Після самостійного опрацювання нормативно-правових актів і відповідної навчальної літератури студенти повинні засвоїти й викласти зміст таких обставин, що виключають злочинність діяння, як необхідна оборона; уявна оборона; затримання особи, яка вчинила злочин; крайня необхідність.
Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним, абсолютним правом людини. Суть необхідної оборони, виходячи з її законодавчого визначення, полягає в правомірному заподіянні шкоди особі, яка чинить суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує ґарантоване Конституцією України право на захист інтересів, що охороняються, від суспільно небезпечних посягань. Проте це не означає, що шкода, заподіяна особі, яка вчинила посягання, може бути будь-якою, що закон немовби ставить цю особу поза законом, дозволяючи заподіювати їй будь-яку шкоду. Інтереси особи, яка вчинила посягання, теж охороняються законом: заподіяна шкода не повинна перевищувати певних меж, перетворюватися на акт помсти, самочинної розправи. Іншими словами, заподіяна шкода не має перевищувати меж необхідної оборони.
Ознаки необхідної оборони, визначені в ст. 36 КК України, характеризують:
а) мету оборони;
б) спрямованість заподіяння шкоди;
в) характер дій того, хто захищається;
г) своєчасність;
ґ) домірність оборони.
Розглядаючи питання про необхідну оборону, студенти повинні самостійно вивчити Постанову Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 лютого 2002 року "Про судову практику у справах про необхідну оборону", у якій ідеться про те, що суди, вирішуючи справи цієї категорії, повинні виходити з того, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути посягання чи звернутися за допомогою до інших осіб або органів влади.
Згідно з ч. 1 ст. 37 КК уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
Уявна оборона характеризується наявністю трьох ознак у їх сукупності:
а) реальне суспільно небезпечне посягання відсутнє;
б) особа помилково сприймає поведінку іншої людини за наявне посягання;
в) через помилкове сприйняття наявності посягання потерпілому заподіюється шкода.
У частині 1 ст. 38 КК України йдеться про те, що "не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи".
Затримання злочинця має ознаки, що характеризують:
а) мету затримання;
б) особу, яка підлягає затриманню;
в) характер дій при затриманні;
г) своєчасність затримання;
ґ) необхідність заподіяння шкоди;
д) домірність шкоди, заподіяної злочинцеві при його затриманні.
Частина 1 ст. 39 КК України зазначає, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
Ознаки діяння, що вчиняється в стані крайньої необхідності, характеризують:
а) його мету;
б) спрямованість заподіяння шкоди;
в) характер дій;
г) своєчасність заподіяння шкоди;
ґ) межі заподіяння шкоди.
Рівень своїх знань рекомендується перевірити, відповівши на питання для самоконтролю.
Питання для самоконтролю
1. Що таке необхідна оборона?
2. Необхідна оборона – право чи обов’язок людини?
3. Які умови необхідні для визнання дій такими, що вчинені в стані необхідної оборони?
4. Що розуміється під перевищенням меж необхідної оборони?
5. Яку відповідальність несе особа, що перевищила межі необхідної оборони?
6. Що таке уявна оборона?
7. Які наслідки спричиняють дії, пов’язані із заподіянням шкоди в стані уявної оборони?
8. Що таке затримання особи, яка вчинила злочин, як обставина, що виключає злочинність діяння?
9. У чому полягає спільність і відмінність інститутів необхідної оборони й заходів щодо затримання особи, яка вчинила злочин?
10. Якими є умови правомірності затримання особи, що вчинила злочин?
11. У чому полягає сутність крайньої необхідності?
12. Які чинники характеризують наявність крайньої необхідності?
13. Що являє собою перевищення меж крайньої необхідності, якими є наслідки такого перевищення?
14. Як вирішується питання цивільно-правової відповідальності при заподіянні шкоди в стані крайньої необхідності?
15. У чому полягає різниця між діями в стані необхідної оборони і в стані крайньої необхідності?
Додаткова література
29. Анчукова М.В. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння: Монографія. – Харків: Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2006. – 168 с.
30. Балашов І. Перевищення меж необхідної оборони: спірні питання // Право України. – 2006. – № 8. – С. 85 – 88.
31. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х.: Основа, 1991. – 360 с.
32. Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника. – X.: Вища школа, 1986. – 157 с.
33. Баулин Ю.В. Причинение вреда с согласия «потерпевшего» как обстоятельство, исключающее преступность деяния. – Х.: изд-во «Кроссроуд», 2007. – 96 с.
34. Билиця А.Я. Основні ознаки поняття виправданого ризику // Актуальні проблеми вдосконалення кримінального законодавства України: Збірник наукових статей. – 2009. – Вип. 21.
35. Владимиров В.А., Ляпунов Ю.К. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противоправность деяния. – М., 1970.
36. Володарський В. Необхідна оборона, перевищення її меж: деякі випадки кваліфікації // Право України. – 2000. – № 6. – С. 93 – 95.
37. Володарський В. Проблемні питання необхідної оборони // Право України. – 1998. – № 11. – С. 118 – 122.
38. Гусар Л. Поняття меж необхідної оборони // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 11. – С. 73 – 78.
39. Диденко В.П. Правомерность причинения вреда преступнику при задержании. – К.: КВШ МВД СССР, 1984. – 72 с.
40. Дячук С.І. Виконання наказу чи розпорядження у кримінальному праві (основні поняття, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства). – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
41. Зуев В.Л. Необходимая оборона и крайняя необходимость. – М., 1996.
42. Козак В.И. Вопросы теории и практики крайней необходимости. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1981. – 154 с.
43. Куц Н.Т. Основания и порядок применения огнестрельного оружия работниками ОВД: Учебное пособие. – К., 1976.
44. Лашкет О. Необхідна оборона в системі обставин, що виключають злочинність діяння (компаративний підхід) // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 3. – С. 115 – 117.
45. Лісова Н. Деякі аспекти кримінальної відповідальності при перевищенні меж крайньої необхідності // Вісник прокуратури. – 2006. – № 9. – С. 83 – 89.
46. Лісова Н. Крайня необхідність: особливості визначення поняття // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 1. – С. 43 – 47.
47. Лісова Н. Місце крайньої необхідності в системі обставин, що виключають злочинність діяння // Вісник прокуратури. – 2006. – № 5. – С. 56 – 65.
48. Морозов В., Хаметдинова Г. Некоторые аспекты уголовной ответственности при превышении пределов крайней необходимости // Уголовное право. – 2005. – № 1. – С. 55 – 57.
49. Мочкош Я. Необхідна оборона в кримінальному праві України: від ідеї до реальності // Право України. – 2006. – № 10. – С. 95 – 99.
50. Огаренко Ю.В. Проблеми кримінальної відповідальності осіб, які виконують спеціальне завдання з попередження чи розкриття злочинної відповідальності організованої групи чи злочинної організації: порівняльний аспект // Право і безпека. – 2005. – № 2. – Ч. 4. – С. 92 – 94.
51. Огаренко Ю.В. Стаття 43 КК України та її соціальна обумовленість // Право і безпека. – 2004. – № 3 – 4. – С. 86 – 89.
52. Островська К. Необхідна оборона та умови її правомірності (огляд судової практики та чинного законодавства) // Юридичний вісник України. – 1999. – № 2. – С. 28 – 32.
53. Підкоритова Л. Кваліфікація перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні // Право України. – 1999. – № 8. – С. 65 – 67.
54. Побегайло Э.Ф., Ревин В.П. Необходимая оборона и задержание преступника в деятельности органов внутренних дел. – М., 1987.
55. Тишкевич И.С. Право граждан на задержание преступника. – Минск, 1974.
56. Тишкевич И.С. Условия и пределы необходимой обороны. – М.: Юридическая литература, 1969. – 189 с.
57. Ткаченко В.М. Необходимая оборона по уголовному праву. – М., 1979.
58. Шаповалов Б.Б. Кримінально-правова регламентація дій в стані необхідної оборони // Бизнес и безопасность. – 2006. – № 2. – С. 46 – 48.
59. Энциклопедия уголовного права. Т. 7. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Издание профессора Малинина, СПб., 2007. – 723 с.
60. Якимець Т. Крайня необхідність за новим КК України // Вісник Львівського університету: Серія юридична. – Львів, 2005. – Вип. 41. – С. 284 – 288.
61. Якимець Т. Окремі проблеми законодавчого визначення перевищення меж крайньої необхідності // Право України. – 2005. – № 12. – С. 86 – 89.
62. Якубович М.И. Необходимая оборона и задержание преступника. – М., 1976.
