Класифікація на основі внутрішньої психологічної структури методів (чи за рівнем самостійної розумової (пізнавальної) діяльності студентів).

Психологічна структура методу навчання є складним психолого-педагогічним синтезом різних психічних процесів (відчуття і сприймання, пам’яті і мислення, емоцій, уваги і волі суб’єкта тощо), насамперед з метою і змістом навчання. Центральним елементом цього синтезу є неоднакові рівні розвитку і різний характер (або види) пізнавальної діяльності студентів. Можна і доцільно провести поділ методів навчання, поклавши в його основу різний характер і рівень самостійності і пізнавальної активності студентів у навчанні.

За рівнем самостійної розумової (пізнавальної) діяльності студентів з точки зору можливостей пошукового підходу і наявності проблемних ситуацій виділяють такі методи /І.Я.Лернер, М.М.Скаткін/:

 

РЕПРОДУКТИВНІ	- пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний) – розповідь, лекція, пояснення, робота з книгою, демонстрація картин, навчальні кінофільми;
- репродуктивний – алгоритмізація, програмування;
ПРОБЛЕМНІ	- проблемний виклад;
ПРОДУКТИВНІ	- частково-пошуковий – бесіда;
- дослідницький – вправи, практичні роботи.

 

Ця класифікація зосереджує свою увагу на розвитку творчих здібностей студентів і необхідності пошукових моментів в структурі навчальної діяльності.

Використовуючи ці методи, необхідно зважати на дотримання такихосновних вимог: – висунення пізнавальних задач відповідно до змісту навчального матеріалу та вікових особливостей студентів; – висунення гіпотез; – мобілізація резерву знань та способів пізнання; – включення студентів в активну пізнавальну діяльність; – аналіз і оцінка результатів навчальної праці.

Охарактеризуємо методи даної групи.

Пояснювально-ілюстративний метод представлений групою словесних і наочних методів навчання, а репродуктивний метод – групою практичних методів навчання.

Далі подамо опис проблемних методів, що відображають різний рівень пізнавальної активності та самостійності студентів у навчанні, узагальнену характеристику її структури.

Метод проблемного викладу знань – навчання при якому студенти отримують знання не в готовому вигляді, а шляхом самостійного досліду, розв’язання відповідної проблеми. При реалізації проблемного навчання дії педагога виступають в таких формах:

– створення проблемних ситуацій;

– формулювання проблем і гіпотез та керівництво процесом формулювання проблем і висуненням гіпотез учням;

– керівництво пошуками студентами способів розв’язання проблем і способів перевірки правильного їх розв’язання;

– організація роботи по систематизації, узагальненню і застосуванню самостійно набутих знань в процесі розв’язання проблеми.

Учбові дії студентів:

– аналіз проблемної ситуації;

– формулювання проблем або усвідомлення і прийняття проблеми, сформульованої педагогом;

– пошуки найбільш раціональних способів розв’язання проблем, адекватних знанню, яке засвоюється;

– пошуки відповідних способів перевірки правильності цих рішень;

– включення нових, самостійно набутих знань в систему вже наявних і застосування їх до розв’язання навчальних і життєвих завдань.

Рівень самостійності мислення і дій студентів різні:

Залежить від того, яку участь беруть студенти у формулюванні проблеми і висунення гіпотези, в рішенні проблеми і перевірці правильності її розв’язання;

– низький рівень – коли проблему перед студентами ставить педагог, і сам її розв’язує, а студенти спостерігають;

– середній – коли педагог сформулював проблему, спонукає студентів до висунення гіпотез, до спільного пошуку способів розв’язання проблеми і перевірки правильності цього рішення;

– високий – коли студенти самі формулюють проблему, раціональним способом її розв’язують і перевіряють відповідним способом правильність висновків і узагальнень (але керівна роль належить вчителю).

Проблемна ситуація – це ситуація інтелектуального утруднення. Ситуація інтелектуального утруднення учня в момент, коли він усвідомлює утруднення, шляхи подолання якого йому невідомі, усвідомлює недостатню кількість знань для розв’язання цієї труднощі, коли у нього виникає пізнавальна потреба, яка спонукає до активної, самостійної, пошукової діяльності.

Коли виникає проблема?

1)пізнавальна проблема якщо наявні у студентів знання не дають відповіді на питання яке виникло, тобто у студентів відсутні необхідні знання;

2) проблема умінь: у зв’язку з відсутністю необхідних умінь;

3) у зв’язку з відсутністю в студентів відношення до пізнавального матеріалу – проблема оцінки.

Ситуація може бути створена при вивченні нового матеріалу (теоретичного) за допомогою практичного завдання, може бути створена попереднім домашнім завданням (проблема розв’язується на занятті).

При проблемному навчанні заняття в цілому може бути присв’ячений розв’язанню однієї проблеми.

Навчальний матеріал, що вивчається на одному уроці, може бути розбитий на кілька послідовних проблем, які розв’язуються одна за другою, після чого здійснюється систематизація і узагальнення знань, набутих студентами в процесі самостійного розв’язання проблеми.

Одна проблема може бути поставлена перед студентами на тривалий період 2-3 і більше років.

Проблемне навчання може здійснюватися:

1. З цілою групою;

2. В невеликих групах. Склад може бути постійним або тимчасовим, але в будь-якому випадку диференційованим, тобто охоплювати сильних, середніх і слабких студентів. Робота в групах може тривати як протягом всього уроку, так і в певні його частини (15-20 хв.).

Коли всі студенти повідомлять про свою готовність до відповіді, починається загальна дискусія, якою керує педагог. Якщо групи розв’язували одну і туж проблему, то педагог вказує одну групу для відповіді. Якщо групи розв’язували різні проблеми, то педагог називає (викликає) для відповіді різні групи в певній послідовності. Доповідає один учень, клас слухає його відповідь, а потім робить доповнення.

Частково-пошуковий метод спрямований на включення студентів в пошуки шляхів, прийомів і засобів розв’язання пізнавальної задачі. Для забезпечення дієвості цього методу необхідно: створення проблемної ситуації і спонукання студентів до розуміння і “прийняття” пізнавальної задачі; керівництво ходом пошукової мислительної діяльності студентів з використанням системи логічно вмотивованих запитань; стимулювання і схвалення пізнавальної діяльності студентів у процесі розв’язання навчальних завдань; аналіз успіхів та помилок, труднощів при розв’язанні задач.

Дослідницький метод спрямований на включення студентів у самостійне розв’язання пізнавальної задачі з використання необхідного обладнання. Для використання даного методу необхідно дотримуватися певних вимог: створення проблемної ситуації; керівництво студентами по виділенню пізнавальної задачі; спонукання студентів до пошуків гіпотези, перевірки її достовірності; надання допомоги учням у пошуці ефективних методів і резерву знань, необхідних для розв’язання задачі; орієнація студентів на проведення досліджень і систематизацію результатів проведеної роботи; включення студентів у самостійний аналіз ходу та результатів проведеної роботи.

3.3. Класифікація на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань студентами (чи вимогами формальної логіки).

У дидактиці загальновизнаного правомірність виділення логічного шляху засвоєння знань студентами. Діяльність педагога й студентів у навчально-пізнавальному процесі не може здійснюватися інакше як завдяки використанню різних логічних операцій (аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, індукція і дедукція та ін.). Логічний аспект пізнавальності внутрішньо притаманий навчальному процесу. Логічні прийоми учіння є, отже, однією з істотних внутрішніх характеристик структури навчального методу.

Тому, відповідно з вимогами формальної логіки методи навчання можна поділити на аналітичний та синтетичний, індуктивний та дедуктивний, аналітико-синтетичний, індуктивно-дедуктивний. Зазначимо на характеристиці деяких з них:

Індуктивний метод – пізнання дійсності здійснюється від окремого (одиничного) до загального. У результаті розуміння сутності ознак, властивостей одиничних предметів чи явищ, понять є можливість усвідомити суттєві, типові закономірності чи властивості однопорядкових предметів чи явищ.

Дедуктивний метод – пізнання дійсності відбувається від загального до окремого. Це вже вищий теоретичний рівень. Студенти знайомляться із загальною закономірністю, а потім на її основі правила, закону характеризують інші явища, предмети.

Аналітичний метод – спосіб навчальної діяльності, спрямований на уявне (теоретичне) або практичне розчленування цілого на складові частини та усвідомлення і вивчення їх суттєвих ознак. Наприклад, умові є загальне поняття “слово”. У процесі вивчення виділяють його складові: основу і закінчення, корінь префікс, суфікс, знайомляться з сутністю цих морфем, їх значенням для словобудови.

Синтетичний метод – метод навчання, спрямований на об’єднання частин, суттєвих ознак у єдине ціле. Синтез є органічним продовженням аналізу.

Дані методи перебувають між собою у діалектичному взаємозв’язку.

 

Функції методів навчання.

Методи навчання включають у себе ряд видів і прийомів взаємозв’язаної педагогічної діяльності педагога і навчальної діяльності студентів: пізнавальну, перетворювальну, оцінку, комунікативну, художню, контрольно-корекційну.

Вивчаючи об’єкт, ми виходимо з його генезису і розвитку, намагаємося визначити його внутрішню сутність, за наслідком побачити причину. Метод навчання не можна аналізувати без психологічних його компонентів, пов’язаних з особливостями психічних функцій, включених у навчальний процес. Кожний метод навчання тією чи іншою мірою пов’язаний з мисленням, зокрема з процесом усвідомлення навчального матеріалу, аналізом і синтезом, узагальненням і конкретизацією, з увагою, уявою, емоціями, вольовими процесами. Логічна сторона методів полягає в їх відповідності формам мислення (індукції, дедукції, аналогії) і логічним прийомам розумової діяльності.

Слово “функція” має декілька значень. У літературі зустрічаються характеристики таких загальнопедагогічних функцій методів навчання: спонукальна, освітня, виховна, розвиваюча, контрольно-корекційна.

Спонукальна функція методу полягає в тому, що він збуджує в студентів внутрішній інтерес до навчання, формує позитивні мотиви навчання. Цього можна досягти певними прийомами, наприклад: показом контрастів у розглядуваних об’єктах, парадоксів у явищах, несподіваних ефектів,. Які породжують здивування, інтерес до знань, а головне – до процесу самостійного їх здобування, до розв’язання складних завдань, подолання перешкод і труднощів у навчанні, спонукають брати активну участь у бесіді, дискусії, обговоренні поставлених питань.

Освітня (навчальна) функція методу є основною. Вона передбачає застосування таких прийомів керування навчальною роботою студентів, які б сприяли успішному набуванню ними знань, навичок, умінь і формуванню на цій основі певних переконань. Самостійність студентів і труднощі у виконанні завдань нарощуються поступово.

Освітня функція методів навчання спрямована не тільки на розв’язання пізнавальних завдань, а й на розкриття оцінно-орієнтувальних питань, виконання завдань перетворювально-творчого і художнього характеру.

Виховна функція методів невідривна від освітньої і властива кожному методу. Завдання педагога -–визначити, якими прийомами вона найкраще забезпечується. Вивчення і глибоке засвоєння студентами навчального матеріалу на основі застосування різних методів навчання сприяє формуванню наукового світогляду. Особливе значення тут мають прийоми, які акцентують увагу студентів на основних виховних ідеях, на оцінці природних і суспільних явищ, моральних якостей і естетичної культури.

Розвиваюча функція методів потребує міркувань студентів для усвідомлення інформації, виконання логічних операцій – аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, доведення або аргументування загальних положень.

Контрольно-корекційна функція методів забезпечує успішне здійснення всіх інших функцій методів навчання. Аналізуючи результати навчальної діяльності, вчителі можуть робити висновки про успіхи, досягнуті в навчанні, вихованні та розвитку студентів.

 

Вибір методів навчання.

До вибору методів навчання педагог приступає після того, як визначено навчальні і виховні цілі, зміст і структуру навчального матеріалу, форми організації пізнавальної діяльності студентів на уроці. Обирається як правило не один, а кілька методів в їх різноманітних комбінаціях.

Вибір методів залежить:

1) Від характеру і змісту навчальної дисципліни.

2) Від дидактичних завдань, від конкретної навчальної мети, від теми.

3) Від вікових особливостей студентів.

4) Від матеріального забезпечення шкільного закладу.

5) Від географічного положення закладу.

6) Врахування відмінностей в життєвому досвіді студентів.

7) Врахування рекомендацій фізіологів і психологів про необхідність чергувати види діяльності (слухання, усної мовної діяльності, письма, практичної діяльності).

Критеріями вибору методів навчання є:

1) магістральні завдання виховання особистості;

2) мета і завдання навчання взагалі та конкретного етапу зокрема;

3) закономірності та принципи навчання;

4) зміст навчального матеріалу;

5) навчальні можливості школярів;

6) наявність засобів навчання;

7) психолого-педагогічні можливості школярів.

Отже, вибір методів навчання не можна сприймати (і використовувати) як певний “рецепт” для розв’язання того чи іншого навчального завдання. Адже, як наголошував К.Д.Ушинський, важливий не сам метод, а ідея, що закладена в ньому. Тому лише творча мудрість педагога, яка базується на наукових засадах, може забезпечити оптимальний підхід до використання методів навчання з метою підвищення ефективності як научіння, так і учіння.