Розділ ІІ. Методи та методика дослідження згуртованості учнівського колективу

2.1.1. Психологічні підходи до вивчення проблеми групової згуртованості (Дж.Морено, Л.Фестінгер, Д.Картрайт, К.Левін, А.Бейвелас)

Проблема групової згуртованості має со­лідну традицію вивчення. Існують різні підходи до аналізу цієї проблеми. В руслі соціометричного дослідження малих групп (Дж.Морено) згуртованість пов'язується з таким рівнем розвитку міжособистісних відносин, який характеризується високим відсотком ви­борів на основі взаємних симпатій. Соціометрія запропонувала спеціальний "індекс групової згуртованості", який вираховуєть­ся як відношення загального числа взаємних позитивних виборів до числа можливих виборів.

Інший підхід до визначення згуртованості запропоновано в рам­ках когнітивістської концепції Л. Фестінгера, який визначає згур­тованість як результат всіх сил, що діють на членів групи з метою утримати їх в ній. "Сили" інтерпретуються як привабливість групи для індивіда, або як задоволення членством у ній [1,2].

Розвиваючи та­кий підхід до розуміння суті згуртованості, Д. Картрайт розробив теоретичну модель згуртованості. Згідно з цією моделлю, існує чо­тири основних детермінанти згуртованості:

· якою мірою учасники розглядають дану групу як можливість задоволення своїх потреб і цілей;

· якою мірою сама група (її цілі, перспективи, становище в організації, престижність членства в ній та ін.) має властивості, що спонукають людей приймати участь у її діяльності;

· як кожен окремий член групи оцінює наслідки свого член­ства в даній групі (позитивно, негативно і якою мірою);

· як люди оцінюють своє членство в даній групі порівняно з досвідом участі в діяльності інших груп.

У підході до розуміння групової згуртованості Л. Фестінгера відчувається вплив К. Левіна, особливо у інтерпретації "сил", які реалізують згуртованість. Проте когнітивістський підхід відрізняється від позиції К.Левіна за своєю сутністю. Для К.Ле­віна всякий динамічний процес в людській спільноті - це перш за все виявлення життєдіяльності групи як цілого групового явища. Для Л.Фестінгера згуртованість - явище скоріше індивідуально-психологічної (мотивації, суб'єктивного порівняння), ніж соціально-психологічної природи.

В соціальній психології існує також програма дослідження згур­тованості, що пов'язана з роботами Т. Ньюкома, який ввів поняття "згода", за допомогою якого розглядав згуртованість. Порівняно з підходами Дж.Морено, Л. Фестінгера він висунув нову ідею про необхідність виникнення схожих орієнтацій членів групи по відно­шенню до якихось значимих для них цінностей [1,11].

Існує також цілий ряд експериментальних робіт з виявлен­ня групової згуртованості або, як часто їх визначають, з виявлен­ня групової єдності. З цих робіт можна назвати дослідження А. Бейвеласа, в яких особливе значення надається характеру групових цілей, від реалізації яких залежить згуртованість групи.

В роботах Стайнера звертається увага на характер постав­лених задач в групі. Для прогнозування групової взаємодії Стайнер розробив класифікацію задач, однією з яких є співробітниц­тво членів групи в чистому вигляді, яке відбувається за умови, що всі члени групи рівною мірою поділяють загальний успіх і загальну поразку, що всі члени групи в інтересах кожного дося­гають загальної цілі.

Тобто, визначальним для вивчення колективів закордонними вченими було якою мірою учасники розглядають дану групу як можливість задоволення своїх потреб і цілей; що спонукає людей приймати участь у її діяльності; позитивно чи негативно кожен окремий член групи оцінює наслідки свого член­ства в даній групі.