Проблема Закреп, метеоризм

· Надіслати повідомлення до районної СЕС.

· Припинити годування.

· Промити шлунок.

· Поставити очисну клізму.

· Увести через зонд у шлунок лікувальну суміш: 0,25 % розчин новокаїну 0,5 мп та 0,25 % розчин аміназину (1 крапля на 1 рік життя).

· Почати проводити оральну регідратацію (напувати ди­тину глюкозо-сольовим розчином по 10 мл кожні 10 — 15 хв).

· Налагодити краплинне внутрішньовенне введення глю-козо-сопьових розчинів і супроводжувати дитину в ди­тячий стаціонар.

· Якщо є можливість, відразу ж організувати консуль­тацію лікаря вдома, разом з лікарем надати невідклад­ну допомогу і госпіталізувати дитину.

· Уводити антибіотики тільки після взяття матеріалу на бактеріологічне дослідження.

Травна система складається з органів, які здійснюють механічне та хімічне перероблення їжі, перетравлювання харчових продуктів на про­дукти живлення, всмоктування цих продуктів, а також виведення утворе­них шлаків.

ШКІРА, ПІДШКІРНА ЖИРОВА КЛІТКОВИНА. ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЯ

• Ембріональний розвиток шкіри і підшкірної жирової клітковини.

• Анатомо-фізіологічні особливості шкіри і підшкірної жирової клітковини в різні вікові періоди.

• Терморегуляція:

а) розвиток терморегуляції з віком;

б) загартування.

• Порушення, які виявляють під час обстеження шкіри та підшкірної жирової клітковини.

• Питання для самоконтролю.

Шкіра (мал. 50) — один із головних бар'єрних систем організму, яка має мор­фологічні та фізіологічні особливості в різні вікові періоди. Шкіра відобра­жає стан внутрішніх органів та інших систем здорової і хворої людини.

Ембріональний розвиток шкіри і підшкірної жирової клітковини

Шкіра складається з двох головних шарів: надшкір'я (епідермісу) та влас­не шкіри (дермісу). На ранніх стадіях ембріогенезу надшкір'я має один ряд клітин, між 5 і 7 тижнями внутрішньоутробного розвитку він стає дво­шаровим. Внутрішній шар — базальний, який у подальшому утворює всі інші шари шкіри: зернистий, склистий, роговий. Шкірні борозни на підо­швах з'являються на 32—34-му тижні ембріогенезу, на 40-му тижні уся площа стопи вкрита борознами. З 20-го тижня шкіра вкривається пушко-вим волоссям. З 33-го тижня воно починає зникати, спочатку з обличчя, потім — з тулуба і кінцівок. На 40-му тижні пушкове волосся залишається тільки в ділянці лопаток, а на 42-му тижні зовсім зникає. Соски грудних залоз з'являються на 34-му тижні ембріогенезу, на 36-му тижні з'являють­ся вузлики залозистої тканини.

Анатомо-фізіологічні особливості шкіри і підшкірної жирової клітковини в різні вікові періоди

Товщина надшкір'я у новонароджених до 0,25 мм (у дорослих до 0,36 мм). Це пов'язано з будовою шкіри: епідерміс у дітей раннього віку має тільки три шари (базальний, зернистий, роговий), а в дорослої людини — п'ять шарів.

Головний шар добре розвинений, клітини цього шару швидко ділять­ся. Серед базальних клітин є меланоцити, але меланіну в них мало.

Зернистий шар у дітей раннього віку виражений слабо, чим пояс­нюється прозорість шкіри та її рожевий колір (проглядається колір крові в сітці капілярів). У клітинах зернистого шару в новонароджених відсутній кератогіалін.

Роговий шар у новонароджених дуже тонкий. Структура клітин пухка, має великий вміст води.

Межа між надшкір'ям та власне шкірою в дітей звивиста, нерівна. Ба­зальна мембрана розвинена слабо, тому в дітей із захворюваннями шкіри надшкір'я легко відділяється від власне шкіри, а в місцях тиску швидко з'являються пухирі.

Поверхня шкіри новонародженого вкрита секретом з рН 6,3—5,8 (нейтральний). Протягом 1-го місяця життя рН знижується до 3,8 (кис­лий). Це пояснює збільшення бактерицидних властивостей шкіри.

Дерміс у дітей раннього віку має клітинну структуру, а у дорослих — волокнисту з малою кількістю клітинних структур. Тільки у віці 6 років у дітей будова дермісу стає такою, як у дорослих, хоча волокна залишають­ся тонкими. Колагенові та еластичні волокна дермісу повністю оформля­ються тільки у віці 35 років.

Нігті, волосся та шкірні залози розвиваються з первинних епітеліаль­них клітин. Нігті з'являються на 5-му тижні ембріогенезу. У доношеної дитини нігті досягають кінця ложа (це один із критеріїв доношеності).

У перші дні життя ріст нігтів затримується, на нігтьовій пластинці з'являється "фізіологічна" риска. На 3-му місяці ця риска досягає вільного краю нігтя. Затримка росту нігтів спостерігається і під час за­хворювань.

Сальні залози розташовані по всій шкірі, вони відсутні лише на доло­нях та підошвах. Вони морфологічно дозрівають і починають працювати на 7-му місяці ембріогенезу. У дітей сальні залози працюють добре. У но­вонароджених сальні залози можуть утворювати невеличкі кісти і на кри­лах носа протоки сальних залоз закупорюються. На волосистій частині го­лови завдяки секрету сальних залоз утворюються так звані молочні шкірочки.

Кількість потових залоз у момент народження дитини така сама, як у дорослих. З часом поверхня тіла дитини збільшується, тому кількість по­тових залоз на одиницю площі зменшується. У новонародженого на 1 см² поверхні тіла міститься до 1000 залоз, у віці 1 рік — 500, у 15 років — 200, у дорослих — 150.

Гістологічна будова потових залоз у новонароджених ще не закінчена. Вивідні протоки залоз добре сформовані вже на 5-му місяці життя дитини. Будова залоз повністю завершується після 7 років.

Волосся у доношених новонароджених має такі особливості:

• воно достатньо розвинуте, але в ньому відсутні волосяні мішечки, що зумовлює швидке випадання волосся;

• шкіра між лопатками на спині, плечах вкрита пушковим волоссям;

• брови та вії погано розвинуті.

Функції шкіри:

1. Найважливішою функцією є захисна. Захисну функцію виконує пігмент меланін, який захищає організм від ультрафіолетових променів. У дітей раннього віку слабкість захисної функції зумовлюється поганим роз­витком рогового шару, низьким рівнем місцевого імунітету.

2. Тонкий роговий шар та розвинута сітка судинних капілярів зумов­люють підвищену резорбційну функцію.

3. Видільна функція, яка пов'язана з виділенням поту, розвинута недо­статньо. Слід обережно застосовувати у дітей креми і мазі, бо вони можуть мати токсичну дію.

4. Терморегуляторна функція у дітей розвинута слабо. Центри термо­регуляції дозрівають у 3—4 міс, а потові залози функціонують погано. Ди­тина швидко охолоджується і перегрівається.

5. Дихальна функція шкіри у дітей виражена краще, ніж у дорослих, що забезпечено розвинутою сіткою кровоносних судин, тонким шаром надшкір'я, будовою судинної стінки, яка сприяє швидкому обміну газів. Забруднена шкіра виключає її з акту дихання, що негативно впливає на стан самопочуття дитини.

6. Чутлива функція забезпечується великою кількістю рецепторів шкіри, тому шкіра є п'ятим органом чуття.

7. Синтетична функція шкіри пов'язана з утворенням пігменту ме­ланіну та антирахітичного вітаміну О₃.

Під впливом ультрафіолетових променів шкіра синтезує ферменти та біологічно активні речовини.

Підшкірна жирова клітковина складається з окремих жирових клітин. Товщина клітковини в різних місцях тіла дитини різна. Особливо добре розвинута вона на сідницях і підошвах. У дітей раннього віку в підшкірно­му шарі переважають тверді жирні кислоти з високою точкою плавлення, що зумовлює застигання клітковини при значному зниженні температури.

У момент народження дитини підшкірна жирова клітковина добре розвинута на щоках (грудочки Біша), кінцівках, спині, грудях, гірше на животі. У новонародженого клітковина складається з бурої жирової ткани­ни. Гістологічно бура тканина відрізняється від білої жирової тканини на­явністю великої кількості вакуолей, які мають малі розміри. Головною функцією бурою жирової тканини є утворення тепла, що не пов'язано з м'язовими скороченнями. З віком ця властивість бурої жирової тканини знижується.

Під час голодування зникає спочатку біла жирова тканина, а потім — бура.

У дітей підшкірний жировий шар становить 12 % від маси тіла (у до­рослих тільки 5 %) і виконує теплозахисну та живильну функції. У віці 5— 7 років, а особливо в період статевого дозрівання, з'являється відкладення жирової клітковини в грудній, черевній порожнинах та заочеревинному просторі.

Терморегуляція

Терморегуляція в період внутрішньоутробного розвитку

Плід не потребує власної терморегуляції. Він міститься в організмі матері в умовах відносно постійного температурного режиму, який підтри­мується температурою тіла матері. Тепло, що утворюється плодом під час обміну речовин у його організмі, віддається крові матері. Температура крові, яка відтікає від плода до плаценти, на 0,3—0,4 °С вища, ніж темпе­ратура крові, що прибуває до плода. Таким чином, тепловіддача відбу­вається через плаценту. Якщо перетиснути пупкові артерії, припинити кровообіг через плаценту, плід починає нагріватися. Теплопродукція пло­да перед пологами становить 10—15 % від теплопродукції матері.

Терморегуляція в період новонародженості

У новонародженого температура тіла, яка вимірюється в прямій кишці, становить 37,7—38,2 °С (вона вища, ніж у матері). Через 1 год після по­логів температура тіла новонародженого починає знижуватися. Через 2—

4 год вона знижується до 35 °С і навіть до 32 °С, що впливає на стан ново­народженої дитини. Через 12—24 год температура тіла підвищується до 36—37 °С. Іноді нормалізація температури тіла затримується на 2—3 до­би. Протягом тижня після пологів температура може коливатися. На 9-му дні життя вона встановлюється в середньому на рівні 36,8 °С. Після

5 років температура тіла знижується до 36,6 °С.

Температура тіла новонародженого залежить від температури середо­вища. Якщо дитину роздягають, то температура в кімнаті має бути не ниж­чою за 25 °С. Діти повинні спати сповиті в кімнаті, температура в якій ста­новить 22 °С. Доношена дитина може переносити коливання температур З—4 °С, недоношена дитина — тільки 1 °С, а діти з важким ступенем не­доношеності зовсім не переносять коливань температурного режиму, тому їх утримують у кювезах.

У разі охолодження у новонароджених дітей швидко розвивається гіпотермія, вона не супроводжується криком чи руховим неспокоєм, однак є дуже небезпечною.

Добова крива температури у новонароджених нестійка, що відображає ритм процесів обміну. У першу добу після народження відсутня різниця між денною і нічною температурою. Під час годування температура тіла

підвищується на 0,1—0,4 °С (у дорослих коливання досягають І "(_!). Для дітей характерна різниця температури тіла правої та лівої половин тулуба.

Через 2—3 доби після народження у дітей розвивається транзиторна гарячка — температура тіла підвищується до 39—40 °С. Це явище пов'яза­не з підвищеним надходженням в організм дитини білка і нестачею води, що спричинює подразнення центру терморегуляції. Транзиторна гарячка продовжується декілька годин.

Розсіювання тепла тілом новонародженого, як і в дорослих, відбу­вається шляхом випромінювання, конвекції та випаровування.

Найважливішим чинником, який визначає особливості тепловіддачі у дітей, є велика поверхня тіла, яка приходиться на одиницю маси тіла. На 1 кг маси тіла новонародженого приходиться в 2,2 разу більша поверхня, ніж у дорослих. Другим чинником збільшення тепловіддачі у дітей є інтенсивніше кровопостачання шкіри. Кров, яка нагрівається у внутрішніх органах і приходить до шкіри, підвищує її температуру. Тепло у дітей віддається швидше тому, що у них шкіра тонша, теплоізоляція нижча. Че­рез тонкий епідерміс та тонкі слизові оболонки дихальної системи вода швидко випаровується.

Через такі особливості організму дитини вона втрачає від 5 до 10 % від загальної кількості тепла. Це більші витрати, ніж у дорослих.

Регуляція температури тіла

Однією із систем терморегуляції є термоіндиферентна зона — діапазон зовнішніх температур, у якому нормальна температура підтримується в умовах мінімальної теплопродукції, тобто в умовах основного обміну. Для дорослої людини без одягу ця зона становить 28—30 °С, для новонарод­женого без пелюшок — 32—34 °С. Вища термоіндиферентна зона у дітей зумовлена співвідношенням теплопродукції й тепловіддачі.

Терморегуляція у новонародженого на 1 кг маси в 1,4 разу більша, ніж у дорослих. Але і тепловіддача у новонароджених відбувається в 2,5 разу інтенсивніше, ніж у дорослих. Тому для підтримання постійної температу­ри тіла потрібна вища температура навколишнього середовища.

Дитина, загорнута в пелюшки і ковдру, почувається комфортно при температурі повітря 22 °С. Якщо температура середовища вища за 36 °С, то може статися перегрівання.

Найважливішим захистом від перегрівання є потовиділення. У ново­народженого кількість потових залоз на одиницю площі поверхні тіла більша, ніж у дорослих, однак вони виділяють свій секрет значно менше. Новонароджені діти швидко перегріваються, що зумовлено малою масою тіла, наближенням температури тіла до температури термоіндиферентної зони, зменшеним потовиділенням.

У разі зниження температури тіла у новонароджених теплопродукція підвищується. Однак інтенсивність цього процесу часто недостатня для підтримання нормальної температури тіла у новонародженого. У дітей максимальне підвищення теплопродукції відбувається в разі збільшення основного обміну в 2 рази, а в дорослих — у 4 рази. У дітей порівняно з дорослими більше значення має нескоротливий термогенез. Джерелом тепла у малюків є бура жирова тканина. У клітинах бурої жирової ткани­ни дуже багато мітохондрій, тому для них характерна дуже велика інтен­сивність окисних процесів. Клітини поглинають 60 мл кисню на 100 г тка­нини за 1 хв. Це в 10 разів більше від кількості кисню, яку використовує нервова тканина. Обмін у бурій жировій тканині регулюється симпатич­ною нервовою системою.

Існує тісний зв'язок між скоротливим і нескоротливим термогенезом. Частина жирних кислот вивільнюється внаслідок розкладання бурої жи­рової тканини й окислюється в скелетних м'язах з додатковим утворенням тепла.

Загалом терморегуляція у новонароджених значно менше досконала, ніж у дорослих. Однак у малюків добре функціонують холодові рецепто­ри, центри терморегуляції в гіпоталамусі недостатньо морфологічно роз­винуті. Незрілість механізмів терморегуляції у малюків необхідно компен­сувати одягом, який підбирають відповідно до сезону.

Розвиток терморегуляції з віком

Збільшення маси тіла дітей супроводжується відносним зменшенням його поверхні. Зі збільшенням товщини підшкірного жирового шару поси­люється теплоізоляція організму та інтенсивність теплопродукції. Унаслідок цього з віком термоіндиферентна зона знижується.

У дітей у легкому одязі термоіндиферентна зона у віці 1 міс становить 22—25 °С, 6 міс — 19—33 °С, 1 рік — 17—21 °С. Значно удосконалюють­ся механізми терморегуляції, посилюється і прискорюється реакція судин шкіри, знижується поріг потовиділення. Посиленню теплопродукції допо­магає відносне збільшення маси скелетних м'язів. У дітей віком 1 рік уже підтримується температура тіла в разі змін температури повітря. Але у дітей дошкільного віку недостатньо розвинутий контроль температури тіла, вони відчувають дискомфорт у разі перегрівання й охолодження.

До 15—16 років умови теплообміну і розвиток терморегуляції набли­жаються до таких у дорослої людини.

У процесі старіння організму відбуваються зміни в гіпоталамо-гіпофізарній системі, що пов'язано з морфологічними, метаболічними і функціональними процесами. Вікові зміни в ядрах гіпоталамуса призво­дять до порушення терморегуляторної функції організму, інтеграції гомео­статичних реакцій, зниження адаптивних можливостей організму в людей похилого і старечого віку.

Загартування

Під загартуванням розуміють підвищення стійкості організму до впливу коливань температури повітря і води, вологості повітря, атмосферного ти­ску, сонячного випромінювання та інших фізичних чинників навколиш­нього середовища. Фізіологічно загартування розглядають як адаптацію, яка досягається багаторазовим тренуванням, впливом загартувального чинника або комплексу чинників. Загартування підвищує адаптаційні можливості організму не тільки до погодних, а й до інших несприятливих (фізико-хімічних, біологічних, психофізіологічних) умов. Знижується чут­ливість до респіраторних та інших заразних захворювань, підвищується працездатність, яка сприяє формуванню позитивних психофізіологічних реакцій. Загартування — ефективний шлях корекції генетично зумовленої чутливості до несприятливих природних впливів. Значення загартування в сучасних умовах дуже велике, особливо для дітей з малорухомим спосо­бом життя. Загартування потрібно починати з грудного віку.

Під час проведення загартування слід дотримуватися таких принципів:

• поступовість (поступове збільшення інтенсивності й тривалості впливу загартувального чинника);

• систематичність (загартувальні процедури слід використовувати ре­гулярно за визначеною схемою);

• комплексність (цілеспрямоване поєднання впливу кількох чинників, наприклад, повітря, води тощо);

• індивідуальний режим (характер, інтенсивність і режим загартуван­ня мають враховувати індивідуальні особливості людини, зокрема, вік, стать і стан здоров'я).

Загартування можна розпочинати і проводити в будь-яку пору року. Унаслідок дії загартувальних процедур в організмі відбуваються корисні морфологічні та функціональні зміни: удосконалюються процеси терморе­гуляції, підвищується бар'єрна функція шкіри, стовщується епідерміс, збільшується вміст жиру в поті й зменшується вміст води в тканинах.

Основними загартувальними чинниками є повітря, вода, сонячне ви­промінювання.

Загартування дітей 1-го року життя

Особливе значення в розвитку здорової дитини має загартування, тобто правильне використання сонця, повітря і води. Уже дітей 2—3 міс життя потрібно роздягати декілька разів на день і проводити їм повітряні ванни протягом 1—2 хв. Під час проведення повітряної ванни потрібно змінюва­ти положення дитини: класти її то на спину, то на живіт. Таке загартуван­ня повітрям можна проводити в кімнаті при температурі не нижче від 21— 22 °С, потім поступово можна знижувати її до 18—20 °С з попереднім провітрюванням.

Улітку повітряні ванни потрібно проводити на свіжому повітрі, у так званому мереживному затінку дерев, де є розсіяне сонячне світло, багате на УФ-промені. Температура повітря в затінку на початку загартування по­винна бути не нижчою від 22 °С, надалі — дещо нижчою — до 17 °С. Не­обхідно захищати дитину від вітру. Тривалість повітряної ванни поступо­во слід збільшувати. Для дітей першого півріччя життя вона становить від 1—2 хв до 10—15 хв, а дітям віком понад 6 міс — до 20—30 хв. Прово­дять повітряну ванну не раніше ніж через 1—2 год після їди.

Загартуванню організму сприяють водні процедури: обливання, обти­рання, душ, ванна. Протягом перших місяців життя дитині після звичайної (гігієнічної) ванни роблять обливання водою, температура якої на 1—2 °С нижча від температури води у ванні. Поступово температуру води для об­ливання можна знизити ще на 2—З °С.

У літню пору року слід починати таку загартувальну процедуру, як об­тирання. Його краще проводити вранці. Добре поєднувати обтирання з гімнастикою, щоб уникнути надмірного охолодження. Маленьким дітям пе­ред тим, як розпочати вологі обтирання, рекомендується протягом 1— 2 тиж проводити сухі обтирання. Тіло дитини розтирають по частинах шматком чистої фланелі до легкого почервоніння. Діти дуже люблять сухі обтирання.

Вологі обтирання проводять із 2—3-місячного віку м'якою рукавич­кою з махрової тканини, змоченою у воді. Для обтирання до води додають кухонну або морську сіль (2 столові ложки на відро води). У холодну пору року для дітей віком до 1 року температура води повинна бути 36—37 °С, влітку — 34—35 °С. Поступово температуру води знижують до 30— 32 °С.Тривалість вологих обтирань не повинна перевищувати 5 хв. Спо­чатку обтирають руки, потім ноги, груди, живіт і в останню чергу — зад­ню поверхню тіла. Після цього кожну частину тіла витирають до легкого почервоніння і вкладають дитину в постіль на 10—15 хв.

У жаркі дні обтирання можна замінити на обливання. Обливати потрібно так, як обливають дитину після купання, але температура води спочатку повинна бути не нижчою ніж 37 °С. Потім поступово її можна знижувати до 30—28 °С. Після обливання дитину потрібно добре витерти і загорнути в махровий рушник. Водні процедури повинні приносити за­доволення дитині, не викликати в неї роздратування і плачу. Перше ніж приступати до водних процедур, слід порадитися з лікарем.

Сонячні ванни дитині віком до 1 року не проводять через небезпеку перегрівання організму, що може призвести до важких наслідків.

Загартування дітей дошкільного і шкільного віку

Загартуванню сприяють правильно організовані прогулянки, водні проце­дури (обливання, обтирання), сонячні, повітряні та гігієнічні ванни.

Завдяки впливу свіжого чистого повітря підвищується стійкість, опірність організму до захворювань. Дія повітря на шкіру забезпечується завдяки температурі, вологості та руху. Дітям дошкільного віку рекомен­дується повітряні ванни проводити в русі, у вигляді рухливих ігор та за­нять. Ванни проводять у приміщенні за температури 18—20 °С, а влітку — у затінку під деревами. Найзручніший час для повітряних ванн — 10— 11-та години, через 30—40 хв після першого сніданку. Тривалість повітря­ної ванни збільшують кожні 2—3 дні на 5 хв і поступово доводять до 60 хв. Корисні дітям і обтирання. Перше ніж розпочати вологі обтирання, протягом 2 тиж роблять сухі обтирання всього тіла до появи легкого по­червоніння шкіри. Для обтирання користуються рукавичкою з м'якою тка­нини або кінцем рушника, змоченим у воді певної температури і добре відтиснутим. Спочатку шкіру зволожують, потім витирають досуха до по­яви легкого почервоніння.

Температура води для першого обтирання має бути не меншою ніж 35 °С. При наступних обтираннях у подальшому її знижують кожні 2— З дні на 1—2 °С і доводять до 22—25 °С. Цю процедуру краще проводити в ранкові години після нічного сну. Після обтирання дітям слід порухатися.

Обливання рекомендують проводити дітям віком понад 1 рік. Спочат­ку температура води не повинна бути нижчою за 35 °С. Через кожні 2— З дні її знижують на 1 °С і доводять до 22—24 °С. Обливання роблять взимку — після нічного сну, а влітку — перед другим сніданком чи обідом. Під час обливання струмінь води завдовжки 20—25 см, обминаючи голо­ву, спрямовують на ліве, а потім на праве плече, руки, груди, живіт, спину. Обливати дітей можна під душем або із садової лійки, ківшика. Тривалість обливання — 1—2 хв. Після обливання дитину досуха витирають до лег­кого почервоніння шкіри й одягають.

З місцевих водних процедур корисні й доступні в будь-яких умовах обливання ніг водою. Цю процедуру застосовують дітям з 2—3-го року життя, краще перед нічним сном. Оскільки температура ніг нижча від тем­ператури тіла, можна починати з температури води 28—ЗО °С і, поступово знижуючи її на 1 °С кожні 2—3 дні, доводячи до 15—18 °С. Діти швидко звикають до такої води і вона вже не здається їм холодною.

Сонячні ванни призначають тільки здоровим дітям. Проводити їх слід вранці до 10-ї години, а також після 17-ї, якщо температура повітря в затінку 20—22 °С. Тривалість сонячних ванн у перші три дні — 2 хв, а потім кожні 2—3 дні її збільшують на 2 хв. Максимальна тривалість таких ванн — 30—40 хв. Після сонячної ванни дітей обливають теплою (35 °С) водою.

У дітей шкільного віку слід враховувати призвичаєність їх до низької та високої температури повітря, протягів, охолодження ніг. Слід застеріга­ти дітей, особливо підлітків, від захоплення зовнішніми ефектами: ходьби в зимовий час з непокритою головою, дуже довгого перебування у воді, на­магання швидко засмагнути.

Повітряні ванни взимку приймають роздягненими в добре провітре­ному приміщенні протягом 10—15 хв. Температура в приміщенні має ста­новити 18 °С. Поступово час процедури збільшують, а температуру повіт­ря знижують. Добре поєднувати повітряні ванни з іграми, ходьбою, фізич­ними вправами.

З настанням теплих днів загартування слід проводити на відкритому повітрі. По мірі звикання тривалість повітряних ванн у русі можна збільши­ти до 1 год. Улітку корисно ходити босоніж, що запобігає простудним захво­рюванням. Для загартування необхідно в будь-яку пору року регулярно провітрювати приміщення, спати з відкритим вікном або кватиркою.

Загартуванню повітрям сприяють ігри, заняття в дворі, на майданчику, прогулянки та екскурсії. У приміщеннях різного призначення повинна бути відповідна температура: у кімнатах — 18—20 °С, у класах — 17— 18 °С, у гімнастичних залах — 15—16 °С.

Для загартування застосовують водні процедури: у порядку наростан­ня сили їх дії — обтирання, обливання, душ і купання.

Обтирання тіла губкою або фланелевою рукавичкою, змоченою у воді, здійснюють після ранкової гімнастики. Спочатку температура має стано­вити 28 °С для молодших школярів і 26 °С для підлітків. Через кожні 2 дні температуру води знижують на 1—2 °С і доводять до 18—20 °С. Техніка обтирання така: спочатку обтирають руки від кисті до плеча, потім послідовно груди, живіт, спину, ноги. Після цього інтенсивно розтирають тіло махровим рушником до почервоніння.

Обливання має сильніший вплив на організм школяра. Воно призво­дить до енергетичного звуження судин із наступним швидким розслаблен­ням. Температура води для обливання така сама, як і для обтирання, і її по­ступово можна знижувати до 15 °С. Обливання водою проводять таким чи­ном: дитина стає у ванну або великий таз і, взявши в руки кухоль або лійку з підготовленою для процедури водою, поступово виливає її на себе, почи­наючи з плечей. Після обливання слід швидко й енергійно розтерти тіло рушником до почервоніння шкіри і відразу одягнутися.

Під час купання під душем до температурного впливу води додається масажний. Гігієнічний душ особливо добре знімає теплове навантаження на організм у гарячу пору року. Для купання під душем рекомендують во­ду температури 28—30 °С.

Ранкове вмивання можна застосувати як загартувальну процедуру, як­що школярі вмиватимуться холодною водою. Підлітки можуть митися хо­лодною водою до пояса.

Миття ніг перед сном має не тільки санітарне, але і загартувальне зна­чення. Молодші школярі повинні мити ноги водою кімнатної температури, підлітки — холоднішою.

Купання у водоймах — один із найкращих способів загартування дітей у літню пору. Купання починають із 5-хвилинного перебування у воді при температурі повітря 25 °С, води — 20—22 °С. Тривалість купан­ня поступово доводять до 15—20 хв. Вийшовши з води, діти повинні на­сухо витертися рушником.

Загартування сонцем починають із 5—10-хвилинного перебування на сонці, поступово його доводять до 30 хв для дітей молодшого шкільного віку і до 60 хв для підлітків. Не слід домагатися відразу інтенсивної засма­ги. Кращий час для приймання сонячних ванн — з 9-ї до 11-ї години. Не можна загорати натще і раніше ніж через 2 год після їди.

Після сонячних ванн слід відпочити в затінку, а потім приступити до водних процедур. Такий поєднаний вплив повітря, води, сонячного проміння і руху благотворно впливає на організм.

Загартування людей похилого віку

Поряд із заняттями фізичними вправами обов'язковим елементом режиму людини похилого віку повинно бути використання сил природи: повітря­них і сонячних ванн, водних процедур.

Сприятливий вплив цих чинників природи значно підвищує ефек­тивність занять фізичними вправами. Тому заняття рекомендується прово­дити в м'якому, зручному одязі на відкритому повітрі, використовуючи водні процедури, повітряні та сонячні ванни.

Повітряні ванни слід приймати протягом усього року: літом — на свіжому повітрі, зимою — у приміщенні. Починати загартування рекомен­дується при температурі повітря 20 °С. Тривалість перших повітряних ванн — 10—15 хв. Поступово вона зростає до 1,5—2 ГОД-

Водні процедури можна застосовувати у вигляді обтирань, обливань, душа, купань. Спочатку рекомендують використовувати воду індиферент­ної температури (34—36 °С). Надалі її поступово знижують до 12—15 °С. Після водних процедур необхідно розтерти шкіру і відразу одягнутися. Особи, які починають загартування, повинні пам'ятати про необхідність суворого дозування сил природи, як найважливішої умови, що забезпечує позитивний ефект.

Порушення, які виявляють під час обстеження шкіри та підшкірної жирової клітковини

Оцінку стану шкіри та підшкірної жирової клітковини потрібно проводити, враховуючи вік пацієнта, його конституційний тип, стать, масу тіла тощо. Під час обстеження збирають анамнез, проводять огляд, пальпацію шкірних покривів.

Анамнез

Пацієнта потрібно запитати:

• які патологічні елементи на шкірі є в даний час або з'являлися раніше;

• чи є елементи висипки інфекційного, алергійного походження, пе-техії та інші судинні зміни, пігментні плями, лущення, рубці тощо;

• який характер мають елементи висипки;

• чи змінений колір шкіри (ціаноз, блідість, жовтяниця тощо);

• чи змінені вологість шкіри, її еластичність, тургор, підшкірна жиро­ва клітковина;

• з чим пов'язані зміни з боку шкіри і підшкірної клітковини;

• чи є родинні особливості шкірних покривів (гіпер- та депігментація, висипання, плями, гіпертрихоз, диспластичний синдром);

• який алергологічний анамнез родини;

• які гострі та хронічні захворювання спостерігаються у пацієнта.

Огляд

Під час проведення огляду шкірних покривів дають оцінку за такими кри­теріями:

• колір шкіри;

• наявність елементів висипки чи інших патологічних ознак (петехії, екхімоз, великі крововиливи, рубці, виразки, ерозії, лущення, гіпер- та депігментація);

• стан судинної системи шкіри — наявність і вираженість венозного малюнка, гемангіом;

• наявність доброякісних та злоякісних пухлин на шкірі.

Під час огляду елементів висипки та інших патологічних змін не­обхідно дотримуватися таких правил:

• визначити час їх виникнення, тривалість елементів на шкірі;

• визначити локалізацію елементів, їх розмір, форму, колір та кількість;

• провести огляд усіх частин тіла за схемою: голова, тулуб, поверхні кінцівок у ділянках згинання та розгинання, складки шкіри;

• визначити фон, на якому виникли елементи висипки (гіперемований або негіперемований);

• визначити наявність ціанозу, блідість, жовтяницю тощо;

• визначити наявність генетичних спадкових захворювань шкіри, он-копатологію;

• визначити стан (нігтів, волосся), сальних залоз.

Огляд шкіри потрібно проводити у світлій, теплій кімнаті (у разі штучного освітлення важко буває оцінити зміни з боку шкіри). Огляд шкіри розпочинають із волосистої частини голови, обличчя, шиї. Після огляду голови переходять до огляду грудної клітки, живота, спини. Особ­ливо звертають увагу на пахвові складки та ділянки сідниць. Після огляду тулуба переходять до огляду кінцівок, звертають увагу на стан шкіри внутрішніх і зовнішніх поверхонь кінцівок. Оглядають усі складки шкіри на кінцівках, підошвах, долонях, міжпальцеві проміжки. Під час огляду пацієнтів краще звільняти окремі ділянки шкіри від одежі. Новонародже­них дітей і дітей грудного віку роздягають повністю.

Пальпація

Пальпацію шкіри проводять зверху вниз теплими і чистими руками, особ­ливо обережно в ділянках патологічних змін шкіри. Під час пальпації шкіри оцінюють такі її критерії:

• вологість;

• температура;

• тургор, еластичність;

• товщина підшкірної жирової клітковини, її розподіл на тулубі, кінцівках.

Додатково можна визначити дермографізм шкіри (білий вказує на пе­ревагу симпатикотонічних реакцій, а рожевий — на ваготонію). Для вста­новлення підвищеної ламкості судинної стінки використовують симптом джгута.

Під час пальпації шкірної складки потрібно звернути увагу на конси­стенцію підшкірного жирового шару. Складка може бути щільна, пружна або в'яла. Тургор тканин зумовлений станом підшкірної жирової кліткови­ни і м'язів, його визначають за відчуттям опору пальцям того, хто прово­дить обстеження, коли збирають шкіру в складку на внутрішніх поверхнях стегна або плеча. Під час проведення пальпації потрібно визначити на­явність набряків. Набряки спостерігаються і на шкірі, і в підшкірній жи­ровій клітковині. Вони бувають загальними і місцевими. Утворюються на­бряки за рахунок внутрішньоклітинної та позаклітинної рідини. Для виз­начення пастозності або прихованих набряків проводять надавлювання пальцем правої руки на гомілку над великою гомілковою кісткою. Утво­рення ямки, яка зникає поступово, вказує на наявність пастозності.

Приховані набряки можна визначити за допомогою проби Мак Клю-ра—Олдрича (внутрішньошкірно вводять 0,2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і відзначають термін розсмоктування папули, що утвори­лася). У маленьких дітей папула розсмоктується швидше:

• на 1-му році життя — протягом 10—15 хв;

• у віці до 5 років — 20—25 хв;

• у віці після 5 років — 40—60 хв.

Можна визначити ущільнення підшкірної жирової клітковини, яке пов'язано з її некрозом, рубцями, утворенням вузликів різного походжен­ня, западин, зникненням клітковини — ліподистрофії.

Під час пальпації підшкірної жирової клітковини можуть визначатись інфільтрати в місцях ін'єкцій, судинні вузлики при ревматизмі, специфічні утворення при саркоїдозі та ксантоматозі.

Підвищений розвиток підшкірної жирової клітковини у дітей ранньо­го віку вказує на паратрофію, у дітей старшого віку і дорослих — на ожиріння. У разі зменшення підшкірної жирової клітковини або її зник­нення розвивається гіпотрофія різного ступеня або дистрофія (у дітей стар­шого віку і в дорослих).

На основі оцінки стану шкірних покривів та підшкірної жирової клітковини медична сестра формулює та обговорює з родичами пацієнта проблеми і складає план сестринського догляду.

Проблема Зниження тургору й еластичності шкіри. Зменшен­ня підшкірної жирової клітковини на

животі у дити­ни грудного віку

· Організувати активний режим дня з максимальнимперебуванням на свіжому повітрі.

· Призначити збалансовану дієту.

· Усунути дефіцит заліза препаратами заліза і вітамінами.

· За призначенням лікаря застосовувати парентеральне введення препаратів заліза в разі важкої форми анемії.

· Для відновлення нормальної кишкової флори дають пацієнтові біопрепарати: біфідумбактерин, лакто-бактерин.

· Проводити масаж, ЛФК.

Проблема Жовтяниця

· Надати пацієнту горизонтального положення, під час медичної блювання схилити його голову на бік.

· Запобігти травмуванню пацієнта під час судом.

· Забезпечити прохідність дихальних шляхів, у разі не­обхідності вивести нижню щелепу вперед і трохи відтягнути донизу, увести розширювач.

· Відсмоктати слиз із верхніх дихальних шляхів одноразо­вим екстрактором або гумовим балончиком.

· Проводити інгаляцію зволоженим кисмем.

· За призначенням лікаря ввести протисудомні препарати

· Підключити крапельницю для парентерального введен­ня рідини.

Проблема У дитини плямисто-папульозна яскраво-рожевависипка

· Якщо дитина залишається лікуватися в домашніх умовах, організувати її ізоляцію.

· Надіслати до районної СЕС термінове повідомлення про випадок скарлатини.

· Повідомити і викликати дільничного лікаря.

· До початку лікування взяти мазок із зіва та з-під язика на р-гемолітичний стрептокок.

· Надати долікарську допомогу:

• застосувати фізичні методи охолодження в разі гіпертермії;

• увести в разі необхідності 50 % розчин анальгіну — 0,1 мл на кожен рік життя.

· Виконувати призначення лікаря

·. Простежити за проведенням дезінфекції.

Проблема Геморагічна висипка на шкірі зірчастої форми

· Забезпечити дотримання суворого ліжкового режиму.

· Призначити стіл № 5. їжа має бути молочно-рослинною, з виключенням алергенів, гострих, смажених, кон­центрованих страв.

· Застосувати антигістамінні препарати за призначен­ням лікаря.

· Гормональні препарати використовувати короткими курсами протягом 5 — 7 днів, враховуючи ступінь актив­ності.

Проблема Крововиливи на шкірі тулуба

· Зменшити фізичне навантаження на пацієнта. Забезпечити ліжковий режим.

· Створити лагідний емоційно-психологічний клімат.

· Проводити гемостатичну терапію, застосовувати місцеві та загальні засоби.

·

· РОЗДІЛ

· з

· ПЛАНУВАННЯ СІМ'Ї

· ІІіа грудній І амостійно. іорно-рухового

· Класифікацію поведінки в шлюбі запропонував К. Са-гер (1976 р.):

· • партнер, орієнтований на рівноправність (очікує рівних прав і обов'язків);

· • романтичний партнер (очікує щиросердної згоди, хоче створити міцну сім'ю); важливе значення для нього мають сентиментальні символи. Почу­вається обманутим, коли партнер відмовляється "грати" з ним у ці романтичні ігри;

· • "батьківський" партнер (із задоволенням піклується про іншого, виховуючи його, тоді як інший займає "дитячу" позицію);

· • "дитячий" партнер (вносить у шлюб деяку спон­танність, безпосередність і радість, але водночас забирає владу над іншим партнером своєю "дитя­чою" безпорадністю);

· • раціональний партнер (стежить за проявом емоцій, точно дотримується права й обов'язку). Відповідальний, тверезий в оцінках, добре присто­совується до життя, незважаючи на те, що парт­нер не поводиться так, як він);

· • товариський партнер (хоче бути товаришем і шу­кає для себе такого самого супутника, з яким міг би розділити повсякденні турботи);

· • незалежний партнер (зберігає в шлюбі визначену дистанцію стосовно свого партнера. Прагне уник­нути зайвої інтимності у стосунках і хоче, щоб партнер ставився з повагою до цих його вимог).

· Соціологи поставили нареченим запитання: "Чому ви вирішили вступити в шлюб?" Була відповідь: "Тому, що ми любимо один одного". За даними соціологів, більшість наречених не погоджуються з коханням "палким і сліпим". Вони надають перевагу почуттям, які народжуються не тільки в серці, а й у голові, і поєднують ці почуття з вірністю подружжя. При цьо­му підкреслюється важливість таких рис у супутника життя: інтелекту­альність, працездатність, турботливість, відповідальність, почуття гумору. Якщо ці вимоги виконуються, шлюб повинен бути ідеальним. Але прогноз не завжди здійснюється.

· Сьогодні соціологи світу говорять про типові моделі сім'ї.

· Першою моделлю можна вважати "замкнуту сім'ю", яка будується на ідеалізованих ідеях подружжя. Ці ідеї називають малореальними. Обидва з подружжя переконані, що "належать тільки одне одному", що в сім'ї "особистість ніколи не буде почуватися одинокою", що "ревнивість — це гасло любові". Подружжя впевнені, що вони повинні завжди бути разом, а конфлікти — це ознака згасання любові. Серед таких сімей високий відсо­ток довгого подружнього життя, хоча згодом романтичні уявлення посту­пово минають, переважає відповідальність за сім'ю, дітей, працездатність, турботливість. Але добра половина таких шлюбів закінчується розривом через нескінченні конфлікти, оскільки не здійснюються мрії і приходить розчарування. Іноді в таких випадках ревнивість стає нестерпною, поряд з нею розвивається грубість, неповага і це призводить до розриву шлюбу.

· Друга модель сім'ї порівнюється з дубом і плющем. Один із подруж­жя — "дуб" — владика над життям іншого, опорою якого він є. Другий з по­дружжя — "плющ". Він обвиває "дуб" і перекладає на його плечі всі пробле­ми, вирішення всіх питань. Не завжди "дубом" є чоловік, це може бути і дру­жина. Іноді ці ролі між подружжям можуть змінюватися. Такі родини жи­вуть добре, коли ролі в "сімейному театрі" розподіляються за спільним ба­жанням. Розпадаються такі шлюби, якщо присутні лише відповідальність, турботливість за дітей, а відсутні теплота, сердечність, взаємодопомога.

· Третя модель сім'ї — це сім'я "борців". Ледь прозвучить шлюбний марш, як починається боротьба за право бути "володарем сім'ї", диктато­ром своєї волі. Кожна дрібничка — це привід для конфліктів, для прини­ження протилежної сторони. У цих конфліктах ніколи не зважають на по­чуття іншого. Такі шлюби можуть існувати довго, коли один із подружжя підкоряється і повністю виконує волю і бажання іншого. Буває, що шлюби не розпадаються, хоча триває нескінченна боротьба, радощів у такій ро­дині мало, подружжя зв'язані відповідальністю за дітей.

· Четверта модель сім'ї — це сім'я "незалежних людей". Кожен із по­дружжя зберігає право на особисту свободу (іноді — до права на поза­шлюбні зв'язки). Буває, що подружжя живуть окремо, зустрічаються на спільній території однієї зі "сторін". Сім'я зберігається, обидва подружжя проявляють турботу про дітей. Кожен із подружжя перед іншими людьми хвалиться своєю прогресивністю, відсутністю закостенілої моралі пра­щурів, наявністю нової сучасної моралі. Але такий шлюб без справжньої любові, частіше будується на грошовій зацікавленості обох сторін або однієї сторони (шлюб за розрахунком). Кохання відсутнє з самого початку, іноді подружжя вступають у шлюб за домовленістю батьків і їм здається, що вони кохають одне одного. Обидва з подружжя за все життя можуть не зустріти справжнього кохання і тому такий шлюб триває. Живуть у шлюбі без конфліктів, без радощів, страждають на апатію, але переважає відповідальність за дітей, а іноді — почуття самозадоволеності, матеріаль­ного благополуччя, небажання щось змінювати.

· П'ята модель сім'ї— це "шлюб соратників". Подружжя кохають од­не одного. Любов зряча, спокійна, ґрунтується на довірі одне до одного, взаєморозумінні. У таких шлюбах подружжя доповнюють одне одного, до­помагають одне одному у вдосконаленні особистості. Конфлікти в таких сім'ях перетворюються на розумні суперечки, коли народжується істина. Такі суперечки не є джерелом розчарування, навпаки, вони рухають ро­динний корабель. У таких сім'ях висока відповідальність, турботливість про дітей, яка є піклуванням не тільки про їх здоров'я, а й про виховання, формування особистості.

· В абсолютно чистому вигляді класичні варіанти моделі сім'ї зустріча­ються рідко. Відбувається змішування типів сімей. Але така класифікація соціологів заставляє подумати, переглянути свої власні спостереження, почуття іншої людини і, можливо, щось змінити, щоб не довести свій шлюб до розлучення.

· Сімейне життя — довга дорога, щоб іти по ній разом, треба над цим працювати, сенс і мету цієї праці повинні розуміти обоє з подружжя.

· Для планування сім'ї працюють психологи. Психолог обов'язково проводить бесіду з людьми, які вступають у шлюб. У своїй бесіді він на­самперед пояснює, що є головним у шлюбі.

·

· Соціальна повага

·

· За даними спеціалістів, вирішальним у сімейному житті є соціальний вид поваги. У деяких сім'ях цінується тільки особиста повага, яка ґрунтується на любові й симпатії. Легко розуміти і поважати людину, яка тобі приємна, приносить радощі, задоволення, але важко, коли її погляди не збігаються з твоїми, коли її бажання і помисли не є подібними до твоїх. У таких випад­ках кожен намагається підігнати іншу людину під свій ідеал. Що сильніше люди кохають одне одного, то більше розчарувань принесе невідповідність ними ж створеного ідеалу з реальністю. У такому разі на допомогу прихо­дить соціальна повага до особистості. Л.М. Толстой писав: "Не легкое де-ло стать одною душою и одним телом... А средство я знаю одно главное: ни на минуту из-за любви супружеской не утрачивать любви и уважения как человека к человеку.Чтобы были отношения,как мужа с женой,-но в основе всего чтобы были отношения как к постороннему,к ближнему – эти-то отношения главные.В них держава.»Соціальна повага дозволяє рахуватися з індивідуальністю іншої людини, з її звичками, бажаннями, інтереса­ми, примирятися з її хобі. Ця повага примушує людину обмежувати свої інтереси, не перекладати їх на іншу людину, а також дозволяє вирішувати конфлікти і не доводити її до взаємної неповаги і розчарувань. Можна от­руїти життя людини своїм коханням, якщо кохати, але не поважати осо­бистість. Кохання без соціальної поваги душить, гнітить і принижує.

·

· Невихованість, безкультур'я — загибель для кохання

·

· Чому народжується антипатія? Антипатія не пов'язана ні з зовнішністю людини, ні з її характером. Найважливіша причина розвитку антипатії — непримиримість. Антипатія збуджується, коли нам заперечують. Антипа­тичною стає людина, коли вона сердиться, кричить, лається. Культура по­ведінки в шлюбі має велике значення. Подружжя не завжди можуть вбе­регти себе від неприємностей, турбот, а відсутність культури і нестри­маність перетворюють малі неприємності на великі.

· Наша психіка має негативну властивість: більше реагувати на недоліки інших, ніж на свої. Коли ми критикуємо, ми виступаємо в ролі судді. Люди­на вихована, культурна недоліки в сім'ї намагатиметься не помічати, а допо­може їх уникнути, а людина груба, невихована перетворює їх на конфлікт.

· Життя в сім'ї потребує відповідальності, взаємної допомоги, терпи­мості до помилок, вміння пристосовуватись одне до одного, дружелюбно­го бажання всі тяготи життя долати спільно.

· Культура людини полягає у самовитримці. Людина, яка обмежує власні негативні емоції, виявляє характер.

· "Я не знаю провини, — писав Гете, — в якій би я сам не міг провини­тися". Народне прислів'я стверджує: "Любити — це вміти прощати".

·

· Кожен з подружжя

· сприймає життєві фактори по-своєму

·

· Жінка менше, ніж чоловік, цікавиться абстракцією. Чоловік приносить кон­кретну реальність у жертву своїм широким планам. Чоловік кохає абст­рактно. Для нього достатньо розуміння, що він кохає жінку. Найчастіше він мало говорить про кохання, хоча кохає по-справжньому. Жінка кохає кон­кретно, її почуття базуються на потребі ніжності, турботи про неї. Чоловік не турбується про те, яким чином виявляється його кохання. Жінка вима­гає, щоб кохання виявлялося конкретно в кожному слові, жесті, при кожній зустрічі. Чоловік надає більшого значення роботі, науковим дослідженням.

· Жінка більше живе інтересами сім'ї, дітей. Інтереси сім'ї в цілому вище інтересів кожного з подружжя. Але це не обмежує індивідуальності, навпа­ки, сім'я збагачує, розширює індивідуальність. Подружжя, які поважають одне одного, знаходять шляхи спільного гармонійного існування.

·

· Поведінка подружжя в суспільстві й у сім'ї

·

· Серед близьких людей поводяться вільніше, спокійніше, безтурботніше, ніж поза родиною. І це зрозуміло, однак у сімейних стосунках завжди має зберігатися взаємоповага і почуття міри. Розумна жінка вдома намагати­меться бути привабливою, охайно вдягненою і зачісаною. У сімейній по­ведінці завжди слід бути тактовним, стриманим і зберігати почуття влас­ної гідності.

·

· Суперечка і сварка в сімейному житті

·

· Гете якось сказав: "Я помічаю, що в сімейному житті суперечки корисні, бо вони допомагають краще пізнати одне одного". Але не можна допуска­ти, щоб суперечка, дискусія перетворилася на сварку, коли дошукуються не істини, а причини, щоб звинуватити іншого. Щоб уникнути сварки, ду­же важливо бути самокритичним. Варто шукати провину не в іншому, а в собі, пам'ятаючи східну мудрість: "Той, хто дивиться на власні недоліки, не встигає побачити недоліки інших". Чуйність — запорука того, що в сім'ї буде взаємоповага, взаєморозуміння, делікатність — усе, що складає культуру поведінки подружжя.

·

· Жити в сім'ї — це постійно бути цікавим

· одне для одного, будувати такі відносини,

· які не набридають, адже нудьга й одноманітність

· роз'їдають сім'ю, як іржа

·

· Ніяка краса не зможе замінити свіжість контактів і легкість спілкування. Езопу належать такі слова: "До краси звикаєш так само, як і до потвор­ності, їх перестаєш помічати". Якщо людям нічого сказати одне одному, їм нудно, нецікаво, краса не допоможе. Тоді починається охолодження, са­мотність у сім'ї. Подружжя перестають спілкуватися.

· Ворогами кохання передусім є: 1) гонитва за грошима, матеріальними цінностями; 2) прямолінійність у відносинах; 3) звичка з'ясовувати відно­сини.

·

· Чи важливо, щоб чоловік і дружина були друзями?

·

· 1. Любов розвивається за своїми законами, якщо з роками вона втрачає яс­кравість, на перший план виступає дружба.

· 2. Питання розподілу обов'язків у сім'ї вирішуються на засадах дружби.

· 3. У доброзичливій сім'ї діти засвоюють стиль поведінки батьків.

· 4. Дружба оберігає затишок сім'ї.

· 5. Організація здорового відпочинку в сім'ї— спорт, подорожі, музика то­що — найчастіше визначається дружніми стосунками чоловіка і дружини. У сім'ях друзів чоловік і дружина довіряють один одному. Там же, де сім'я тримається тільки на емоціях і фізичному контакті, часто виникають підо­зра, ревнощі, недовіра.

· Перш ніж створювати сім'ю, варто подумати, чи надійного друга ви матимете на все життя.

· У дружбі між чоловіками або між жінками прийнятними є критика і прямолінійність. У сім'ї такі характеристики дружби мають деяку обме­женість, аби вони не порушили сімейні взаємовідносини.

·

· Ритми любові

·

· Користуючися сучасними знаннями з психології, нейрофізіології, психо­логи намагаються пояснити, чому люди, які кохали одне одного, нерідко стають ворогами. Учені вказують на психофізіологічну установку, завдяки якій організм сприймає конкретну особу з певної позиції. Це уперед­женість сприйняття, що дає забарвленість образу, складаючи позитивне або негативне ставлення до нього. На установку можуть впливати різні чинники, слова. Така установка — умова формування і розвитку соціаль­ного способу життя. В емоційному ставленні людей одне до одного спос­терігається ритмічність. Кожен стан, стабільне переживання того чи того ставлення характеризується спеціальною установкою. У сім'ях можна спостерігати такі ритми:

· 1. Період палкого кохання. Позитивна установка не залишає подруж­жя ні на хвилину. Образ коханої людини постійно у свідомості.

· 2. Період охолодження. У разі відсутності партнера його образ зникає у свідомості. Коли партнер з'являється — почуття спалахують.

· 3. Період посилення охолодження. У разі відсутності коханого прихо­дить почуття дискомфорту, а з його появою з'являється необхідність поси­лення почуттів, вимога знаків уваги, ніжних слів тощо. У цій стадії потрібно знизити інтенсивність почуттів — більше уваги приділяти ро-

· боті, іншим справам. Якщо цього не зробити, то настане період дратли­вості.

· 4. Період дратливості. Усе сприймається, як недоліки. Людина перебу­ває під впливом негативної установки. Як тільки кохана людина відсутня, залишає дружину в самотності, спокій повертається.

· 5. Людина повністю під впливом негативної установки. Стан небез­печний, відносини між подружжям припиняються.

· Фізіологи довели, що в корі великого мозку 60 % клітини є нейтраль­ними до емоційних станів, 35 % — відповідають за позитивні емоції, а 5 % — за негативні. Центри емоцій розкидані, вони розташовані на різних рівнях ЦНС. Періодична емоційна втома провокує негативні установки.

· Далеко не кожна розумна людина може усвідомити нове почуття до рідної людини. Періодичність у відносинах у сім'ї — явище природне, це потрібно розуміти і своєчасно давати коханій людині можливість відпочи­ти від себе. Сигнал про необхідність відпочинку від близької людини по­силається на емоційному рівні у вигляді нудьги, дратливості, неприязні. Наші знання допомагають уникати емоційної втоми, яка призводить до конфліктів і розпадання шлюбів.

· РОЗДІЛ

· 4

· СТАРІННЯ ОРГАНІЗМУ І СТАРЕЧИЙ ВІК ЛЮДИНИ

· Старіння — одна з найважливіших проблем, яка в сучасних умовах має надзвичайне значення для економічної та соціальної політики не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються. Останніми роками на з