Організаційна структура світової продовольчої системи.

Множинність суб’єктів ринку.

Світова продовольча система організаційно представлена складною і розгалуженою сукупністю суб’єктів ринку, які виробляють ресурси, сільськогосподарську сировину, готові продукти харчування, а також зайнятих збутом, транспортуванням, торгівлею продовольством або функціонують в секторі громадського харчування. До суб’єктів продовольчої системи можна віднести також наукові організації, які здійснюють прикладні дослідження в перерахованих вище галузях, і побічно – структури, які приймають рішення по управлінню і розвитку продовольчого сектора економіки на національному рівні, а також формують основні напрямки розвитку продовольчої політики на міжнародному рівні.

Як видно з наведеної вище класифікації, суб’єктом світової продовольчої системи одночасно є дрібнотоварне підприємство з вирощування бананів в Сенегалі та велика ТНК, що базується в США і виробляє добрива. Відповідно ілюзорними є спроби об’єднати всі особливості організаційної будови і виробничого функціонування цих структур в єдину універсальну модель. Проте певні закономірності структурної організації сільськогосподарських і продовольчих фірм підлягають аналізу за деякими параметрами.

Проте необхідно відзначити, що світова продовольча система – не просто сукупність вхідних в неї суб’єктів, а передусім взаємодію їх господарських зв’язків на основі зростаючої інтернаціоналізації і глобальної раціоналізації виробництва і споживання продовольства. Ці процеси сприяють як формуванню центрів, своєрідних регіональних ядер сільськогосподарського виробництва, так і відтворенню та ретрансляції, що виникають у цих ядрах тенденцій розвитку продовольчих та суміжних з ними галузей на периферійні відділи світової продовольчої системи.

В галузях, що виробляють ресурси для сільського господарства, оперують як спеціалізовані структури, так і широко диверсифіковані машино-технічні («Форд», «Fiat», «Рено», «Джон Дір») і хімічні компанії («Байєр», «Хехст», «Басф», «Дюпон», «Монсанто»), а також компанії з виробництва кормів і насіння («Каргілл», «Континенталь»). При цьому часто ресурси для сільського господарства постачають компанії, для яких цей вид діяльності є не основним. Наприклад, один з найбільших виробників кормів у світі – дочірня фірма нафтової компанії «Брітіш Петролеум». У розвинених країнах на 4-7 компаній ресурсного сектора доводиться до 50-60% ринку відповідних товарів. Однак при настільки високій концентрації існує ніша для середніх і дрібних фірм, в основному вузькоспеціалізованих на окремих видах сільськогосподарського і харчового обладнання або кормів і насіння.

Підприємства, що здійснюють сільськогосподарську сировину, діляться на сімейні фермерські господарства, кооперативні об’єднання сільськогосподарських виробників для спільного функціонування в якийсь певній сфері діяльності (для постачання ресурсами або збуту готової продукції) і вертикально інтегровані компанії, об’єднуючі весь цикл виробництва продовольства і доставки його кінцевому споживачеві.

Сектор переробки сільськогосподарської сировини, тобто власне харчова промисловість, так само як і сировинна, представлений різними за розміром і формою власності підприємствами. При тому, що в цій сфері важливе значення має фактор досягнення конкурентних переваг в залежності від масштабу виробництва, кожне з більш ніж половини харчових підприємств розвинених країн налічує менше 20 зайнятих. Як правило, це сільські кооперативні підприємства по обробці місцевої сировини. Велика частина готової харчової продукції виробляється тим не менш великими фірмами, в основному транснаціональними корпораціями.

Для 9 з 20 найбільших продовольчих компаній світу дана сфера діяльності є єдиною, для 8 – значно перевищує 50%, у «Юнілевер» становить 50% і лише в таких гігантів, як «Філіп Морріс», «Каргілл», не досягає половини, складаючи відповідно 8 і 47%.

Збутовий сектор продовольчої системи (оптова і роздрібна ланки) в останні десятиліття практично виділився в самостійну сферу агробізнесу, якою оперують спеціалізовані оптові і роздрібні фірми або відповідні підрозділи вертикально-інтегрованих компаній. Поява супермаркетів і торгових центрів, які стали фактично новими для продовольчого ринку структурами, інтегруючими останні ланки продовольчої і промислової ланцюжків, призвело до концентрації і централізації капіталу в спадному секторі сільськогосподарського виробництва.

Аналогічним процесам сприяло також розвиток системи закладів швидкого обслуговування і самообслуговування, який видозмінив організаційну структуру сектора громадського харчування.

Процеси, що торкнулися світову продовольчу систему у зв’язку з розвитком НТП, торкнулися також фірмової структури ринку.

Наукові розробки в області аграрних біотехнологій в 70-80-х роках на початковому етапі створення нової технологічної системи вимагали значних витрат, передової технічної бази, кваліфікованих кадрів, що було під силу лише великим фірмам. Це призвело до концентрації НДДКР в той період у деяких компаніях, в основному у висхідному ресурсному секторі. Як правило, лише деякі з них були зайняті тільки в продовольчій сфері. В основному це були хімічні концерни з високим ступенем товарної диверсифікації, одним з напрямів діяльності яких є виробництво добрив, пестицидів, гербіцидів, засобів догляду за рослинами, вакцин для худоби. Економічною метою аграрних біотехнологічних досліджень на тому етапі було створення на хвилі «зеленої революції» ГМ культур з зміненими агрономічними властивостями для формування єдиної товарно-інноваційної політики з такою власною продукцією, як сільськогосподарські хімікати.

Пізніше, у 80-х роках, у процес створення нових товарів включилися сільськогосподарські та продовольчі корпорації. У цей період цілі і завдання створення нових ГМО розширилися за рахунок надання харчових продуктів нових споживчих якостей, а значить, розширилося коло фірм, зацікавлених в нових товарах.

Оскільки дослідження і розробки в області ГМО здійснювалися в основному в рамках приватних корпорацій, у разі знаходження економічно перспективного рішення під його практичну реалізацію фірми-власники винаходів створювали відповідні організаційні структури. Таким чином, в рамках власне сільськогосподарських підгалузей і різних промислових галузей виникли по суті однотипні фірмові підрозділи, а також самостійні фірми, які отримали пізніше загальну назву «аграрно-біо- технологічні».

Дослідження, проведені в некорпоративних структурах (університетах, незалежних лабораторіях), фінансувалися зацікавленими фірмами, і лише невелика частка (за різними оцінками, від 3 до 10%) – розвиненими державами. Відповідно і частка державних фірм серед структур, новостворених нині для виробництва ГМО, незначна.

Таким чином, практично всі товарні інновації в області аграрних біотехнологій спочатку були впроваджені в систему великого приватного аграрного бізнесу.

В органічному секторі спочатку наукові роботи з розробки методу господарювання і створення нового типу товарів проводилися в рамках об’єднань або кооперативів фермерів. Відповідно власність на результати цих робіт носила суспільний характер.

Як уже зазначалося, в органічному секторі не тільки і не стільки створюється новий тип товару, скільки формується в широкому сенсі особлива система взаємодії «людина – навколишній світ», у більш вузькому практичному розумінні – альтернативні методи ведення сільського господарства на основі технологій, щадних по відношенню до навколишнього середовища. У цій області також ведуться серйозні наукові дослідження і розробки по знаходженню рішень ефективного господарювання за допомогою натуральних засобів захисту рослин і тварин від хвороб, органічних методів підгодівлі грунту і з усіма іншими традиційними напрямками аграрних вишукувань.

На комерційному етапі розвитку цього сектора до проведення НДДКР активно підключилися держави, а також міжнародні та неурядові організації. Таким чином, і на другому етапі власність на результати досліджень в органічному сегменті продовольчого ринку розподіляється між приватним та громадським сектором. Відповідно розширюються можливості доступу на ринок різних організаційних структур: від фермерських господарств до великих корпорацій у всіх ланках продовольчого ланцюга.

Це призвело до створення нового типу компаній у всіх основних секторах продовольчої системи – від ресурсного до збутового, що спеціалізуються на екологічно чистому продовольстві.

Оскільки перша група галузей, що поставляє ресурси для сільського господарства (так звані висхідні галузі), раніше інших була порушена «генною» хвилею науково-технічного процесу, вона зазнала найбільшу кількість організаційних змін.

У цій групі виділяються дві категорії фірм. Насамперед це фірми «першого покоління», що діють на ринку продукції аграрних біотехнологій з 70-х – початку 80-х років, як правило, з потужною широко диверсифікованої дослідницької базою, що зарекомендували себе як провідників НТП в галузі. Інша категорія – фірми «другого покоління», спеціально займаються окремими видами досліджень – від розшифровки генома рослин до створення дружніх навколишньому середовищі» пестицидів і рослин, що виробляють вакцини. Багато дрібні фірми «другого покоління» намагаються дистанціюватися від співпраці з великими компаніями («великими поганими», за висловом журналу «Економіст») по виробництву ГМ ресурсів для сільського господарства саме через репутацію останніх як послідовних прихильників генних технологій.

В США в 2010 р. налічувалося понад 50 біотехнологічних фірм «другого покоління», зайнятих в аграрному секторі.

З усієї багатогалузевої системи виробництва ресурсів для сільського господарства найбільшою мірою піддані впливу нової хвилі НТП на організаційну структуру виявилися такі підрозділи, як виробництво насіння, кормів, посадкового матеріалу в аквакультурі, мікроорганізмів, агрохімікатів (головним чином пестицидів, гербіцидів, регуляторів росту, ветеринарних вакцин і препаратів). Відповідно біотехнологічні фірми, що працюють в цих галузях, маючи досить вузьку науково-дослідницьку спеціалізацію, методологічно можуть бути віднесені одночасно до кількох галузей економіки. Однак якщо дотримуватися принципу товарно-галузевої класифікації, то не менше третини таких фірм можна віднести до ресурсного сільськогосподарського сектору.

Ті біотехнологічні фірми або підрозділи концернів, результати досліджень яких використовуються в декількох галузях (як правило, крім харчових галузей, це медицина і фармацевтика), отримали загальну назву «фірми, що займаються науками про життя» (life science firms), що далеко не завжди відповідає їх сутності.

Якщо організаційна структура сільськогосподарських підприємств традиційного сектора навіть США і Канади, раніше інших країн перейшли до комерційного вирощування ГМ культур, поки не зазнали принципових змін під впливом «генної» революції, то в спадному секторі такі зміни стали реальністю. В області переробки ці зміни пов’язані з процесом створення спеціальних ліній і виробництв з використанням сировини з заданими властивостями на основі нових технологій, що спричинило за собою організаційно-технологічну диференціацію фірм та їх підрозділів в харчовій промисловості і збутовому секторі.

Ближче всього до споживача знаходяться сфера роздрібної торгівлі та система громадського харчування, для яких початок 2000-х років став періодом радикальних організаційних змін, загальним напрямком яких було розділення за типами продовольчих товарів. Ця тенденція є результатом взаємодії досить суперечливих і різноспрямованих складових.

З одного боку, виробники і споживачі органічних продуктів воліють до чіткої ідентифікації кінцевого товару, що можливо лише у разі відповідної організаційної структури та наявності окремої товаропровідної мережі. З іншого боку, організаційний поділ оптових і роздрібних продовольчих фірм означає значні витрати як для традиційного, так і для ГМ сектора і викликає їх певну протидію. При цьому функціональний розподіл вже фактично почався і неминуче призведе до організаційної диференціації збутової ланки, але не в таких явних формах, як в органічному секторі. Споживач навіть у розвинених країнах у найближче десятиліття навряд чи зустріне вивіски над продовольчим магазином або супермаркетом, які значитимуть, що тут продаються тільки генетично модифіковані продукти. Більш імовірний сценарій створення спеціальних відділів з продажу продуктів, вільних від ГМ компонентів. Однак функціонально система закупівлі і реалізації таких продуктів диференціюється вже зараз.

При явно вираженій тенденції до концентрації і централізації капіталу ступінь монополізації ринку продовольства на всіх етапах продовольчого ланцюга, крім ресурсної ланки, нижче, ніж в інших галузях економіки.

Ступінь монополізації окремих товарних і функціональних сегментів ринку ГМП значно перевищує аналогічні показники традиційного і органічного секторів.

Взаємини суб’єктів на ринку органічних товарів в даний час взагалі можуть бути охарактеризовані як класична досконала конкуренція, коли функціонує велика кількість великих і дрібних фірм, що пропонують аналогічний товар.

Монополізація виробничого циклу в ГМ секторі загострює весь спектр протиріч і проблем, що існують у рамках світової продовольчої системи, і формує нові, до яких можна віднести:

- протиріччя між правом кожної людини користуватися досягненнями НТП для задоволення життєво важливих потреб у продовольстві та забезпеченням прав інтелектуальної власності розробників нового товару;

- проблема внутрішньогалузевого перерозподілу прибутку;

- проблема досягнення для виробників балансу необхідність захисту інформації про технології виробництва нового товару та інформаційною відкритістю та популяризацією його з метою просування на нові ринки.

В цілому організаційно-технічний чинник став одним з ключових в процесі проникнення нових технологій в аграрний сектор і формування сучасної товарної структури продовольчого ланцюга. За неповне десятиліття комерційного використання ГМ і органічних продуктів вже склалася нова фірмова структура ринку.

Стрімке впровадження результатів аграрних біотехнологічних досліджень у виробництво сільськогосподарських культур багато в чому стало можливим через що склалася у другій половині XX століття в розвинених країнах системи організації і управління сільського господарства і харчової промисловості.

Вертикальна інтеграція агробізнесу на сучасному етапі НТП

Нові сектори ринку – органічних і ГМ продуктів виникли в розвинених країнах у період, коли організаційно-технічний напрямок розвитку світової продовольчої системи остаточно сформувався за принципом вертикальної інтеграції.

Терміном «вертикальна інтеграція» визначається об’єднання функцій різних відтворювальних секторів і вхідних у них галузей в єдиний виробничий ланцюг і створення організаційних структур для реалізації цих функцій. Як справедливо зазначив угорський дослідник П. Шаркань: «Ця макроекономічна категорія добре висловлює тенденцію, яка разом зі спеціалізацією і концентрацією проявляється в господарському житті у формі інтегрування, органічного злиття діяльності різних галузей».

Вертикальна інтеграція в аграрних галузях об’єктивно сприяє ефективному проникненню досягнень НТП в усі ланки продовольчого ланцюга, є основою уніфікації технологічних процесів і, як наслідок – підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва в цілому.

Вертикальна інтеграція господарюючих суб’єктів на ринку продовольства відображає об’єктивні, що склалися в ході економічної еволюції, умови функціонування всієї продовольчої системи.

Формування тісної взаємодії комплексу галузей з виробництва та переробки сільськогосподарської продукції в цілому йшло паралельно розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Спочатку більш динамічні галузі по переробці сільськогосподарської сировини, виробництва ресурсів, а також сфера громадського харчування, транспортна та збутова інфраструктура тяжіли до подолання нестабільності і непередбачуваності, характерних для сировинного сектора. До факторів, що сприяють розвитку вертикальної інтеграції, можна віднести концентрацію в переробних галузях, при якій зросли вимоги до якісних і технологічних характеристик сільськогосподарської сировини, його гомогенізації, необхідність гарантування точності його поставок за строками та обсягами, а також нові вимоги торгівлі до продовольства по упаковці, однорідності якості, ритмічності постачань.

Однак головним спонукальним мотивом формування організаційної структури АПК за принципом вертикальної інтеграції у всіх країнах є прагнення виробників до мінімізації фактору невизначеності і непередбачуваності сільськогосподарського ринку.

У свою чергу специфіка сировинного сільськогосподарського сектора, яка характеризується наявністю індивідуальних для кожного товару виробничих циклів, сезонністю виробництва, залежністю від погодно-кліматичних факторів, високими нормативними запасами, низькою ціновою еластичностю попиту і пропозиції і як наслідок цього високим ступенем ризиків, зумовила необхідність тісної взаємодії з висхідними і спадними галузями.

В результаті цих об’єктивних тенденцій по досягненню певного рівня економічного розвитку, починаючи з 50-х років у всіх країнах світу стали складатися стійкі відносини суб’єктів галузей, залучених в процес виробництва кінцевого харчового продукту.

Сукупність основних і суміжних галузей по вирощуванню сировинного сільськогосподарського продукту, його збору, зберігання, транспортування та переробки до рівня готового до вживання в системі громадського харчування або будинку, а також зі збуту через оптово-роздрібну систему отримала загальну назву «аграрно-промисловий комплекс(АПК), або агробізнес.

Ступінь зрілості міжгосподарської вертикальної інтеграції безпосередньо залежить від загальноекономічного рівня розвитку країни. Розвиненим країнам більшою мірою, ніж тим, що розвиваються, властива функціонально-галузева структура агробізнесу. Це означає, що процес вертикальної інтеграції охоплює кілька груп або рівнів галузей і відповідно це знаходить відображення в організаційній структурі ринку.

Рівень вертикальної інтеграції в розвинених країнах вище, ніж у країнах, що розвиваються. Якщо у багатьох країнах, що розвиваються АПК має фрагментарний характер, а в деяких з них лише формуються загальні передумови для його розвитку, то в розвинених державах сільське господарство та харчова промисловість вже кілька десятиліть пропонують ринку фактично єдиний, загальний товар – продовольство.

Організаційно вертикально інтегровані фірми в аграрних секторах розвинених країн представлені двома видами:

- агропромислові і агроторгові об’єднання з концентрацією керуючих функцій у Єдиному центрі, який здійснює керівництво всіма напрямками господарської діяльності і який проводить єдину виробничу, технологічну, інноваційну, збутову політику. Взаємини сільськогосподарських виробників та інших функціональних підрозділів в такій системі будуються на основі внутрішньофірмових договорів. Весь технологічний ланцюжок при цьому підпорядкований загальной корпоративной концепції з використанням всього арсеналу засобів і методів сучасного маркетингу;

- компанії, що залучають дрібних і середніх виробників сільськогосподарської продукції в процес вертикальної інтеграції на основі контрактних відносин на поставку сільськогосподарської сировини або, навпаки, на необхідні засоби виробництва. Як правило, це фірми, які займаються переробкою та збутом сільськогосподарської продукції або виробляють ресурси для галузі.

Вищою формою вертикальної інтеграції є перша з названих, що отримала назву «корпоративна інтеграція». Вона припускає інтеграцію власності на підприємства, що працюють у декількох стадіях технологічного процесу виробництва і збуту продовольства. Ця форма більш характерна для розвинених країн. Причому її становлення в багатьох товарних секторах відбувалося за безпосередньою допомогою держави через реалізацію програм підтримки сільського господарства, особливо в таких галузях, як виробництво зернових і олійних культур.

Друга форма вертикальної інтеграції отримала назву «контрактація». Вона поширена у всіх країнах світу в основному в овочівництві, картоплярстві, цукровій промисловості, а також у бройлерному птахівництві, свинарстві і насінництві. Для цієї форми характерні безліч варіантів взаємин між контрагентами і відповідно різна глибина проникнення стратегії фірми-інтегратора до технологічного продовольчого ланцюжку.

Фірми-інтегратори в свою чергу значно різняться по основних функціях, розміром, ступеня технічної оснащеності, організаційній структурі. В останньому десятилітті до цих критеріїв додалися і параметри наукоємності кінцевого продукту фірми, а також елементи спеціалізації за типом товару.

Обидва ці різновиди вертикально-інтегрованих компаній передбачають наявність власної інфраструктури зі збереження, транспортування, первинної і глибокої переробки сировини, а також залучення в технологічний процес, в разі необхідності, зовнішніх ресурсів.

Глибина вертикальної інтеграції, тобто кількість ланок продовольчого ланцюга, на які поширюється діяльність структур сільськогосподарського і продовольчого бізнесу, різна в окремих товарних галузях. Вона також може змінюватися в окремі періоди часу в залежності від середньострокових коливань кон’юнктури.

Відмінною рисою «міжнародності» для ТНК продовольчого сектора, таким чином, є не стільки ознаки походження капіталу, скільки економія основних ресурсів на основі міжнародного поділу праці за географічним і галузевим принципом. Переважна більшість сучасних аграрних ТНК представляє капітал тільки однієї країни, а зовсім не багатонаціональний, хоча він і здійснює виробництво на багатонаціональній основі.

Найбільші продовольчі ТНК керуються принципом глобальної стратегії, коли продукція ТНК виробляється та реалізується за єдиним інтегрованим у світовому масштабі схемами і технологічним нормам, що дозволяє досягати високої норми прибутку за рахунок розміру виробництва, оптимального використання ресурсів, а також економії на НДДКР.

При цьому глобалізація збуту нового типу товару стала досить складним і багатофакторним явищем для світового продовольчого ринку в цілому і для ТНК зокрема. Ця багатофакторність і різноманіття що випливають їхні проблеми знайшли відображення в особливості функціонування багатонаціональних господарських структур.

Для продовольчого сектора характерна множинність конфігурації ТНК, тобто їх філії в окремих регіонах і країнах адаптовані до місцевих умов і формують товарну і виробничу політику з урахуванням місцевих культурних, релігійних і споживчих традицій. При цьому найчастіше використовується поєднання за окремими товарними групами двох різновидів глобальної конфігурації: розсіяної, коли прямі іноземні інвестиції направляються до створення специфічного для даного конкретного ринку продукту, і концентрованої, коли продукт виробляється в одній або декількох країнах і поставляється в єдиному вигляді через внутрішньофірмову систему руху товару на різні локальні ринки.

У разі розсіяної конфігурації конкурентні переваги досягаються за рахунок економії ресурсів та обліку фактора традиційності споживання, у разі концентрованої конфігурації – за рахунок використання унікальних споживчих якостей продукту, а також високої репутації фірми або торгової марки.

Звичайною практикою продовольчих ТНК є висока ступінь координації всіх аспектів діяльності філій у різних країнах і регіонах. У продовольчому секторі використовуються практично всі види стратегій діяльності ТНК – від дублювання філіями всіх функцій материнської фірми і простий інтеграції за прикладом звичайних національних компаній до комплексної інтеграційної стратегії, коли дочірні фірми об’єднані в загальні мережі виробництва і збуту, інтегровані в масштаби окремих регіонів або глобально по всьому світу.

Використання продовольчими ТНК комплексних інтеграційних стратегій припускає, що деякі функції, такі, як наукові і технологічні розробки, фінанси, виробництво масових традиційних фірмових продуктів, інтегруються глобально, інші, наприклад вирощування деяких видів сировини, виробництво швидкопсувних або об’ємних готових виробів, підготовка персоналу, – локально.

Для вертикально-інтегрованих ТНК продовольчого сектора, що реалізують комплексні інтеграційні стратегії, певною мірою стираються традиційні кордони між підгалузями. Багато сировинні ТНК об’єднують обробну промисловість, ресторанний бізнес, систему швидкого харчування, нівелюючи це традиційне розмежування і створюючи нові ланцюжки доданої вартості фірми.

В рамках реалізації комплексної інтеграційної системи аграрних ТНК виділяються три види корпоративних структур: вертикальна, горизонтальна і вертикально-горизонтальна. Якщо на початку 90-х років найбільш ефективної зізнавалася вертикальна корпоративна структура, то до кінця століття посилилася тенденція до вертикально-горизонтального принципу побудови таких фірм.

Характерною рисою прояви «генної» хвилі НТП в сфері організації та функціонування продовольчих і аграрно-біотехнологічних ТНК в 90-і роки стало створення невластивих їм раніше стратегічних альянсів, а також зростання злиттів і поглинань в цих галузях.

Стратегічні альянси полягають, як правило, для вирішення конкретного завдання з метою мінімізації витрат на просування групи нових товарів і зниження ризиків, а також для проведення єдиної масової інформаційно-просвітницької політики на всіх рівнях (від урядів до кінцевих споживачів продовольства).

У продовольчому секторі електронна торгівля можлива за досить вузького асортименту уніфікованих стандартних товарів. Проблемою є відсутність спільних стандартів на аналогічний товар з-за наявності на кожному регіональному ринку великої кількості конкуруючих національних і транснаціональних корпорацій. У таких умовах потреба в уніфікації товару вступає в протиріччя з необхідністю надання товару відмітних характеристик. У зв’язку з цим для ТНК сприятливою є перспектива розвитку системи електронної торгівлі сировинними (особливо фрукти, овочі) товарами і готовими розфасованими продуктами з глобальними торговими марками.

Склалося два напрямки електронної торгівлі продовольством: бізнес-бізнес (В2В) і бізнес-споживач (В2С), при цьому більш поширена система В2В. Примітно, що продовольчі ТНК активно практикують використання електронних мереж приватних клієнтів.

Продовольчі ТНК змушені виділяти електронну торгівлю в спеціальну функцію бізнесу для утримання частки національних і зовнішніх ринків. Найбільші ТНК мають відділи електронної торгівлі і навіть створюють спільні електронні мережі за окремими товарними групами. Така кооперація сприяє зростанню прибутку за рахунок агрегування продажів, особливо по допоміжних, не основних товарів корпорацій, однак не сприяє консолідації з роздрібною ланкою продовольчого ланцюга, яке все більше концентрується.

Серед загальноекономічних факторів, що впливають на напрям і обсяги прямих іноземних інвестицій сільськогосподарських і продовольчих ТНК, провідне місце займають темпи економічного зростання приймаючої сторони, масштаби внутрішнього ринку, рівень доходів на душу населення. До специфічних факторів, характерних для періоду «генної» революції, можна віднести особливий торгово-політичний режим по відношенню до нових типів продовольства і рівень державного регулювання цих товарів, потенційні можливості диверсифікації виробничої і збутової інфраструктури на традиційний, органічний та генетично модифікований типи, ставлення споживачів до цих типів продовольства.

Період сучасної хвилі НТП в аграрно-продовольчому секторі посилив таку функцію ТНК на національних і зарубіжних ринках, як глобальне формування попиту на групи товарів, а не на індивідуальний продукт. Ця функція реалізується диференційовано залежно від рівня самозабезпеченості продовольством країни, де передбачається збувати новий товар, середньодушового доходу населення, демографічних показників, традицій.

Формування попиту на органічні продукти йде безпосередньо на споживчому ринку і грунтується на інформуванні споживача про переваги екологічно чистих продуктів, реклами здорового способу життя, пов’язанні з цим способу виробництва із захистом навколишнього середовища і пропагандою національних і місцевих, а часто і патріархальних, «бабусь», продуктів.

У формуванні попиту на генетично модифіковані продукти на перше місце висуваються фактори підвищення продуктивності праці і забезпечення населення продовольством за нижчими цінами, безпеки цього типу товарів, можливості поліпшення кулінарних властивостей приготованих з них страв, здатності цих продуктів бути одночасно джерелом живильних і лікувальних речовин.

У цій групі товарів формування попиту йде в двох секторах: виробничому і споживчому, а також у сфері формування торговельної політики.

Сучасний етап проникнення на ринок ТНК з новими готовими продовольчими і сировинними сільськогосподарськими товарами йде в напрямку створення свого роду залежності країни збуту від технологій, комплексу агротехнічних методів, знань про товар, що підсилює роль ТНК у інтернаціоналізації сільськогосподарських ринків і створює передумови для структурних змін всієї продовольчої системи.

У сучасну епоху високого рівня розвитку інформаційних технологій виявилася парадоксальна ситуація: кінцевий споживач мало інформований про особливості характеристик трьох типів продовольства. ТНК успішно заповнюють цю інформаційну нішу, витрачаючи значні кошти на політику формування попиту. При цьому центр ваги такої політики переноситься з індивідуальних особливостей товару на типові.

Для формування глобального попиту на нові типи готових продовольчих товарів, призначених для кінцевого споживання, і на ресурси для сільськогосподарського виробництва продовольчі ТНК почали активно застосовувати в 90-і роки політику неформальної співпраці з міжнародними організаціями, що займаються питаннями розвитку, а також з провідними науковими центрами, синхронізуючи свої дії в області зв’язків з громадськістю. До цього ж періоду відноситься зростання числа неурядових організацій, які вивчають всі аспекти виробництва і споживання нових типів продовольства і пропагують їх переваги. Співпраця з такими структурами дозволяє ТНК розширити інформаційно-просвітницькі аспекти збутової політики.

Чинності неспівмірності рівнів аграрних сировинних і переробних галузей у розвинених державах і країнах «третього світу» стратегії оперування ТНК з новими типами товарів реалізуються з урахуванням фактора економічного розвитку.

Сільськогосподарські ТНК, сконцентрувавши результати досягнень аграрних біотехнологій в умовах юридичного захисту прав інтелектуальної власності, фактично стають не тільки провідником НТП в країнах, що розвиваються, але і зовнішнім регулятором у них всього механізму агровиробництва та агробізнесу, перетворюючи самі умови сільськогосподарської діяльності.

При відсутності коштів, матеріальної бази і висококваліфікованих наукових кадрів для проведення адекватних сучасним рівнем вимог агробіогехнологічних досліджень, а також при фактичному вичерпанні фінансових, а часто і технічних можливостей для зростання виробництва продовольства в країнах, що розвиваються, ця група держав об’єктивно і безперечно потрапляє в ще більшу, ніж раніше, залежність від ТНК по параметру забезпечення населення продовольством. Спірним є питання про наслідки і кваліфікації такої залежності.

Позитивними для країн, що розвиваються є такі наслідки діяльності ТНК в умовах комерційної «генної» революції, як:

- можливість використовувати досягнення нової технологічної хвилі НТП у виробництві продовольства при відсутності власного наукомісткого ресурсу, але при наявності традиційних ресурсів (земля, робоча сила);

- концентрація розрізнених ланок місцевих структур агробізнесу на основі отриманої ТНК різновиди наукомісткої технології, що призводить до підвищення рівня спеціалізації і зростання конкурентних переваг;

- підвищення рівня забезпечення населення продовольством;

- зростання продуктивності в сільському господарстві на галузевому рівні і на рівні господарюючих суб’єктів;

- швидкий розвиток сільськогосподарської інфраструктури;

- підвищення кваліфікації кадрів, зайнятих у сільському господарстві та харчової промисловості, а також в управлінні господарюючими суб’єктами;

- можливість вирішення соціальних проблем.

Одночасно для країн, що розвиваються виникають і досить значні негативні наслідки, до яких можна віднести:

- технологічніcnm та дезінтегрованість в національних галузевих продовольчих комплексах;

- втрату національного контролю над структурою сільськогосподарського виробництва;

- відсутність гарантій екологічної безпеки;

- небезпека перетворення території цих країн у своєрідні «іспитові полігони» для біотехнологічних мультинаціональних фірм.

В цілому діяльність аграрних ТНК у країнах, що розвиваються, так само як і в розвинених, в умовах «генної» революції сприяє інтеграції та інтернаціоналізації світової продовольчої системи, винесення результатів дорогих досліджень за межі країни-виробника і надання таким чином їм можливості використання досягнень технічного прогресу при збереженні права власності на ці результати (товари, технології).

 

Тестові завдання:

1. Енергетична проблема спричинена:

а) ростом енергоспоживання;

б) низькою якістю паливних ресурсів;

в) використанням нетрадиційних джерел енергії.

 

2. Глобальними вважаються проблеми, які:

а) сприяють виживанню і розвитку людей за екстремальних умов;

б) є всезагальними (планетарними), загрожують людству в цілому і потребують об'єднання зусиль усіх країн для їх вирішення;

в) породжені науково-технічними революціями, принциповими оновленнями технологій виробництва;

г) означають міжнародне співробітництво в усіх сферах економіки задля добробуту людей.

3. Глобалізація світогосподарських зв'язків впливає на економіку слаборозвинутих країн поки що в основному:

а) незначно;

б) позитивно;

в) негативно;

г) відчутно.

5. Міжнародна організація, яка мала вирішальне значення для формування глобалістики як науки:

а) Паризький клуб;

б) Лондонський клуб;

в) Більдерберзький клуб;

г) Римський клуб.

6. Українська школа глобалістики представлена працями вчених:

а) О. Орука, А. Костіна;

б) А. Яншина, Ю. Трусова;

в) Д. Лук’яненка, О. Білоруса;

г) О. Петренка, Ю. Цимбалюка.

7. Глобальні проблеми світу класифікують за сферами:

а) суспільних взаємовідносин (загроза термоядерної війни, відсталість частини країн і окремих регіонів, світові кризи тощо);

б) взаємодії суспільства з природою (ресурси, екологія, утилізація відходів, раціональне використання землі та ін.);

в) розвитку людини та забезпечення її майбутнього (ергономіка, подолання епідемій і тяжких хвороб, культурно-моральні проблеми, нестабільність сімей, боротьба із міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом, демократизація та охорона прав людини і т.п.);

г) усі відповіді правильні.

 

8. Першочерговою для людства є надпроблема:

а) продовольча;

б) забезпечення миру, відвернення нової світової війни;

в) демографічна;

г) енергетична.