2.1 Гігієна кімнати (палати)
Дотримання правил особистої гігієни, утримання в чистоті палати або кімнати та ліжка сприяють скорішому видужанню хворих та попереджають розвиток багатьох ускладнень. Адекватний та правильний догляд ха хворою людиною був і є запорукою успіху в лікуванні важкохворих.
Важливу роль у забезпеченні лікувального процесу має дотримання санітарно-гігієнічного режиму. Неодмінний його компонент – вологе прибирання кімнати із застосуванням дезинфікуючих засобів – 0,2%-0,5% розчину хлорного вапна і 0,5% розчину хлораміну. Вологе санітарне прибирання тричі на день – після кожного приймання їжі: сніданку, обіду, вечері. До проведення вологого прибирання спочатку зволоженим віником або шваброю підмітають підлогу в напрямку від стін до середини приміщення. Потім ганчіркою, змоченою 0,2% розчином хлорного вапна або 0,5% розчином хлораміну, миють підлогу в напрямі від вікон до дверей. Меблі, підвіконня, радіатори центрального опалення, освітлювальні прилади протирають вологою ганчіркою щонайменше двічі на тиждень. В період вологого прибирання або одразу після нього провітрюють кімнату.
На характер і особливості перебігу захворювання істотно впливає гігієна навколішнього середовища. Необхідна умова створення сприятливого мікроклімату в кімнаті, окрім вологого прибирання, - забезпечення її провітрювання (тричі на день), достатнє освітлення, утримання температури повітря в кімнаті в межах 18-20°С, забезпечення чистоти тумбочок, столів, табуретів, створення спокою і тиші. Розмови їі хворими повинні вестись неголосно і бути витримані в спокійному, урівноваженому тоні. В процесі виконання заходів з догляду необхідно у ввічливій формі пояснити хворому лікувальну доцільність проведення тієї чи іншої процедури і висвітлити її роль в успішному лікуванні недуги.
2.2 Положення хворого та гігієна ліжка.
При деяких захворюваннях спростерігають різні зміни положення хворого в ліжку. Якщо хворий за характером та ступенем свого захворювання може вставати, ходити, сам себе обслуговувати, а перебуваючи в ліжку, в довільний спосіб змінювати положення свого тіла без сторонньої допомоги, то таке положення називають активним.Пасивним називається таке положення, у разі якого хворий лежить нерухомо і не може самостійно змінити положення свого тіла. Пасивне положення буває зумовлене тяжким загальним станом хворого, зокрема, непритомністю, виснаженням, важким пораненням. При деяких захворюваннях людина займає вимушене положення, у разі якого хворий надає тілу такого положення, яке полегшує його страждання. Вимушене положення буває декількох видів: 1) вимушене активне – це коли хворий займає самостійно, свідомо таке положення, щоб полегшити свої страждання: класичним прикладом вимушеного положення є так зване о р т о п н о е (від грец. оrthos – прямий, pnое – дихання), яке спростерігається під час тяжкого нападу задухи, зумовленого бронхіальною або серцевою астмою. В таких випадках хворий звичайно сидить, спираючись на спинку крісла або поклавши руки на коліна та опустивши вниз ноги. В такому положенні в діяльність включаються допоміжні дихальні м’язи і настає полегшення. Хворі із захворюваннями серця, наприклад з вадами клапанів, намагаються лежати на правому боці, бо під час положення на лівому боці у них з’являються неприємні відчуття (задишка, серцебиття). Під час гострого апендициту хворі нерідко лежать із зігнутою в кульшовому і колінному суглобах правою ногою, що зменшує біль в правій паховій ділянці. У разі запалення оболонок головного мозку, хворий, його ноги зігнуті в кульшових і колінних суглобах і притягнені до живота. Голова запрокинута внаслідок різкого скорочення і напруження м’язів потилиці (положення тіла у вигляді знаку запитання); 2) вимушене пасивне положення в ліжку – це коли хвороба змушує хворого зайняти його, наприклад при правці – так зване положення о п і с т о т о н у (від гр. opisthen - назад, tonos – напруга), коли внаслідок тонічної судоми тіло хворого вигинається дугою (він лежить тільки на потилиці та на п’ятах).; таке положення, як правило, не покращує стану хворого, а погіршує його.
Необхідність запеспечення важкохворому зручного положення обумовлює низку вимог до будови ліжка. Їм відповідає так зване функціональне ліжко. Воно складається з трьох рухливих секцій, що змінюють своє положення за допомогою спеціальних пристосувань або ручок. Наприклад, під час задишки підіймають головний кінець ліжка, надаючи хворому напівсидячого положення, та та опускають його до горизонтального рівня при падінні артеріального тиску, водночас підіймаючи нижній кінець ліжка.
Важливе значення у забезпеченні гігієнічного утримання хворого має гігієна ліжка і постільної білизни. Головний кінець ліжка слід розташувати біля стіни так, щоб до хворого можна було вільно підіти з обої боків (справа і зліва). Ліжко має бути обладнане добре натягнутою сіткою, що створює рівну поверхню.Для деяких хворих, наприклад, із захворюваннями хребта, зверху стіки розміщують дощатий настіл. В інших випадках зверху сітки кладуть матрац з чохлом, у тяжкохворих, які знаходяться на постільному режимі, по всій ширині чохла під сідниці підкладають клейонку, край якої фіксують (підшивають або підгортають під матрац). Поверх матраца стелять простирадло, яке по всій довжині підгортається під край матраца, щоб воно не скочувалось і не утворювало горбиків. Під голову хворому кладуть дві подушки. Їх розташовують у такий спосіб, щоб нижня розміщувалась плазом, а верхня під кутом упиралася у стінку ліжка. Хворим, у яких спостерігаються напади задухи, під спину необхідно підкласти 2-3 добре взбиті подушки, якщо немає функціонального ліжка та зробити упор для ніг, підклавши маленький стульчак. Для вкривання хворого залежно від сезону застосовують байкову або вовняну ковдру. Ліжко хворого регулярно – вранці та на ніч слід перестиляти.
2.3 Переміна натільної та постільної білизни
Переміна постільної білизни проводиться регулярно, не рідше одного разу на 7-10 днів, звичайно після гігієгічної ванни, а при її забруднені (сечею, калом, блювотними масами) – одразу. У залежності від стану хворого використовують різні способи переміни постільної білизни, але насамперед вона повинна проводитись з мінімальною затратою сил хворого. Існує два способи переміни постільної білизни.
1. Якщо хворому не дозволяють вставати, то змінити простирадло можна у такий спосіб: слід спочатку прибрати подушку, потім хворого повертають на бік, обличчям до краю ліжка. На звільненій частині ліжка, яка знаходиться з боку спини хворого, згортають брудне простирадло валиком. Замість нього на звільнене місце кладуть чисте простирадло, також згорнуте валиком. Хворого повертають на пину, потім на інший бік. Таким чином він опиниться на чистому простирадлі. Брудне простирадло знімають, а чисте, згорнуте у валик, акуратно розгортають, розправляють, краї заправляють під матрац.
2. Якщо хворому можна сидіти в ліжку, його трохи піднімають за ноги у ділянці колін. Нижній кінець брудного простирадла згортають до поперека. На звільнене місце розгортають чисте простирадло і опускають ноги хворого. Далі трохи піднімають хворого у ділянці спини або саджають його. Брудне простирадло прибирають з-під верхньої частини тулуба хворого, чисте простирадло розтеляють від ніг до голови.
3. Насамперед знімають використане простирадло. Для цього його згортають валиком почергово із сторони голови і ніг до тазової частини хворого, а потім обережно забирають. Чисте простирадоло, згорнуте у формі бинта (з обох сторін валиками), обережно підводять під крижі хворого, а потім розправляють послідовно у напрямку до голови і до ніг так, щоб на простирадлі не залишилось зморшок.
Натільна білизна повинна бути чистою, бавовняною або фланелевою. Перемінювати її слід на рідше одного разу на 7-10 днів, а при її забруднені – одразу. Щоб зняти з хворого білизну, треба трохи підняти його за верхню частину тулуба. Беруть за край сорочки та підводять його зі спини до голови. Під нявши руки хворого, знімають сорочку через голову, а потім знімають рукава (при травмі однієї руки, сорочку з неї знімають в останню чергу). Одягають сорочку у зворотньому напрямку: спочатку надягають рукава (якщо травмована одна рука, починають з неї), потім сорочку перекидають через голову і розправляють на тулубі хворого. Для переодягання хворих на інфаркт міокарда або інших хворих із суворим постільним режимом доцільно користуватися сорочкою, пошитою у формі розпашника, який можна легко надіти з мінімальним порушенням фізичного стану пацієнта.
2.4 Догляд за шкірою
Догляд за шкірою є одним іх важливих компонентів загального догляду за хворими. Шкіра виконує низку важливих функцій: захистну, дихальну, бере участь у терморегуляції, обміні речовин і є одним із важливих органів відчуття – шкірним аналізатором.
Шкіра захищає організм від механічних ушкоджень, від проникнення з зовнішнього середовища отруйних та шкідливих речовин і мікроорганізмів, надмірної кількості сонячного випромінювання. Якщо шкіра здорова та чиста, то мікроорганізми видаляються з її поверхні разом з орговілими клітинами, які відшаровуються з її поверхні. Кисле середовище поверхні здорової шкіри є несприятливим для розвитку багатьох мікроорганізмів.
Шкіра бере участь в обміні речовин, в основному це газообмін. З потом, шкірним салом, із організма виводяться деякі речовини: білки, солі, сечовина та сечова кислота, креатинін, холестерин, вітаміни та ін. При захворюванні нирок, печінки та самої шкіри кількість речовин, які виводяться значно збільшується, при цьому крізь шкіру починають виділятися продукти порушеного обміну речовин. Значне виділення шкірного сала та поту призводить до забруднення шкіри, до закупорювання її пор, що порушує дихальну функцію шкіри та її терморегуляцію. Крім цього, разом з салом та потом у шкірі скупчуються мікроорганізми, виникає свербіння, що призводить до утворення розчухів. Останні є вхідними воротами для проникнення інфекції. Шкіра підпахвинних ділянок додатково забруднюється секретом апокринних залоз, шкіра в ділянці промежини – виділеннями сечостатевих органів і кишечника. У важких та неохайних хворих створюються умови для значного забруднення шкіри.
Таким чином, догляд за шкірою має деонтологічний аспект, покращує загальний стан хворого, запобігає гноячковим та грибковим ураження, утворенню пролежнів.
Хворі, які перебувають на загальному режимі, при відсутності протипоказань можуть приймати ванну або душ щоденно, через день, але не рідше одного разу на тиждень, влітку – частіше.
Підготовку ванни слід робити таким чином: спочатку ванну необхідно протерти губкою з пральним порошком та помити водою; продезинфікувати ванну одним з дезинфікуючих розчинів (1-1,5% розчином хлораміну, 0,5% розчином хлорного вапна), після цього декілька разів ванну слід ополоснути гарячою водою. Далі ванна заповнюється спочатку холодною водою, а потім гарячою, щоб не було пари, яку хворі, особливо на серцево-судинні захворювання, погано переносять. Заповнюється ванна на дві третини її об’єму. Температура гігієнічної ванни повинна становити 37-40°С, а в приміценні ванної кімнати – 20-22°С. Під ноги хворого для опори слід поставити дерев’яний місток.
Особливості прийняття ванни або іншої водної процедури залежать від загального стану хворого. Так, хворі із задовільним станом приймають ванну самостійно або під наглядом. Середній термін прийняття ванни становить 15-30 хвилин. Спочатку хворі миють голову, потім тулуб та кінцівки. Після миття треба допомогти хворому вийти з ванни, обтертися рушником та надягти білизну.
Температура ванни для хворих із захворюваннями середньої важкості повинна становити 36-37°С, середній час перебування в ванні – 10-15 хвилин. Часто такі хворі потребуть сторонньої допомоги. Підтримуючи хворого, садять його на поставлений у ванну табурет та обмивають за допомогою душу; спочатку миють голову, потім тулуб та кінцівки, особливу увагу приділяють пахвовим ямкам, промежині, проміжкам між пальцями ніг, у жінок – шкірі під молочними залозами.
У важкохворих (лежачих) туалет шкіри слід проводити в ліжку. Протирають шкіру рушником, ватним тампоном чи м’якою губкою, змоченими теплою водою з додаванням камфорного спирту чи оцту (1 столова ложка 9% розчину на 1 склянку води). Особливо ретельно обробляються місця, де накопичуються виділення потових залоз, вони найбільш схильні до трофічних уражень – за вухами, в пахвинних та пахових ділянках, під молочними залозами, на спині та крижах.
Обличчя та шию миють два рази на день, а при потребі частіше, теплою водою за допомогою рушника чи губки. Потім витирають сухим рушником. Руки миють вранці, перед кожним прийомом їжі та щоразу після забруднення, особливо після випорожнень..
Для цього біля хворого ставлять миску, набирають у глечик теплої води і ллють її на руки хворого.
Ноги також миють у ліжку щовечора. Для цього відгортають нижній кінець матраца, на сітку ліжка ставлять миску з теплою водою і допомагають хворому занурити у неї ноги. Намиленою губкою ретельно протирають міжфалангові проміжки та миють з милом ноги до середини гомілки.. Сухим рушником витирають спочатку міжфалангові проміжки, а потім усю поверхню ніг. При наявності грибкових уражень шкіри ніг ці місця протирають будь-якою протигрибковою маззю або розчином.
2.5 Догляд за шкірою за наявності пролежнів та їх профілактика
У ослаблених, нерухомих хворих, особливо тих, які займають пасивне положення в ліжку (наприклад у паралізованих), швидко виникають порушення живлення шкіри та м’язів. Виникають пролежні– це спочатку дистрофічні, а потім виразково-некротичні зміни шкіри, підшкірної клітковини, а іноді і скелетних м’язів, які виникають внаслідок порушення мікроциркуляції. Вони виникають у тих місцях, де шар шкіри та підшкірної клітковини є найтоншим і сдавлюється між кісткою та зовнішніми предметами, наприклад, поверхнею матрацу, гіпсовою лонгетою та ін.: на потилиці, лопатках, ділянці криж і куприка, ліктях, п’ятах. Внаслідок тиску на ці ділянки зменшується приток крові і порушується трофіка (живлення) в тканинах.
Утворенню пролежнів сприяє глибоке порушення обміну речовин (наприклад, при цукровому діабеті), важкі порушення мозкового кровообігу, захворювання центральної нервової системи (травматичне ушкодження спинного мозку), загальне виснаження. В більшості випадків утворенню пролежнів сприяють поганий догляд за шкірою, незручна, нерівна, жорстка постіль; несвоєчасне перестеляння ліжка і тому на простирадлі залишаються крихти їжі; рубці на сорочці та простирадлі; мацерація та попрілості шкіри у хворих внаслідок несвоєчасної зміни білизни та несистематичного обмивання забрудненої сечею та калом шкіри; недостатня активізація пацієнта та ін.
Розвиваються пролежні повільно, часто невідчутно для хворого. Спочатку шкіра стає блідою, далі вона червоніє, потім набуває синюшного забарвлення. Після цього вона набрякає, на ній утворюються пухирці, спочатку блідо-жовтого кольору (за рахунок лімфи), далі пухирці наповнюються кров’янистим вмістом і лопаються. Виникає неглибока виразка (ерозія), яка при відсутності лікування стає дедалі глибшою і може викликати некроз (змертвіння м’язів). У важких випадках через таку виразку можна побачити кістку. Звичайно пролежні стають вхідними воротами для інфекції, насамперед вони можуть бути причиною виникнення сепсису, що може призвести до смерті.
Профілактика пролежнів:
1. Кожного разу, перестеляючи ліжко, необхідно оглядати тіло хворого, звертаючи увагу на ті місця, де частіше утворюються пролежні.
2. Необхідно слідкувати за чистотою шкіри хворого: обмивати шкіру теплою водою з милом кожного дня, а потім чисту шкіру протирати камфорним спиртом (або одеколоном, водою з оцтом). Протирання 10% камфорним спиртом без попереднього миття недостатньо ефективна для профілактики пролежнів, тому що спирт дубить шкіру, закриваючи пори в яких є мікроби. Крім того, обмивання шкіри теплою водою сприяє покращенню крообігу.
3. Слідкувати за станом і читотою постільної та натільної білизни (своєчасне усунення нерівностей, грубих швів, складок, крихт).
4. Слід постійно змінювати положення хворого у ліжку. Для цього через кожні 2-3 години (крім ночі) повертають його на різні боки, залишаючи хворого в цьому положенні на декілька хвилин. Робити так треба мінімум 8-10 разів за добу.
5. Для того, щоб усунути тиск на шкіру, під місця можлививого утворення пролежнів підкладають трохи надутий (щоб він легко змінював свою форму при рухах хворого) гумовий круг, вкритий наволочкою. Круг підкладають таким чином, щоб ділянки криж та куприка знаходились над його отвором. Існують також спеціальні невеликі гумові круги, що їх підкладають під лікті та п’ятки. З цією ж метою застосовують тканинний матрац чи підкладну подушку, заповнені вівсяним чи лляним лушпинням.
Лікування пролежнів
Слід пам’ятати, що лікувати пролежні набагато складніше, ніж запобігти їх появі. Методи лікування залежать від стадії пролежнів.
1. На стадії утворення почервоніння або блідості та набряку (без порушення цілості шкіри) уражені місця обробляють кварцем, шкіру протирають декілька разів на добу 5% або 10% розчином калію перманганату.
2. На стадії утворення пухирців, що ще не лопнули, уражені місця обробляють діамантовим зеленим або 70% етиловим спиртом, камфорним спиртом.
3. На стадії утворення неглибоких виразок (ерозій) застосовують 1% розчин діамантового зеленого, обліпіхову олію, синтоміцинову емульсію. На виразку накладають стерильну пов’язку.
4. Глибокі пролежні обробляють таким чином: усередину виразки вкладають турунду, змочену гіпертонічним розчином (0,9% NaCl) та накладають стерильну пов’язку. Після очищення рани від некротизованих мас застосовують пов’язки з маззю Вишневського, 1% синтоміциновою емульсією, 10% стрептоцидовою маззю.
2.6 Підмивання та спринцювання важкохворих
Хворих, які страждають на нетримання сечі та калу а також важкохворих після кожного акту дефекації та сечовипускання необхідно підмивати, тому що забруднення сечею та калом ділянки промежини та пахових складок призводить до мацерації та запаленню шкіри. Для цього слід мати глечик місткістю не менше 2 л або кухоль Есмарха, теплу воду температури 30-35°С зі слабким розчином перманганату калію, корнцанг, декілька великих ватних тампонів. Перед підмиванням надягають гумові рукавички. На простирадло під сідниці хворого підкладають клейонку, а потім підставляють тепле сухе металеве або гумове судно. Згинають ноги хворого в колінах та розводять їх. На ділянку статевих органів з кухля ллють теплий розчин, а пінцетом або корнцангом за допомогою ватного тампону протирають шкіру. Рухи тампону мають бути спрямовані від промежини до заднього проходу. Так слід робити для того, щоб не занести інфекцію до сечостатевих органів. Сухим тампоном у тому ж напрямку промокальними рухами протирають ділянку промежини. Якщо є попрілості у складках, їх змащують вазеліновою олією або присипають тальком.
Жінкам, у яких є виділення з вагіни треба робити спринцювання. Для цього беруть кухоль Есмарха, наливають у нього воду, підігріту до температури 30-35°С зі слабким розчином перианганату калію чи фурациліну. Підвішують кухоль на 1 м вище за рівень ліжка або закріплюють його на штативі. Надягають гумові рукавички, двома пальцями лівої руки розводять статеві губи, у статеву щілину обережно вводять піхвовий наконечник, змащений вазеліновою олією. Притримуючи наконечник, злегка відкривають кран кухля Есмарха. Після спринцювання ділянку промежини витирають сухим ватним тампоном.
2.7 Користування підкладним судном та сечоприймачем
Важкохворі неспроможні самостійно користуватися санвузлом. Всі свої фізіологічні відправлення вони повинні робити у ліжку, користуючись підкладним судном та сечоприймачем. Підкладне судно буває металевим з емалевим покриттям, фаянсовим, гумовим.
Металеве судно найчастіше має пласку круглу форму з великим круглим або овальним отвором зверху, та трубку, що відходить від бокової поверхні. Хворому його подають продезінфікованим, сухим та теплим, з невеликою кількістю теплої води. Гумове судно надувають за допомогою ножного насосу. Його частіше подають ослабленим хворим, хворим з пролежнями та нетриманням сечі та калу, бо його можна тримати під людиною протягом тривалого часу.
Користуватися підкладним судном слід таким чином: підкладають під хворого суху гумову клейонку, підводять руку під крижі хворого, при цьому його таз підіймається, зігнуті в колінах ноги розводять у сторони, судно підставляють під сідниці таким чином, щоб над його великим отвором опинилась промежина, а трубка судна була між стегнами хворого у напрямку до колін. Прикривши хворого ковдрою залишають його на даякий час самого. Після випорожнення судно виймають, випорожняють в туалеті, миють гарячою водою, дезинфікують 1-2% розчином хлорного вапна або 3% розчином хлораміну. Хворого підмивають.
Хворі, які додержуються суворого ліжкового режиму, вимушені користуватисб сечоприймачем. Виготовляються вони з скла або металу, мають довгасту форму, закнічується короткою трубкою з отвором. Чоловічий і жіночий сечоприймачі відрізняються будовою лійки. У жіночого – трубка з отвором розташована більш горизонтально, а лійка має відігнуті края. Хоча жінки, зазвичай, частіше використовують на сечоприймачі, а судно. Теплий, сухий сечоприймач розміщують між ногами пацієнта, а після акту сечовипускання вміст його виливають в унітаз, миють теплою водою та дезинфікують 3% розчином хлораміну. Час від часу сечоприймачі треба мити слабким розчином соляної кислоти, тому що сеча дає осад, який пристає до стінок і має неприиємніий аміачний запах.
2.8 Догляд за волосям.
При поганому догляді за волоссям, особливо у важкохворих, воно стає жирним, ламким, випадає, з’являється лупа та утворюються ковтуни. Хворі, які знаходяться на вільному режимі, гігієнічний догляд за волоссям здійснюють самостійно. Якщо стан хворого дозволяє, то голову миють під час прийняття гігієнічної ванни. Важкохворим волосся миють у ліжку. Для цьго підгортають головний кінець матраца під плечі хворого, Під голову та плечі підкладають спеціальну підставку. Роблять це так, щоб голова хворого була піднятою та відкинутою назад. Під голову підставляють миску. На голову хворого ллють воду з глечика. Для миття волосся використовують рідкий шампунь або кип’ячену воду з милом (мильну піну). Після миття волосся обережно витирають рушником, після чого ретельно різчісують. Якщо волосся жирне, його миють кожні 3-4 дні, за наявності нормального або сухого волосся – раз на тиждень.
Волосся слід розчісувати щоденно задля видалення пилу та лупи. У хворого має бути свій гребінець. Коротке волосся розчісують від корінців до його кінців, а довге розділяють на окремі паралельні пасма і поступово та повільно, розчісують від кінців до початку, намагаючись його не смикати. Гребінець, змочений у розчині оцту, добре вичісує пил та лупу. Періодично його треба мити в горячій воді з додаванням нашатирного спирту або соди.
2.8. Догляд за порожниною рота.
У здорових людей впродовж ночі поверхня слизової оболонки порожнини рота та зубів вкривається м’яким нашаруванням, до складу якого входять злущені клітини поверхневого шару, слиз та мікроорганізми. Вдень під час жування твердої та напівтвердої їжі а також при ковтанні відбувається самоочищення порожнини рота, але деякі дрібні часточки їжі лишаються між зубами та в порожнинах зубів, які руйнуються, що призводить до розмноження мікроорганізмів та появи запальних процесів слизової оболонки рота.
У хворих людей порушені процеси самоочищення порожнини рота як вдень, так і вночі, крім того, у важкохворих швидко настає знесилення організму, зниження його опірності і легко виникають супутні запальні процеси, насамперед у ротовій порожнині – стоматит (запалення слизової оболонки ротової порожнини) або гінгівіт (запалення ясен), глосіт (запалення язика) поява тріщин у куточках рота, сухість губ. Під час перебігу деяких захворювань через слизову оболонку порожнини рота виділяються продукти порушеного обміну речовин: азотисті речовини при нирковій недостатності, цукор при діабеті тощо. Ці речовини забруднюють слизову оболонку та призводять до більш інтенсивного розмноження мікрорганізмів. Це значно ускладнює перебіг основного захворювання.
Хворі, які самі себе обслуговують, кожного дня вранці та ввечері повинні чистити зуби м'якою щіткою, яка має форму зубної дуги та відповідний до порожнини рота розмір. Протягом дня після кожного прийому їжі треба прополіскувати рот підсоленою водою (1/4 ложка солі на склянку води).
Догляд за порожниною рота важкохворих складається з протирання, промивання, зрошення та застосування аплікацій. Користуватись зубною щіткою не варто, це може призвести до ушкодження слизової оболонки ясен.
Двічі на день протирають ротову порожнину ватним тампоном, змоченим 2% розчином натрію гідрокарбонату (сода), фізіологічним розчином (0,9% хлориду натрію) або 5% розчином борної кислоти. Протирають окремо кожний зуб, особливо ретельно в ділянці шийки зуба. Перед протиранням верхніх корінних зубів шпателем відтягують щоку, щоб запобігти потраплянню інфекції до вивідної протоки навколовушної слинної залози. З тої ж причини не радять протирати слизову оболонку щік. Потім протирають язика. Для цього кінчик його треба обгорнути стерильною марлевою серветкою, витягнути з порожнини рота лівою рукою, а правою рукою, у якій знаходиться пінцет з ватною кулькою, змоченою 2% розчином соди, знімають наліт з язика, протирають та по можливості пропонують хворому ополоснути ротову порожнину антисептичним розчином (перекис водню – 1 чайна ложка на 1 склянку води).
Полоскання рота проводять за допомогою гумової груші або шприца Жане. Для того, щоб рідина не потрапила в дихальні шляхи, хворому надають напівсидячого положення з головою, дещо нахиленою вперед або повертають голову вбік, якщо він лежить. Під груди йому кладуть гумову клейонку, під підборіддя – ниркоподібний лоток. Відтягуючи шпателем по черзі то праву, то ліву щоку, промивають рот, використовуючи при цьому до 1 л води. Застосовують наступні розчини: перекису водню 0,6%, натрію хлорида 0,9%, натрія гідрокарбонату 0,5%. Якщо у важкохворого є знімні зубні протези, то перед проведенням гігієнічних процедур їх слід зняти, ретельно вимити та витерти насухо. Зберігати протези у склянці з водою не варто, тому що у вологому середовищі мікроорганізми, які знаходяться на поверхні протезу добре зберігаються.
За наявності запальних змін на слизовій оболонці рота (стоматіт, гінгівіт) з’являється біль під час прийму їжі, слинотеча, може підвищитись температура тіла. Медикаментозне лікування полягяє у проведенні додаткових зрошеннь дезинфікуючими розчинами (фурацилін, мікроцид) за допомогою гумової груші або шприца без голки та застосуванні аплікацій. Аплікація – це накладання стерильних марлевих серветок, змочених 0,1% розчином фурациліну на 4-5 хвилин. Можливе застосування аплікації із знеболюючими речовинами. При появі на губах сухих кірок або тріщин накладають на уражені місця марлеву серветку, змочену синтоміциновою емульсією. Сухі губи слід змазувати вазеліном, гігієнічною помадою або вершковом маслом.
2.9 Догляд за очима
За наявності виділень, які склеюють повіки, а також при численних очних захворюваннях та хімічних опіках, догляд за очима вимагає застосування спеціальних заходів. Він передбачає промивання очей, закапування в них медикаментозних крапель і накладання за повіки ліків на мазевій основі.
При склеюванні повік, спочатку за допомогою ватного тампону, змоченого 2% розчином борної кислоти, розм’якшують та видаляють кірочки, рухаючись від зовнішнього кута ока до носа, щоб не занести інфекцію до нососльозового каналу. Тампон повинен бути окремим для кожного ока.
Для промивання очей використовують дистильовану або холодну кип’ячену воду, фізіологічний розчин (0,9% NaCl), розчин риванолу, перманганату калію 1:5000. Перед промиванням обов’язково миють руки. Голову хворого трохи закидають назад, з боку скроні підставляють лоток для стікання рідини. Розсувають повіки вказівним та великим пальцями лівої руки, а правою рукою, не торкаючись повік, промивають кон’юнктивальний мішок струменем розчину. Для цього використовують гумовоий балончик, шприць без голки або спеціальну скляну посудину – ундінку. Струмень води повинен бути направлений від скроні до носа.
Закапують краплі в очі за допомогою стерильної піпетки. Перед проведенням процедури слід ретельно вимити руки з милом і протерти їх спиртом. Хворому пропонують подивися вгору; в цей час, тримаючи в лівій руці стерильну ватну кульку, відтягуть нижню повіку донизу. Пальцями правої руки натискають на резиновий ковпачок піпетки і впускають 1-2 краплі розчину ліків за нижню повіку, ближче до ділянки внутрішнього кута ока (біля носа). На кілька секунд хворий повинен закрити очі. Залишок рідини забирається ватним тампоном.Впускати більш, ніж 2 краплі не варто, тому що в кон’юнктивальний мішок вміщується тільки одна крапля. Закапуючи очі, треба стежити щоб кінчик піпетки не торкався вій хворого. Якщо так сталося, то користуватися цією піпеткою не варто, її треба простелізувати.
Закладають очну мазь за допомогою спеціальної палички, яка має сплощений і розширений кінці. Перед проведенням процедури її треба прокип’ятити. Сплощеним кінцем очної палички набирають невелику кількість (як горошина) мазі. Вказівним пальцем лівої руки відтягують нижню повіку донизу, лопаточку тримають правою рукою, паралельно до краю нижньої повіки і торкаються нею нижньої перехідної складки. Хворому пропонують закрити очі, а лопаточку обережно витягають горизонтальним рухом в напрямку скроні, залишаючи мазь за повікою. Потім стерильною ватною кулькою масажують закриті півіки для того, щоб мазь краще всмокталася.
2.10 Догляд за вухами та порожниною носа
Доглядза здоровими вухами полягає у регулярному обмиванні теплою водою з милом. Не можна застосовувати гострі предмети для очищення вух, тому що можна ушкодити барабанну перетинку або стінки проходу. У зовнішньому слуховому проході виділяється жовтувато-коричневого кольору маса – сірка, надмірне накопичення якої може утворювати сірчані пробки і погіршувати слух. Іноді виникає необхідність очищати зовнішній слуховий прохід віднакопичення в ньому виділень та звільняти від сірчаної пробки. Хворим, які дотримуюються постільного режиму періодично очищають зовнішні слухові проходи за допомогою турунди (марлева серветка чи вата, яка згорнута трубочкою) або тонкого зонду з нарізкою на кінці, на який намотуюють вату. Процедуру доцільніше проводити після попереднього закапування у вухо 2-3 крапель 3% розчину перекису водню. Лівою рукою відтягують вушну раковину дозаду та вгору, правою обережно вводять зонд у слуховий прохід і легкими обертовими рухами очищають вухо.
Для видалення сірчаної пробки застосовують промивання зовнішнього слухового проходу за допомогою шприця Жане (його ємність – 100 мл) або гумового балончика. Для пом’ягшення вушної сірки закрапують у вухо 3% розчин перекису водню або камфорний спирт. Хворий сідає, його плечі покривають клейонкою. Під вухо підкладають ниркоподібний лоточок, який хворий притискає до шиї. В шприць набирають воду, підігріту до температури 37°С, на канюлю шприця надівають гумову трубку для того, щоб під час промивання не ушкодити слуховий прохід. Відтягують вушну раковину і на глибину не більше 1 см уводять накінечник, після чого на задньо-верхню стінку зовнішнього слухового проходу окремими порціями випускають струмень рідини. Сірчана пробка виходить півністю або частинами. Слуховий прохід після промивання висушують ватою, навернутою на зонд і протирають спиртом.
Уведення крапель у зовнішній слуховий прохід застосовують при запаленні середнього вуха. Перед проведенням процедури вухо прочищають, як було описано вище. Лікарську речовину у вигляді водного або масляного розчину підігрівають до температури тіла (уведення холодного розчину може викликати головоружіння). Голову хворого нахиляють у бік здорового вуха так, щоб хворе вухо опинилося зверху. Ліою рукою відтягують вушну раковину. При цьому зовнішній слуховий прохід випростовується і крпалі потрапляють у його глибину. Правою рукою крапають 5-8 крапель, після чого кілька разів натискають на
