Земельні угіддя аграрних формувань об’єднують у дві групи – сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення.
До сільськогосподарських угідь належать земельні угіддя, які систематично використовуються для одержання сільськогосподарської продукції: рілля, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища.
Структура угідь залежить як від рельєфу місцевості, так і від якості ґрунтів.
Найбільшу питому вагу в структурі земельних угідь мають сільськогосподарські угіддя, які можна об’єднати у дві основні групи: інтенсивні (орні землі, багаторічні насадження, поліпшені сіножаті, культурні пасовища) та екстенсивні (малоцінні луки і пасовища).
Завдання аналізу полягає у тому, щоб у процесі господарської діяльності забезпечити зростання площ інтенсивних земель за рахунок екстенсивних і якнайефективніше використовувати всі угіддя.
Співвідношення угідь визначає спеціалізацію підприємства, його виробничий напрям.
Зараз триває процес переведення (трансформації) частини несільськогосподарських угідь у сільськогосподарські. Поряд із цим і часто навіть у ширших масштабах певна частина угідь сільськогосподарського призначення відводиться під забудову міст, житла, промислових і культурно-побутових об’єктів, доріг, створення (розширення, відновлення) державних заповідних зон, природних заказників, виводиться з господарського обороту внаслідок ерозійних процесів та невмілого господарювання. За належного контролю це може призвести до абсолютного і відносного (з розрахунку на одного жителя) зменшення продуктивних угідь.
Тому при аналізі структури земельних ресурсів необхідно вивчити зміни у співвідношенні угідь сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, тенденції, темпи і причини цих змін, що дасть змогу не допустити або обмежити використання сільськогосподарських угідь, насамперед їх інтенсивної частини, для потреб, безпосередньо не пов’язаних з вирощуванням сільськогосподарських культур.
Якщо ж таке явище мало місце, треба виявити його причини та розробити заходи щодо недопущення подібного у майбутньому.
Важливе місце відводиться аналізу обґрунтування проектів організації території (особливо при створенні фермерських господарств), розміщення будівель, споруд тощо.
Аналіз повинен закінчуватися обґрунтуванням найефективнішої трансформації угідь відповідно до природних умов, перспективної стратегії розвитку підприємства.
Для оцінки ефективності використання земельних ресурсів застосовується система узагальнюючих, індивідуальних і допоміжних показників:
1) узагальнюючі показники:
· вартість виробленої продукції (зокрема рослинництва);
· вихід кормових одиниць;
· розмір прибутку на 100 га сільськогосподарських угідь;
2) індивідуальні показники:
· урожайність культур;
· вихід продукції в кормових одиницях з 1 га окремих угідь;
· обсяг виробництва молока на 100 га порівняльних* сільськогосподарських угідь;
· обсяг виробництва м’яса на 100 га порівняльних* сільськогосподарських угідь;
(* – визначається множенням площі кожного виду угідь на бал ґрунту і діленням отриманого результату на 100).
3) допоміжні показники:
· собівартість продукції;
· фондомісткість;
· трудомісткість;
· прибутковість 1 га землі;
· окупність витрат (відношення вартості продукції, отриманої з 1 га, до середніх витрат на 1 га).
У процесі аналізу спочатку вивчається динаміка перерахованих показників, виконання плану за їх рівнем, проводиться міжгосподарський порівняльний аналіз. Потім визначаються фактори і резерви підвищення ефективності використання земельних ресурсів.
