Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663 – вересень 1676 рр.).

Слободищенський трактат, який став початком розколу України за територіальною ознакою, водночас відкрив новий етап боротьби за гетьманську владу. Особливість цього етап полягала в тому, що предметом бажань старшини одночасно стали дві булави. Лівобережжя, яке перебувало під патронатом Москви, дедалі більше відокремлюється та відмежовується від Правобережжя.

На Правобережжі відновлення польсько-шляхетських порядків спричинило народний опір та посилення старшинської опозиції. На булаву претендували П. Тетеря, Г. Гуляницький, М. Ханенко, П. Дорошенко. Після того як у січні 1663 р. Ю. Хмельницький склав гетьманські повноваження, козацька рада у Чигирині проголошує гетьманом Правобережжя П. Тетерю.

· Орієнтувався на Польщу, продовжував політику І. Виговського.

· Спробував об’єднати Правобережжя та Лівобережжя за допомогою поляків та кримських татар, проте невдало.

· Змушений постійно приборкувати анти гетьманські повстання полковників.

· Не мав широкої підтримки українського населення.

· Вимагав від Речі Посполитої рівноправ’я православної та католицької церков, підтвердження привілеїв козацької старшини, початку мирних переговорів із московською державою.

· У 1665 р. призначив наказним гетьманом М. Ханенка, проте до смерті не зрікався гетьманства. У 1666 р. виїхав до Польщі.

На Лівобережжі основна боротьба розгорнулася між Я. Сомком, І. Брюховецьким та В. Золотаренком. На «Чорній раді» у Ніжині (червень 1663 р.) гетьманом було обрано І. Брюховецького (1663 – 1668 рр.).

Пошук підтримки в Москви вилився в укладання двох документів – Батуринських і Московських статей.

Батуринські статті:

— гетьманський уряд зобов’язувався безоплатно забезпечувати продуктами харчування московські гарнізони, розташовані в Україні;

— гетьманський уряд зобов’язувався здійснювати заходи для схоплення й повернення російських втікачів (їх переховування каралося смертю);

— встановлювалася заборона для українських купців у Московській державі продавати вино і тютюн, оскільки це завдавало збитків царській монополії на продаж цих товарів;

— заборонявся продаж хліба на Правобережну Україну й кримським татарам;

— необхідно було скласти перелік усіх козаків, міщан й поселян, а також вказати розміри їх земельних володінь.

У вересні 1665 р. Брюховецький першим з українських гетьманів здійснив візит до Москви, де підписав нові статті, що значно посилювали залежність козацької України від царського уряду, одружився із московською княжною.

Згідно з Московськими статтями:

— українські землі й міста проголошувалися володіннями московського царя, а з їх населення (крім козаків) стягувалися до царської казни податки;

— вибори гетьмана відбувалися у присутності московських представників, а гетьманські клейноди новообраний гетьман отримував від царя;

— дипломатичні зносини гетьмана з іншими державами заборонялися;

— київську митрополію мав очолити московський ставленик;

— гетьман позбавлявся права надавати українським містам самоврядування, відтепер це здійснювалося виключно царем;

— збільшувалася кількість московських гарнізонів, вони розміщувалися в усіх основних містах, а повноваження російських воєвод суттєво збільшувалися (збирання податей з некозацького населення, хліба на утримання гарнізонів, податків із купців, грошових зборів із винних оренд тощо).

Сам Брюховецький за виявлену поступливість отримав від московського царя титул боярина і великі маєтки.

 

Четвертий період (1663-1668 pp.)

Поділ України між Московщиною та Польщею. Війни між Лівобережжям і Правобережжям за активної участі в них Польщі, Московщини, Туреччини і Криму набули затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і московського урядів у внутрішнє життя України.

Врешті-решт, Московщина і Польща вирішили досягти компро­місу за рахунок поділу українських земель. 30 січня 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир'я на 13,5 років у селі Андрусово, під Смоленськом (Андрусівське перемир’я). На підписання до Андрусова не запросили ні лівобережного гетьмана І.Брюховецького, ні новообраного правобережного гетьмана П.Дорошенка, що в котре засвідчувало ставлення Москви і Варшави до України.

Згідно з умовами перемир’я закріплювався поділ України:

· Правобережна Україна (без Києва) відійшла до Польщі.

· Лівобережжя та тимчасово Київ (на 2 роки), залишилися за Московією.

· Запорожжя мало визнавати владу обох держав.

Побоюючись утратити гетьманство через загальне незадоволення, у 1668 р. заявив про вихід України з-під влади Москви й перехід під турецький протекторат. Під час об’єднання військ Правобережної та Лівобережної України був жорстоко вбитий козаками.

Фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну поглиблювався. Глибока криза державності викликала бажання у патріотичних сил зупинити цю руйнівну тенденцію, об'єднати українські землі в межах однієї держави та відновити її незалежність. Лідером цих сил став новий правобережний гетьман П. Дорошенко, який прийшов до влади в серпні 1665 р.