ване RB-медіа, прямою метою якого є прибуток.

Другий журнал «ДІАжиття – життя з діабетом» має ту саму клітинну аудиторію й видає -

ться громадською організацією «Асоціація допомоги діабетикам», яка не випускає ЗМІ професійно,

однак медійна продукція є засобом, за допомогою якого підтримується реалізація її основної діяль-

ності. До редакції входять не професійні журналісти, а фахівці з різних галузей; фінансування ком-

біноване – з державних джерел, з доброчинних членських внесків, а також з реклами. Система

дистрибуції базується на членському принципі.У цьому випадку йдеться про комунітарнеRB-медіа.

Кожна референтна група може далі структуруватися на основі різних факторів, які не завжди

легко помітити ззовні. Наприклад, журнал «Діабетик» призначений для імпліцитної аудиторії,

при цьому зорієнтовує назва журналу, яка генерує читачів з середовища діабетиків або їхнього ото-

чення. На відміну від нього, журнал «ДІАжиття...» має знайомих читачів – це, зокрема, члени

громадських організацій та їхнє оточення, а також діабетики, які отримуютьжурнал безпосередньо

в редакції. «ДІАжиття...» потрапляє в руки соціалізованих з громадою діабетиків, які намагаються

системно стежити за станом свого здоров’я.

Різниця між цими двома ЗМІ полягає в тому, що одне («Діабетик») шукає клітинну аудиторію

як новий ринок для своєї медійної продукції, а друге («ДІАжиття») шукає засіб спілкування між

формальними членами громади і тими, кому через певні причини дух громади близький. Всупереч

тому, що обидва ЗМІ функціонують на інтерфейсі однакової референтної групи, типологічно вони

не однакові і не можуть конкурувати. Зрештою вони можуть навіть взаємно доповнювати один од-

ного в тому сенсі, що кожен із них надає інший тип інформації, яка водночас може задовольняти

одного й того самого реципієнта.

Cc: Унітарні медіа

Унітарні ЗМІ мають помірно складну медійну систему. Типологічно ми змогли їх демаскувати

і відрізнити від інших медіа з використанням методів порівняльного аналізу, при цьому ми вико-

ристали етнографічну методику, дослідили громаду Католицької церкви загалом, і її національні

структури зокрема. Також нами використано комбінацію порівнянь церковних медіасистем у низці

країн та здійснено дослідження документів, які мають для церковних ЗМІ конституційний харак-

тер [11, с. 201–209].

До Католицької церкви належить у світі майже 1 мільярд віруючих, які утворюють етноцен-

тричну соціальну групу в тому сенсі, що вони оцінюють навколишнє життя відповідно до като-

лицьких релігійних цінностей, моралі та моделей поведінки. Така велика спільнота має

спілкуватися між собою, і церква використовує для цього власну складну систему засобів масової

інформації. Крім глобально діючої організації новин, вона має багато інших засобів масової ін-

формації або безпосередньо у своєму розпорядженні, або в розпорядженні організацій, які пере-

бувають з церквою у прямому або непрямому підпорядкуванні. Отже, мета нашого дослідження

не може бути досягнута шляхом лише аналізу обраних медіа, потрібно проаналізувати відносини

усередині церкви в цілому та її ієрархічну структуру зокрема.

Церковні ЗМІ [11, с. 201–209]

Декрет Другого Ватиканського собору Католицької церкви, присвячений засобам масової ко-

мунікації, був затверджений Папою Павлом VI 4 грудня 1963 р., після його схвалення на соборі

24 листопада 1963 р. За остаточний варіант документа висловилися 1960 учасників собору,

проти – 164. Свою назву він отримав за прийнятою в католицизмі практикою – за двома пер-

шими словами першої фрази – «Inter mirifica technicae artis inventa» («Серед незвичайних техніч-

них винаходів»). Декрет «Inter mirifica» – один з дев’яти декретів Другого Ватиканського собору.

Декрет складається з 24 статей, розділених на дві глави, вступ і висновок.

У ст. 2,3 декрет визначає ставлення церкви до ЗМІ так: «Матінка Церква усвідомлює, що пра-

вильне використання цих засобів (тобто медіа – Й. Т. та Шт. К.) надає визначні й немалі послуги

людству у сфері душевного освіження і освіти, а також і у плані розширення і зміцнення Царства

Божого. Але вона знає й те, що люди можуть використовувати їх і наперекір намірам Божого

Творця, на свою власну користь. Тому Церкві належить природжене право користуватися і воло-

діти усіма цими засобами в тій мірі, в якій вони необхідні або корисні для християнського вихо-

вання і для будь-якої справи порятунку душ» [12]. Ця доктрина є основою церковної мас-медійної

політики та інших норм, що визначають церковну ієрархію у використанні масової комунікації

аж до найнижчих рівнів церковної справи.

Для визначення «правильних» дій єпископів та інших осіб, причетних до сфери взаємодії

церкви та ЗМІ, була заснована Папська рада з масових комунікацій. Завдання цієї ради сформу-

лював Іоанн Павло II в апостольській конституції від 18 червня 1988 р. Pastor bonus, у якій вста-

новив чіткі засади, що характеризують і розкривають унітарну організацію медійної системи

церкви. Є окреме положення про обов’язки «розвивати зв’язки з католицькими громадами, які

приділяють увагу суспільним засобам порозуміння» (ст. 170, §3 «Pastor bonus»), а також поло-

ження про те, що церква «прагне, аби християнський люд усвідомив місію, яка кожного зобов’язує

співпрацювати для того, щоб ці засоби були доступні пастирському посланню Церкви» (ст. 170,

§4 «Pastor bonus»). Це підтверджує, що церква діє як когерентна медійна організація також поза

своєю офіційною ієрархією.

Інші положення апостольської медійної «конституції» встановлюють зрозумілі правила для

кожного ЗМІ в стані інтерфейсу церковної референтної групи аж до парафіяльного журналу або

видання релігійної громади, яка функціонує як громадська організація. Папська Рада з ма-

сових комунікацій вирішує питання, які стосуються засобів суспільного порозуміння, з

метою донесення до громадян інформації про спасіння і з метою розвитку чеснот (ст. 169, §1).

При виконанні завдань рада має тісно співпрацювати з Державним секретаріатом (ст. 169, §2).

Головне завдання ради – належним чином і вчасно підтримувати діяльність Церкви і віруючих у

ISSN 2312-5160

© 2014 Current Issues of Mass Communication

різноманітних формах суспільних засобів порозуміння; розвивати свою діяльність з метою, щоб

через щоденні газети та інші періодичні видання, фільми, радіо- і телепередачі серед людей ши-

рився християнський дух (ст. 170, §1).

Рада має ретельно слідкувати за католицькими журналами, газетами, радіо- і телевізій-

ними передачами, аби вони відповідали своєму призначенню, передусім сприяли поши-

ренню церковної науки, як це визначає Магістерія, а також правильно передавали релігійні

новини (ст. 170, §2). Рада розвиває зв’язки з католицькими організаціями, які здійснюють

випуск засобів масової комунікації (ст. 170, §3), і намагається робити так, щоб християни

усвідомлювали свій обов’язок співпрацювати, аби засоби комунікації були використані у

справі пастирської місії Церкви (ст. 170, §4).

Папська рада з масових комунікацій координує і організовує діяльність церковних ЗМІ

на загальносвітовій основі, водночас на основі участі місцевих церков вона делегувала єпис-

копам право на організацію «всенародних канцелярій для преси, кіно, радіо тa телебачення,

за участі мирян, досвідчених у католицькому вченні та питаннях ЗМІ».

Аналіз системи церковних ЗМІ дозволяє виділити атрибути медійної організації – спосіб

упорядкування, включення окремих компонентів до складу єдиного цілого, відділи, системи,

управління тощо. На базі цих принципів реалізується церковна медійна продукція за віссю па-

рафія – єпархія – церковна провінція, духовні семінарії чи чернечі ордени та ради, різні релі-

гійні товариства, які функціонують як громадські об’єднання або неприбуткові організації.

Наприклад, у словацьких церковних провінціях виходять 46 медіа, функціонують цер-

ковне радіо та телебачення. Конференція єпископів Словаччини, яка об’єднує словацьких

церковних сановників Західного і Східного обряду, є власником «Католицьких новин», радіо

«Люмен» і телебачення «Люкс», що працюють у межах обох обрядів.Шкалу церковних ЗМІ

доповнюють видання монастирів та інші доместиковані друковані RB-медіа.

Симптоматичною є форма фінансування церковних ЗМІ. Церква як одне ціле в особі

місцевих церков бере участь у фінансуванні трьома способами: a) мобілізує медіану діяль-

ність віруючих шляхом пошуку передплатників, слухачів і глядачів через парафії; b) під-

тримує дистрибуцію церковних ЗМІ шляхом їх розповсюдження через парафії; c) допомагає

організовувати збір коштів на підтримку церковних медіа. Завдяки цьому можуть зберег-

тися ЗМІ, обсяг яких не досягає економічної самоокупності. У Словаччині рівня самоокуп-

ності досягають приблизно 6 % церковних ЗМІ, решта використовують безпосередньо

субвенції Церкви або ж інші механізми, детерміновані ставленням до церкви.

Отже, з Папською радою з масових комунікацій пов’язані організаційні структури, на ос-

нові яких цю інституцію можна ідентифікувати як мультимедійну наднаціональну організацію,

яка діє як глобальна медійна спільнота. Контент, який поширюють церковні ЗМІ у середовищі

місцевих церков, є результатом праці й функціонування всієї церковної організації.

Специфікою Церкви як медійної організації є те, що її головна функція – не продукування

медійної продукції, остання є лише засобом виконання головних функцій Церкви. Характер-

ною рисою церковних ЗМІ є ритуальна модель комунікації [13, с. 62], яка має специфічні мовні

вислови – атрибути релігійного культурного середовища. Її мета – це пастирська діяльність,

спільне визнання християнських релігійних значень, віросповідання, усвідомлення належності

до Церкви. Повідомлення церковної ритуальної комунікації залежить від асоціацій і символів,

які не обираються комунікаторами, але які мають місце в релігійній культурі.

Дослідження церковних ЗМІ дозволяє з’ясувати форму і соціальну детермінованість ко-

мунікації. Церква як культурне явище утворює велику соціальну групу з власною системою

медійної комунікації, яка передбачає систему спільно визнаних поглядів, цінностей, практики,

мови, норм, ритуалів і матеріальних речей, які є вираженням того, як група віруючих сприймає

світ і життя [7, с. 118]. З глобальної культурної точки зору церква є субкультурою, специфічною

завдяки своєму етноцентризму та етиці [7, с. 118]. Хоча за своїм медійним охопленням цер-

ковні ЗМІ вважаються масовими, однак вони є мас-медійними засобами під інтерфейсом маси

і своїми характерними рисами відрізняються від інших медіа. Наприклад, вони призначені не

для дифузної аудиторії, а для аудиторії з чітко визначеним зв’язком. Функція церковних ЗМІ –

передусім інте грувати аудиторію в межах Церкви і посилювати етноцентризм членів громади

стосовно навколишнього світу.

Висновки

Тема майбутнього впливу медіа має надзвичайний резонанс у фаховому науковому дискурсі,

веде до пошуку шляхів модифікації мас-медійної комунікації, яка б відповідала новим трендам,

що засновані новими ЗМІ [14, с. 82–92].

Однак майбутнє медіа часто помилково розглядається як конфлікт традиційних і нових за-

собів масової інформації й як їхнє змагання за прихильність аудиторії та за виживання. Наше до-

слідження дає підстави зробити висновок, що головне – усвідомлення провідної ролі споживача

інформації, аудиторії, комунікаційні потреби якої в цифрову добу стають дедалі більш осмисле-

ними [15, с. 169–178], а отже, і до медійної продукції необхідно підходити більш диференційо-

вано. Моделі ЗМІ не можуть бути уніфікованими, а при комунікації з масовою аудиторією не

можуть використовуватися такі принципи і методи, як при комунікації із клітинною аудиторією.

Перспективи ЗМІ визначає зв’язок з аудиторією і створення умов для двостороннього спіл-

кування. Збільшення медійного впливу та дієвість, ефективність засобів масової інформації є

питанням можливості встановлення зв’язків з клітинною аудиторією через RB-медіа. Комуні-

катори цифрової епохи не можуть зосереджуватися лише на інформуванні, набагато важливіше

знайти спосіб, щоб запропонувати корисну інформацію, яка допоможе читачам і глядачам орі-

єнтуватися в умовах надзвичайного тиску джерел інформації, тобто мають налагоджуватися

зв’язки з аудиторією.

Відносини, засновані на активній участі комуніката в комунікації, передбачають, що він не за-

лишається лише пасивним споживачем інформації, буде співпрацювати у процесі комунікації.

Таким чином, якщо ми замислюємося над майбутнім ЗМІ, якщо шукаємо спосіб збільшення мас-

медійного впливу, необхідно глибше вивчати клітинну аудиторію як складову частину медійної

системи і спрямовувати свою увагу на relationship-based медіа з точки зору більш ефективного ви-

користання їхнього медійного потенціалу.

Переклала зі словацької мови Пахомова С. М., д-р філол. наук, професор Ужгородського на-

ціонального університету.

Translated from Slovak by Prof. Pakhomova Svitlana, D.Sc. (Philology), Uzhhorod National

University.

Список літератури / References __