Теорії розвитку статевої ідентичності

У психології по-різному розглядали співвідношення чоловічого і жіночого в психологічному портреті людини. По-перше, маскулінність (мужність) і фемінінність (жіночність) протиставлялися і розумілися дихотомічно: або одне, або інше. По-друге, ці якості розглядалися як полюси одного континууму: те, що відводить від мужності, автоматично наближає до жіночності. Так само була побудована шкала № 5 опитувальника ММРІ. По-третє, вони можуть розглядатися як незалежні автономні вимірювання, і кожна людина може містити у собі деякі маскулінні й деякі фемінінні ознаки. Тому хоча біологічних статей існує всього дві, психологічних варіацій статеворольової ідентичності спостерігається набагато більше.

Психологія останніх років орієнтується на змішані моделі статеворольової поведінки. Так, Сандра Бем виділила 8 типів статеворольової поведінки, по 4 для чоловіків і жінок. Маскулінні чоловіки нечутливі, енергійні, честолюбні і вільні. Маскулінні жінки наділені сильною волею, схильні змагатися з чоловіками і претендувати на їх місце у професії, соціумі, сексі. Фемінінні чоловіки чутливі, цінують людські стосунки і досягнення духу, нерідко належать до світу мистецтва. Фемінінні жінки – це вже архаїчний тип абсолютно терплячої жінки, що охоче погоджується бути “фоном” у житті близьких людей, характеризуються витримкою, вірністю і відсутністю егоїзму.

Андрогінні чоловіки поєднують у собі продуктивність і чутливість, нерідко вибираючи гуманні професії лікаря, педагога і т. д. Андрогінні жінки здатні вирішувати цілком чоловічі задачі, використовуючи жіночі засоби (гнучкість, комунікабельність). Андрогінність – швидше ознака високої життєстійкості їх володарів, які нерідко успішно самореалізуються і в сім’ї, і в роботі. Нарешті, недиференційовані чоловіки і жінки характеризуються швидше нестачею лібідо в широкому значенні слова і страждають від браку життєвих сил.

Як же з’являються і закріплюються ознаки психологічної статі? Різні теорії розглядали цей процес з різних сторін.

1. Психоаналіз в основному розвивав погляд З. Фрейда на природу жінок, який полягав у тому, що жінка – це чоловік, позбавлений пеніса. Тому свою енергію жінка витрачає на те, щоб оволодіти пенісом в доступній їй формі – через приниження чоловіка або встановлення над ним контролю. Позитивного визначення жіночності Фрейд (як, втім, і багато інших психологів-чоловіків) не давав. Звідси – протиставлення статей і вічна боротьба між ними.

К. Хорні, яскрава представниця психоаналізу, вважала, що причиною недовір’я між статями (наявність якого сумніву не піддається) є розчарування у надіях на щастя і любов, проекція страхів залежності, позбавлення батьківської любові, що виникає у дитинстві. Конфлікти раннього дитинства можуть призводити до того, що у дівчинки, травмованої розчаруванням у батькові й ревнощами до матері, може виникнути бажання “віднімати” у чоловіка, а не одержувати. Тобто подавлення агресії проти чоловіків призводить до порушення жіночності, що виражається найчастіше або в явищі фригідності як відторгнення чоловіка, або в агресії відносно нього.

К. Хорні, втім, вельми критично ставилася до багатьох постулатів класичного психоаналізу, підкреслюючи паралель ряду його положень “типовим уявленням хлопчиків про дівчаток” [14].

Підсумком взаємного пристосування статей, згідно з К. Хорні, може бути не любов і прихильність, а лише пом’якшення антагонізму та співіснування.

Аналізуючи причини протиставлення статей, психоаналіз апелює до культурних джерел, які відображали амбівалентність ставлення до жінки: так, Єва утворилася з ребра Адама, народжувати треба в муках тощо. Чоловічий страх (також початковий) вкорінений у сексі, оскільки чоловік боїться втратити сексуально привабливу жінку й тому повинен її контролювати, тримати її в рабському стані (та, що дає життя, може і відняти його).

У первісних племенах існувала впевненість у впливові жінок на чоловічі геніталії й позбавлення їх сили (страх кастрації), що також призводило до підкорення жінок. Крім того, у самців вища сексуальність, ніж у самок, що робить чоловічі особини залежними від жіночих [7; 16].

І, нарешті, прагнення до смерті в психоаналізі іноді розглядається як прагнення возз’єднатися з матір’ю. Таким чином, вимальовуються реальні мотиви боротьби за владу між статями, засновані на конфлікті між самовіддачею і самозбереженням.

Істотним кроком у розвитку психоаналітичних уявлень на глибинні основи стосунків чоловіків і жінок стало введення К.Г. Юнгом понять аніми й анімуса – несвідомих образів жінки у душі чоловіка й чоловіка в душі жінки, що є узагальненим уявленням про протилежну стать та полегшує контакт з нею за допомогою неусвідомленого “пізнання” [16].

2. У біхевіоризмі (теорії соціального научіння) прийняття статевої ролі розглядається як результат набування навичок, підкріплюваних заохоченням, наслідуванням, вибором моделі поведінки.

Маленькі дівчатка й хлопчики вже, як правило, мають особливості творчості й поведінки відповідно до статі, за якими можна проводити діагностику тенденцій статеворольової соціалізації. Так, ще Е. Еріксон відзначав, що дівчатка частіше малюють щось завершене, замкнуте, яке має внутрішню область; в їх малюнках переважають кола – це може бути озеро, сонце, причому внутрішній простір завжди заповнений [15]. Це відповідає переважанню внутрішніх процесів і змін над зовнішніми. У хлопчика ж малюнки містять загострені (фалічні) фігури: башти замку, олівці, які, як правило, обернуті в зовнішній простір. Ця відмінність відповідає психологічному призначенню чоловічої і жіночої статі, яке у чоловіків полягає в інструментальному ставленні до світу, активній і завойовницькій поведінці, а у жінок – у спогляданні, сприйнятті, вбиранні, переробці внутрішнього змісту. Діти також по-різному граються: для хлопчиків типова дія гри відбувається явно, в зовнішньому плані – це аварія, катастрофа, війна, будівництво тощо. Для дівчаток же найголовніше трапляється всередині; звідси інтерес до того, що відбувається всередині побудованого будиночка, в замку, оточеному ровом, в каструлі, що стоїть на вогні, і т. п.

Матері інтуїтивно заохочують активність маленьких хлопчиків, прагнення до суперництва й досягнень. Водночас вимоги до дівчаток мають інший зміст: рідше пред’являються заборони на плач та ін. Сума вимог відображається в статеворольових стереотипах, існуючих у суспільстві й сім’ї: укорінених уявленнях про те, якими повинні бути чоловіки та жінки. Особливості внутрішньосімейної обстановки багато в чому визначають зміст статеворольової ідентичності дитини. Важливо, чи збігається стать дитини з батьківськими очікуваннями; якщо ні, існує ризик подавлення властивих статі поведінкових проявів і викликання протилежних. Наголошується і ще одна цікава закономірність: якщо стать дитини збігається зі статтю старшої дитини, то традиційні статеворольові особливості у молодшої звичайно виражені сильніше: так, молодша сестра дівчинки матиме в собі більше “дівчачого”, ніж молодша сестра хлопчика.

Важливе також ставлення батьків до власної статі, що проектується на дітей. Так, наприклад, виявлено, що матері у своєму родительському ставленні не виділяють статеворольових відмінностей у своїх дочок і синів і не проектують на них маскулінно-фемінінні стереотипи, прийняті в нашій культурі, а батьки по-різному сприймають і виховують дітей різної статі. Дочок вони сприймають гармонійно, виділяючи і заохочуючи в них фемінінні якості. Сприйняття ж синів у них суперечливе, вони вважають їх далекими від ідеалу й хочуть бачити більш мужніми, ніж ті насправді є.

Отже, усвідомлено й несвідомо заохочуючи одні форми поведінки і гальмуючи інші, можна регулювати процес маскулінізації–фемінізації дитини.

3. У когнітивно-генетичному підході статеворольовий розвиток пов’язаний із стадією інтелектуального розвитку дитини, її Я-концепцією. При цьому не обов’язково підкріплювати поведінку; багато хто вважає, що діти внутрішньо мотивовані до того, щоб приймати свою стать.

Таблиця 13.1