Теорія і методологія глобалістики.

Глобалістика – це методологія наддержавного планетарного всесвітнього підходу до вирішення земних проблем.

Поява її необхідності диктується умовами і вирішенням:

– негативних наслідків науково-технічного прогресу;

– розширенням сфери міжнародного поділу праці;

– моральними наслідками;

– катастрофічним погіршенням рівня життя у найменш розвинутих країнах;

– загостренням міжнародних, релігійних та етнічних

конфліктів.

Характеризуючи глобалістику як науку, можна приблизно визначити предмети її досліджень:

1. Перш за все, це – вивчення життєвої сили Землі.

2. Ефективне вивчення та передбачення у таких галузях, як економіка, енергетика, космологія, політологія та інше.

3. Вивчення навантаження на біосферу.

4. Вивчення і активне використання навколишнього космічного простору.

5. Вивчення проблем світового океану.

6. Вивчення наслідків ненавмисних змін в альбедо землі.

7. Проблеми, що стосуються використання невичерпних ресурсів землі.

Перелік основних напрямків, що може бути предметом глобалістики, показує, що всі вони можуть бути зведені у певну кількість глобальних проблем.

Глобальні проблеми – це особливий рядок соціальних явищ і процесів у сучасному світі, які за масштабами і значимістю відрізняються загальнопланетарним характером, пов’язані з життєвими інтересами народів світу і можуть бути вирішені шляхом взаємодії усіх країн світу.

В останні десятиріччя у світі виникло чимало проблем, які безпосередньо стосуються долі всього людства, зачіпають інтереси всіх народів і вийшли на загальнопланетарний рівень. Від їх своєчасного розв’язання залежить існування земної цивілізації. Цього можна досягти лише спільними зусиллями всіх країн, міжнародних організацій.

Поняття “глобальні проблеми” походить від французького слова global, що означає всезагальний, той, що охоплює всю земну кулю.

До таких проблем належать відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру, необхідність ефективної та комплексної охорони навколишнього середовища, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, продовольча, сировинна, енергетична та демографічна проблеми, ліквідація хвороб, раціональне використання глибин світового океану та мирне освоєння космічного простору, проблема розвитку самої людини, перспективи забезпечення її гідного майбутнього.

Кожна з названих проблем породжена специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічного середовища, рівня прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого, – специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності.

Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична. Важливою причиною загострення глобальних проблем, що розглядаються з точки зору речового змісту, є низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій. Внаслідок цього із загального обсягу природної речовини, що використовується у процесі виробництва, форми кінцевого продукту набуває лише 1,5 %, з надр планети щорічно добувають майже 100 млрд. т руди, корисних копалин і будівельних матеріалів (по 25 т на кожного жителя). В Україні річний обсяг видобутку мінеральної сировини становить 1 млрд. т, а гірської маси – близько 3 млрд. т, з них лише 5 – 8 % компонентів мінеральної сировини використовуються для виробництва продукції, а решта йде у відходи.

Застосування недосконалих технологій, зокрема, спалювання нафти, вугілля та природного газу, призвело до того, що у 1990 р. в атмосферу було викинуто 6 млрд. т вуглекислого газу промислового походження. Вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5 %, а за останні 150 років він зріс на 25 %, причому на 12 % – за останні 30 років. Найбільшої шкоди завдають теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони становлять 75 % усіх ТЕЦ і на їх частку припадає третина всіх викидів СО2. У пилогазових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людини речовин.

У 1990 р. кількість СО2, який потрапляє в повітря, зросла у 3,4 раза порівняно з 1950 р. Наслідком цього є збільшення концентрації в повітрі вуглекислого газу і зменшення кисню. Так, щорічно спалюється близько 16 млрд. т вільного кисню, а натомість в атмосферу надходить до 25 млрд. т вуглекислого газу. Вміст двоокису вуглецю в атмосфері зростає, тому температура земної поверхні за останні сто років підвищилася на 0,6 %. Внаслідок цього підвищився рівень світового океану на 10 %, а швидкість наступу океану на сушу постійно зростає і становить 1,1 см за 10 років.

У цілому глобалістика як самостійна галузь знань про найзагальніші, планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації перебуває в процесі становлення.

Проблеми взаємовідносин людини і суспільства з природою і самих суспільних відносин класифікують як глобальні, якщо:

а) вони мають загальносвітовий характер, тобто стосуються інтересів усіх або значної групи держав;

б) нерозв’язання їх викликає загрозу людству, регрес в умовах життя людей, у розвитку продуктивних сил;

в) вони потребують невідкладних та рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового товариства.

Глобальність – це не географічне поняття. Воно означає, що подібні проблеми стосуються інтересів усіх класів і верств населення, усіх країн і народів планети, впливають на всі сфери суспільного життя та відбиваються певною мірою на стані справ у всіх районах планети.

За такими ознаками глобальні проблеми поділяють на три сфери дії.

До першої сфери належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо; збереження природного навколишнього середовища; освоєння ресурсів світового океану; оволодіння космічним простором. Витоки цих проблем закладені в тенденціях і закономірностях розвитку світових продуктивних сил, які сприяють як розширенню можливостей задоволення потреб людини в засобах існування, так і зростанню старих потреб і виникненню нових. Особливість переростання цих проблем у глобальні полягає у тому, що сьогодні, як ніколи раніше, споживання ресурсів, що відновлюються і що не відновлюються, досягло величезних масштабів і характеризується тенденцією до подальшого зростання. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилася суперечність між потребами суспільства в природних джерелах існування та можливостями природи задовольняти ці потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів робить необхідним пошук радикальних рішень проблеми, що склалася у світовому масштабі.

До другої сфери відносять розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Ця сфера охоплює, передусім, проблеми пристосування сучасної людини до умов природного і соціального середовища, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями (серцево-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини та її майбутнього вчені розглядають як таку глобальну проблему, в якій концентруються та багаторазово підкреслюються всі інші проблеми людського співжиття.

До третьої сфери дії належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносини між державами різних економічних устроїв; подолання економічної відсталості багатьох країн світу; локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо.

Кожна глобальна проблема є об’єктивною за своїм характером і має матеріальну основу. Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури і політики визначають зростання взаємозв’язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав і тим самим становлять основу для можливості глобалізації окремих проблем людської цивілізації.

Теоретичні засади глобалістики почали розроблятись з другої половини 60-х років ХХ століття, але її філософсько-методологічні засади мають глибокі історичні коріння. Глобалістика як наука синтезує основи соціально-економічних і філософських вчень попередників відносно закономірностей розвитку природи та суспільства.

Окремі ідеї та фундаментальні принципи глобалістики висловлювались та обґрунтовувалися багатьма філософами, починаючи зі Стародавнього Сходу та античних часів. Формується глобальна свідомість як здатність мислити категоріями планетарного масштабу, відчувати власну співпричетність до загальносвітових процесів, світовідчуття та світорозуміння, у відповідності з якими на передній план в оцінці принципіальних, особливо важливих подій виступають загальнолюдські інтереси та цінності.

Особливістю глобальної свідомості та глобальних ідей як її змістовної сторони є те, що вони мають знаення в масштабах всієї планети.

В цьому плані глобальні ідеї мають давню історію, починаючи з виникнення світових релігій, зокрема буддизму та християнству. Важливе значення мали ідеї Просвітництва, Великої Французької революції з її принципами свободи, рівноправ’я та братерства.

Продовженням цих традицій стають комуністичні ідеї, особливо на початковому етапі, з їх гаслами побудови єдиного справедливого безкласового суспільства без рас та націй.

Міждисциплінарний характер глобальних досліджень пояснює недостатню визначеність її концептуальних засад та категоріального апарату. Але в якості філософсько-методологічних підвалин глобальних досліджень можна виокремити декілька теоретичних потоків.

По-перше, це концепція трансформації біосфери в ноосферу, яка по суті являє собою схему ієрархії філософсько-політичних, природознавчих та техніко-економічних аспектів глобальних проблем сучасності. Найповніше ці ідеї знайшли відображення у працях В.І.Вернадського, П.Тейяра де Шардена та ін.

По друге, це спроби встановлення діапазону антропогенної межі Землі, аларміська складова в світовій світоглядній думці.

Ці ідеї висловлювались ще в працях англійського економіста, священика, засновника концепції мальтузіанства Т.Р.Мальтуса (1766 – 1834), зокрема “Досвіду про закон народонаселення” (1798-1803). Демографічна доктрина Т.Р.Мальтуса побудована на необхідності обмеження кількості населення Землі. Головний закон Т.Р.Мальтуса – чисельність населення зростає в геометричній прогресії, а засоби його існування – в арифметичній, в той же час можливості виробництва продовольства обмежені. Тому голодомори, епідемії та війни він розглядав в якості природних регуляторів перевиробництва людей.

Ідеї Т.Р.Мальтуса здобули чимало прихильників і відіграли важливу роль у формуванні теорії природного добору Ч.Дарвіна, бо за умов “надмірного тиску населення” виживають найпристосовніші.

Критичне осмислення зростання загроз людству з боку науково-технічного прогресу міститься в працях Б.Рассела, А.Ейнштейна, Дж.Орруелла, О.Хакслі та ін.

Важливе значення мають і цивілізаційні теорії, в яких піддано науковому аналізу як причини зникнення окремих цивілізацій, так і шляхи, знайдені людством для виходу з криз на точці біфуркації, тобто цивілізаційні революції (зокрема, антропічна, неолітична, урбаністична, осьовий час, науково-технічна революції тощо).

По-третє, в якості теоретичних підвалин глобалістики слід розглядати загальну теорію систем, методологічні підвалини якої були закладені в працях Л. фон Берталанфі, а потім були використані в спеціальних дисциплінах, зокрема в міжнародно-політичній науці. Була створена спеціальна теорія динаміки соціальних систем, в межах якої розробляються методологічні засади глобального політичного прогнозування.

По-четверте, теоретичні засади глобалістики закладались ідеями пацифізму, морального протистояння війні та іншим формам насильства, мондіалізму та неомондіалізму.

Нарешті, особливого значення набувають футурологічні прогнози. Активно розвивається футурологія як наука про перспективи розвитку цивілізації в контексті всього комплексу глобальних проблем сучасності. Цей термін запроваджує німецький вчений О.Флентхейм як назву науки про майбутнє, протиставляючи футурологію утопії.

У 1960 р. було опубліковано книгу німецького вченого Ф.Баада "Змагання до 2000 року". Він сформулював наступну альтернативу: майбутнє людства – або рай на землі, або знищення. Головними факторами, що несуть загрозу для людства, він вважав:

w ефективність сучасної зброї;

w духовну та моральну деградацію людей;

w неспроможність політиків розв'язувати найважливіші проблеми.

У той же час якщо футурологія акцентує увагу на тому, що може відбутися в найближчій чи віддаленій перспективі, глобалістика ставить питання про дослідження майбутнього як визначення можливих і вірогідних подій та тенденцій загальносвітового розвитку, в ній відсутній елемент обов'язковості.

Наслідки глобалізації можна умовно поділити на позитивні та негативні.

До позитивних наслідків відносимо:

· поглиблення спеціалізації та міжнародного розподілу праці за рахунок конкуренції та розширення ринку;

· економію на масштабах виробництва;

· виграш від торгівлі на взаємовигідних умовах в міжнародному масштабі;

· підвищення продуктивності праці внаслідок раціоналізації виробництва на глобальному рівні та розповсюдженні передової технології

· загальне підвищення добробуту в світі;

Негативні наслідки глобалізації - це:

· нерівномірний розподіл переваг в процесі глобалізації світової економіки;

· загроза конфліктів на глобальному, регіональному, національному рівнях;

· загроза для деяких держав переходу контролю над їх економікою від національних урядів до більш потужних держав або транснаціональних корпорацій.

Методологія глобалістики

Методологія глобалістики розглядається як сукупність принципів і методів, а також процедур, на основі яких і проводяться дослідження та розробка сформульованих проблем.

Глобалізація як процес - надзвичайно багатогранне явище. І глобалізація як наука — комплексна синтетична наука (наднаука, мсілиаука, сверхнаука). Оволодіння її результатами, їхнє осмислення та включення в систему факторів і мотивів поводження людини планети (а не тільки представника регіону, цивілізації, конфесії, колективу) вимагає також комплексної методології.

Насамперед мова йде про принципи об'єктивності, історизму, додатковості, синергетики, герменевтики. Використовуються методи як загальнонаукові (системні, статистичні тощо), так і спеціальні, які перебувають на озброєнні окремих наук (наприклад, історико-порівняльний метод - один з основних методів історичної науки). Безумовно, при вивченні суспільства, природи, людини необхідний аналітичний метод, що дозволяє розчленувати, поділити на складові частини придатні у дослідженні процеси і явища, систематизувати їх по класах, видах тощо. Разом з тим при вивченні таких складних процесів, як глобалізація, і дисципліни -глобалістика, необхідно повною мірою використовувати холистський метод, що дає можливість представити цілісність, неподільність процесів.

Обов'язковим засобом дослідження с цивілізаційний метод, що вимагає обліку й аналізу різноманіття в історичному розвитку та сучасному стані народів.

Методологічна основа пізнання є багатокомпонентною, ієрархічно побудованою системою принципів, підходів, категорій та методів, що опираються на розуміння специфіки об'єкта та предмета науки.

 

У цьому зв'язку глобалістика включає чотири рівні дослідження. Перший - філософсько-методологічний (макрорівень) (основні положення філософської теорії пізнання, діалектичної методології, онтології). Другий - мезарівень (основні принципи й методи наукового пізнання, теоретичні положення й норми наукознавства. Це наукова вірогідність, ціннісне втримування, орієнтованість на розкриття змістів, цілісний підхід у дослідженні пізнаваних об'єктів, виразність суб'єктивної позиції дослідника та його відповідальність за отримання достовірних результатів, логічна несуперечність, збіг результатів інтерпретації з даними інших досліджень і ін.).

Третій - спеціально-науковий (фундаментальні підходи, принципи та методи гуманітарного знання, методологічні положення суміжних із глобалістикою наук - історії, економіки, політології, культурології, соціології, герменевтики, джерелознавства). Четвертий - конкретно-науковий (включає в себе обгрунтування особливостей об'єкта та розкриття предмета глобалістики, її логічної будови, системи принципів (детермінізму, єдності логічної й історичного, системності, об'єктивності, історизму, періодизації й т.д.) і методів категоріально-понятійного апарата.

Глобалістика - наука, що вивчає складні, нерівномірні, нелінійні системи, що складають „Універсум". Глобалістика зобов'язана, опираючись у тому числі й на синергетичний підхід, вивчати рухи в тупик, а також безвекторний (турбулентний) рух, у які ввергнуті взаємозалежні фізичний і людський рукотворні світи, що становить середовище перебування [8].

Відповідно до цих змін у самої глобалістиці намітилася нова тенденція, яка показує, що сьогодні в центрі уваги вчених і політиків перебуває проблема росту взаємозалежності сучасного світу.

Таким чином, глобалістику можна визначити як особливу галузь наукових досліджень, спрямованих на вивчення сутності, передумов, етапів становлення та тенденцій розвитку глобалізації, а також наслідків у вигляді породжуваних нею глобальних проблем, що мають загальнолюдську важливість і відображають весь комплекс взаємодій людей один з одним, із суспільством і із природою, що існує в умовах антропогенних перевантажень і виснаження власних ресурсів; крім того, глобалістика сьогодні виступає як галузь досліджень, що формує моделі керованого, науково й духовно організованого миру в єдності й взаємодії трьох основних сфер людської діяльності - економічної, екологічної й соціокультурної.

Подібні трансформації глобалістики, що відображають трансформації самого світу, природним слідством мають і рухливість її предметного поля, де вже з 1960-х років думка вчених із приводу предмета дослідження глобалістики розділилася. У цей час досить чітко виділилися границі двох основних підходів -вузького й широкого. Представники першого бачили предметом глобалістики вивчення актуальних глобальних проблем. Глобальна проблематика визначалася ними як «сполучення безлічі взаємопереплетених й взаємозалежних труднощів і проблем, що сформували таку ситуацію, у якій сьогодні перебуває людство». Основи цього підходу були закладені експертами Римського клубу. Ними ж у науковий апарат була введена й категорія «глобальні рішення», під якою стали розуміти погоджені, всеосяжні й одночасні дії, спрямовані на подолання глобальних проблем за допомогою вироблення ефективної стратегії та тактики.

Другий підхід - більш широкий, націлений на дослідження цілісності людства. Він досить різнорідний і поєднує різні концепції. Насамперед тут відрізняється подання самої глобальності, де в галузі економічних дисциплін, в галузі вивчення міжнародних відносин, в галузі соціології й історії виробляється власне розуміння глобальних феноменів. Але й у тих підходах, де переборюється частнодисциплінарні трактування глобальних феноменів, єдності подань не спостерігається. А. Аппадураї й Дж. Нейсбіт розглядають глобалізацію як систему «потоків» різних порядків, як сукупність різноманітних процесів. М. Уотерс визначає глобалізацію як сукупність матеріальних обмінів (у сфері економіки), інтернаціоналізації (у політичній сфері) і становленні глобальної культури.

В межах світосистемного підходу, найбільше повно представленого И. Валлерстайном, глобальний світ розглядається як: історична система, заснована на експансії капіталізму та структурно розчленована на центр, периферію та нанівпериферію. Зроблені спроби визначити такі поняття, як «глобальний спосіб виробництва», «глобальний процес утворення класів». У межах інтегрального антропосоціогенетичного підходу, обґрунтованого М. Чешковим, ядро глобальної сукупності утворять соціальний, природний та діяльний взаємоспіввіднесені початки. Відповідно, основне завдання глобапістики вчені бачать у комплексному вивченні світу при особливій увазі до людини як суб'єкта діяльності. Цивілізаційний, або культурологічний, підхід до глобалізації, запропонований Василенко, припускає розуміння останнього як творчого діалогу цивілізацій, а самої глобалістики - як науки, предметом якої є дослідження процесу глобалізації як становлення єдиного взаємозв'язаного світу через творчий діалог

Поєднує ж обидва підходи до предмета глобалістики - першого, більше вузького, і другого, широкого, більшою мірою спрямованого на вивчення глобальних трансформацій світу й, відповідно, проблем, породжуваних ними, - розуміння того, іцо ці проблеми, які виникають в умовах існування сучасного світу, виступають як глобальні і їхнє подолання припускає об'єднання зусиль усього людства.

Отже, глобалістика сьогодні - це наука, що проходить становлення, що формується паралельно тим процесам, які вона аналізує. Факт виникнення глобалістики визначається реальною ситуацією, що загострилася в світі, який постійно змінюється, динамікою якого стає динаміка саморуйнування, а також прагненням не лише осмислити об'єктивно, що здійснюються зміни, але й вплинути на ці процеси, нівелювавши їхні негативні наслідки. Саме ці обставини визначають актуальність глобалістики як самостійного напрямку наукових досліджень.

Разом з тим тут не можна не сказати про ті складності, з якими стикається вивчення глобалістики. І перша з них полягає в тому, що глобалістика сьогодні - це наука, яка розвивається, про що свідчить проблемне поле та предмет глобалістики, який сьогодні тільки-но складається. Про це свідчить також і недостатність комплексних досліджень з глобальної проблематики, і відсутність оформленої системи понять і категорій (де поряд із загальноприйнятими - такими, як «глобальні проблеми», «глобальна свідомість», «глобальна етика», «межі росту», «антропогенне навантаження», існують і досить специфічні), і наявність різних підходів до феномена глобалізації й глобальних проблем, і вироблення різними дисциплінами свого розуміння глобальних феноменів. Складний характер об'єкта дослідження та неминуча міждисциплінарність перешкоджають встановленню чітких границь предмета наукового аналізу та методів його вивчення.

Крім того, необхідно мати на увазі, що ті явища та процеси, які аналізує глобалістика, є стихійними, включають різні за напрямком та суперечливі, а часом взаємовиключні тенденції. Логіка розвитку цих процесів не підкоряється принципам класичного детермінізму й найбільше адекватно може бути досліджена за допомогою такого методу планетарної філософії, як нелінійна діалектика, що трактує розвиток як складний процес із не передбачуваними наслідками, допускає варіантність істини та припускає велику кількість рішень. Однак якщо науковий текст не тільки допускає, але й припускає дискусійність і наявність різних поглядів, прогнозів і оцінок явища, взаємодоповнюючих, а іноді - суперечливих, то в цьому випадку різноманітність світу повинна знаходитися в схемі законів.