Нормативно-методичні положення з розробки засобів діагностики рівня якості освітньо-професійної підготовки фахівця. Тести досягнень.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика, в якій зазначаються види професійної діяльності фахівця через професійні завдання, як нормативний документ, в якому формулюються цілі, дає змогу висунути вимоги до змісту та форм кваліфікаційних іспитів. Вони мають на меті визначити рівень теоретичної і практичної підготовленості випускника до майбутньої професійної діяльності. Адекватною формою об’єктивного і надійного визначення рівня освітньої та професійної підготовки випускників вищих навчальних закладів є кваліфікаційний іспит зі спеціальності, що передбачає виконання певних атестаційних кваліфікаційних завдань. Такими завданнями можуть бути насамперед професійні задачі, де змодельовано реальні ситуації, з якими може стикатися випускник у практичній діяльності.

Поряд із кваліфікаційними іспитами, що мають проводитися після завершення навчання, не менш важливим є поточний, семестровий контроль успішності студентів у вищому навчальному закладі, який за умови правильної його організації сприятиме підвищенню якості підготовки фахівця і забезпечить належні показники фахових випробовувань (державної атестації). Традиційний контроль у навчальному закладі, зокрема існуюча технологія його проведення, не відповідає сучасним вимогам, хоч і має стати головною ланкою, що забезпечує неперервність процесу професійної підготовки, навчання і виховання. До того ж він має бути пов’язаний із єдиною галузевою системою атестації та ліцензування фахівців.

Педагогічний контроль є невід’ємною частиною процесу освіти і пов’язаний з іншими елементами педагогічної системи. Він не підміняє дидактичних засобів навчання, але покликаний сприяти виявленню досягнень і недоліків цього процесу і є взаємопов’язаною і взаємозумовленою, спільною діяльністю вчителя та суб’єкта учіння.

Об’єктом контролю у вищих навчальних закладах є педагогічний процес.

Предметом оцінювання результатів освіти є знання, навички та вміння, а результатом виховання – світоглядні установки та позиції, інтереси, мотиви і потреби особистості.

Суб’єктом оцінювання є викладач або кваліфікаційна комісія.

Педагогічний контроль має чотири основні функції: діагностичну, навчальну, організаційну та виховну.

Діагностична функція передбачає визначення рівня знань, навичок та вмінь для одержання науково обґрунтованої об’єктивної інформації з метою вдосконалення процесу підготовки фахівців.

Традиційними засобами діагностування є такі форми контролю, як усні опитування, письмові контрольні роботи, колоквіуми, реферати, заліки, іспити. Вони потребують значних витрат навчального часу. Іспити – це велике навантаження на психіку студентів, що негативно позначається на загальному стані їхнього здоров’я. На об’єктивність результатів традиційного контролю впливають особисті риси та суб’єктивізм викладача. До того ж організація навчального процесу й досі традиційно зорієнтована на пересічного студента. При цьому «аутсайдери» здебільшого продовжують від семестру до семестру відставати у навчанні, а процес освіти й розвитку здібних і добре підготовлених студентів гальмується.

Метою організаційної функції контролю є така активізація діяльності студентів і викладачів, яка спрямована на розроблення й використання методів, організаційних форм і засобів, котрі підвищують інтерес, творчу самостійність і особисту відповідальність у засвоєнні знань, навичок і вмінь.

Ідея необхідності контролю за діяльністю викладача не завжди здобуває підтримку, оскільки існуючий нині контроль часто не дає змоги отримати неупереджену, об’єктивну оцінку з боку як студентів, так і керівництва кафедри, факультету й навчального закладу загалом.

Виховна функція педагогічного контролю може повністю реалізуватися тільки за умови формування у студента уявлення про знання та вміння як самоцінність, а не тільки як прагматичну мету.

У системі ступеневої підготовки майбутнього фахівця всі функції педагогічного контролю тісно взаємопов’язані. Але його ефективність може бути забезпечена тільки за умови застосування педагогічних вимірів і оцінювання.

Поняття «педагогічне оцінювання» ширше, ніж виставлення оцінки (кількісний аналог оцінних суджень). Оцінюванню підлягають будь-які якості: знання, вміння, суспільна активність, риси особистості тощо. Воно не зажди завершується виставленням оцінки. Головною метою оцінювання є формуючий вплив на суб’єкта учіння і процес навчання в цілому з метою підвищення його якості за умови встановлення зворотного зв’язку між викладачем і студентом.

Вимірювання, що здійснюється у процесі оцінювання, є конкретною процедурою зіставлення певної якості з відповідним еталоном, прийнятим за одиницю вимірювання. За одиницю вимірювання приймаються контрольні завдання, вибрані для визначення рівня окремих знань або вмінь суб’єкта.

Світовий досвід якісної підготовки фахівців показує, що доволі об’єктивним і коректним засобом педагогічного діагностування є тести досягнень, які дають змогу виміряти й оцінити рівень розвитку, знань та умінь. Тести досягнень дають також можливість певною мірою оцінити вплив на якість освіти нових технологій навчання, нових інформаційних технологій, підручників і навчальних посібників, нових стратегій, програм навчання та професійної підготовки.

Спрямовані на вимірювання досягнень, на можливість стандартизації процесу вимірювання, комп’ютерної обробки та зберігання відповідної інформації, результатів тестування, тести дають можливість проаналізувати і порівняти загальні тенденції у функціонуванні та якості освітньої і професійної підготовки на певному етапі суспільного розвитку країни чи світової системи загалом. Використання автоматизованих тестових методик в умовах ступеневої підготовки фахівців дає змогу скоротити фінансові витрати і час при загальному підвищенні якості інформативності системи контролю, підвищити відповідальність тих, хто навчається, і тих, хто навчає, керівництва навчальних закладів і відповідних управлінь Міністерства освіти і науки, урядових працівників, які пов’язані з управлінням освітою.

До педагогічного контролю, а також до його традиційних і нових засобів і форм висуваються такі три принципові вимоги, як:

§ валідність, що означає відповідність того, що вимірюється, тому, що потрібно виміряти;

§ об’єктивність – забезпечення мінімального впливу суб’єктивних чинників і введення у зв’язку з цим стандартизації процесу вимірювання, забезпечення об’єктивності процедури вимірювання, обробки здобутих відомостей та інтерпретації результатів;

§ надійність, тобто ступінь стійкості результатів (при повторному тестуванні за аналогічними тестовими завданнями через певний проміжок часу результати тестування залишаються в цілому тими самими).

Інколи ставиться і четверта вимога – точність, що означає «мінімізація помилки вимірювання».

Оцінювання знань і вмінь за допомогою об’єктивного тесту має низку переваг порівняно з традиційним усним іспитом:

§ об’єктивність, оскільки правильна відповідь на кожне із завдань тесту має заздалегідь встановлюватися комісією з розробки;

§ перевірка великого обсягу знань одночасно в усіх екзаменованих за відносно невеликий проміжок часу;

§ машинна обробка результатів тестування і наявність шкали оцінок.

Водночас тестовий іспит має і недоліки: