Езопівська мова у творах Г. С. Сковороди

Езоп – це перший грецький відомий байкар, традиції якого продовжив Г.С. Сковорода в українській літературі. Першу байку Г.С.Сковорода написав віршем 1760 року в Харкові. Причиною написання байки було те, "що багато хто з учнів, нітрохи для цього не народжені, навчалися." Сказана езопівською мовою гірка правда мала свою дію – єпископ Іосаф Миткевич більш як сорок "недорослів" звільнив від непосильного для них труда. Вже перша спроба показала, який великий вплив мав цей твір на читачів. Зразком цього жанру була для нього класична грецька та римська байка і передусім творчість Езопа.

У листі-присвяті Г.С.Сковорода висловлює свої погляди на цей жанр. Він радить не зневажати байкарства, бо в байці просвічує істина, як " іноді в дранті коштовний криється камінь". Вона повинна навчати. "Батьківське покарання містить у гіркоті своїй солодощі, а мудра іграшка таїть у собі силу."

Кожна байка складається з двох частин: фабули, тобто самої розповіді, і висновку, повчальної частини, яку автор називає "силою". Більшість "Байок Харківських" – твори оригінальні: а коли часом Сковорода і використовує якусь фабулу Езопа, то насичує її цілком новим змістом, виводячи ситуацію, подібну до тієї", в яку потрапляють Езопові граки, убравшись у пір'я павича. Але якщо Езоп лише застерігає від такого роду вчинків, то Сковорода викриває не тільки намагання використати свою "нову одежу" на те, "щоб... проломлюватись крізь законів громадянських загороди ". Тут звучить гострий осуд панівних верств із їх пихатістю.

Додаток Б

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ЗБІРКИ "БАЙКИ ХАРКІВСЬКІ"

Г.С. Сковорода був не тільки філософом, а й письменником. Він писав вірші, складав пісні, ще й музику до них компонував. Чимало з його пісень увійшло в скарбницю народної пісенної творчості. Пісні Сковороди співали кобзарі та лірики, часто переробляючи їх по-своєму та доповнюючи.

Отож і І.П. Котляревський увів у свою "Наталку-Полтавку" пісню-сатиру Сковороди "Всякому городу нрав і права", щоправда, в значно переробленому вигляді.

Свої філософські погляди Сковорода обстоює і в байках. Створивши та уклавши першу на Україні збірку байок, він проторував шлях цьому жанрові в українській літературі, заклав основу, на якій зводилася будова класичної байки. Першу байку Г.С.Сковорода написав віршем 1760 року в Харкові. Причиною написання байки, як твердить сам автор, було те, "що багато хто з учнів, нітрохи для цього не народжені, навчалися."

Писати байки Г. С. Сковороду спонукало саме життя з безліччю явищ і фактів, вартих осміяння, осуду та бажання виправити вади, пере дати свій життєвий досвід, поділитися наслідками багаторічних роздумів. Виразно позначився на байках вплив усної народної творчості, зокрема влучних прислів'їв та приказок з їх мудрістю і дотепністю, висловленою в лаконічній, афористичній формі.

Упродовж 1769-1774 років у Харкові та поблизу Харкова (с. Бабаях) Г.С.Сковорода написав 30 байок. Вони й склали збірочку "Байки Харківські", яку автор подарував своєму другові Опанасу Панкову.

В листі-посвяті Сковорода висловлює свої погляди на цей жанр. Він закликає не зневажати цей жанр, бо у байці просвічує істина, як "іноді в дранті коштовний криється промінь". Вона повинна навчати: "Батьківське покарання містить у гіркоті своїй солодощі, а мудра іграшка таїть у собі силу."

Уперше вони побачили світ у 1837 році, у виданні Московського Попечительного Комітету "Человеколюбивого Общества " під назвою "Басни Харьковские Г.В.Сковороды" (Сковорода часто називав себе Варсавою (Вар-син), тобто сином Сави. Тому по-батькові його й позначили ініціалом В., а не С).

У Київській Академії Г.С.Сковорода мав можливість вивчати байкову творчість класиків грецької та римської літератури, зокрема Езопа. Тут же він, напевне, практикувався і в писанні байок, бо літературні спроби становили необхідний елемент освітньої підготовки студентів Академії.

На Україні першим байкарем був Г.С.Сковорода. Байки його писані прозою, хоч часто ми знаходимо в них і римовані рядки.