Виникнення та основні етапи розвитку економічних знань

Тема 1. Економічна терія як наука

1. Виникнення та основні етапи розвитку економічних знань

2. Предмет економічної теорії

3. Методи економічних досліджень. Економічні закони

4. Функції економічної теорії. Економічна політика

 

Виникнення та основні етапи розвитку економічних знань

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів та явищ почала складатися лише в XVI–XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру. Основні етапи розвитку економічної науки показано на рис.1.1.

Її розвиток відбувався у декілька етапів (див. схему 1.1).

Розвиток економічної науки(з ХVI –ХІХ ст.)

 

 

Меркантилізм (ХVІ–ХVІІ ст.)

 

Фізіократи (ХVІІ–ХVІІІ ст.)

Класична політекономія (ХVІІІ– ХІХ ст.)

Марксизм (ХІХ–ХХст.)

Маржиналізм (ХІХст.)

 

Рис.1.1. Етапи розвитку економічної теорії

Першою школою політичної економії став меркантилізм. Основ­ним у меркантилізмі було вчення про джерело багатства. Його вба­чали у сфері обігу, торгівлі, а саме багатство ототожнювалось із накопиченням грошей (золотих і срібних). Чим більше грошей у країні, тим вона багатша. Тому потрібно вести справи у державі так, щоб більше продавати своїх товарів і менше купувати чужих. А для цього держава повинна створити сприятливі умови своїм підприємцям для вивозу товарів і перешкоджати ввезен­ню у країну чужих товарів. Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі. Крім А. Монкретьєна, відомими пред­ставниками цієї школи були У. Стаффорд (1554-1612), Томас Мен (1571-1641), А. Серра (дати життя невідомі), Д. Юм.

Другу школу політичної економії представляли фізіократи. Цей напрям виник у Франції в середині VIII ст. як реакція на меркан­тилізм. Його засновником був Франсуа Кене (1694-1774), а відоми­ми представниками – А. Р. Тюрго (1727-1781), В. Мірабо (1715- 1789), П. Дюпон де Немур (1759-1817). На відміну від меркан­тилістів, фізіократи вважали, що багатство створюється не в обміні, торгівлі, а працею у сфері виробництва. Фізіократи вважали, що джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві, землеробстві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля – безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства.

Працями Адама Сміта (1723-1790) та Давида Рікардо (1772- 1823) було започатковано третій напрям економічної науки – кла­сичну політичну економію. Представники класичної політичної економії зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер суспільного виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему.

Маржиналізм – це теорія, за якою економіка є комплексом індивідуальних господарств, дослідження законів якого базується на аналізі господарських рішень індивідів, а саме – споживача, що прагне максимізувати корисність наявних у його розпоряджені благ, та виробника, який бажає одержати максимум прибутку з даних ресурсів або мінімізувати витрати за наявних цін. Теорія маржиналізму пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх ("maх" чи "min") величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати" і т. ін.

Основні напрями сучасної економічної теорії показано на рис. 1.2

Сучасні напрямки економічної теорії

Неокласицизм

Кейнсіанстко

Інституціоналізм

Неокласичний синтез

 

 

Рис. 1.2. Основні напрямки сучасної економічної теорії

 

Неокласицизм. Досліджує та розвиває ідеї класичної політекономії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією.

Важливе місце в післякласичній економічній теорії належить кейнсіанству. Його засновником був один із найвидатніших еконо­містів світу англієць Джон Кейнс (1883-1946). Кейнсіанство це одна із провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує об'єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики.

У сучасній економічній науці поширеною є і така теорія як інституціоналізм. Його засновником був американський економіст Т. Веблен, а відомими представниками – У. Мітчелл, Д. Гелбрейт, Я. Тінбергер, Г. Мюрдаль. Вони розглядають економіку як складну систему, в розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, інстинкти і т. ін.

Неокласичний синтез – узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.