Навіть мистецтво в образі різних напрямків лоп-арту вже не цікавиться людьми, а милується речами - старими і новими, цілими і зламаними, поставленими в звичайному порядку і наваленим одна на одну. Сучасна заклопотана собою людина хоче багато і гарно споживати. Само по собі це було б непогано, якби не стало самоціллю, єдиним невичерпним бажанням сучасної людини - "середньої людини". Але той, хто "замкнений" на споживанні, не в змозі віддавати, дарувати, ділитися ні зовнішнім, ні внутрішнім надбанням. Осатанілі споживачі тільки і вміють, що "споживати" інших людей: їх здібності, допомогу, послуги, але вони не в змозі любити і бути милосердними.
Центральність індивідуальних інтересів чітко виразилась в такій сфері, як сімейні і статеві відносини. З одного боку, це було звільнення від кайданів традиційної сім'ї та насильницького шлюбу, який укладався за розрахунком і потім не давав людині дихати до кінця днів. Але гіпертрофія індивідуального призвела до іншого полюсу: до того, що сам інститут сім'ї виявився значною мірою надірваним. Кількість розлучень у світі величезна, у великих містах розпадається більше половини укладених шлюбів. Люди одружуються і святкують весілля з думкою про можливе розлучення.
У результаті багато дітей росте в неповних сім'ях, з дитинства мають почуття неповноцінності та підозрілої неприязності до протилежної статі. Часто ті, хто розлучаються, навіть не намагаються зберегти сім'ю - маленьку групу, яка володіє спільними інтересами, вони просто приносять її в жертву власним планам - жаданій свободі, яка раптом прокинулася, чи новому коханню. І це виглядає цілком природно з точки зору пріоритету власних інтересів.
Пріоритет особистості зняв раніш існуючі моральні заборони на гомосексуалізм та інші статеві відхилення. З одного боку, це стало гуманістичною перемогою, бо перестали підлягати гнобленню люди, які мають біопсихічні відхилення. Але, отримавши "права громадянства", гомосексуалізм став активним, він рекламує та нав'язує себе, що веде до непередбачуваних змін у психології та етиці статі, руйнує існуючий культурний баланс біопсихічних відносин між чоловіками та жінками.
XX ст. стало століттям "сексуальної революції" - безперешкодного задоволення індивідуальних статевих бажань та фантазій. Ця "революція" відбулась не тільки в реальній поведінці людей, айв літературі, мистецтві, засобах масової інформації. Проте жадана свобода сексуального самовиявлення обернулася "троянським конем". Вона призвела до величезних масштабів деінтимізації людських відносин. Втративши момент заборонності, ореол таємності, інтимність стала товаром, видом послуг, елементом реклами. Людство понесло в цьому сенсі величезні морально-психологічні втрати, знищивши інтимність і виставивши на розгляд в мільйонах примірників той бік життя, який завжди цінився скритністю. Відсутність заборон знищує самі почуття, знищує їх силу, робить їх млявими і безпафосними. Від цього зростає смуток і безглуздя, яке підштовхує людей до пошуку гострих відчуттів - часто за рахунок страждань іншого.
Якщо кожен вправі "сходити з розуму по-своєму", то в культурі виникає потурання по відношенню до наркоманії, алкоголізму, інших видів асоціальної поведінки, що впливає на моральний і фізичний розпад населення. Наш час яскраво демонструє нам, що з гіпертрофією бажань та забаганок особистості відбувається щось не те, і безсумнівна її цінність повинна бути справедливо урівноважена врахуванням інтересів інших, тих, хто складає людське суспільство як ціле.
Іншим важливим джерелом специфічних на сьогоднішній день моральних проблем є безпрецедентний розвиток науки, техніки і технології.
Цей розвиток породив багато руйнувань для людського життя. У XX ст. створено ядерну зброю, хімічні, біологічні та інші засоби масового ураження. Говорять навіть про тектонічну зброю, здатну викликати землетруси в цілих регіонах планети. Добре відомо, що все живе на планеті може бути знищено, якщо сили агресії розв'яжуть нову світову війну. Ніколи ще зло, егоїзм, жадібність не володіли такою гігантською руйнівною силою.
Первісні люди бились палицями, античні воїни метали списи та стріли, солдати Нового часу вже палили з гармат, і кожного разу по мірі розвитку зброї від неї гинуло все більше і більше людей, причому нерідко зовсім не замішаних в конфліктах. Потреби війни рухали вперед науку, а наука і техніка працювали на війну, збільшуючи масштаби вбивств.
Сучасні полководці беруть значно більше гріха на душу, ніж їх колеги минулих віків, бо зло, яке приносить нинішня зброя, набагато більше. Від неї у великих масштабах страждає мирне населення, тварини і рослини, вода і повітря. Крім того, розвиток техніки - поява автомобілів, літаків, потягів - взагалі збільшила відповідальність людини за свої діяння. Той, хто веде швидкісний потяг, безсумнівно, несе більшу відповідальність, ніж той, хто поганяє волами, хоча б тому, що від його дій залежить більше людських життів. У сучасних умовах порушення технологій, недобросовісність дій "навмання", суб'єктивні забаганки в роботі з технікою стають моральним злочином.
Проте розвиток науки і техніки впливає не тільки на людську тілесність. Не залишається осторонь і душа, психологія, внутрішній світ. Культура завжди мала в своєму розпорядженні засоби, які впливають на свідомість. Це був механізм традицій, ритуалу, релігійної віри. Особливим впливом користувались жреці, шамани, священнослужителі. Та все ж XX ст., створивши електронні засоби масової, інформації, набуло нечуваних можливостей для керування свідомістю. У роботі зі ЗМІ беруть участь колективи психологів, які допомагають "зомбувати" телеаудиторію за допомогою певного типу подачі інформації. Тут "працюють" відверта брехня та замовчування, напівправда, створення істерії, пряме і непряме обруднення політичних та економічних ворогів. У пошані також знаменитий 25-ий кадр, який впливає на підсвідомість. Власне проблемою виступає тут посягання на нашу свободу мислення, на право мати свою точку зору, убивання в людські голови примітивних стереотипів, безсоромне використання вразливості телеглядачів для своїх прихованих цілей.
Часом ЗМІ розгортають справжню війну проти населення, пригнічуючи будь-яку самостійність оцінки заради інтересів вузьких груп олігархії.
Третя група проблем, характерних для кінця XX ст., - це проблеми біоетики. Вони виникають з факту втручання сучасної науки в глибинні біологічні процеси. Наука посягнула на святу святих - природу людини, вона намагається радикально змінювати наш організм, втручаючись не тільки в тіло, а і в душу. Однією з найважливіших проблем є проблема трансплантації.
Моральні питання виникли одразу, як почалось пересадження органів. З'явилась проблема: коли і за яких обставин орган може бути відібраний для його пересадки хворому? Чи не будуть умертвляти людей для того, щоб взяти в них потрібний орган? Чи не почнеться цинічна торгівля органами? Власне, останнє вже відбувається. Нам відомо немало випадків, коли людина продає око чи нирку, щоб заробити на життя. У перспективі можливі ще більш складні ситуації. Деякий час тому по телевізору демонстрували фантастичний фільм про те, як з тіла і мозку двох загиблих жінок була складена одна нова особистість з пам'яттю однієї загиблої та зовнішністю іншої. Якою ж повинна бути самоіденти-фікація такої людини? Як їй вписатися в життя та встановити відносини з людьми, якими обидві частини нового створіння були знайомі раніше? Колишні медицина та етика не знали подібних питань.
Ще один пласт проблем породило клонування - вирощування з клітини організму його повного дубліката. Клонування теоретично дає можливість заселити цілу країну людьми, які мають однаковий генетик-ний код, одні й ті ж якості та здібності. І хоча з клона все рівно виростуть. різні особистості, цілком можливо "фабричне" створення інтелектуально обмежених рабів з нахилами підпорядкування чужій волі. Це створило б ситуацію розмежовування на певні соціальні шари, які відрізняються за генами, на біологічні касти, а людство в цілому ризикує значно збідніти щодо здібностей і деградувати.
У цілому, втручання в генетичний апарат людини призводить до непередбачуваних наслідків. Уже зараз проводяться досліди з генетичного схрещування тварин, і не виключено, що наука зможе створити жахливі чудовиська, які поєднуватимуть якості людини, її свідомість з тілом, зміненими до невпізнання і володітимуть зовсім іншими можливостями. Сьогодні це вже не така фантастика, як здається.
З серйозними моральними проблемами пов'язана поява "сурогатних матерів", які виношують чужу дитину, штучне запліднення, зміна статі. Достатньо часто у наш час робляться операції зі зміни статі, що все більше призводять до необхідності пацієнта повернутись в попередній стан, але це вже виявляється неможливим.
У філософській та медичній літературі вже багато років дебетуються етичні питання, які стосуються смерті та помирання. Це тема евтаназії - права людини самій обрати легку смерть замість довгої страждальної агонії.
Релігія заперечує проти цього як проти самогубства, а в моральному кодексі лікарів здавна є тезис "Не шкодь" та обов'язок боротися за життя хворого до останнього подиху.
Природне бажання страждаючого скінчити свої муки важко відрізнити від корисливого знищення людини, яка ще могла б одужати. Ще й до сьогодні залишає невирішеним питання про право тяжко хворого на смерть.
Тема смерті актуальна ще з одного боку. Сучасна розвинена медицина рятує життя новонароджених дітей, не здатних до нормального існування. У минулі часи слабкі гинули під впливом природного відбору, виживали найбільш пристосовані, і населення залишалось відносно здоровим. Зараз кількість маленьких інвалідів стрімко зростає. Священний гуманістичний принцип спасіння всякого життя приходить у протиріччя з можливостями суспільства утримувати таку кількість хворих, людство в цілому виявляється все більш слабким і кволим. Розумне та гуманне рішення цієї проблеми ще не знайдене.
Зробити висновок про те, що ХХ століття, яке по праву вважається періодом НТР, привело до загострення кризи особистості. Сучасна людина зазнає депривації, тобто втрачає ті цінності, які роблять її духовно багатою особистістю, підносять її на небачену висоту. Вирішити проблему існування людини в світі можна через усвідомлення взаємозалежності всіх складових людського буття, через необхідність вивчення складних гетерогенних систем, однією з яких є культура.
Тема 8. Ідея прогресу
Ідея прогресу в історії культури. Мета і критерії прогресу. Нові можливості культури через відмову від розсудливого шаблону сприйняття світу. Катастрофічний стан екології. Ілюзія прогресу.
Розповсюдження ідей Заходу у XX ст. Розквіт конструювання в культурі. Теорія "соціальної мобільності" і сучасність. Особистість у культурі та становлення її суб'єктивності.
знати особливості і критерії культурного прогресу; основні тенденції розвитку сучасної культури; місце людини у сучасному культурному просторі; рівень залежності культурного процесу від фактора людської суб'єктивності.
Методичні рекомендації
Із цієї теми для контрольної роботи визначено 2 питання (59 – 60).
Питання 59. Ідея прогресу в історії культури. Мета і критерії прогресу
Література: 3, ст. 128 – 130.
Вказати на те, що прогрес в культурі - процес поступового розвитку, руху вперед, історична еволюція культури.
У визначенні критеріїв прогресу в культурі не слід орієнтуватися на оціночно-якісні показники як методологічно неадекватні. Мова тут може йти про порівняльний аналіз ефективності технології соціокультурної організації, регуляції, комунікації, які існують в ті чи інші історичні епохи, з точки зору вирішення ними завдань і підтримки і підвищення рівня соціальної інтеграції людських спільнот, розвитку засобів і розширення масштабів їх соціальної взаємодії, роботи механізмів акумуляції і трансляції соціокультурного досвіду і т.п.
Прогрес може бути визначений як комплексний лише при розгляді процесів соціокультурної еволюції в найбільшому історичному масштабі, та матеріалі значних відрізків історії. В масштабі питання одного або навіть декількох поколінь людей темпи і ритми розвитку в різних спеціалізованих областях діяльності, як правило, не співпадають; саме цей розвиток має переважно хвильовий характер, де всплески інноваційної активності змінюються періодами освоєння цих інновацій; на окремих етапах в деяких областях діяльності може спостерігатись стагнація або навіть регрес. Кожна історична спільнота розвивається в своєму власному темпі нерідко не співпадаючи навіть з показниками найближчих сусідів, а багато суспільств, досягнувши певного рівня розвитку взагалі зупиняються в своїй соціокультурній еволюції. Соціокультурний прогрес є можливим, але кількісно не визначеним.
XXІ ст. стало початком нової, постіндустріальної епохи. Воно характеризується швидким розвитком НТП, радикальною зміною структури суспільного багатства і зайнятості. Завдяки високим технологіям сьогодні задоволені основні потреби більшості населення розвинутих країн Заходу. Протягом останніх ста років подвоїлась середня тривалість життя людини. Виникли нові віруси, найстрашнішим серед яких виявився СНІД. Людство перед ним просто безсиле. Кожні 12 секунд на землі з'являється новий хворий на СН1Д. 33,6 млн. чоловік у всьому світі на початок 2001 р. є носіями СНІДу. Знизився рівень неписьменності та підвищилася енергоозброєність кожної людини. Тому прогрес може розглядатись як міф індустріальної сучасності. Розрив між бідними і багатими зростає. 358 мільярдерів планети контролюють багатство, що перевищувало суму національних валових доходів держав, чиє населення становило половину всіх жителів землі. А десятеро найбагатших людей світу зосередили у своїх руках 250 млрд. доларів. На початок 2001 р. з 6 мільярдів мешканців землі 3,З мільярда недоїдали. Величезним є і технічне відставання бідних від багатих: у всій Африці сьогодні менше автомобілів, ніж в одній-єдиній німецькій землі Північний Рейн-Вестфалія. Всього ж по планеті їздить 700 млн. автомобілів.
Під впливом науково-технічного прогресу змінюється місце культури в сучасній цивілізації, характер їхніх взаємин. Створюється новий тип культури, який характерний насамперед інтегративними моментами між технікою і так званим духовним життям суспільства. З одного боку, виникає наукове управління культурою (цілеспрямована дія щодо індустрії культури, інтенсифікації творчої діяльності й оптимізації її), з другого - активізується роль науки як однієї з форм культури, спрямованої на формування такої моделі суспільства, яка могла б подолати історичну обумовленість розвитку суспільства.
Духовне виробництво в рамках системи суспільного виробництва є товарним виробництвом тією мірою, якою його продукція набуває «речової форми товару», яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. При цьому духовні цінності самі по собі або жодної вартості не мають, або набувають її лише тоді, коли втягуються у процес одержання додаткової вартості.
У цьому смислі духовне виробництво сучасного суспільства розглядається як індустрія культури. Духовне виробництво постає як соціальна форма одержання прибутку, капіталу. Проте в умовах сучасного суспільства не тільки «індустрія культури», а й діяльність «вільних художників» інтенсивно втягуються в економічну систему. Врешті-решт вони теж створюють додатковий прибуток для тих, хто володіє засобами виробництва, засобами розповсюдження і споживання їх продукції. Той, хто має у своєму розпорядженні засоби матеріального виробництва, володіє й засобами духовного виробництва. З розвитком засобів масової комунікації («масс медіа») розширюються можливості безпосередньої і прихованої дії на світогляд і психологію людини в певному ідеологічному напрямі. Телебачення, радіо, масова преса використовуються часто-густо як зброя політичної боротьби і формування громадської думки.
Засоби масової комунікації є одночасно і середовищем, і процесом, спрямованим на певні типи виховання. Посилення комунікативної функції культури веде до трансформації її і водночас викликає тенденцію «міфологічного» типу мислення. Культура перетворюється у науково вивірений засіб маніпулювання свідомістю і поведінкою мас. Індустрія культури - це не тільки технічне і наукове оснащення її, це передусім втягування її у виробничо-економічну структуру сучасного їй суспільства. Духовне виробництво перетворюється на аналог матеріального виробництва, а культура – на «...хороший бізнес...». Тут збігаються інтереси засобів масової комунікації і бізнесу. І це зрозуміло: в обох випадках потрібні масовий споживач, широкий споживчий ринок. Тому бізнес активно втілюється у сферу культури, створюючи водночас маркетинг і масову культуру, а реклама формує відповідний тип масової свідомості.
Науково-технічний прогрес підвів цивілізацію до порога нової культури - культури комп'ютерної техніки, яка, трансформуючи книжкову культуру, створює новий тип мислення, що орієнтує людину на саморозвиток і формує у неї синтез інтелектуальної образності і чуттєвого моделювання. Основна ознака цієї культури - діалог людини з екраном. Комп'ютер - це явище культури знакових систем - культури, проміжної між «світом речей» і «світом людей».
Саме існування «межі зростання» є необхідна передумова для розвитку. Адже якби не було межі для полювання і збирання, на тисячоліття затримався би перехід людини до землеробства і скотарства. Якби не було межі для людської пам'яті і фізичних обмежень в усній комунікації між людьми, сповільнився б винахід писемності і друкарства, розвиток технічних засобів комунікації. Якби не було межі запасів деревного вугілля, сповільнився б перехід до використання мінерального палива. Якби не було межі у проведенні подумки і на папері математичних операцій, затрималося б створення комп'ютерів. Немає підстав боятися уповільнення соціального прогресу і через уявну психічну і розумову нездатність людини засвоїти і витримати зростаючий потік нових знань і пристосуватися до всякого роду нововведень у суспільстві. Людська пам'ять здатна вмістити приблизно 10 млрд. біт інформації (тобто 500 багатотомних «Британських енциклопедій»). Наперед встановленого майбутнього не існує. Люди нездатні змінити своє минуле, оскільки свобода, якою володіли минулі покоління, вже перетворилася для наступних поколінь у реальну дійсність, в історичну необхідність, із якою не можна не рахуватись. Майбутнє ж - це сфера реальних можливостей, серед яких є більш-менш ймовірні. Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, - важливий крок на шляху переходу людства до нової цивілізації, що може бути сформована на шляхах вирішення глобальних проблем. Ця нова цивілізація майбутнього, на думку вчених, ліквідує відчуженість людини від людини, покладе кінець розподілу людства на антагоністичні класи і соціальні групи, створить реальні умови для його самопізнання і вільного самооб'єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація у тенденціях свого розвитку являє собою якісно новий щабель у розвитку людини і людських спільнот, які поступово інтегруються в єдине людство, системність якого можна порівняти в якісному відношенні з природними системами, залученими в сферу людської діяльності. Лише на цьому етапі людство посяде своє гідне, відносно самостійне місце в системі навколишніх космічних процесів і сил, стане специфічно єдиним утворенням.
Довести, що сьогодні маси людей здобувають усе більш широкий доступ до витворів мистецтва завдяки новим інформаційним технологіям і телебаченню. Відбувається бурхливий розвиток відеомистецтва і комп'ютерної графіки, спроможних синтезувати образи й імітувати тримірну дійсність. Віртуальна реальність, завдяки комп'ютерному мистецтву, завойовує все більш міцні позиції у сфері розваг, дозволяючи людині проникнути в ідеальний світ відеоігор. Відбувається розмивання кордонів між мистецтвом і дійсністю. В історії людства давно намітилася тенденція до спільної технізації. Найпростішим проявом її є те, що прийнято називати художнім бумом. Він передбачає втягнення до художнього процесу все більшої кількості членів того чи іншого суспільства.
Розкрити альтернативні шляхи розвитку світової цивілізації. Наприкінці XX ст. є гострі суперечності між полісною та неполісною цивілізаціями. Нині Атлантичний океан, а не Середземне море, є центром полісної (західної) цивілізації. На периферії євроамериканської цивілізації відбувається розхитування традиційних структур. Росія опинилася на периферії полісної цивілізації, пов'язаної з явищем "озлобленої заздрості", яка виявляється в антизахідництві та в сплеску зрівнювального пафосу (від більшовицької зрівняйлівки до "палаючого ісламу"). Нині евроамериканська цивілізація постала перед тими самими проблемами, що й Римська імперія напередодні свого краху. По-перше, полісна цивілізація тепер не перебуває в глухому "варварському" оточенні подібно до греко-римської попередниці. По-друге, масштабність неполісних цивілізацій перестає бути геополітичною домінантою: включення Росії до системи Демократичної Півночі (Об'єднана Європа, Японія та Північна Америка) і здійснення плану Дж. Буша щодо створення загальноамериканського ринку призведе до випадання Латинської Америки з контексту третього світу. Саме включення Росії до системи євроамериканської цивілізації може врятувати її перед небезпекою, яка насувається з боку Півдня і являє собою спільність неполісних цивілізацій.
Ні в якому разі не можна забувати і про вихід на світову арену України. Ставши незалежною державою, вона, з огляду на своє геополітичне становище, обов'язково справлятиме вплив на розвиток і формування нових політичних векторів, можливо навіть зумовлюватиме вирішальний розклад сил на світовій арені.
Іншою можливою альтернативою розвитку глобальної цивілізації з огляду на циклічність історії може стати виникнення соціальної Мегадержави, подібної до Давньосхідної монархії. Адже західна цивілізація перервала природний перебіг класичного, східного розвитку цивілізацій. І нереалізовані потенції європейської історії можуть вернутися до життя. Якщо звернути увагу на тенденції у функціонуванні західних транснаціональних корпорацій (більшість з них американські), то можна дійти висновку, що народжувана планетарна цивілізація за своєю суттю може стати неорабовласницькою.
Зазначені проблеми глобального характеру тепер настільки ускладнилися, що демократичні методи вирішення вже неефективні, тому не виключена можливість певного "повернення" до минулого, проте вже на іншому рівні. На відміну від фізичного примусу давнього рабовласництва, можливе застосування (і це робиться успішно) потужних методів маніпуляції психікою людини за допомогою засобів масової інформації та комунікації, безпосереднього впливу на мозок людини психотропної зброї тощо. Планетарна цивілізація, таким чином, може стати неорабовласницькою.
До негативних якостей цивілізації ХХІ століття відносять її тенденцію до стандартизації мислення, орієнтацію на абсолютну вірність загальноприйнятим істинам, властиву їй низьку оцінку незалежності й оригінальності індивідуального мислення, які сприймаються як «соціальна небезпека». Якщо культура формує зроблену особистість, то цивілізація формує ідеального законослухняного члена суспільства, що задовольняється наданими йому благами. Цивілізація все частіше розуміється як синонім урбанізації, скупченості, тиранії машин, як джерело дегуманізації миру. Справді, як би глибоко не проникнув людський розум у таємниці миру, духовний мир самої людини залишається багато в чому загадковим. Цивілізація й наука самі по собі не можуть забезпечити духовного прогресу, тут необхідна культура як сукупність усього духовного утворення й виховання, що включають у себе весь спектр інтелектуальних, моральних й естетичних досягнень людства.
Зробити висновок про те, що реальне уявлення про майбутнє - найважливіше завдання культурології. Реалізувати його можливо, лише виходячи з принципів, на яких взагалі тримається весь фундамент наукового знання. Мова йде, насамперед, про принцип об'єктивності, що передбачає:
1) сувору відповідність висновків вихідним передумовам;
2) доказовий аналіз реальності без яких-небудь суб'єктивних доповнень до неї;
3) знання певних закономірностей, тенденцій історичного розвитку. «Проекція в майбутнє» закономірностей суспільного розвитку з урахуванням їх неминучого розвитку й збагачення в ході історичного процесу й означає наукове передбачення майбутнього. Серед основних із відзначених закономірностей, як вважають дослідники, які спираються на матеріалістичну діалектику, - необоротність соціального прогресу в масштабах всесвітньої історії, зростання темпів поступального розвитку суспільства.
Питання 60. Катастрофічний стан екології. Ілюзія прогресу
Література: 3, ст. 130 – 135.
Вказати на те, що сьогодні більшість населення Землі уявляє прогрес як безперервний процес. Про це свідчать такі дані: світовий ВВП за останні 15років збільшився майже в п’ять разів. Високий рівень попиту населення на продукти харчування сприяв збільшенню виробництва зерна в світі у 2, 6 рази. Але наведені цифри – лише ілюзія, перебільшена оцінка прогресу. Система національних рахунків, що використовується для оцінки прогресу, дозволяє врахувати знос машин і обладнання, але не виснаження природних ресурсів Землі. За останні 20 років людство примудрилося втратити майже п’яту частину родючого орного шару на орних землях, десятки мільйонів гектарів лісів, сотні тисяч різних видів рослин і тварин. Продовжується інтенсивна експлуатація природних родовищ.Криворізько- Донецький басейн – чемпіон Європи з викидів сірководню і хлору. За обсягом хімічних викидів у Чорне море Україна стоїть після Німеччини і Польщі. Тільки 2% річкової води в Україні придатні для пиття. Всесвітня техногенна катастрофа на ЧАЕС призвела до того, що 150тис. кв. км. території України, Білорусії, Росії з населенням більше 7млн чол. є радіоактивно забрудненою. Тисячц років потрібно для того, щоб щезли останні наслідки катастрофи. Для ліквідації всіх мутагенних наслідків популяції людей в Україні потрібно до сорока поколінь, тобто для повного одужання населенню України потрібно 800 років, якщо врахувати, що зміна поколінь відбувається кожні 20 років. В другій половині ХХ століття людство накопичило таку кількість «мертвої матерії», що вона перевищила обсяг відходів виробництва за всю світову історію. Руйнування систем життєзабезпечення поставило світ на межу вимирання. На грані катастрофи перебуває сьогодні і екологія. Це взаємовідносини різних форм життя і навколишніх умов. Через паразитичне ставленя людини до природи, людина руйнує е лише природу, а й саму себе як часточку природи. Завдання культури полягає в тому, щоб зберегти єдність людини і природи, їх гармонійне співіснування. Кожна людина повинна зрозуміти, як багато вона сьогодні має і як швидко все це можна втратити, ганяючись за перемогою над природою. Для відновлення гармонії між людиною і природою людству необхідно змінити свої пріоритети і перейти від накопичення нових речей до накопичення цінностей. Сьогодні головне завдання людства полягає в тому, щоб задовольнити свої природні потреби, не ставлячи при цьому під загрозу інтереси майбутніх поколінь. Вирішальним чинником в гармонізації відносн людини і природи є екологічна культура.
«Екологічна культура, відмічає П.Проскурін, повинна стати у нас справою державною. Доки ця культура не буде доведена до відома кожного з нас, доти користі не буде».
Першорядну роль в формуванні високої екологічної культури грає екологічна освіта і виховання. Метою екологічного виховання і освіти є цілеспрямоване формування у кожної людини на всіх етапах його життя глибоких і міцних екологічних знань, цілісних уявлень про біосферу, розуміння органічного взаємозв'язку і єдності людства і навколишнього середовища, ролі природи в житті суспільства і людини, необхідності і значущості її охорони і раціонального використання ресурсів, виховання особистої відповідальності за стан навколишнього середовища.
Кінцева мета такої освіти полягає в тому, щоб надати населенню можливість зрозуміти складний характер навколишнього середовища і необхідність для всіх країн розвиватися таким чином, щоб це узгоджувалося з навколишнім середовищем. Подібна освіта повинна також сприяти усвідомленню людством економічної, політичної і екологічної взаємозалежності сучасного світу, з тим щоб підвищити почуття відповідальності всіх країн, що стане передумовою для розв'язання серйозних проблем навколишнього середовища на глобальному рівні.
Сьогодні виник новий комплекс проблем, що стосуються умов, можливостей і шляхів реалізації цього ідеалу. Чи можливе обмеження споживання природних ресурсів при демографічному тиску, що збільшується? Як співвідносяться ідеї свободи, демократії, принципи ринкової економіки з вимогами обмеження безперервного зростання виробництва і споживання? Як повинна змінитися структура цінностей технократичної цивілізації, яка досі орієнтується на розширення масштабів перетворення природи? Які нові етичні імперативи і правові норми повинні бути вироблені, щоб забезпечити екологічне виживання людства? Сучасні дослідження глобальної кризи виявили його природу як кризи машинної стадії цивілізації, що поставила під загрозу існування людства. Необхідно приступити до вироблення нових етичних норм взаємовідносин людини з природою, необхідно, образно кажучи, "розчистити їм місце", критично переглянувши і проаналізувавши колишні догми екологічної свідомості. Не претендуючи на вичерпну характеристику, можна виділити наступні найважливіші догми сучасної масової екологічної свідомості:
