична залежність)

- подальше поглиблення розшарування країн світу за рівнем економічного розвитку;

- фінансиалізація культурних та інших нематеріальних цінностей.

В економіках країн світу відбувається подальша інтелектуалізація технологічних укладів, зростає роль людського фактора та інтелектуальної еліти. Впроваджуються інновації в бюджетній та податковій політиці, направлені на підвищення конкурентоспроможності країни на світовому ринку.