Проблема нейтральності грошей у монетарній теорії виникла в процесі дослідження їх впливу на реальну економіку.
Принципові відмінності бартерної та монетарної систем не давали можливості знайти узагальнюючі і порівняльні вимірники їх ефективності, які давали б можливість об'єктивно визначити вади і переваги кожної з них. Тому дослідники змушені були замінити у своїх порівняннях модель бартерної економіки на модель грошової економіки, але з нескінченно малими запасами грошей (близьких до нуля), вплив яких на реальні процеси майже не відчутний. Тобто ця економічна система за формою є монетарною, а за сутністю — бартерною. А оскільки бартерна система за своєю природою є зрівноваженою, то й адекватна їй умовна монетарна система також має бути зрівноваженою. Такі підходи знайшли своє відображення вигляді концепції нейтральності грошей.
За цих обставин дослідники неминуче доходили висновку, що будь-які зміни грошової маси впливають лише на номінальні грошові показники і не зачіпають рівнів відносних цін окремих товарів, рівнів процентних ставок, пропорцій розподілу доходів, реальних запасів грошей в економічних суб'єктів та інших змінних реального сектору економіки. Останній залишається індиферентним до кількісних змін у монетарній сфері, а гроші залишаються нейтральними до процесів у реальному секторі.
Вибраний підхід до визначення ролі грошей веде до такого трактування нейтральності грошей. Гроші можна вважати нейтральними, якщо після порушення початкової рівноваги економічної системи внаслідок номінальної зміни пропозиції грошей установлюється нова рівновага в економіці, за якої реальні рівні економічних змінних матимуть ті самі значення, що й до зміни пропозиції грошей. Отже, темпи та обсяги суспільного виробництва не повинні змінитися.
Наведені аргументи щодо нейтральності грошей мають суттєву ваду — визнання того, що зростання пропозиції грошей автоматично і всеохопно збільшує номінальний рівень цін і всіх грошових показників в економіці.
Насправді ж цей процес може бути досить тривалим, що вимірюється місяцями і навіть роками,як це визнано сучасною наукою. Зараз уже жодне серйозне дослідження монетарних процесів не обходиться без урахування цього явища, що дістало назву часового лага.
Якщо вказаний лаг справді існує, то в реальному секторі економіки має виникати стимулювальний ефект внаслідок того, що збільшення пропозиції грошей спричиняє насамперед адекватне зростання доходів, а рівень цін певний час відстає від цього процесу.
Зазначений часовий лаг спричинюється самою технологією формування пропозиції грошей та специфікою її трансформації у платоспроможний попит. Зростання пропозиції грошей зазвичай розпочинається зі збільшення грошової бази. Якщо збільшення грошової бази припадає на резервну складову, то формування пропозиції грошей закінчиться лише по завершенні грошового мультиплікатора.
На величину і тривалість грошового мультиплікатора впливає багато інших чинників. Завдяки їх сукупній дії додаткова купівельна сила, спричинена збільшенням пропозиції грошей, буде поступово «рознесена» по всьому «економічному полю», розподілена між значною кількістю економічних агентів і підвищить їх ділову активність. Але для цього потрібний певний час.
Наведені логічні міркування дають достатні підстави для такого висновку: за наявності часового лага між збільшенням пропозиції грошей і адекватними йому ціновими зрушеннями гроші перестають бути нейтральними. Оскільки такий часовий лаг має недовгий термін дії, то цей висновок обмежується коротким проміжком часу.
