Кредитний ризик банку та способи його зниження

У будь-якій сфері бізнесу поряд з можливістю отримати при­буток завжди існує небезпека втрат — ризик — імовірність ви­никнення чистих збитків або недоодержання доходів порівняно з прогнозами.

Кредитний ризик — це ризик неповернення (неплатежу) чи прострочення платежу за банківською позикою. Розрізняють та­кож кредитний ризик країни (при наданні іноземних кредитів) і ризик зловживань (свідомо прогнозоване неповернення).

Причини виникнення ризику неповернення позички:

· зниження (чи втрата) кредитоспроможності позичальника; виявляється у формі кризи готівки, наслідком для банку може бу­ти ризик зниження ліквідності;

· погіршення ділової репутації позичальника.

Основні причини, що визначають величину поточного ризику, наведено на рис. 4.1.

Кредитний ризик може виникати з кожної окремої позички, наданої банком, і, як наслідок, за кредитними портфелем в ці­лому.

Кредитний портфель — набір позичок, диференційованих з урахуванням ризику і рівня прибутковості.

Управління кредитним портфелем реалізується відповідно до кредитної політики банку.

Рис. 4.1. Фактори, що визначають поточний рівень кредитного ризику

 

Головна вимога до формування кредитного портфеля полягає в тому, що портфель має бути збалансованим, тобто підвище­ний ризик за одними позичками має компенсуватися надійні­стю і прибутковістю інших позичок.

Розподіл кредитних ресурсів усередині портфеля визначає йо­го структуру. Структура портфеля формується під впливом та­ких факторів:

· прибутковість і ризик окремих позичок;

· попит позичальників на окремі види кредитів;

· нормативи кредитних ризиків, установлені НБУ;

· структура кредитних ресурсів банку (співвідношення коро­ткострокових та довгострокових ресурсів).

Кредитний портфель поповнюється з трьох джерел:

· грошові позички безпосереднім позичальникам виступають головним джерелом;

· придбання (облік) векселів у продавців товарів і послуг;

· придбання векселів у дилерів з операцій з комерційними паперами.

Важливою характеристикою кредитної політики банку є якість кредитного портфеля.

Якість кредитного портфеля оцінюється за системою коефі­цієнтів, що включає абсолютні показники (обсяг виданих пози­чок — ОВП за їх видами і обсяг прострочених позичок — ОПП) і відносні показники, що характеризують частку окремих кредитів у структурі кредитної заборгованості (КЗ).

Коефіцієнт якості кредитного портфеля (ККП) в загальному вигляді може бути представлений як співвідношення простроче­ної позичкової заборгованості до суми позичкової заборгованості (основний борг без відсотків).

Методика НБУ рекомендує визначати К_ккп як відношення роз­рахункового резерву на можливі втрати по позичках до суми по­зичкової заборгованості за основним боргом. К_ккп, що перевищує 6%, свідчить про високий кредитний ризик портфеля.

У банках України цей показник поки що надзвичайно високий. До початку кризи (серпня 1998 р.) цей показник по банківській си­стемі становив — 3,6%, що явно не відповідало дійсності (для по­рівняння: за даними ВА-СА «Банк Австрія Кредитаншталт» та болгарського журналу «Капитал», у Болгарії в 1996 р. частка таких кредитів по банківській системі складала 60%). З 2000 р. ситуація по кредитах поліпшилася, частка безнадійних позичок у кредит­ному портфелі банківської системи скоротилась порівняно з після- кризовим періодом більше ніж у 2 рази і становила близько 8%. Сукупний кредитний портфель на кінець 2002 р. наблизився до 700 млрд грн, а частка прострочених кредитів у загальному обсязі кредитів реальному сектору економіки становила 4%.

Керування кредитними ризиками націлено на їхнє зниження, тому що взагалі безризикових кредитних операцій не буває. Іс­нують такі методи зниження ризику:

· оцінювання кредитоспроможності позичальника і встанов­лення його кредитного рейтингу;

· проведення політики диверсифікованості позичок: за розмірами позичок; за видами позичок; за групами позичальників;

· видача великих кредитів, що не перевищують нормативи НБУ, і тільки на консорціумній основі;

· страхування кредитів і депозитів;

· дотримання «золотих» банківських правил, що потребують розміщення кредитних ресурсів відповідно до термінів, обсягів та умов їхнього залучення;

· формування резервів для покриття можливих втрат по нада­них позичках.

В Україні виділено 5 груп кредитного ризику і встановлено відсоток відрахувань за критеріями забезпеченості позичок і кі­лькістю прострочених днів.