Результат узагальнення окремих показників вибраних респондентів

Ознака П.І.Б.	ас	bd
Федоренко
Петренко
Сидоренко

 

Отже, очевидно, що для вивчення ознак використовуються одні методи, а для дослідження індивідуальності – інші. Тому для складання програми наукового або практичного дослідження потрібно послідовно визначити наступні моменти:

2. Що є предметом розгляду – ознака чи індивідуальність?

3. До якого рівня індивідуальності належить це явище?

4. Якої парадигми дотримується дослідник – природничонаукової чи гуманітарної?

5. Що переважно застосовувати – якісні чи кількісні методи?

6. Нарешті, конкретні методики якого роду слід увести до програми?

Питання і завдання для самоперевірки

 

1. У чому полягає специфіка психічних феноменів і які методологічні труднощі це викликає?

2. Як трансформуються загальнонаукові методи в диференціальній психології?

3. Які методи, запозичені з інших наук, використовує диференціальна психологія?

4. Змалюйте можливості і обмеження кожного з методів диференціальної психології.

5. Намалюйте навчальну генограму для своєї сім’ї за ознаками “успішність у школі”, “кількість дітей”, “схильність до розлучення”.

6. Спробуйте скласти психологічний портрет кого-небудь з видатних письменників а) за враженнями від його творчості; б) за особистісною біографією. Постарайтеся знайти причини розбіжностей ваших висновків, отриманих із застосуванням методу аналізу продуктів творчості і біографічного методу; аргументуйте їх.

7. В чому полягають відмінності між L-, Q- і Т-даними?

8. З якою метою здійснюється перетворення результатів емпіричних досліджень?

9. Що таке нормальний розподіл?

10. Що таке ідіографічний і номотетичний підходи; який з них більш адекватний предмету диференціальної психології?

11. В. Штерн писав про психологічну інтерпретацію: “А як же якісно відмінне інобуття іншого може стати доступним висновку за аналогією? Завдяки тому, що напрям висновку про аналогію стає в певному значенні переверненим. Більш простий... висновок за аналогією був відцентровим; в цьому випадку я приписував іншому щось, відоме мені по самому собі. Тепер його треба зробити доцентровим: чомусь, передбачуваному у іншого (на підставі симптомів), я повинен знайти аналог у себе або, що ще важче, створити його” [17, с. 45]. Зіставте позицію В. Штерна, з одного боку, і
В.П. Зінченка і М.К. Мамардашвілі – з іншого [4].

12. Якого роду результати дає узагальнення по групі респондентів і по групі поведінкових ознак в різних ситуаціях?

Література

 

1. Акимова М.К. Интеллектуальные тесты // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 122–128.

2. Анастази А. Психологическое тестирование: В 2-х кн.: Пер. с англ. – М.: Педагогика, 1982. – Т. 1. – 320 с.; Т. 2. – 288 с.

3. Глейтман Г., Фридлунд А., Райсберг Д. Основы психологии: Пер. с англ. / Под ред. В.Ю. Большакова, В.Н. Дружинина – С.-Пб.: Речь, 2001. – 1247 с., илл.

4. Зинченко В.П., Мамардашвили M.К. Об объективном методе в психологии // Вопросы философии. – 1977. – № 7. – С. 109–125.

5. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-е изд., испр. – М.: Смысл; Издательский центр “Академия”, 2004. – 527 с.

6. Лучшие психологические тесты. – Петроком, 1992.

7. Машков В.Л. Основы дифференциальной психологии. – С.-Пб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1998. – 132 с.

8. Мейли Р. Факторный анализ личности // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 84–100.

9. Мельников В.М., Ямпольский Л.Т. Введение в экспериментальную психологию личности. – М.: Просвещение, 1985. – 319 с.

10. Нартова-Бочавер С.К. Дифференциальная психология: Учебное пособие. – М.: Флинта, Московский психолого-социальный институт, 2003. – 280 с.

11. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В. Киричука,
В.А. Роменця. – 3-тє вид., стереотип. – К. – Либідь, 1997. – 632 с.

12. Равич-Щербо И.В. Исследование природы индивидуальных различий методом близнецов // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 101–121.

13. Равич-Щербо И.В., Марютина Т.М., Григоренко Е.Л. Психогенетика. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 445 с.

14. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю. Головин. – Минск: Харвест, 1997. – 800 с.

15. Современная психология: Справочное руководство / Под ред.
В.Н. Дружинина. – М.: Инфра, 1999. – 688 с.

16. Теплов Б.М. Современное состояние вопроса о типах высшей нервной деятельности человека и методика их определения // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 24–31.

17. Шнейдер Л.Б. Основы психодиагностики. – М., 1995. – Ч. 1.

18. Штерн В. Дифференциальная психология и её методические основы. – М.: Наука, 1998. – 335 с.

 

Розділ 3

Природа людської індивідуальності: