Види, функції та роль кредиту

1. Питання про межі кредиту є відносно новим у теоретичних дослідженнях кредиту, мало вивченим і досить спірним. Одні автори взагалі не говорять про межі кредиту, а розглядають лише закономірності його руху і принципи кредитування. Інші не просто погоджуються з наявністю об'єктивних меж розвитку кредиту, а й налічують їх таку велику кількість, яка істотно ускладнює розуміння економічної сутності цього явища і його практичного значення. Нерідко говорять про економічні, часові, просторові, зовнішні і внутрішні, макро- та мікроекономічні, якісні і кількісні, перерозподільні, емісійні та інші межі кредиту. Такий різнобій думок з цього приводу можна пояснити низьким рівнем дослідження самої сутності кредиту та недостатнім усвідомленням об'єктивного характеру його руху та ролі у відтворювальному процесі.

Насамперед слід чітко визначити саме поняття меж: кредиту. Під ніш ми розуміємо такий рівень розвитку кредитних відносин в народному господарстві, за якого попит і пропозиція на кредит балансуються при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, процентної ставки. Іншими словами, реальний попит на позичкові кошти, який пред'являють економічні суб'єкти - учасники відтворювального процесу при нормальній ставці банківського процента, є кількісним виразом межі нарощування пропозиції позичок з боку кредиторів, передусім банків. За такого підходу динаміка банківського процента стає основним показником дотримання чи порушення меж кредиту. Якщо рівень банківського процента швидко зростає чи надмірно високий, це свідчить про недостатню пропозицію кредиту, недостатнє задоволення реальних потреб економічних суб'єктів у позичкових коштах, про недокредитування економіки, а отже - про порушення меж кредиту з боку їх "незаповнення". І навпаки, якщо рівень банківського процента надто низький, чи швидко і тривалий час знижується, це свідчить про надмірну пропозицію кредиту, випереджаюче зростання її порівняно з реальним попитом, про перекредитування економіки, тобто про порушення меж кредиту в бік їх "переповнення".

Пов'язування меж кредиту з ринковим механізмом його руху, зокрема з обсягом реального попиту на кредит, надає цьому явищу більшої об'єктивності в теоретичному плані і більшої значущості - у практичному. Виявляється, що розміри меж кредиту визначаються поведінкою суб'єктів грошового ринку, а не суб'єктивними оцінками аналітиків чи державних органів. Яким би заниженим чи недостатнім не видавався їм фактичний рівень кредитування економіки, розширювати його недоцільно, якщо не зростає реальний попит на позички. Спроби в цих умовах підвищити рівень кредитування економіки під тиском суб'єктивних оцінок та вимог неминуче призведуть до появи в обороті зайвих платіжних засобів, що негативно вплине на економічну ситуацію на окремих підприємствах та в економіці в цілому.

2. Кредит як економічний процес створює самостійні грошові потоки, що є складовою єдиного грошового обороту і постійно взаємодіють з його іншими потоками - фіскально-бюджетними та грошовим обігом, обслуговуючи процес суспільного відтворення. Проте кредитні потоки займають особливе місце в грошовому обороті. Завдяки емісійній функції банківської системи через кредитні потоки в оборот "вливаються" додаткові маси грошей, необхідні для розширення інших його потоків. Це дуже важлива передумова для успішного функціонування всього грошового обороту та економіки в цілому. Після проходження по всіх потоках сукупного обороту гроші повертаються в кредитні канали і через них вилучаються з обороту через погашення позичок.

Інтенсивність і обсяги надання позичок та їх погашення безпосередньо впливають на масу грошей в обороті. Якщо інтенсивність і обсяги надання позичок вищі, ніж погашення, маса грошей зростатиме, і навпаки. Складається враження, ніби сам кредит через форму позичок здійснює оборот, який стає кредитним замість грошового. Тому деякі економісти вважають, що кредит у сучасних умовах замінив гроші, а ринкова економіка з товарно-грошової перетворилася в товарно-кредитну. Проте така заміна принципово неможлива, гроші і кредит залишилися окремими економічними категоріями зі своєю специфічною сутністю і функціональним призначенням. Тому одна з них об'єктивно неспроможна виконувати функції та призначення іншої.

3. Історія розвитку кредитних відносин у незалежній Україні ще досить коротка. Але складалась вона на базі тих кредитних відносин, які існували в Радянському Союзі з його адміністративно-командною системою господарювання. Щоправда, у галузі кредитних відносин перехід від старої до ринкової системи господарювання здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить наймобільніший ресурс — гроші. Але, на жаль, кредитні відно-

сини в Україні після розпаду Радянського Союзу розвивались недостатньо, що негативно вплинуло на розвиток і стан економіки.

З переходом до ринкових умов господарювання змінювався склад як кредиторів, так і позичальників. Основними кредиторами стали комерційні банки, у тому числі колишні державні. А позичальниками дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства, приватні підприємці та окремі громадяни. Звичайно, здійснювалось кредитування і підприємств державної форми власності. Значні зміни стали відбуватись у формах і видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кредитування численних окремих об'єктів, передбачених банківськими інструкціями в радянський час, комерційні банки перейшли до кредитування суб'єктів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Замість досить складного порядку кредитування, який передбачав значні особливості для підприємств окремих галузей чи підгалузей економіки, кредитування почало здійснюватись в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств.

Ще у 1991 р. законами України «Про підприємства в Україні» і «Про цінні папери та фондову бірж

у» було легалізовано комерційний кредит, який з 1930 р. у Радянському Союзі був заборонений. У тому ж таки 1991 р. було визнано, що вексельний обіг в Україні має здійснюватись відповідно до Женевської вексельної конвенції та Єдиного закону про переказні і прості векселі. У лютому 1993 р. Національний банк України затвердив Порядок проведення банками операцій з векселями, яким були встановлені особливості застосування вказаних документів міжнародного загальновизнаного вексельного права в Україні. Як уже зазначалося, комерційний кредит може надаватись як з оформленням векселем, так і без такого оформлення. Останнє переважає, бо спочатку в Україні не повністю було прийнято вексельне законодавство та й "обізнаність працівників банків і їх клієнтів з вексельним правом була недостатньою. У подальшому поширенню вексельного обігу заважала кредитування, які формувались на союзному рівні, їм не були передані. Таким чином, вони були поставлені в умови, коли порушувалось так зване «золоте банківське правило», за яким структура активів банків за термінами повинна відповідати їх пасивам.

При цьому доступ до кредитів центрального банку з другої половини 1992 р. мали уже не всі, а лише окремі, як правило, великі банки. Мотивувалося це тим, що вони беруть участь у підтримці державних цільових програм розвитку певних галузей економіки. Проте кризовий стан української економіки не підтверджує цього, бо якби банківські кредити акумулювались на певних напрямах розвитку економіки, то економіка, галузь за галуззю долала б кризовий стан.

Починаючи з 1994 р. в Україні спостерігається процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих (за українськими масштабами) банків та все більше використання кредитних ресурсів країни в інтересах різних кланових угруповань, які здійснюють контроль над тим чи іншим банком. Це, у свою чергу, веде до диференціації умов доступу до банківського кредиту різних підприємницьких структур. Причому цей процес почав охоплювати й колишні державні, так звані системні банки.

В умовах дефіциту в українських банках кредитних ресурсів та переважання у їх складі короткострокових ресурсів вони надають, як правило, короткострокові кредити, причому переважно у сферу обігу.

Самостійна робота №10