Економічні наслідки другої світової війни

Результатом війни було знищення, демонтаж індустріальних господарств Німеччини, Франції, Японії, багатьох менших індустріальних країн Європи. Частково було знищено господарство Англії. Крім прямих військових зруйнувань піддавалося зносу виробниче обладнання, машини і механізми, припинилося оновлення виробничих потужностей, мав місце вивіз фабрично-заводського обладнання з переможених країн переможцями.

Єдина індустріальна країна, яка під час війни пережила справжнє економічне піднесення, були США. Більше того, у Сполучених Штатах було здійснено технологічний прорив, який забезпечив їм лідерство у наступні десятиліття.

Після другої світової війни розпочалося відродження ринкових господарств розвинутих європейських країн шляхом їхньої американізації. Вона мала кілька важливих напрямків:

· американізація світової валютної системи;

· вивіз американських товарів, широкомасштабне кредитування, державне і приватне;

· інвестування відбудовчих процесів;

· перебудова індустріальних структур, особливо в Німеччині і Японії під безпосереднім контролем США;

· розвиток світової торгівлі, де важливу роль у перші повоєнні роки відігравала також Англія.

Наслідком війни і важливим кроком на шляху до відновлення індустріального світового господарства стали міжнародні валютні угоди, підписані у червні 1944 року представниками 44 країн. Підписання цих угод відбулося на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі.

Було вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні правила міжнародних валютних відносин: долар США поряд із золотом повинен був відігравати функцію резервної валюти, ціна золота - незмінна, курс валюти - твердий і контрольований.

МВФ і створений тоді ж Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) зобов'язувалися забезпечити виконання рішень конференції і виконувати роль міжнародного кредитного центру.

План Маршалла

Економічне становище країн Західної Європи, особливо Німеччини, було катастрофічним і негативно впливало на світову економіку. Більше того, США, нагромадивши в роки війни величезні багатства, не могли успішно розвиватися ізольовано від інших країн, прагнули до економічної інтеграції, перш за все з розвинутими європейськими державами. Реконверсія економіки США відповідно до потреб мирного часу зумовила їх прагнення до перебудови міжнародних економічних відносин.

Такій меті повинен був служити план Маршалла - важливий крок на шляху до створення світового ринкового господарства. План Маршалла - це програма відбудови і розвитку Європи після другої світової війни шляхом надання їй економічної допомоги з боку США.

Ідея створення плану була висунута державним секретарем США Джорджем Кетлеттом Маршаллом (1880-1959 рр.) 5 червня 1947 р. у виступі в Гарвардському університеті, її підтримали Великобританія та Франція.

Паризька нарада міністрів іноземних справ США, Великобританії, Франції та СРСР (червень-липень 1947 р.) вирішили створити організацію, яка займалася б вивченням ресурсів і потреб європейських країн, визначала розвиток основних галузей промисловості тощо. СРСР та його союзники відмовилися від участі у плані. Погодилися 16 країн - Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція і Туреччина. У липні 1947 р. ці країни уклали конвенцію про створення Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка розробила спільну програму відбудови Європи.

План Маршалла здійснювався з квітня 1948 р. по грудень 1951 р. Його реалізація розпочалася фактично після прийняття у США закону про чотирирічну програму "допомоги іноземним державам". Закон цей передбачав надання допомоги західноєвропейським країнам на основі двосторонніх угод. Угоди були підписані у 1948 р. з усіма вищеназваними країнами (крім Швейцарії).

Згідно з ними, країни-учасниці плану Маршалла зобов'язувались сприяти розвитку вільного підприємництва, заохочувати приватні американські інвестиції, співпрацювати у зниженні митних тарифів, постачати у США окремі види товарів, забезпечувати фінансову стабільність, створювати спеціальні фонди у національній валюті, яка вивільнялася внаслідок отримання американської допомоги. США встановлювали контроль за витратами цих фондів. Країни - учасниці плану звітували про використання наданої допомоги.

Загальний контроль за виконанням плану здійснювала Адміністрація економічного співробітництва, яку очолювали відомі американські фінансисти і політичні діячі. Сама допомога надавалась з федеративного бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. З квітня 1948 р. по грудень 1951 р. США видали за планом Маршалла майже 17 млрд., дол., причому основну частку (майже 60%) отримали Великобританія, Франція, Італія і ФРН, на яку також поширювався план. Двостороння угода між США і ФРН була підписана у грудні 1949 р.

30 грудня 1951 р. план Маршалла офіційно припинив свою чинність і був замінений законом "про взаємну безпеку", прийнятим конгресом США 10 жовтня 1951 р., який передбачав одночасне надання країнам Західної Європи економічної і військової допомоги.

План Маршалла позитивно вплинув на відновлення економічного потенціалу та ринкових господарств в країнах Західної Європи. Вже на початку 50-их років було досягнуто довоєнного рівня виробництва.

6. Розпад колоніальної системи та формування нової структури світового господарства

Країни, що розвиваються, утворилися внаслідок розпаду колоніальної системи. До них належать колишні колоніальні, напівколоніальні та залежні країни Азії, Африки і Латинської Америки. Нині їх налічується приблизно 150 (із 210 країн світу). У цих країнах проживає понад 50 % населення планети.

Спільними економічними ознаками, які властиві народному господарству переважної більшості слаборозвинутих країн, притаманні кожному елементу економічної системи (технологічному способу виробництва, відносинам економічної власності, господарському механізму). Такими ознаками є:

1) низький рівень розвитку продуктивних сил (в тому числі засобів виробництва, що ґрунтуються на ручній праці, зосереджених переважно в сільському господарстві);

2) монокультурний характер розвитку сільського господарства і гіпертрофований розвиток окремих галузей, що працюють на експорт;

3) багатоукладність економіки з переважанням тих укладів, що ґрунтуються на натуральній формі господарювання;

4) панування докапіталістичних форм власності;

5) наявність окремих форм державного втручання в економіку (державного підприємництва, перерозподілу частини національного доходу через державний бюджет, державного регулювання);

6) надзвичайно низький життєвий рівень більшості населення.

7. Економічний потенціал США після 2 світової війни

Після смерті Ф. Делано Рузвельта 12 квітня 1945 р. президентом Сполучених Штатів за крнституцією став віце-президент Г. Трумен. На той час він не мав ні авторитету, ні досвіду у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх проблем.

Трумену довелося розробляти політичну стратегію країни у досить стислі строки. Уряд Трумена потурбувався про адаптацію до мирного життя демобілізованих військовослужбовців та ухвалив закон, найменований "Солдатським біллем про права". Колишні солдати й офіцери дістали суттєві пільги у царині освіти, в отриманні кредитів і відкритті свого бізнесу. Прагнучи уникнути масового безробіття, що загрожувало (за прогнозами, 8 млн осіб), серйозних соціальних конфліктів, адміністрація Трумена розробила систему заходів, шо дістала гучну назву "справедливий курс" (за аналогією й водночас на відміну від "нового курсу" Ф. Рузвельта). Цією назвою й заведено позначати діяльність адміністрації демократів до початку 50-х рр.

Намічалися заходи з відвернення інфляції іг різкого підвищення вартості життя, однак у процесі переведення промисловості на рейки мирної економіки не пощастило уникнути зниження прибутків більшості американців. Спостерігалося зростання безробіття й цін. Якщо під час війни страйки було заборонено, то у повоєнний час вони знову поновилися. Зростав вплив профспілок, що налічували у своїх лавах понад 15 млн душ. Адміністрація Трумена намагалася вберегти країну від хаосу страйкового руху і прийняла низку важливих законів.

У 1947 р. було прийнято закон Тафта—Хартлі (Національний закон про відносини робітників і підприємців). Новий закон суттєво обмежував право робітників на страйк. Страйки державних службовців було зовсім заборонено. Також заборонялися організовані страйки солідарності. Запроваджувалася система примусового арбітражу в особливо загрозливих трудових конфліктах.

Після Г. Трумена президентом США став лідер республіканської партії генерал Д. Ейзенхауер, знаний полководець другої світової війни. Його політика в царнні економіки полягала в обмеженні державного регулювання і втручання у справи бізнесу. За час правління президента Д. Ейзенхауера (1953—1960 рр.) покращилося матеріальне становище великої кількості людей: більше половини американців за рівнем доходів стали середнім класом, який має власні будинки, автомобілі тощо. Популярною стала ідея "суспільства загального благоденства".

"Ера Ейзенхауера" збіглася з розгортанням науково-технічної революції, що виявилась у зростанні нових галузей економіки, докорінному перетворенні старих галузей, у масовому впровадженні автоматизації та електроніки, другого покоління ЕОМ.

А втім, у 1950—1960 рр. стало помітним відставання темпів зростання економіки США від інших розвинених країн. Якщо у США середній щорічний приріст ВНП у цьому десятиріччі дорівнював 3,2% (у Великій Британії ше нижче — 2,7%). то в Італії — 5, Японії — 8,2, у Західній Німеччині — 8,6%. У листопаді 1960 р. було офіційно оголошено, що золоті запаси США дорівнюють 18 млрд доларів, тобто опинилися на найнижчій позначці після 1940 р. Хоча в 50-ті рр. обсяги виробництва основних галузей виробництва були досить великими, проте цей рівень не був постійним, почастішали спади.

8. Економічний розвиток країн Західної Європи 1945-1975 рр

Економічно розвинені країни. До них належали США, Японія, країни Західної Європи, які склали три фінансово-промислові панівні центри. В ІІ половині ХХ ст. в них був здійснений поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури.

Характерні особливості економічного розвитку:

- зростання у виробництві ролі НТП;

- запровадження механізації і автоматизації виробництва, нових технологій;

- звільнення значних людських ресурсів з матеріальної сфери виробництва і використання їх у сфері послуг;

- підвищення життєвого рівня населення;

- в промисловості вичерпування національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили скорочення у ВВП частки добувних галузей. Випереджаючими темпами розвивалося виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промисловість. Друге місце в розвитку посідала електротехнічна галузь, провідна роль належала машинобудуванню. Виникли нові галузі: аерокосмічна, радіоелектронна.

В сільському господарстві відбувався перехід до машинного виробництва, стандартизованої продукції, землеробства, широке впровадження досягнень НТП. С/г перетворилося на індустріальну галузь, кількість працюючих тут зменшилася.

В середині 50-х років активізувався науково-технічний прогрес:

- відбулися істотні зміни в техніці, яка охопила технологічну, транспортну, енергетичну, контрольно-управлінську види людської діяльності. З 50-х років до середини 70-х років з’явилися обчислювальні системи четвертого покоління, які стали технологічною та інформаційною основою перетворення індустріальної економіки в постіндустріальну. З середини 70-х років швидко росло виробництво персональних комп’ютерів. У 1968 році з’явився перший гнучкий робот, а у 1974 – перший комерційний робот, яким керував комп’ютер. Розпочався бурхливий розвиток енергозберігаючих виробництв, використовувались альтернативні джерела енергії, будувалися атомні електростанції. Бурхливо розвивалася біотехнологія – важлива галузь постіндустріального господарства. Наука перетворюється в виробничу силу, скорочується термін від народження наукової ідеї до її реалізації;

- відбувається інтенсифікація виробництва;

- зменшується енерго- та матеріаломісткість, розмір капіталовкладень і трудомісткість продукції;

- знижуються затрати на сировину, обладнання;

- змінюється характер і зміст праці, зростає роль інформаційної діяльності, виникають і розвиваються засоби масової інформації;

- постійно зростали витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки;

- з’явилися науково-виробничі комплекси – територіальні об’єднання корпорацій з науковими лабораторіями, створені та фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції;

- переважаючими були інтенсивні чинники розвитку економіки – модернізація, автоматизація виробничих процесів;

- зросли капітальні вкладення у невиробничу сферу: освіту і фахову підготовку, науку, медицину.

В повоєнні роки зросла економічна могутність монополістичних об’єднань. Масовим стало виникнення транснаціональних корпорацій – монополій, що створювали за кордоном власні або спільні виробничі філії. До 70-х років у світі їх діяло 100 тисяч.

У таких умовах зросла економічна роль держави, яка в багатьох країнах була великим власником. Їй належало 15-25% національного багатства. Державні капіталовкладення спрямовувалися в галузі, що забезпечували загальнонаціональні потреби – інфраструктуру, атомну промисловість, виробництво і розподіл електроенергії, водо і газопостачання, транспорт, невиробничу сферу. Значні кошти витрачалися на воєнні замовлення. у 1970 році в США частка витрат у федеральному бюджеті становила 40%, Японії – 7,1%, ФРН- 23,7%, Англії – 13,7%, Франції -16,7%. Пошуки ефективних форм і методів державного регулювання економіки зумовили поступовий перехід наприкінці 60 –х років до „структурної стратегії”. Вона ґрунтувалася на заохоченні певних галузей до вдосконалення і регулювання структури з врахуванням прогресивних змін у розвитку всесвітнього господарства. Це був початок відходу від традиційних, за кейнсіанською теорією, макроекономічних методів.

В повоєнні десятиліття склалася сприятлива ситуація для підвищення життєвого рівня населення

- реальна зарплата зросла вдвічі

- зросли споживчі витрати, змінилася сама структура споживання (все менше грошей витрачалося на харчування, а більше на будинки, автомобілі, телевізори, магнітофони, пральні машини).

- до середини 70 –х років у всіх країнах Заходу були створені системи соціального забезпечення, які гарантували державну підтримку протягом всього життя. Соціальні витрати склали 50-60% національного бюджету. Страхування: в разі безробіття, нещасного випадку, хвороби, пенсійне забезпечення.

Але в 1974-1975 роках в провідних індустріальних країнах відчули гостру економічну кризу, яка супроводжувалася падінням виробництва: у США – на 3%, ФРН – на 7,5%, Японії – на 14%.

Причини:

- різке підвищення цін на нафту і нафтопродукти (у декілька разів) країнами – експортерами нафти у 1973році.

- Внаслідок цього зросли витрати, вартість товарів і відповідно зменшився попит з боку споживачів.

- Країни – імпортери зменшили свої замовлення, що стало причиною скорочення виробництва і зменшення товарообороту.

Але вже в 1976-1977 роках було подолано „нафтовий шок”. Це був останній спалах традиційної індустрії.

 

9. Нова роль економіки Японії у світі

Друга світова війна завдала значної шкоди японської економіки. Випуск промислової продукції у 1945 р. становив 28,5% від рівня 1935-1937 рр. Якщо у 1948 р. в інших переможених країнах обсяг виробництва наблизився до довоєнного рівня, то в Японії він досяг тільки 52%. Надзвичайними були розміри інфляції. Японії не була надана допомога за планом Маршалла, а надано лише гуманітарна допомога у розмірі 2,3 млрд дол.

У післявоєнний період політика союзних держав по відношенню до Японії була визначена Потсдамської декларації. Японія була окупована військами США, які виступали від імені всіх союзних держав і практично здійснювали верховну владу в країні: формували державний бюджет, контролювали фінанси, зовнішню торгівлю, органи правосуддя, поліцію і т. п. США почали проводити в Японії політику демілітаризації згідно з американськими стандартами, а правлячі кола Японії бачили в США не тільки свого союзника в мирний час, і потенційного помічника.

У 1947 р. була прийнята нова Конституція Японії, згідно з якою країна стала конституційною парламентською монархією. Імператор став "символом держави і єдності нації", а його влада була обмежена парламентом. В новій Конституції була закріплена антимилитаристская спрямованість, було введено заборону на виробництво, зберігання і використання ядерної зброї. Конституція проголосила відмову від війни як засобу розв'язання міжнародних конфліктів та формування власних збройних сил. Передбачалося лише формування сил самооборони і виділення на ці цілі лише 1% ВВП, що дозволило переорієнтувати фінансові кошти на прискорення перебудови економіки.

Після прийняття нової Конституції Японії США стали проводити в Японії політику, що одержала назву "зворотного курсу" (1946-1949 рр..), основним розробником якої був великий банкір і підприємець Дж. Додж (економічний радник американської адміністрації). Цей план передбачав не тільки просте надання фінансової допомоги Японії. Політика "зворотного курсу" була спрямована на реформування економіки Японії на основі її демократизації, формування ліберальних цінностей і вільної конкуренції, ліквідації зайвого монополізму при збереженні регулюючої та організуючої ролі держави. Розпочався перший етап модернізації економіки Японії, що дозволило їй перетворитися на найбільший центр сучасного світового господарства.

У відповідності з політикою "зворотного курсу" в Японії було проведено ряд заходів, спрямованих на відновлення і модернізацію економіки.

Демонополізація економіки. Для японської економіки був характерний високий рівень монополізації. У 1947 р. дев'ять найбільших концернів контролювали понад 32% усього акціонерного капіталу. Проводиться політика денаціоналізації фактично означала зміна інституційних умов господарювання, трансформацію всієї системи корпоративного управління, розвиток ринку цінних паперів. Були розпущені дзайбацу - найбільші холдинги Японії закритого типу, а їх акції та інші цінні папери пущені у вільний продаж. Переважне право на купівлю акцій компанії отримали працівники компаній і жителі регіону, у якому працювала компанія. Для запобігання концентрації власності величина придбаних акцій не могла перевищувати 1%. В результаті приватним особам було продано майже 70% акцій.

У 1947 р. почав діяти закон про заборону надмірної концентрації виробництва. Заборонялося утворення холдингів та монополістичних об'єднань. Максимальний рівень володіння акціями інших компаній становив 25%, проводився контроль над злиттям фірм, гарантувалася свобода торгових угод.

Демонополізація економіки дозволила сформувати на внутрішньому ринку конкурентне середовище і привела до розвитку малого підприємництва. Антимонополистические заходи дали поштовх перебудову старої структури японських концернів та оновлення методів керівництва виробництвом при збереженні наявного потенціалу. Однак найбільші дзайбацу ("Міцуї", "Міцубісі", "Сумимото", "Ясуда") зберегли свою економічну і фінансову базу і незабаром знову зайняли панівне положення в економіці.

Бюджетна реформа (1950) передбачала суворе збалансування статей бюджету. Були припинені виплати компенсацій військовим заводам за конверсію, а збитковим підприємствам не надавалися субсидії. Був прийнятий єдиний фіксований валютний курс (без оборотності ієни).

Реформа податкової системи. Одночасно із загальним підвищенням податків відбувався процес їх перерозподілу: знижувалися податки на корпорації на основі переоцінки вартості основного капіталу, скасовані податки на надприбуток за збільшення оподаткування трудящих. Це створювало сприятливі умови для прискореного накопичення капіталу, підвищення темпів економічного зростання.

Грошова реформа 1947 р. жорстко обмежила обмін банкнот. Старі банкноти можна було покласти на депозити з подальшим їх "заморожуванням". Ці кошти могли бути використані для сплати податків і розрахунків між підприємствами.

Земельна реформа (1947 - 1950) проводилася на основі примусового викупу державою поміщицької землі з подальшим її продажем орендарям. Такий механізм викупу землі знімав проблему ведення складних переговорів між власниками землі та орендарями. Примусового перерозподілу підлягало понад 70% землі. В результаті земельної реформи чисельність власників землі зросла більш ніж на 70%, а чисельність орендарів скоротилася в 5 разів. До 1950 р. селянам перейшло 60% всієї орендованої землі, сформувався прошарок вільних фермерів. Земельна реформа сприяла збільшенню ємності внутрішнього ринку, підвищила товарність сільського господарства, вивільнила значні трудові ресурси. З 1946 по 1970 р. виробництво сільськогосподарської продукції зросло більш ніж у два рази.

Реформи в соціальній сфері. Згідно з новим законодавством було встановлено 8-годинний робочий день, підвищена заробітна плата за понаднормові роботи, введено соціальне страхування та оплачувані відпустки. Були легалізовані організації трудящих, яким надавалося право на страйки, запроваджувалася охорона праці і т. д.

При перебудові японської економіки був використаний досвід прямого контролю і активної ролі уряду. В Японії поєднувалися механізм ринкового господарства з державною підтримкою приватного накопичення. Держава застосовувало селективні податкові та кредитні пільги, вибірковий контроль над складом конкурентів в галузях.

Протягом трьох повоєнних десятиліть змінювалися пріоритети економічного розвитку і відповідно структура економіки. Якщо в 50-е рр. у центрі уваги перебували базові галузі: металургія, хімічна промисловість, гідроенергетика, суднобудування, торговельний флот, то в 60-х рр. - автомобільна промисловість, нафтопереробка і нафтохімія, електротехнічна промисловість. Структурна перебудова проходила в Японії при надвисоких темпів - за 1955-1970 рр. середньорічний приріст ВНП перевищував 11%, норма валового нагромадження наближалася до 35% і була найвищою з усіх провідних капіталістичних країн.

10. Сучасна структура світової економіки

Суб'єктами світової економіки є: національні господарства, регіональні (зональні) інтеграційні угруповання країн, транснаціональні корпорації, міжнародні організації, інституціональні інвестори (інвестиційні фонди, банки, холдинги і т. ін.). Для суб'єктів характерні як взаємодія, так і протистояння.

Галузева структура економіки являє собою сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, що характеризуються особливими умовами виробництва в системі суспільного поділу праці і відіграють специфічну роль у процесі розширеного виробництва. Традиційно галузева структура світової економіки подається таким чином:

1. Промисловість.

2. Сільське господарство.

3. Будівництво.

4. Виробнича інфраструктура.

5. Невиробнича інфраструктура (сфера послуг).

Така класифікація заснована на міжнародних стандартах формування структурних елементів світової економіки: вона виходить з Міжнародної стандартної галузевої класифікації усіх видів економічної діяльності і Міжнародної стандартної класифікації занять, що, у свою чергу, є складовими частинами системи національних рахунків.

Кожна з цих базових галузей може далі підрозділятися на укрупнені галузі, підгалузі і види виробництва. Галузеві пропорції, або галузева структура, являють собою співвідношення питомих ваг окремих галузей.

Первинні галузі – сільське господарство і видобувна промисловість.

Вторинні галузі – обробна промисловість, електроенергетика і будівництво, що використовують сировину первинних галузей.

Третинний сектор – сфера послуг (фінанси, страхування, освіта, культура, наука, охорона здоров'я, ділові й інші послуги), транспорт, торгівля і зв'язок.

Умовна структура міжнародної економіки може бути подана в такий спосіб (табл.1.2).

До основних рис сучасної світової економіки відносяться:

1. Новий етап інтернаціоналізації виробництва і поглиблення суспільного поділу праці на основі науково-технічної революції:

усе більш повна взаємозалежність національних господарств;

поглиблення загальносвітового поділу праці, підвищення товарності й експортної орієнтації економік;

перехід від предметної до подетальної і функціональної спеціалізації національних господарств;

Таблиця 1.2

Умовна структура міжнародної економіки

Міжнародне регулювання і нагляд	Економічні	Фінансові
Міжнародні організації
Форми міжнародних економічних відносин	Товарами	Послугами	Капіталу	Робочої с	Технології	Валютою	Цінними паперами	Дериватами	Кредитами	Розрахунки
Міжнародна торгівля	Міжнародний рух факторів виробництва	Міжнародна торгівля фінансовими інструментами
Державне регулювання	Регулювання зовнішньої торгівлі	Регулювання руху факторів виробництва	Валютне й банківське регулювання
Мікроекономічна політика	Макроекономічна політика
Базові поняття	Світове господарство Світовий ринок Міжнародний поділ праці

перехід до єдиних критеріїв техніко-економічної ефективності виробництва.

2. Економічна інтеграція – міждержавні об'єднання з особливою організаційною структурою, новий етап усуспільнення виробництва:

структурна інтеграція – об'єднання високорозвинених національних господарств для координації економічної політики виробничої кооперації, стимулювання міграцій капіталів і робочої с (ЄС, ОЕСР, ГАТТ/СОТ та ін.);

господарська інтеграція – об'єднання національних господарств, що розвиваються, для використання переваг спеціалізації і більш повного використання економічних ресурсів.

3. Глобальні економічні та екологічні проблеми – загальносвітові процеси, що торкаються інтересів всього людства:

демографічна проблема;

продовольча проблема;

подолання економічної відсталості країн, що розвиваються, у цьому зв'язку – проблеми боргів;

подолання погрози екологічної катастрофи, енергетична проблема;

подолання погрози ядерної війни.

4. Всесвітня торгівля – новий етап розвитку торгівлі в умовах інтернаціоналізації виробництва й економічної інтеграції:

найгостріша конкуренція («торговельні війни»);

створення специфічної торговельної інфраструктури розвинутими капіталістичними країнами (монополія на інформаційні й інші інфраструктурні послуги);

домінуючий стан Японії, США, країн ЄС;

нееквівалентний обмін із країнами, що розвиваються;

монопольний стан на ринку транснаціональних корпорацій.

5. Зростаючі масштаби міграції капіталів і робочої с:

величезне збільшення масштабів міграції в зв'язку з інтернаціоналізацією виробництва;

вирішальна роль у міграції позикового капіталу міжнародних фінансово-кредитних установ (МВФ, МБРР та ін.);

переважне значення в міграції капіталів експорту-імпорту підприємницького капіталу – прямі і портфельні інвестиції транснаціональних корпорацій, спільних підприємств та ін.;

проблема «відтоку мозків» і іноземної робочої с, породжена міграцією працівників.