Про основні методи виховання дітей в сім'ї

Методами виховання педагогіка називає сукупність специфічних способів виховної роботи, які використовуються в процесі формування якостей особистості для розвитку її мотиваційної сфери, свідомості, для вироблення навиків і звичок поведінки.

Універсальних методів виховання не має і бути не може. Бо способи впливу залежать від мети, якої домагаються батьки, від індивідуальних та вікових особливостей самої дитини. Не в усіх випадках можуть бути придатними одні і ті ж методи. Головне, щоб способи впливу на дитину розвивали в ній активність, свідомість і внутрішню необхідність У виконанні тих чи інших дій.

Основними формами домовленості для дитини має стати роз'яснення. Ефективність роз'яснення залежить від авторитету батьків. Якщо батьки карають дітей при їх найменших провинах, якщо вони щоразу ображають їх за незначні помилки і промахи, то слово таких батьків не матиме авторитету в очах дітей. Часто батьки говорять: «Я вимагаю від тебе...», «Я і слухати не хочу твої доводи...», «Роби так, як я сказав...». Знаючи цю рису характеру батьків, діти намагаються приховати від них свої життєві невдачі й помилку збільшуючи тим самим свою провину. Це трапляється тому, що ніхто з батьків своєчасно не пояснив їм помилковість такої поведінки, ні хто не допоміг зрозуміти суть помилки. Звичайно, легше примусити дитину виконати ту чи іншу дію силою батьківської влади, але таких батьків діти не поважають, а бояться їх, не йдуть до них за порадою і приховують від них свої вчинки. Чимало є випадків, коли дитина, одержавши двійку, швидко її виправляє, оскільки переконливе, чуйне слово батьків викликає в неї почуття совісті й честі, бажання виправити свій стан у навчанні. Але немало є і таких випадків, коли дитину за перші незадовільні оцінки карали, а наступні вона вже приховувала від батьків, а потім вже стало пізно виправляти таку кількість незадовільних оцінок.

Не можна діяти стосовно дітей методами погроз, образ і приниження їх гідності.

Чуйне батьківське слово, вчасне роз'яснення та домовленість можуть Дати більше користі, оскільки вони вироблятимуть у дітей власні переконання і погляди на речі.

Найбільш переконливим засобом домовленості є особистий приклад батьків. Діти, особливо дошкільнята та молодші школярі, часто вживають: «А моя мама сказала...», «Так робить мій тато...» та ін. Це свідчить про те, що діти, передусім, наслідують своїх батьків. Батьки самі не помічають переконливої _Сили своїх прикладів на виховання дітей. А Діти все враховують: як ставиться один до одного батько й мати, як ставляться вони до своїх батьків, до сусідів, гостей, родичів.

Все це найбільш активно впливає на світогляд дитини, на їх переконання, погляди і стає для них прикладом. Діти переймають від своїх батьків і звички. Можна напевно сказати, що коли самі батьки не миють рук перед їжею, лягають у постіль не миючи ніг, не користуються носовою хустинкою, ніколи не вживають у зверненні один до одного чи до дітей ввічливих слів «будь ласка», «дякую» та ін., то важко доводити дітям необхідність вживання таких слів стосовно батьків, товаришів, а також один до одного. Діти тонко сприймають найменший фальш у поведінці батьків.

Буває так, що батьки зауважують дітям про погане їх ставлення до навчання, лають їх за пропуски уроків, а самі тим часом допускають прогули і спізнення на роботу без будь-яких причин. Буває ще і так, що батьки залишають школяра вдома з причин домашніх обставин, а дітям наказують сказати вчителеві, що він хворів. Все це закладає основи фальшу і неправдивості у характері дітей. Така поведінка батьків є найбільш згубною для їх авторитету в очах дітей.

Виховання дітей в сім'ї має бути спрямоване не лише на засвоєння дітьми певних моральних норм і правил, але й, головне, на привчання їх до виконання цих норм і правил. Для цього дітей необхідно систематично вправляти в повторенні позитивних дій і поведінки для того, щоб виробити в них звички. Буває так, що діти дають слово більше не допускати тих чи інших провин, але не дотримують свого слова.

Розходження між словами і діями - це найогидніша риса людини. З такої людини виростає базіка.

Якщо діти постійно порушують своє слово, їм ніхто не довіряє. Якщо дитина дала слово батькам повернутись з гулянки в певну годину і не виконала його, батьки їй надалі не довіряють і не відпускають погуляти та ін.

Звички і твердість слова у дітей виробляються лише внаслідок привчання. Причому слід пам'ятати, що в молодшому віці значно легше привчати дитину, ніж у старшому. А застарілі звички викорінюються досить важко.

Шляхом систематичних вправлянь і вимогливості до дітей у дотриманні свого слова батьки сприятимуть вихованню в них сильної волі, точності, розпорядності і зібраності.