Види поточного санітарного нагляду

1. Поглиблене санітарне обстеження об’єкта проводиться:

- при прийманні його в експлуатацію після будівництва чи реконструкції з метою його детального описання та оформлення санітарного паспорта;

- при екстрених санітарних обстеженнях, при аварійних ситуаціях та ліквідації їх наслідків.

2. Періодичні санітарні обстеження об’єкта в процесі його експлуатації з метою контролю за дотриманням необхідних санітарних норм і правил та перевірки виконання вимог і рекомендацій попередніх обстежень. Такі обстеження поділяються на:

- планові, які проводяться в фіксовані щомісячні, поквартальні, піврічні та інші періоди;

- спорадичні (рейдові), тобто позапланові обстеження, які дозволяють виявити грубі порушення санітарного режиму експлуатації об’єкта нежданно для його співробітників;

- позапланові, екстрені санітарні обстеження на підставі скарг співробітників об’єкта (наприклад, робітників підприємства) чи населення, випадків інфекційних захворювань, харчових та професійних отруєнь, аварій та інше.

65.66. Методи, які використовують при проведенні санітарного обстеження об’єкта

 

1. Опитування керівників об¢єкту та його персоналу. Вивчення, чи перевірка технічної документації (технічного паспорта об’єкта, технології виробництва та інших), санітарної документації (санітарного паспорта, санітарних журналів, особових санітарних книжок працівників – харчових, торгових, учбових, медичних закладів та інших).

2. Візуальний огляд об’єкта, персоналу, елементів технології експлуатації об’єкта, використання органолептичних методів дослідження.

3. Використання експресних інструментальних методів дослідження фізичних шкідливостей (шуму, вібрації, освітлення, електромагнітних випромінювань різних частот, параметрів мікроклімату), запиленості повітря та інших факторів, як засобів об’єктивної оцінки умов експлуатації обстежуваного об’єкта.

4. Відбір проб та експресні чи лабораторні методи дослідження хімічних, бактеріологічних, інших біологічних шкідливостей - також об’єктивних показників оцінки санітарного режиму об’єкту.

5. Використання розрахункових методів якісної та кількісної оцінки тих чи інших факторів об’єкта за допомогою відповідних формул і номограм (наприклад: розрахунок параметрів захисту від іонізуючої радіації, щільності потоку енергії електромагнітних полів надвисоких радіочастот та інше).

6. Кінцевою метою поточного санітарного нагляду є складання санітарного опису об’єкта – при поглибленому санітарному обстеженні, а також його санітарного паспорта чи акта санітарного обстеження – при поточних планових періодичних, рейдових чи екстрених санітарних обстеженнях.

67.75 комунальна гігієна.

 

71. Велике значення для ефективного лікування хворих і роботи медичного персоналу має чистота повітря у палатах, операційних, перев’язних, маніпуляційних та інших приміщеннях. Допустима концентрація СО₂ в лікарняних приміщеннях, як показника (індикатора) забруднення повітря продуктами життєдіяльності організму хворих та персоналу, які виділяються шкірою та при диханні людей, а також пилом, мікроорганізмами, повинна бути в межах 0,07 – 0,1%. Істотне значення для лікарняних палат має сонячна інсоляція та її ультрафіолетова компонента, що забезпечується орієнтацією вікон більше 50% кількості палат на південний схід та південь. Північна, північно-східна, північно-західна орієнтація палат допускається в географічних широтах України менше 50 %.

Природне освітлення палат повинне забезпечувати коефіцієнт природного освітлення (КПО) не менше 1 %, світловий коефіцієнт (СК) 1:5 – 1:6, в процедурних, маніпуляційних, перев’язочних, операційних, відповідно, КПО 1,5 – 2 %, СК 1:3 – 1:5.

Штучне освітлення лампами розжарювання повинно бути не менше 30 лк в палатах, 100 – 150 лк в процедурних, маніпуляційних, перев’язочних, 200 – 1000 лк в операційних. Оптимальною орієнтацією вікон палат у північній півкулі є південно-східна та південна. Проте повинно бути передбачено 1-2 палати з орієнтацією на північні румби для важких хворих та хворих з гарячкою. Розміщення ліжок повинно бути паралельне світлонесучій стіні для того, щоб хворий мав можливість відвернутись від засліплюючої дії прямої сонячної радіації. Показники природного освітлення (біля внутрішньої стіни) повинні бути: коефіцієнт природної освітленості - 1,3-1,5%, світловий коефіцієнт - 1:4 - 1:6, кут падіння – не менше 27°, кут отвору – не менше 5°, коефіцієнт заглиблення - не більше 2. Штучне освітлення повинне бути загальне, 30-60 лк, та нічне чергове - 10-15 лк з світильниками в нижній частині стін.: палатні секції на 25-30 ліжок, з 6-8 палатами на 2-4 ліжка площею 7 м² на одне ліжко, не менше двох одноліжкових палат площею 9-12 м² для важких соматичних та інфекційних хворих, кубатурою на одного хворого 20-25 м³, об’ємом вентиляції 40-50 м³/годину. Крім палат в палатній секції передбачається кімната для денного перебування хворих площею 25 м², засклена веранда (30 м²), лікувально-допоміжні приміщення: кабінет лікаря (8-9 м²), процедурна (12-15м²), пост медичної сестри (4 м²), а в секціях відділень хірургічного профілю - перев’язні (чиста і гнійна). Крім цього, повинні бути: буфетна з їдальнею (на дві палатні секції площею 18 м²), кімната для чистої та брудної білизни (по 4 м²), санітарний вузол з ванною (10 м²), туалетом для хворих і персоналу, санітарна кімната (6-8 м²), коридор. Коридор може бути боковим, з вікнами на північні румби або центральним, з світловими розривами (холами).

69. Операційний блок відділень хірургічного профілю розміщують в тупиковому виступі або окремому крилі лікарняної будівлі. В операційному блоці повинні бути передбачені: операційна – 30 м² (з розрахунку на 30-50 хірургічних ліжок у відділенні; для складних операцій - площа 45-50 м²), передопераційна - 10-20 м², стерилізаційна (одна на дві операційні), наркозна-15 м², інструментальна, кабінет хірурга (протокольна), лабораторія екстрених аналізів, гіпсова перев’язна, кабінет пересувної діагностичної та реанімаційної апаратури, анестезіологічного обладнання, приміщення для чистої і брудної операційної білизни, мийна і душова для операційної бригади, післяопераційні реанімаційні палати, туалети для персоналу, кімната операційної сестри та ін., залежно від профілю хірургічного відділення.

У відділеннях хірургічного профілю повинні бути передбачені чиста та гнійна перев’язні.

70. В відділеннях інфекційного профілю обладнуються: боксовані палати (з ізоляцією кожного ліжка), напівбокси (ізольовані палати з загальним туалетом і ванною), повні бокси (ізольовані палати з ванною та туалетом).

67. Приймальне відділення для соматичних хворих (у головному корпусі) та помешкання виписки хворих повинно бути єдиним і включати: оглядове приміщення, санітарний пропускник, палати тимчасового утримання поступаючих хворих, реанімаційний бокс, у ряді випадків - рентгенкабінет.

73. До професійних навантажень та шкідливостей лікарів хірургічних спеціальностей відносяться:

- кількість оперативних втручань – до 150 на рік в загальній хірургії, 170 – в оториноларингології, 370 – в акушерстві та гінекології. З підвищенням кваліфікації хірурга зростають як кількість, так і складність операцій;

- вимушене положення тіла з нахилом тулуба вперед та тривалим статичним напруженням м’язів плечового поясу, спини, витягнутих вперед рук;

- нагріваючий мікроклімат операційної з високими потоками радіаційного тепла від джерела штучного освітлення (безтіньової лампи);

- іонізуюча радіація при рентгенологічних дослідженнях, особливо в травматології, судинній хірургії, нейрохірургії;

- токсична дія засобів наркозу (закису азоту, фторотану, хлороформу, діетилового ефіру) та анестетиків;

- високе розумове та нервово-емоційне напруження, пов’язане з складністю, тривалістю операційного втручання, виникаючих можливих ускладненнях, відповідальності за життя хворого.

74. Гігієнічні особливості умов праці та стан здоров’я лікарів терапевтичного профілю залежать від форм обслуговування хворих. При поліклінічному, дільничному обслуговуванні провідна роль належить надмірному фізичному навантаженню, яке залежить від сезону року (кількості викликів), розмірів лікарської дільниці, типу забудови (одно- багатоповерхові будівлі, наявність чи відсутність ліфтів). Для цих спеціалістів характерні також психоемоційне напруження несприятлива дія фізичних факторів – рентгенівського випромінювання, УВЧ, НВЧ, ультразвукові, лазерні та інші діагностичні і фізіотерапевтичні засоби, хімічні шкідливості – фармакологічні препарати, від яких найчастіше страждають медичні сестри.

До професійних захворювань лікарів терапевтичного профілю, у першу чергу фтизіатрів, інфекціоністів, дермато-венерологів, гельмінтологів, лаборантів бактеріологічних, вірусологічних, гельмінтологічних лабораторій відносяться відповідні інфекції; фізіотерапевтів, рентгенологів, радіологів – дерматити, екземи, токсикодермії, меланоми, лейкози, рак шкіри, променева хвороба; психіатрів – психоневрози

76Системи забудови лікарні:

- децентралізована (павільйонна), коли кожне відділення розміщене в окремому корпусі;

- централізовано-блочна, коли всі відділення розміщені в одному (зблокованому) корпусі;

змішана, коли більшість відділень розміщені в головному корпусі, а окремі (інфекційне, дитяче, психіатричне і т.п. відділення) розміщені в ізольованих корпусах

 

77. Радіаційна гігієна – галузь гігієнічної науки і санітарної практики,метою якої є забезпечення безпеки для працюючих з джерелами іонізуючої радіації та для населення в цілому.

Завдання радіаційної гігієни включають:

- санітарне законодавство в області радіаційного фактора;

- запобіжний і поточний санітарний нагляд за об’єктами, що використовують джерела іонізуючої радіації;

- гігієна і охорона праці персоналу, що працює з джерелами іонізуючої радіації та персоналу, який працює в суміжних приміщеннях і на території контрольованих зон;

- контроль за рівнями радіоактивності об’єктів навколишнього середовища (атмосферного повітря, повітря робочої зони, води водойм, питної води, харчових продуктів, ґрунту та інших);

- контроль за збором, зберіганням, видаленням та знешкодженням радіоактивних відходів, чи їх похованням

78. Радіоактивність – спонтанне перетворення ядер атомів хімічних елементів зі зміною їх хімічної природи або енергетичного стану ядра, яке супроводжується ядерними випромінюваннями. Кількісна міра радіоактивного розпаду – активність (Q) – це кількісь розпа-дів атомів за одиницю часу.

Одиниця активності в системі Si – беккерель (Бк) – один розпад за секунду (с^-1). У зв’язку з тим, що ця одиниця дуже мала, користуються похідними – кілобеккерель (кБк), мегабеккерель (МБк).

Позасистемна (застаріла) одиниця активності – кюрі (Кі) Види ядерних перетворень:

a-розпад – характерний для важких (з великим масовим числом) елементів і заключається у вильоті з ядра атома a-частинки – за своєю природою ядра гелію (2 протони і 2 нейтрони), внаслідок чого з¢являється ядро нового хімічного елемента з масовим числом, меншим на 4 і зарядом, меншим на 2:

Ra ® Rn + He.

Втративши a-частинку, ядро атома знаходиться у збудженому стані з надлишком енергії, яка виділяється у вигляді g-випромінювання, тобто a-розпад завжди супроводжується g-випромінюванням.

b-електронний розпад – процес, при якому з ядра атома (з одного із нейтронів) вилітає електрон, внаслідок чого цей нейтрон перетворюється в протон, у зв’язку з чим утворюється новий елемент з тим же масовим числом і з зарядом, більшим на одиницю:

К ® e^-1 + Са + n,

де n - нейтрино.

Збуджене при втраті електрона ядро у більшості випадків випромінює і g-кванти.

b-позитронний розпад – процес, при якому з ядра атома (з одного із протонів) вилітає позитрон, внаслідок чого протон перетворюється в нейтрон і з¢являється новий хімічний елемент з тим же масовим числом і зарядом, меншим на одиницю:

Zn ® e⁺¹ + Сu

Електронний-К-захват – коли ядро (один з протонів) захвачує електрон з найближчої К-орбіти, у зв¢язку з чим цей протон перетворюється в нейтрон, внаслідок чого з¢являється ядро нового хімічного елемента з тим же масовим числом і зарядом, меншим на одиницю:

Сu + e^-1 ® Ni

80. Природними джерелами іонізуючих випромінювань є космічні промені, а також радіоактивні речовини, які знаходяться в земній корі.

Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи, прилади засобів зв'язку високої напруги тощо. Як природні, так і штучні іонізуючі випромінювання можуть бути електромагнітними (фотонними або квантовими) і корпускулярними. Радиационный фон Земли складывается из трех компонентов:

1. космическое излучение;

2. излучение от рассеянных в земной коре, воздухе и других объектах внешней среды природных радионуклидов;

3. излучение от искусственных (техногенных) радионуклидов. Радиоактивные семейства. Семейство урана, тория и актиния.

Штучні: Рентгенодиагностика в медицине подразделяется на рентгенографию и рентгеноскопию. Рентгеновские установки являются наиболее распространенными источниками искусственного облучения. Глобальные эффекты ядерных испытаний Ядерная энергетика и промышленность.

81. Іонізуюче випромінювання на перший погляд зовсім не еквівалентне величині поглинутої енергії. Дійсно, летальна доза для ссавців складає близько 10 Гр (1 000 рад). Поглинута при цьому тканинами й органами енергія могла б підвищити температуру тіла всього на тисячні частки градуса. Ясно, що таке підвищення температури не може викликати настільки вираженого ефекту руйнування; у той же час безпосередньо прямі порушення в хімічних зв'язках біологічних молекул у клітинах і тканинах, що виникають слідом за опроміненням, незначні. У зв'язку з зазначеними обставинами в даний час висувається гіпотеза про можливість існування в клітинах ланцюгових автокаталітичних реакцій, які підсилюють первинну дію опромінення. Поява в клітинах позитивних зворотних зв'язків, підтримується незалежно від існування причини їх виникнення.

Процеси взаємодії іонізуючого випромінювання з речовиною клітин приводять до утворення в клітинах іонізованих і збуджених атомів й молекул, які тривалий час взаємодіють між собою і з різними молекулярними системами, даючи початок хімічно активним центрам (вільні радикали, іони, іон - радикали й ін.). У цей же період можливе виникнення розривів зв'язків у молекулах як за рахунок безпосередньої взаємодії з іонізуючим агентом, так і за рахунок внутрішньої міжмолекулярної передачі енергії порушення.

Надалі мають місце реакції хімічно активних речовин з різними біологічними структурами, при яких відзначається як деструкція, так і утворення нових не властивих, для організму сполук.

Наступні етапи розвитку променевої хвороби проявляються в порушенні обміну речовин у біологічних системах із зміною відповідних функцій.

Явища, що відбуваються на початкових фізико-хімічних етапах променевого впливу, прийнято називати первинними або пусковими, оскільки саме вони визначають весь подальший хід розвитку променевих ускладнень.

Відзначають такі ефекти впливу іонізуючою радіації на організм людини: соматичні (гостра променева хвороба, хронічна променева хвороба, місцеві променеві ураження); сомато–стохатичні (злоякісні новоутворення, порушення розвитку плода, скорочення тривалості життя); генетичні (генні мутації, хромосомні аберації). ГПХ Променеве пошкодження біологічних структур має суворо кількісний характер, бо малі дози спричинюють незначні зміни, а більші можуть виявитися згубними. Істотну роль відіграє тривалість радіаційної дії: така ж сама доза випромінювання, поглинена клітиною, призводить до більших уражень біологічних структур за менш короткий термін опромінювання. Більші дози випромінювання, які поглинаються протягом тривалого часу, спричинюють істотно менші ураження, ніж такі ж дози, поглинені за короткий час.

 

Ступінь вираженості найближчих і віддалених наслідків ГПХ залежить від одержаної дози опромінення. Виділяють 4 форми ГПХ залежно від дози опромінення: до 10 Гр - кістковомозкова форма; від 10 до 20 Гр - кишкова форма; 20-80 Гр токсемічна; більше 80 Гр - церебральна, при якій спостерігається майже 100%на летальність. У свою чергу кістковомозкова форма ГПХ має 4 ступені тяжкості перебігу. Хронічна променева хвороба – це захворювання з множинними клітинними синдромами і розвивається при тривалій дії іонізуючого випромінювання в відносно малих дозах. Характерними ознаками являється ураження різних органів і систем. При цьому пошкоджується робота ШКТ, знижується секреторна функція шлунка

82. А - особи, що постійно або тимчасово працюють безпосередньо з джерелами випромінювання; (20мЗв)

 

- Б - обмежена частина населення, що безпосередньо не працює з джерелами випромінювання, але за умовами проживання або розміщення можуть піддаватися опроміненню. (2мЗв)

 

- В - Інше населення (1мзв)

· Документи: Державні санітарно-екологічні правила і норми з радіаційної безпеки “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання”

від 14.01.98р. № 15/98-ВР;

· “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”

від 24.02.94р. № 4005-ХІІ;

· “Про охорону навколишнього природного середовища”

від 25.06.91р. № 1264-ХІІ;

· “Про металобрухт” від 05.05.99р. № 619-ХІV;

· “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії”

від 11.01.2000р. №1370-ХІV.

Норми радіаційної безпеки України

Групи:

Перша група - регламенти* для контролю за практичною діяльністю, метою яких є додержання опромінення персоналу та населення на прийнятному для індивідууму та суспільства рівні, а також підтримання радіаційно-прийнятного стану навколишнього середовища та технологій радіаційно-ядерних об'єктів як з позицій обмеження опромінення персоналу та населення, так і з позицій зниження імовірності виникнення аварій на них. До цієї групи входять:

 

- ліміти доз;

 

- похідні рівні:

 

- допустимі рівні;

 

- контрольні рівні.

 

Друга група - регламенти, що мають за мету обмеження опромінення людини від медичних джерел.

 

До цієї групи входять:

 

- рекомендовані рівні.

 

Третя група - регламенти щодо відвернутої внаслідок втручання дози опромінення населення в умовах радіаційної аварії.

 

До цієї групи входять:

 

- рівні втручання;

 

- рівні дії.

 

Четверта група - регламенти щодо відвернутої внаслідок втручання дози опромінення населення від техногенно-підсилених джерел природного походження.

 

До цієї групи входять:

 

- рівні втручання;

 

- рівні дії.

84.. З лімітом дози порівнюється сума ефективних доз опромінення від усіх індустріальних джерел випромінювання. До цієї суми не включають:

- дозу, яку одержують при медичному обстеженні або лікуванні;

- дозу опромінення від природних джерел випромінювання;

- дозу, що пов'язана з аварійним опроміненням населення;

- дозу опромінення від техногенно-підсилених джерел природного походження.

Категорія Ад – хворі з онкологічними захворюваннями чи підозрою на них, хворі, дослідження яких проводять з метою диференціальної діагностики вродженої серцево-судинної патології, хворі, яким проводять рентгенотерапевтичні заходи, особи, досліджувані в ургентній практиці за життєвими показаннями. Рекомендований граничний рівень річного опромінення для осіб цієї категорії 100 мЗв.

Категорія Бд – хворі, дослідження яких проводять за клінічними показаннями при неонкологічних захворюваннях з метою уточнення діагнозу та (або) вибору тактики лікування. Рекомендований граничний рівень річного опромінення для осіб цієї категорії 20 мЗв.

Категорія Вд – особи з груп ризику, в тому числі працюючі на підприємствах з шкідливими умовами праці та ті, що проходять професійний відбір для роботи на цих підприємствах, хворі, зняті з обліку після радикального лікування онкологічних захворювань. Рекомендований граничний рівень річного опромінення для осіб цієї категорії 2 мЗв.

Категорія Гд – особи, яким проводять всі види профілактичних обстежень, за винятком тих, які віднесені до категорії Вд. Рекомендований граничний рівень річного опромінення для осіб цієї категорії 1 мЗв.

85. Протирадіаційний захист прилеглої території (при розміщенні рентгенкабінету на першому поверсі) і суміжних приміщень забезпечується екрануванням будівельними конструкціями (стіни, міжповерхові перекриття, перегородки), матеріал і товщина яких повинні знижувати інтенсивність випромінювання до допустимого рівня.

Слабким місцем в протирадіаційному захисті шляхом використання будівельних конструкцій є двері та вікна. Усунення цієї вади досягається покриттям дверей листами заліза або свинцю, просвинцьованою гумою, обладнанням вікон залізними віконницями (дерев’яними з покриттям їх залізом або просвинцьованою гумою) або підняттям підвіконня на висоту 1,6 м над рівнем підлоги.

З метою захисту суміжних приміщень відстанню регламентується площа процедурної, що повинна бути не меншою 34 м² на один рентгенівський апарат, який необхідно розміщувати таким чином, щоб відстань від фокусу рентгенівської трубки до стін була не менше 2 м, Захист лікаря-рентгенолога забезпечується:

- просвинцьованим склом, яке закриває флуоресцентний екран;

- багатосмуговим в напуск фартухом з просвинцьованої гуми, який підвішується до екран-знімального пристрою;

- малою захисною ширмою;

- використанням при спеціальних дослідженнях засобів індивідуального захисту (рукавички, фартух з просвинцьованої гуми (в тканинному чохлі для захисту від розпилення свинцю)).

Радіаційна безпека пацієнтів базується на зменшенні променевого навантаження при проведенні рентгенологічних досліджень населення, особливо вагітних жінок, дітей і підлітків, яке може бути досягнуто здійсненням комплексу організаційних, медичних і технічних заходів. Організаційні заходи передбачають впорядкування рентгенологічних досліджень населення, обмеження річних доз опромінення для різних категорій пацієнтів, підвищення кваліфікації персоналу і відповідальності за виконання процедур. Медичні заходи включають: вибір методу дослідження, обмеження площі опромінення до мінімальних величин, необхідних для постановки діагнозу захворювання, захист оточуючих тканин екранами з просвинцьованої гуми, правильний вибір пози при рентгенографії. Такі екрани (як і фартухи рентгенолога) повинні бути в тканинних чохлах для захисту від розпилення свинцю. До технічних заходів, які забезпечують зниження променевого навантаження, відносяться різні засоби підвищення якості рентгенівського зображення: виробництво і застосування високочутливих рентгенівських плівок, правильний вибір режиму роботи рентгенівського апарату (проведення досліджень при мінімальних величинах анодного струму і напруги на трубці),

-

86. a-розпад – характерний для важких (з великим масовим числом) елементів і заключається у вильоті з ядра атома a-частинки – за своєю природою ядра гелію (2 протони і 2 нейтрони), внаслідок чого з¢являється ядро нового хімічного елемента з масовим числом, меншим на 4 і зарядом, меншим на 2:

Ra ® Rn + He.

Втративши a-частинку, ядро атома знаходиться у збудженому стані з надлишком енергії, яка виділяється у вигляді g-випромінювання, тобто a-розпад завжди супроводжується g-випромінюванням.

b-електронний розпад – процес, при якому з ядра атома (з одного із нейтронів) вилітає електрон, внаслідок чого цей нейтрон перетворюється в протон, у зв’язку з чим утворюється новий елемент з тим же масовим числом і з зарядом, більшим на одиницю:

К ® e^-1 + Са + n,

де n - нейтрино.

Збуджене при втраті електрона ядро у більшості випадків випромінює і g-кванти.

b-позитронний розпад – процес, при якому з ядра атома (з одного із протонів) вилітає позитрон, внаслідок чого протон перетворюється в нейтрон і з¢являється новий хімічний елемент з тим же масовим числом і зарядом, меншим на одиницю:

Zn ® e⁺¹ + Сu

Електронний-К-захват – коли ядро (один з протонів) захвачує електрон з найближчої К-орбіти, у зв¢язку з чим цей протон перетворюється в нейтрон, внаслідок чого з¢являється ядро нового хімічного елемента з тим же масовим числом і зарядом, меншим на одиницю:

Період напіврозпаду.

87. радіоактивність, через гама-еквівалент – відношення γ-випромінювання даного радіонукліда до γ-випромінювання радію.

88. Іонізуючі випромінювання з якісної сторони характеризуються:

- видом випромінювання: - корпускулярні (a-, b-, n), електромагнітні (γ-, рентгеівські: характеристичне при К-захваті, гальмівне – в рентгенівській трубці).

- енергією випромінювання, яка в системі Si вимірюється у джоулях (Дж). (Це енергія, необхідна для підняття температури 1 дм³ дистильованої води на 1°С). Позасистемна практична одиниця – електрон-вольт (еВ) – це енергія, яку набуває електрон в електростатичному полі з різницею потенціалів 1 В. Ця одиниця дуже мала, тому користуються похідними: кілоелектрон-вольт (КеВ), мегаелектрон-вольт (МеВ).

- проникаючою здатністю (довжиною пробігу) – відстанню, яку воно проходить в середовищі, з яким взаємодіє (в м, см, мм, мкм).

- іонізуючою здатністю: - повною – кількістю пар іонів, які утворюються на всій довжині пробігу частинки чи кванта; - лінійною щільністю іонізації – кількістю пар іонів, які приходяться на одиницю довжини пробігу.

89. 1. Поглинуту дозу – кількісь енергії іонізуючого випромінювання, поглинутої одиницею маси опромінюваного середовища. Одиницею вимірювання поглинутої дози в системі Si є грей (Гр).

Грей – поглинута доза опромінення, яка дорівнює енергії 1 джоуль, поглинутій в 1 кг маси середовища: 1 Гр = 1 Дж/кг. Позасистемна (застаріла) одиниця поглинутої дози – рад. 1 рад = 0,01 Гр = 100 ерг енергії на 1 г маси середовища.

Поглинута доза у повітрі – міра кількості іонізуючого випромінювання, яке взаємодіє з повітрям. Вимірюється також в Дж/кг маси повітря, тобто в Греях.

Застаріле поняття поглинутої дози у повітрі – експозиційна доза, під якою розуміють об¢ємну щільність іонізації повітря. Одиницею експозиційної дози використовувався рентген (Р).

Рентген – доза рентгенівського або γ-випромінювання, від якої в 1 см³ сухого стандартного повітря (0⁰С, 760 мм рт.ст., маса 0,001293 г) утворюється 2,08 × 10⁹ пар іонів. Похідні одиниці – мілірентген (мР), мікрорентген (мкР).

2. Потужність поглинутої у повітрі дози (ППД) – приріст дози за одиницю часу або рівень радіації. Вимірюється: в системі Si Гр/годину; - позасистемна (застаріла) одиниця – рентген на годину (Р/год), мілірентген на годину (мР/год), мікрорентген на секунду (мкР/сек). У зв¢язку з тим, що усі нині використовувані дозиметричні прилади градуйовані у цих одиницях, то ними ще користуються, але результати вимірювання потрібно перераховувати в системні (грей-, мілі-, мікро-, наногрей/годину): 1 мР/год = 8,73 мкГр/год = 6,46 мкЗв/год.

3. Еквівалентна доза (Н) – доза будь-якого виду іонізуючого випромінюван-ня, яка викликає такий же біологічний ефект, як стандартне (еталонне) рентге-нівське випромінювання з енергією 200 КеВ.

Одиницею еквівалентної дози є зіверт (Зв) – це доза будь-якого виду іоні-зуючого випромінювання, що дає такий же біологічний ефект, як один грей стандартного рентгенівського випромінювання (з енергією 200 КеВ). В практиці користуються також похідними – мілізіверт (мЗв), мікрозіверт (мкЗв).

Ефективна доза – це сума еквівалентних доз, одержаних окремими органами і тканинами при нерівномірному опроміненні організму, помножених на тканинні зважуючі фактори, які дорівнюють: для гонад – 0,20; для червоного кісткового мозку, легень, шлунку – 0,12; інших органів і тканин – 0,05.

Одиницею виміру ефективних доз також є зіверт.

90. Людина зазнає опромінення двома способами — зовнішнім та внутрішнім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його ззовні, то у цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. А якщо ж вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і потрапляють всередину організму через органи дихання та кишково-шлунковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім.

91.92.93. Радіаційна небезпека у відділенні дистанційної променевої терапії характеризується можливістю тільки зовнішнього опромінення персоналу і пацієнтів.

Протирадіаційний захист суміжних приміщень і території, яка прилягає до блоку дистанційної променевої терапії, забезпечується:

- будівельними конструкціями з бетону при товщині стін понад 1 м;

- влаштуванням процедурних без природного освітлення;

- раціональним формуванням пучка випромінювання, створюваного джерелом з допомогою різних пристроїв – діафрагм, фільтрів, коліматорів, щоб надати йому певні розміри і форму для максимального зменшення можливості проникнення в суміжні приміщення;

- влаштування на прилеглій території зони недоступності.

Протирадіаційний захист персоналу забезпечується:

- перебуванням його в кімнаті управління (захист екрануванням);

- застосування технічних засобів спостереження і мовного спілкування з хворими під час процедур;

- влаштування входу в процедурну по типу лабіринту;

- регламентацією тривалості робочого дня (захист часом).

Радіаційна небезпека в цьому відділені характеризується можливістю тільки зовнішнього опромінення.

Протирадіаційний захист суміжних приміщень і прилеглої території забезпечується:

- звичайними будівельними конструкціями, товщина яких повинна відповідати вимогам чинного законодавства;

- регламентацією сумарної активності радіонуклідних джерел в радіологічних палатах;

- влаштуванням зони недоступності на прилеглій території.

Протирадіаційний захист персоналу забезпечується:

- використанням всіх засобів протирадіаційного захисту (захист відстанню, часом, кількістю, екрануванням (всі маніпуляції з радіонуклідними джерелами повинні виконуватись тільки в захисних боксах та за захисними екранами, вхід в маніпуляційну зсередини повинен мати захисну стінку з бетону);

- дотримання норм радіаційної безпеки і санітарних правил при роботі з джерелами випромінювання.

- Радіаційна небезпека у відділенні для лікування відкритими джерелами характеризується можливістю зовнішнього і внутрішнього опромінення персоналу, можливістю виносу радіонуклідів за межі відділення.

-

В зв’язку з цим пред’являються спеціальні вимоги до опорядження приміщень блоку радіонуклідного забезпечення, радіологічних палат, водопостачання, каналізації, санітарно-побутових приміщень, режиму роботи, правил особистої гігієни, спецодягу, до спеціальних систем вентиляції, фільтрації повітря.

Протирадіаційний захист суміжних приміщень забезпечується системою заходів з радіаційної асептики, які попереджують можливість винесення радіонуклідів за межі виробничих приміщень.

Протирадіаційний захист персоналу забезпечується:

- використанням всіх засобів захисту від зовнішнього опромінення;

- дотриманням вимог радіаційної асептики, які попереджують можливість внутрішнього опромінення;

- дотримання правил особистої гігієни.

94. Захист кількістю законодавчо регламентований НРБУ-97 (ліміти доз, допустимі рівні надходження радіонуклідів в організм інгаляційним, аліментарним шляхом, допустимі концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді, допустимі рівні забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, одягу, рук персоналу, регламентовані активності радіонуклідів на робочому місці та інші).

Захист часом законодавчо забезпечується скороченням робочого часу персоналу (категорії А), збільшенням тривалості відпустки та більш раннім виходом на пенсію.

Захист відстанню та екрануванням законодавчо забезпечується будівельними нормами; правилами, якими передбачені відповідні норми площі, кубатури відповідних приміщень, їх технічне обладнання та інші

95. Для визначення безпечної відстані чи товщини захисного екрану в табл. 1 “Основні фізичні характеристики деяких радіонуклідів” знаходять максимальну енергію b-випромінювання даного ізотопу, а в табл. 2 – безпечну відстань (довжина пробігу у повітрі), чи товщину захисного екрану – з алюмінію, силікатного, органічного скла, пластиків (Вид випромінювання, Період напіврозпаду Т½, Енергія a-випромінювання, МеВЕнергія b-випромінювання, МеВ Максимальний пробіг бета-часток в різних середовищах

У залежності від енергії.

 

Розрахунок товщини стін, підлоги, стелі приміщень рентгенкабінету, захисних ширм і екранів складається з трьох дій:

- визначення необхідного коефіцієнта послаблення рентгенівського випромінювання (К), який показує, у скільки разів потрібно знизити потужність дози до допустимої;

 

- визначення товщини захисту із свинцю, необхідного для зниження потужності поглинутої в повітрі дози, створюваної джерелом рентгенівського випромінювання, до допустимої величини;

- перерахунку знайденої товщини захисту із свинцю на той матеріал, з якого проектуються або існують будівельні конструкції чи інші пристрої.

Для розрахунку коефіцієнта послаблення рентгенівського випромінювання при визначенні потужності дози в повітрі в рентгенах за годину користуються формулою (6):

К = × ДПД, (6)

де: І_ст – стандартний анодний струм рентгенівської трубки (1-3 mA);

R – відстань від рентгенівської трубки до місця захисту, м;

ДПД – допустима потужність поглинутої у повітрі (експозиційної дози) випромінювання, Р/годину

100. Проте з метою зменшення кількості суміжних приміщень для постійного перебування співробітників і хворих перевагу віддають блочному розміщенню в окремій прибудові або на першому чи останньому поверсі будівель.

Основним приміщенням рентгенівського кабінету являється процедурна – приміщення, в якому розміщено рентгенапарат(и) і проводяться всі види рентгенологічних досліджень. Чинне законодавство забороняє їх розміщення над (під) палатами для вагітних і дітей чи в суміжних з ними приміщеннях.

Протирадіаційний захист прилеглої території (при розміщенні рентгенкабінету на першому поверсі) і суміжних приміщень забезпечується екрануванням будівельними конструкціями (стіни, міжповерхові перекриття, перегородки), матеріал і товщина яких повинні знижувати інтенсивність випромінювання до допустимого рівня.

Слабким місцем в протирадіаційному захисті шляхом використання будівельних конструкцій є двері та вікна. Усунення цієї вади досягається покриттям дверей листами заліза або свинцю, просвинцьованою гумою, обладнанням вікон залізними віконницями (дерев’яними з покриттям їх залізом або просвинцьованою гумою) або підняттям підвіконня на висоту 1,6 м над рівнем підлоги.

З метою захисту суміжних приміщень відстанню регламентується площа процедурної, що повинна бути не меншою 34 м² на один рентгенівський апарат, який необхідно розміщувати таким чином, щоб відстань від фокусу рентгенівської трубки до стін була не менше 2 м, а її випромінювання було спрямоване переважно у напрямку капітальної стіни. На кожний додатковий рентгенапарат площа процедурної збільшується на 15 м². Сама рентгенівська трубка розміщується в свинцевому кожуху з коліматором, який формує робочий пучок.

Захист лікаря-рентгенолога забезпечується:

- просвинцьованим склом, яке закриває флуоресцентний екран;

- багатосмуговим в напуск фартухом з просвинцьованої гуми, який підвішується до екран-знімального пристрою;

- малою захисною ширмою;

- використанням при спеціальних дослідженнях засобів індивідуального захисту (рукавички, фартух з просвинцьованої гуми (в тканинному чохлі для захисту від розпилення свинцю)).

Захист рентгенлаборанта забезпечується розміщенням його робочого місця в окремому суміжному приміщенні, яке називають кімнатою управління (пультовою). Це робоче місце забезпечується вікном з просвинцьованого скла в процедурну та селекторним зв’язком з лікарем.

Крім процедурної та пультової в плануванні рентгенкабінету чи відділення повинні бути:

Кабінет лікаря – 10 м²;

Фотолабораторія – 6 м²;

Кабіна для приготування розчинів барію – 4 м²;

Роздягальня – 2,5 м²;

Туалет;

Кімната чекання (в поліклініці).

Перебування молодшого медичного персоналу в процедурній або кімнаті управління (пультовій) під час проведення рентгенологічних процедур не допускається.

При проведенні рентгенологічних досліджень в процедурній можуть перебувати особи, які приймають участь в проведенні їх – персонал інших відділень лікарні, родичі пацієнта, супроводжуючі особи, які повинні підтримувати дитину або важкохворого при умові, що одержана ним доза не перевищить рівень опромінення категорії Б.

Радіаційна безпека пацієнтів базується на зменшенні променевого навантаження при проведенні рентгенологічних досліджень населення, особливо вагітних жінок, дітей і підлітків, яке може бути досягнуто здійсненням комплексу організаційних, медичних і технічних заходів. Організаційні заходи передбачають впорядкування рентгенологічних досліджень населення, обмеження річних доз опромінення для різних категорій пацієнтів, підвищення кваліфікації персоналу і відповідальності за виконання процедур.

102. Найбільш складний комплекс захисних заходів передбачається при роботі з РР у відкритому вигляді, оскільки необхідно забезпечити захист людей не тільки від зовнішнього, а й від внутрішнього опромінення і запобігти забрудненню навколишнього середовища. Така небезпека існує при роботі ядерних реакторів, у радіохімічному виробництві, особливо при проведенні ремонтів.

До основних захисних заходів належать: вибір устаткування, технологічних режимів, планування й обробка приміщень; раціональне планування робочих місць, режиму вентиляції, захисту від зовнішнього і внутрішнього опромінення, збирання й утилізації радіоактивних відходів; дотримання заходів особистої гігієни і використання засобів індивідуального захисту. нцентрацій) у каналізацію, якщо забезпечується їх десятиразове розведення нерадіоактивними стічними водами в колекторі цієї установки. У противному разі споруджують спецканалізацію з очисними спорудами або збирають відходи у спеціальні ємності і далі їх відправляють на поховання.

Перед похованням радіоактивні відходи, як правило, переробляють з метою зменшення об'єму. Тверді відходи пресують, переплавляють чи спалюють, а потім цементують чи бетонують у блоки. Рідкі відходи концентрують методом випарювання, хімічного осадження або іонного обміну, а потім цементують чи бетонують.

Із високоактивних відходів вилучають довгоживучі радіонукліди: цезій, стронцій, трансуранові елементи, а потім такі відходи піддають силуванню, кальцинуванню, що зводить до мінімуму їх вилучення під дією зовнішнього середовища. Підготовлені до поховання радіоактивні відходи мають твердий стан.

Пункти поховання радіоактивних відходів розташовують за межами зон перспективного розвитку населених пунктів і зон відпочинку, а також не ближче 500 м від відкритих водоймищ. Навколо пункту поховання створюється санітарно-захисна зона.

Поховання низькоактивних відходів проводять у простих чи бетонованих траншеях, котлованах і засипають шаром ґрунту завтовшки не менше 1 м.

Поховання середньоактивних відходів проводять у спеціальних могильниках, що є бетонованими сховищами глибиною близько 20 м, шириною 25 м, довжиною 100-200 м, розділених на відсіки. Товщина бетонного шару близько 1 м. Відсіки заповнюються твердими відходами до половини глибини, проміжки заливають бетоном на основі відстояних рідких відходів і зверху покривають шарами бетону і глини, що перешкоджає надходженню дощових і ґрунтових вод.

Передбачається, що через 100 років після поховання радіоактивних відходів ця ділянка землі буде придатна для ведення сільського господарства чи будівництва будинків. Такий пункт поховання радіоактивних відходів для східних областей України розташований в районі с. Пересічне, а в Харкові працює спецкомбінат з дезактивації.

103. Об’єктивний інструментальний радіаційний контроль включає 4 розділи:

визначення рівнів радіації, тобто потужності поглинутих доз радіації у повітрі (потужність експозиційних доз) за допомогою рентгенометрів та мікро-рентгенометрів- визначення індивідуальних доз опромінення персоналу за допомогою індивідуальних дозиметрів – конденсаторних (КІД-1, КІД-2 (мал. 46.3), Д-2РЕ, ДП-24), термолюмінесцентних (КДТ-02 мал. 46.7), фотографічних (ІФК-2,3 мал. 46.4, ІФКУ), хімічних (ДП-70) - визначення забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, рук, одягу працюючих (переносні радіометри СРП-68-01, СЗБ-03 (мал. 46.5), УІМ 2-2 та ін.

- визначення концентрації радіонуклідів в об’єктах середовища – атмосферному повітрі, повітрі робочої зони, ґрунті, воді водойм, питній воді, харчових продуктах тощо (лабораторні радіометри

107. Здоровий спосіб життя людини – це великий комплекс біологічно та соціально цілеспрямованих і доцільних методів і засобів життєдіяльності, відповідних потребам і можливостям людини, яких вона свідомо дотримується з метою забезпечення формування, збереження та укріплення здоров’я, здатності до продовження роду і досягнення активного довголіття.

Здоровий спосіб життя населення – такий образ його життя, який забезпечує поєднання повноцінної біологічної і соціальної адаптації кожної людини з можливістю максимального самовираження народу, нації, класу, соціальної групи в конкретних умовах життя і який зумовлює і забезпечує подальший розвиток суспільства.

108. До суб’єктивних методів і засобів відносяться:

- дотримання особистої гігієни – дотримання режиму праці і відпочинку, сну і бадьорості, режиму харчування;

- регулярне підтримання чистоти тіла;

- регулярні заняття фізичною культурою, використання методів і засобів загартовування організму;

- не допускати зловживання шкідливими звичками – наркотиками, токсикантами, алкоголем, тютюнопалінням.

- рівень культури особистості.

 

До об’єктивних методів і засобів відносяться:

- матеріальне забезпечення особистості, яке обумовлене рівнем освіти, професійною приналежністю, наявністю, характером роботи, рівнем оплати; наявністю і чисельністю сім’ї; житлові умови;

- забезпеченість холодним і гарячим водопостачанням у житлі, а для ряду професій – і на виробництві, чи заклади громадського характеру – лазні, сауни, басейни;

- психогігієнічний мікроклімат у взаєминах з громадськістю, трудовим колективом, у сім’ї тощо;

- повноцінність, достатність, збалансованість, різноманітність харчування;

- відповідність гігієнічним вимогам побутового та виробничого одягу та взуття, індивідуальних засобів захисту на виробництві;

- відповідність гігієнічним вимогам важкості, інтенсивності, напруженості праці, факторів виробничого середовища.

Загартування. Під загартуванням розуміють підвищення стійкості організму до впливу коливань температури повітря і води, вологості повітря, атмосферного тиску, сонячного випромінювання та інших фізичних чинників навколишнього середовища.

Основні принципи загартування:

1) поступовість – поступове збільшення інтенсивності і тривалості впливу чинника загартування;

2) систематичність – процедури слід проводити регулярно за визначеною системою;

3) комплексність – цілеспрямоване поєднання участі у загартовуванні всіх органів і систем організму та впливу кількох чинників середовища;

4) індивідуальний режим, його відповідність біологічним ритмам організму.

Основні чинники загартування: повітря, вода, сонячне випромінювання та відповідні можливостям організму, але поступово наростаючі фізичні навантаження і аутотренінг психофізіологічного стану.

110. Програма здорового способу життя

- врахування і використання індивідуальних біоритмів;

- підвищення психоемоційної стійкості (вміння стримувати себе);

- оптимальна для організму рухова активність;

- раціональна якість і режим харчування;

- комплексне регулярне загартування;

- гігієнічна поведінка у побуті, трудовому процесі;

- регулювання фізіологічних відправлень;

- запобігання, подолання шкідливих звичок (наркотики, алкоголь, тютюнопаління);

- використання біологічно активних речовин і геропротекторів;

- медикаментозна корекція хвороб (головним чином хронічних).

111. Гігієнічні вимоги до обладнання і режиму роботи соляріїв, фотаріїв

Солярії – це спеціально обладнані майданчики під відкритим небом для прийняття сонячно-повітряних ванн.

Солярії обладнуються на рівнинному майданчику, захищеними від вітру зеленими насадженнями чи щитами, поблизу водойм, в парку або лісі. Покриття майданчику – пісок, трав’яне або дерев’яне, орієнтація на південний схід або південь, з достатнім віддаленням від джерел забруднення повітря і шуму. На майданчику розміщують топчани висотою 40-60 см. Поблизу розміщують тіньову зону, метеорологічний пункт, радіовузол для оповіщення про дози сонячних і повітряних ванн, душ, медичний пункт, камери зберігання одягу, пункти видачі білизни та пляжного обладнання, санітарні вузли.

Опромінення проводять рівномірно, враховуючи індивідуальну чутливість шкіри.

Опромінення штучними джерелами ультрафіолетового випромінювання проводяться у фотаріях. У фотаріях люди опромінюються інтенсивним потоком ультрафіолетового опромінення протягом часу, що визначається у хвилинах. Фотарії можуть бути різними за своїм обладнанням. Розрізняють фотарії кабінного типу, прохідного або лабіринтного типу та фотарії маячного типу. В якості джерел штучного УФ випромінювання використовують лампи еритемні (ЛЕ-30 та ін.), або прямі ртутно-кварцеві (ПРК).