Гостра недостатність нирок

Класифікація первинного ГН у дітей

Гострий ГН

За клінічними формами розрізняють:

· з нефритичним синдромом;

· з нефротичним синдромом;

· з ізольованим сечовим синдромом;

· з нефротичним синдромом, гематурією і гіпертонією.

За активністю процесу: період початкових проявів; період розпалу хвороби; період зворотного розвитку або перехід у хронічний ГН.

За станом функції нирок: без порушення функції; з порушенням функції; гостра ниркова недостатність.

Підгострий (злоякісний) ГН, який може бути з порушенням функції нирок чи з хронічною нирковою недостатністю (ХНН).

Хронічний ГН

За клінічними формами:

· нефротична;

· гематурична;

· змішана.

За активністю процесу: період загострення; період часткової ремісії; період повної клініко-лабораторної ремісії.

За станом функції нирок: без порушення функції; з порушенням функції; ХНН.

ГОСТРИЙ ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ

Клініко-лабораторні прояви. У більшості дітей розвиток гострого гломерулонефриту (ГГН) настає через декілька днів після закінчення попередньої інфекційної хвороби.

Цей прихований (латентний) період може тривати від 5 до 20 днів (у середньому 7—14 днів).

Ознаки інтоксикації:

· порушується загальний стан дитини, з’являється слабкість, швидка втомлюваність, погіршується апетит, зменшується діурез.

· спостерігають блідість шкіри, пастозність чи набряк обличчя, рук та ніг.

· дітей турбує біль голови, нудота, блювання, у них змінюється колір сечі (колір м’ясних помиїв).

· у дітей дошкільного віку часто виявляють біль у попереку і дизуричні явища

· у старших — переважають симптоми ураження серцево-судинної та нервової систем.

У період розпалу наростають симптоми початкового періоду (до 4 тиж.).

Нефритичний синдром є типовим для ГГН.

· набряки на обличчі, пастозність гомілок,

· блідість шкіри і слизових оболонок,

· підвищений артеріальний тиск, розширення меж відносної тупості серця, ослаблення серцевих тонів, систолічний шум на верхівці, біль у ділянці серця, задишку, ціаноз губ, зміни на ЕКГ. При артеріальній гіпертензії можливі тимчасові зміни очного дна.

· біль голови, безсоння, в’ялість, зниження настрою, вегетативні розлади.

· диспептичні явища — погіршення апетиту, нудота, блювання, біль у животі, рідинні випорожнення, збільшення печінки, інколи селезінки.

· зменшується діурез.

· в аналізах сечі виявляють протеїнурію. здебільшого за рахунок альбумінів (до 90 %), що не перевищує 1,5—2 г на добу.

· в осаді сечі виявляють велику кількість свіжих і змінених еритроцитів, невелику кількість лейкоцитів, гіалінових і зернистих циліндрів.

· за пробою Зимницького визначають ніктурію, ізостенурію, тенденцію до підвищення відносної питомої ваги сечі

· часто виявляють високий титр антитіл до стрептокока.

Нефротичний синдром

· поширеними набряками. Набряки найбільше виражені зранку — на обличчі, яке стає одутлим, під очима, на тулубі (крижово-поперекова ділянка), на гомілках, калитці. Інколи спостерігають анасарку з накопиченням рідини в порожнинах (асцит, гідроторакс, гідроперикард). Розсмоктування набрякової рідини відбувається поступово і триває до 10—15-го дня хвороби

· відсутність артеріальної гіпертензії.

· добовий діурез значно зменшується.

· вміст білка в сечі перевищує 2,5—3 г на добу.

· кількість еритроцитів у сечовому осаді невелика, інколи еритроцитурію виявляють лише під час дослідження сечі за методом Аддіса — Каковського. Зазвичай виявляють значну циліндрурію (гіалінові, зернисті, воскоподібні).

· у біохімічному аналізі крові — виражена гіпопротеінемія (менше як 55 г/л) і гіпоальбумінемія (менше як 25 г/л), значно підвищується рівень холестерину та загальних ліпідів.

Ізольований сечовий синдром, то ознак інтоксикації можна зовсім не виявити; набряки, пастозність шкіри та артеріальна гіпертензія також відсутні. Діагноз ставлять на основі показників дослідження сечі. Можна спостерігати помірну олігурію, підвищення відносної щільності сечі до 1,030 і вище, протеїнурію (до 1—2,5 г/добу), яка триває протягом 5—14 днів. Зазвичай у дітей виявляють макрогематурію, часом — мікрогематурію (визначається під час мікроскопії). Лейкоцитурія незначна (до 10—20 млн на добу). У сечі виявляють гіалінові, еритроцитні та зернисті циліндри.

Ліквідація сечового синдрому і повне відновлення функцій нирок відбувається через 3—6 міс., після чого настає період клініко-лабораторної ремісії.

Інколи ГГН може мати затяжний хвилеподібний перебіг тривалістю до 1 року і довше, закінчитися повним одужанням чи переходом у хронічний процес.

Діагностика.

· загальний аналіз сечі (1 раз на 2—3 дні);

· проба Зимницького (1 раз на 10—14 днів);

· щоденне визначення діурезу та кількості випитої рідини;

· бактеріологічне дослідження сечі;

· щоденні вимірювання артеріального тиску;

· загальний аналіз крові (1 раз на 5—7 днів);

· біохімічний аналіз крові на вміст креатиніну, сечовини, холестерину, за­гального білка і білкових фракцій, електролітів, коагулограма.

· Визначення титру комплементу і антистрептококових антитіл;

· огляд очного дна; електрокардіографія;

· ультразвукове дослідження нирок; за показаннями — ренографія, урографія; за показаннями — біопсія нирки.

Лікування.

· ГН активної фази потребує лікування в стаціонарі. У стаціонарі організовують режим, дієту, етіотропну, патогенетичну і симптоматичну терапію. У період розпалу ГГН чи загострення ХГН призначають ліжковий режим аж до ліквідації екстраренальних проявів хвороби — нормалізації артеріального тиску і зникнення набряків, поліпшення аналізів крові та сечі. Поступово дитину переводять на напівліжковий режим. При цьому стежать, щоб дитина постійно перебувала в теплі (теплі шкарпетки, пояс на поперек і живіт). Середня тривалість ліжкового режиму — 2—3 тиж. З 5—6-го тижня — палатний режим.

· Дієтотерапія — один з основних методів лікування ГН. Найголовнішим у дієті є обмеження солі та води( 5 г солі на добу). У перші 2—3 дні від початку хвороби рекомендують цукрово-фруктову дієту: цукор — 8—10 г/кг маси тіла з неміцним чаєм і додаванням до нього кислого соку (лимонного, журавлинного), фрукти (яблука, виноград, груші) — до 300—800 г на добу, а також варення, мед. Така дієта триває 1—2 дні, а за необхідності (при високій азотемії) її повторюють 1 раз на 5—7 днів. Після цукрово-фруктової дієти призначають безсольову молочно-рослинну дієту з обмеженням білка до 0,5—1 г/кг на добу (стіл № 7 за Певзнером не менше місяця, піз­ніше її поступово переводять на дієту № 5а за Певзнером). Дієтотерапію поєднують із заходами, шо забезпечують нормальну роботу травного тракту (очисні клізми, при азотемії — промивання шлунка 2 % розчином натрію гідрогенкарбонату, застосування ентеросорбентів).

· У початковий період призначають вітаміни групи В, С, О, А і Е, ліпоєву кислоту у звичайних терапевтичних дозах.

· Антибактеріальна терапія. групи пеніциліну (ампіцилін, оксацилін, ампіокс, карбеніцилін тощо), еритроміцин, цефалоспорини у вікових дозах (при порушенні функції нирок — 1/2—1/3 добової дози). Тривалість уведень — 2—3 тиж., змінюють їх кожні 7—10 днів. Нефротоксичні антибіотики (гентаміцин, канаміцин, тетрациклін, стрептоміцин) протипоказані.

· Сечогінні препарати. Найчастіше — це фуросемід, гіпотіазид, бринальдикс, тріамтерен, тріампур, верошпірон, манітол.

· При високому артеріальному тиску призначають гіпотензивні засоби: препарати раувольфії (резерпін, раунатин), адельфан, адельфан-езидрекс, папазол, допегіт. Останнім часом широко використовують препарати, що блокують ренін-ангіотензинову систему: каптоприл, лізиноприл, еналаприл,

· Глюкокортикоїдні препарати найефективніші при нефротичній формі ГГН і ХГН, підгострому ГН, хоча їх призначають і при інших формах хвороби. Найширшого застосування набули преднізолон і урбазон (метилпреднізолон, метипред

· НПЗП — вольтарен, ортофен, індометацин, ібупрофен — показані при ХГН без артеріальної гіпертензії і ХНН.

· гепарин, який блокує синтез тромбіну, зменшує агрегацію тромбоцитів, активує фібриноліз, запобігає утворенню тромбів і відкладенню фібрину в капілярах клубочків, поліпшує мікропиркуляцію, зменшує сенсибілізацію організму, поліпшує проникнення антибіотиків до вогнища запалення, знижує артеріальний тиск і збільшує діурез.

· імуномодуляторні препарати, зокрема левамізол (декарис), продигіозан, тималін, тактивін.

· Після стихання активного запального процесу, особливо при хронічних формах ГН, ефективною є фітотерапія, тривалість якої становить 6—12 міс. і довше. Для цього широко використовують збір Ковальової та інші багатокомпонентні фітопрепарати. Упродовж усього терміну хвороби потрібно проводити боротьбу з хронічними вогнищами інфекції (хронічний тонзиліт, аденоїдит, карієс зубів тощо).

· У період мінімальної активності процесу чи під час ремісії хворим з ГН показане санаторно-курортне лікування в умовах місцевого санаторію тривалістю 4—5 міс. Зміна клімату для таких дітей є небажаною.

Дітей з ГГН тримають на диспансерному обліку протягом не менше 5 років після виписування зі стаціонару.

ПІЄЛОНЕФРИТ

Пієлонефрит — це неспецифічне батеріально-запальне ураження чашечко-мискової системи, інтерстиціальної тканини, канальців та ниркових судин. Серед хвороб нирок він посідає перше місце — становить до 70 % усієї нефрологічної патології.

Етіологія.

· основну роль (80 % випадків) відіграють представники родини ентеробактерій: кишкова паличка, клебсієла, протей, синьогнійна паличка, дещо рідше кокова флора — ентерококи, стафілококи, стрептококи.

· абактеріальні форми пієлонефриту - віруси, грибкова флора, бактерії, що втратили клітинну оболонку, мікоплазми.

· важливу роль відіграють такі чинники: патологія нирок у членів сім’ї, нефропатія, токсикоз чи пієлонефрит у матері під час вагітності, дисметаболічні зміни в нирках дитини, недоношеність, асфіксія, штучне вигодовування, піодермія тощо.

· Сприятливі умови для розвитку пієлонефриту виникають унаслідок порушення уродинаміки функціонального чи органічного походження (міхурово-мисковий рефлюкс, гідронефроз, мегауретер, уретероцеле, нейрогенний сечовий міхур, нефроптоз тощо), при метаболічних і гемодинамічних розладах у нирках, утворенні конкрементів.

· Найчастіше мікроорганізми проникають у нирку висхідним шляхом, рідше — гематогенним чи лімфогенним.

· На пієлонефрит частіше хворіють діти грудного віку, в неонатальний пе­ріод — переважно хлопчики, в інших вікових групах — переважно дівчатка.

Класифікація.

Первинний — це той, що уражує здоровий орган (за відсутності ознак внутрішньониркових і позаниркових аномалій сечової системи, обмінних нефропатій тощо).

Вторинний пієлонефрит виникає на тлі органічних чи функціональних змін гемо- й уродинаміки (міхурово-мисковий рефлюкс, гідронефроз, мегауретер, уретероцеле, нейрогенний сечовий міхур, нефроптоз тощо), обмінних нефропатій (оксалурія, уратурія тощо), сечокам’яної хвороби. Ця форма має тяжчий і стійкий перебіг. Гострий пієлонефрит, що перебігає до 6 міс. від початку хвороби

Хронічний зі збереженням ознак активності запального процесу понад 6 міс. (рецидивним з періодами загострення (інтоксикаційний, больовий, дизуричний, сечовий, диспептичний синдроми) і латентним (тільки сечовий синдром).

Залежно від активності процесу розрізняють активну стадію, стадію часткової і стадію повної клініко-лабораторної ремісії.

Клінічна картина поліморфна і неспецифічна.

· В активній стадії хвороби загальний стан дитини порушується, спостерігають слабкість, млявість, розлади сну, погіршення апетиту, біль голови.

· Підвищується температура тіла до 38 °С і вище, часто настає озноб.

· Діти скаржаться на біль у ділянці попереку, а деколи на біль у животі, тому їх часто госпіталізують у хірургічне відділення з підозрою на гострий апендицит.

· У дітей раннього віку спостерігають блювання, періодичний неспокій, часті рідинні випорожнення, можливі судоми.

· У дітей старшого віку можливі диспептичні явища (нудота, блювання, біль у животі, нестійкі випорожнення).

· У половини дітей діагностують дизуричний синдром — часті і болісні сечовипускання, нетримання сечі.

· Діти старшого віку скаржаться на біль у попереку при постукуванні — позитивний симптом Пастернацького.

· Сечовий синдром є найважливішим у діагностиці пієлонефриту. Змінюються колір і прозорість сечі, вона стає тьмяною з осадом і пластівцями. У сечі виявляють лейкоцитурію нейтрофільного характеру, лейкоцитарні циліндри, бактерії, протеїнурію (менше 1 г/л), можуть бути еритроцити, зазвичай свіжі, поодинокі. Ступінь бактеріурії — 100 тис. і більше мікробних тіл в 1 мл сечі. Вид збудника і його чутливість до антибіотиків визначають методом бактеріологічного дослідження сечі.

· У загальному аналізі крові — лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшена ШОЕ. При хронізації процесу — часто анемія.

· Під час лабораторного обстеження хворої дитини роблять аналіз сечі за пробою Нечипоренка чи Аддіса—Каковського, за пробою Зимницького, визначають рівень С-реактивного протеїну, сечовини, креатиніну, білкових фракцій, імуноглобулінів і титр мікробних антитіл, проби для визначення порушень функції клубочкового апарату і ниркових канальців.

Діагностика

· УЗД, за допомогою якого можна виявити грубі анатомічні зміни в нирках і сечових шляхах, що є підставою для поглибленого рентгенурологічного та інструментального обстеження дитини.

· використовують оглядову й екскреторну урографію, мікційну цистографію, радіоізотопну ренографію і динамічну нефросцинтиграфію, цистоскопію, уродинамічні методи діагностики, за допомогою яких можна виявити основну причину пієлонефриту (ваду розвитку сечової системи чи порушення уродинаміки сечових шляхів).

· Нормалізація аналізів сечі — ознака клініко-лабораторної ремісії, настає через 2—3 міс. від початку гострого періоду. У 25 % дітей грудного віку гострий пієлонефрит схильний до затяжного і рецидивного перебігу, а при вторинному гострому пієлонефриті такий перебіг хвороби спостерігають більш як у 30 % випадків. Якщо ознаки запального процесу залишаються і після 6 міс. від початку хво­роби чи в цей період настає 2 і більше загострень, то можна стверджувати про наявність хронічного пієлонефриту.

Лікування має бути комплексним і включати правильну організацію режиму фізичних навантажень, дієтотерапію, антибактеріальну, патогенетичну і симп томатичну терапію.

· При активній стадії хвороби дитину потрібно госпіталізувати. За наявносі гарячки та больового синдрому призначають ліжковий режим (зазвичай 5- 7 днів). Надалі обмежують фізичні навантаження на тривалий час.

· Дієта — один із найважливіших моментів лікування. У гострий період при значають стіл № 5 за Певзнером без обмеження рідини і солі. Перевагу надають білково-рослинній їжі. Білкова їжа підкислює сечу, а рослинна — облужнює, що створює несприятливі умови для розмноження бактерій. Обов’язково вилучають продукти, що містять екстрактивні речовини й ефірні олії (м’ясні бульйони, цибуля часник, кава, шоколад, спеції, приправи тощо), смажені страви. Питво має бути рясним (переварена вода, чай, компот із сухофруктів, соки, морси).

· Для етіотропного лікування застосовують антибактеріальні препарати, переважно нефротоксичні (зокрема, напівсинтетичні пеніциліни і цефалоспорини). Оптимальним є визначення чутливості до антибіотиків у кожному випадку. Раціонально призначати цефалоспорини (цефазолін, цефотаксим, цефтріаксон, цефтазидим, цефалексин тощо), які чинять бактерицидну дію на грампозитивні і грамнегативні мікроорганізми. Тривалість курсу — 10—14 днів. Більший ефект дає парентеральне введення антибіотика (внутрішньовенне, внутрішньом’язове). На початку лікування інколи допускають пероральне застосування антибіотиків.

· Уроантисептики чергують кожні 7—10 днів. Найефективнішими є бісептоли (суметролім, ориприм, бактрим), неграм (невіграмон), піпемідова кислота (палін), нітроксолін (5-НОК), нітрофурани (фурагін, фурамаг, фурадонін). Останніми роками дискутується можливість застосування фторхінолонових препаратів (ципрофлоксацин, норфлоксацин, офлоксацин) у лікуванні дітей старшого віку.

· При зниженні діурезу призначають сечогінні препарати: фуросемід, лазикс, верошпірон

· Ефективними є збори лікарських рослин: збір № 1 — звіробій, листя брусниці, кропива, кукурудзяні стовпчики з приймочками; збір № 2 — листя мучниці, нирковий чай, плоди шипшини; збір № 3 — польовий хвощ, березові бруньки, деревій. Фітопрепарати призначають до іди.

· Широко використовують фізіотерапевтичні методи лікування, зокрема ультразвук, НВЧ-терапію, електрофорез розчину фурадоніну, озокеритно-парафінові аплікації на ділянку попереку.

· На завершальному етапі важливу роль відіграє санаторно-курортне лікування (м. Трускавець, смт Східниця), яке призначають на тлі повної клініко-лабораторної ремісії пієлонефриту.

· Виявлення у хворих на пієлонефрит обструктивних причин його виникнення є приводом до консультації дитячого уролога, який за необхідності виконує хірургічну корекцію вад розвитку органів сечової системи чи порушень уродинаміки сечових шляхів.

 

ГОСТРА НЕДОСТАТНІСТЬ НИРОК

Гостра недостатність нирок (ГНН) — неспецифічний поліетіологічний синдром на тлі раптового виключення основних функцій нирок. Характеризується швидким розвитком порушення гомеостазу (гіперемія, ацидоз, водно-електролітні розлади).

Етіологія.

· Преренальна форма зумовлена гіповолемією й артеріальною гіпотензією, що призводить до зменшення ниркового кровотоку: шок будь-якої етіології, кровотеча, дегідратація (діарея, блювання), масивне зниження колоїдно-онкотичного тиску (втрата білка при нефротичному синдромі), перитоніт тощо.

· Ренальна ГНН виникає при гострій внутрішньосудинній коагуляції (гемолітико-уремічний синдром, септичний шок, васкуліт, дифузні хвороби сполучної тканини, тромбози ниркових судин у новонароджених), гломерулонефриті, пієлонефриті, гострому некрозі ниркової тканини (ішемія нирки внаслідок отруєння грибами, ліками, ртуттю тощо), переливанні несумісної крові, аномаліях розвитку нирок (агенезія, полікістоз) та інших розладах.

· Постренальна ГНН спричинена порушенням прохідності сечових шляхів. Зокрема, ця форма розвивається при природжених вадах розвитку сечових шляхів (двобічний гідронефрит, уретерогідронефроз тощо), обтурації чи зовнішньому здавленні сечових шляхів гематомою, пухлиною, згустками крові, конкрементами, при нейрогенних дисфункціях сечового міхура.

Клінічна картина.

Перебіг ГНН розподіляється на чотири періоди:

· початковий (функціональна недостатність нирок) клінічно визначається тими хворобами, що спричинили ГНН, але ураження нирок проявляється через 1—2 дні — зменшується діурез.

· Олігоануричний період триває від 8 до 28 діб, характеризується значним і швидко прогресуючим зменшенням добового діурезу при низькій відносній щільності сечі (1,005—1,008

1. олігурія і діурез менший на 1/3 від нормального, чи менший як 10—12 мл/кг на добу, чи менший як 5 мл/кг на год, для новонароджених після 7-го дня — менший як 1 мл/кг на год.

2. Сеча каламутна, темно-бурого чи червоного забарвлення, виявляють гематурію, лейкоцитурію, циліндрурію, незначну протеїнурію, клітини ниркового епітелію.

3. У біохімічному аналізі крові виявляють гіперазотемію (кількість сечовини до 50— 80 ммоль/л, креатиніну — до 0,21 ммоль/л), ацидоз, гіпонатріємію, гіпокальціємію.

4. Значне зменшення швидкості клубочної фільтрації (менше як 15 мл/хв).

5. У загальному аналізі крові виражена нормохромна анемія і лейкоцитоз.

6. Температура тіла нормальна чи субфебрильна.

7. Шкіра бурого відтінку, є сліди розчухувань і крововиливів.

8. Хворі загальмовані, скаржаться на біль голови, біль у животі.

9. З’являється нудота, блювання, діарея, метеоризм.

10. Збільшуються розміри печінки і селезінки.

11. Виявляють тахікардію, порушення серцевого ритму.

12. Можливий розвиток набряку легень і мозку, судоми, серцево-судинна недостатність. Якщо вчасно не надати допомогу, ГНН призводить до коматозного стану і смерті

· відновлення діурезу і поліурії настає за сприятливого перебігу ГНН і може тривати 1—6 тиж. і більше.

1. Клінічно цей період характеризується збільшенням діурезу до 3—5—10 л на добу.

2. Поліпшується загальний стан, зменшуються і зникають гіперкаліємія, гіперазотемія, гіпергідратація.

3. Зберігаються анемія, зниження концентраційної функції нирок.

4. У сечі — гіпоізостенурія.

5. У зв’язку з пригніченнням імунітету часто приєднуються інфекційні ускладнення — пневмонія, пієлонефрит, кандидоз тощо.

· Період одужання характеризується поступовим відновленням усіх функцій нирок і може тривати 6—12—24 міс.

ГНН може завершитися переходом у хронічну форму, повним одужанням чи смертю.

Лікування. Терапевтичні заходи спрямовані на ліквідацію причин, що зумовили ГНН, корекцію порушеного гомеостазу, запобігання різним ускладненням.

· У початковий період головним у лікуванні є дія на етіологічний чинник. Зокрема, це відновлення об’єму циркулюючої крові при гіповолемії і шоку, призначення судинозвужувальних препаратів при артеріальній гіпотензії, сечогінних — при застійній серцевій недостатності, білкових — при різкій гіпопротеїнемії, застосування плазмаферезу чи гемосорбції при отруєннях, переливання крові — при геморагічному шоку, призначення антибіотиків. Для поліпшення ниркового кровообігу призначають допамін, при ДВЗ-синдромі — гепаринотерапію, при тромбозах великих судин нирок показане застосування тромболітиків (урокіназа, фраксипарин).

· Олігоануричний період часом потребує проведення гемодіалізу. Показаннями до нього є рівень сечовини в сироватці крові більше як 24 ммоль/л, калію — більше як 7 ммоль/л, добове підвищення сечовини — більше як 5 ммоль/л, калію — більше як 0,75 ммоль/л, креатиніну — більше як 0,18 ммоль/л, анурія — більше як 2 доби, набряк легень і мозку, рН крові — менше як 7,2. Для зниження гіпергідратації підтримують нульовий водний баланс. При цьому кількість рідини, що надходить в організм хворого парентерально і перорально, має становити об’єм, що виділяється із сечею, калом та блювотними масами, враховуючи втрату рідини внаслідок підвищення температури тіла (на кожен градус підвищеної температури 10 мл/кг рідини). Об’єктивний показник рівноваги водного балансу — відсутність збільшення маси тіла. Застосовують глюкозо-сольові розчини (1/5 — колоїдні кровозамінники). Якщо відсутнє блювання, то 60—70 % добового об’єму рідини дають усередину. У перші 2—3 дні цього періоду для підвищення діурезу призначають 15—25 % розчин манітолу з лазиксом. При вираженій гіперкаліємії (більше як 6 ммоль/л) вводять кальцію глюконат, 20—20 % розчин глюкози з інсуліном. За наявності некомпенсованого ацидозу (рН 7,2 і нижче) дають 2 % розчин натрію гідрогенкарбонату всередину, промивають нирки цим розчином, а також коригують кислотно-основний стан внутрішньовенним введенням розчину на­трію гідрогенкарбонату. Для зниження гіперазотемії в олігоануричний період обмежують білок до 6 г/кг маси тіла, а високу енергетичну цінність їжі забезпечують переважно за рахунок жирів та вуглеводів. Обов’язково проводять туалет порожнини рота, призначають високі сифонні клізми 1% розчином натрію хлориду.Призначають ентеросорбенти, фітопрепарати всередину, які знижують гіперазотемію (леспенефрил, фларонін), вітаміни групи В, С, АТФ, кокарбоксилазу. Для запобігання розвитку набряку легень і серцево-судинної недостатності призначають серцеві глікозиди (строфантин, корглікон), для поліпшення клубочкової фільтрації нирок — еуфілін, пентоксифілін, при артеріальній гіпертензії — гіпотензивні засоби. Обов’язково призначають антибіотики короткими курсами — по 5 днів у половинній дозі (від середньотерапевтичної) з перервами на 1—2 дні. Не застосовують нефротоксичних антибіотиків. Продовжують терапію гепарином.

· У період відновлення діурезу і поліурії вживання рідини не обмежують. Дієту збагачують солями калію, кальцію, магнію, натрію. Проводять парентеральну корекцію водно-електролітних розладів. Для поліпшення ниркового кровотоку на поверхневі ділянки призначають електрофорез нікотинової кислоти, еуфіліну. У період одужання дитину повноцінно харчують, за необхідності проводять симптоматичну терапію, продовжують терапію основної хвороби, шо спричинила ГНН. Категорично забороняють профілактичні щеплення, застосування анальгіну, сульфаніламідних препаратів, тетрацикліну. Призначають фізіотерапію. Обмежують фізичні навантаження.

· Диспансерне спостереження триває протягом 2 років. Щомісяця проводять аналізи крові й сечі за пробою Зимницького, контролюють артеріальний тиск. Кожні 3 міс. визначають рівень сечовини, креатиніну, електролітів, білка та його фракцій у сироватці крові. Проводять обов’язкові обстеження при інтеркурентних хворобах. Якщо немає відхилень від норми протягом 2 років, кількість обстежень зменшують, дитину вважають здоровою.